Філософія Стародавнього Сходу

По - перше, тим що східна філософія була тісніше переплетена із іншими сферами життя та духовної діяльності суспільства – із міфологією, релігією, магією, певними традиціями та обрядами.

По – друге, філософська думка Стародавнього Сходу спиралась на деякі попередні традиційні тексти та канонічні духовні джерела, і в цьому сенсі вона сягала своїм корінням значно далі, ніж антична.

Саме в найдавніших цивілізаціях, Шумерах та Стародавньому Єгипті, вже були присутні найперші зародки майбутніх філософських ідей та концепцій. В Шумерах існувала перша відома нам універсальна класифікація світових стихій (небо, гроза, вода, земля), у відповідність яким були поставлені боги, властивості людини та характеристики держави. В Стародавньому Єгипті важливу роль відігравав міф про Осиріса – бога, що вмирав та воскресав, а також уявлення про неодномірність людського єства. Проте, це були лише перші паростки філософської думки. Значно далі вона пішла в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї.

Зародки філософського мислення Індії сягають у глибоку давнину(середина 1 тис до н.е.), коли на її території почали формуватися рабовласницькі держави.

Розвиток давньоіндійської філософії відбувався в три етапи.

1. Ведичний (до 600 р. до н. є.) - передфілософський період, коли у священних текстах індуїзму були сформульовані наріжні ідеї філософської проблематики.

2. Епічний (600-200 рр. до н. є.) - ідеї, втілені в релігійній літературі, здобувають власне філософську обробку. Виникають усі основні школи давньоіндійської філософії.

3. Класичний (після 200 р. до н. є.) - час розвитку критичного філософського методу, який вимагає аргументації та доказів. На підґрунті критичного методу відбувалася систематизація поглядів і уявлень в індійській філософії.

На кожному з цих етапів філософська думка існувала в різних формах, мала різні джерела.