Проблема “Схід-Захід” в сучасній філософії та культурології. Особливості східного та західного типів філософствування

Ключові поняття й терміни:Веди, Махабхарата та Рамаяна, Упанішади, веданта, санкх'я, міманса, н’яя, вайшешика, йога, буддизм, джайнізм, чарвака- локаята, Брах’ман, Будда, атман, Карма,мокша, сансара, субстанція, сенсуалізм, гедонізм,, нірвана, Дао, даосизм, елеати, епікурейці,, конфуціанство, космоцентризм, міфологія, мікрокосм і макрокосм, релятивізм, софісти, стоїки, чарвака-локаята.

Суть проблеми “Схід-Захід” полягає у тому, що людство, будучи єдиним анатомічно та фізіологічно, постає разюче відмінним і несхожим у своїх східних і західних соціокультурних проявах. Ця несхожість змушує, з одного боку, розширювати і збагачувати наші уявлення про людину та її можливості, а з іншого — намагатися зрозуміти причини такої несхожості, шукати шляхів людського взаємоприйнятного спілкування.

Основні відмінності між східними та західними типами цивілізацій можна показати в такому їх порівнянні:

Західні цивілізації: Східні цивілізації:

Відносна автономність різних сфер

суспільного життя (політики, економіки та ін.). Наявність єдиного духовного канону життя, якому підпорядковані всі основні сфери життя.

- Відданість новаціям, цінування нового,

- орієнтація на майбутнє (прогресизм). Відданість традиціям,

цінування старого, освяченого віками, орієнтація на минуле (традиціоналізм).

- Активізм, прагнення змінювати дійсність Самозаглиблення, прагнення віддатись природному ходу речей.

- Домінування індивідуального над загальним. Домінування цілого (загального) над індивідуальним.

- Раціональне, аналітичне,

логічно послідовне мислення. Образний, притчовий,

афористичний стиль мислення

Зазначені відмінності приводять до іншої, а інколи – принципово іншої людської поведінки. Усі зазначені характеристики можна віднести і до особливостей західної і східної філософій.

Східний спосіб філософування	Західний спосіб філософування
Нечітке розмежування між міфологією та філософією, релігією та філософією (буддизм в Індії, даосизм, конфуціанство в Китаї).	Філософія не розчинялася в релігії(в Європі), відокремлена від міфології (в давній Греції)
Зв'язок між філософією та наукою не існує. Схід взагалі не знав теоретичної науки. Максимальне наближення до морального повчання та техніки людського удосконалення у певному способі життя. Стиль філософії ближчий до художньо-образного, ніж до наукового	Тісний зв'язок з наукою. Раціонально-логічне та аналітичне дослідження, теоретична систематизація, абстрактно-понятійний характер
Проблема людини як основна проблема філософії розглядається з точки зору практики.	Багатопроблемність: філософія досліджує натурфілософські, онтологічні, гносеологічні, методологічні, естетичні, логічні, етичні, політичні, правові проблеми. Проблема людини розглядається через загальні принципи буття та пізнання.
Інтровертна Перевага внутрішнього світу людини над світом зовнішнім. Зовнішній світ (світ матеріальних об'єктів) часто розглядається як «несправжній», як ілюзія людської свідомості	Екстровертна Перевага зовнішнього світа над внутрішнім світом людини. Сама людина часто розглядається як інструмент, покликаний свідчити про гармонію і досконалість.
Орієнтація на вихідні канонічні джерела, що регламентують функціонування усіх сфер суспільного життя (Коран, Веди, Китайське п'ятикнижжя) Суб’єкт філософування – школа. Філософські системи незмінно існують протягом століть у формі коментарів до творів учителя – засновника школи.	Суб’єкт філософування – окрема особа. Школа- не просто коментування поглядів учителя, а розвиток, зміна ідей.
Серед розділів філософського знання більшого розвитку набувають етика (Індія) і соціальна філософія (Китай)	Серед розділів філософського знання домінують онтологія і гносеологія
Тісна взаємодія з релігією. Одна й та ж філософська течія являє собою як філософське, так і релігійне (брахманізм, індуїзм,буддизм, конфуціанство).	Прихильність до наукової методології та відмежування від релігії, дуже сильна атеїстична тенденція.
Застосування категоріального апарату, запропонованого міфологією.	Застосування традиційно філософських категорій: рух, протилежність, матерія, свідомість, час, світ, субстанція.

Філософ може працювати, перебувати на державній службі (Конфуцій), заняття філософією не є джерелом його прибутків	Філософ — унікальна людина, яка володіє справжнім знанням про світ. Філософ має право наставляти інших людей на шлях істини і може брати за це гроші

У зв’язку із цим західна філософія має переважно індивідуальне спрямування і постає саме індивідуально-особистісним засобом життєвого самоутвердження.

Із розглянутих відмінностей стає зрозуміло, чому саме західна філософія сприяла виникненню сучасної науки, а східна філософія сформувала привабливий образ “гуру ” — духовного вчителя, наставника життя; чому західна філософія цінувала оптимістичний активізм, а східна була більше просякнута відстороненим життєвим спогляданням, сповненим зачаруванням грандіозністю світобудови як у просторі, так і в часі.

Соціально-економічне пояснення цих відмінностей:

1. Основна виробнича одиниця – землеробська община, в якій панують натуральні економічні відносини, і яка перебуває в контрасті з постійним руйнуванням і новоутворенням азійських держав і швидкою зміною їх династій, що пояснює незмінність азіатських суспільств.

2. Держава на Сході є верховним володарем землі. Слабкий розвитоктоварно-грошових відносин, натуральна форма сплати податків, примусовість громадських робіт (будівництво доріг, іригаційних і воєнно-захисних споруд) – усе це сформувало особливості азійського способу виробництва.

Ці особливості соціально-економічного ладу спричинили консерватизм суспільного розвитку Індії та Китаю, де одні й ті ж соціальні структури існували протягом тисячоліть. Консерватизмом азійських суспільств можна пояснити й те, що в розвитку філософії в цих країнах малопомітні будь-яких зміни.

Єдність різних філософських традицій, яка дає підстави вважати їх саме філософіями, виявляється в тому, що всі вони тяжіють до раціонального (заснованого на розумі) пояснення світоглядних проблем. І структура порушуваних проблем: онтологічна, гносеологічна, етична, соціальна), практично однакова.

Загальні закономірності розвитку філософії на Сході та Заході:

1. Зародження філософії у лоні міфології як первісної форми суспільної свідомості.

2. Зародження філософії як форми суспільної свідомості з виникненням класового суспільства та держави. Давня Індія І тис. до н.е.(формування рабовласницької держави), Китай (VI-V до н.е.), Греція (VII –VI до н.е.)

3. Філософія Западу і Сходу звернена до загальнолюдських цінностей. «Як добре мислити, добре говорити и добре діяти» Демокріт.

Проблеми добра і зла;прекрасного й потворного; справедливості й несправедливості;дружби, любові й ненависті; щастя, насолоди, страждання.

4. Осмислення космологічних проблем та особистісного буття людини.

5. Методологічна значимість, прагнення до наукового пошуку істинного знання. За допомогою філософських вчень, концепцій ідей здійснюється аналіз самих різних явищ,надаються практичні рекомендації.

Давньокитайський філософ Конфуцій (551-479 до н.е.) назвав мудреця двічі народженою людиною, порівняв пробудження до духовного життя з народженням. Ця духовна відкритість, жадоба пізнання, самопізнання і є найхарактернішою рисою всіх філософських традицій, єдність пояснюється тим, що людина (давній грек, індус і китаєць), піднявшись до рівня особи, яка керується розумом, не могла задовольнятись традиційними відповідями на світоглядні проблеми і спробувала дати власні.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Європа відкрила для себе своєрідний, у чомусь екзотичний і багато в чому незрозумілий світ давньосхідної філософії. З того часу інтерес до неї не згасає. У чому секрет цієї привабливості давньосхідної філософії? Який особливий філософський акцент вносить вона у філософію узагалі?

Насамперед не може не викликати симпатій властивий східній думці момент незацікавленого духовного самозаглиблення, якогось невтомного прагнення шукати найціннішого у глибинах людського духу, шукати заради самого пошуку. Ця “зацікавлена відстороненість” — вічна таємниця східної філософії.

Особливості давньої східної філософії:

незацікавлене духовне самозаглиблення

повне розчинення індивідуального в загальному

перебування в полоні чистих сенсів

Висновок. Отже, можна стверджувати, що особливості давньосхідної філософії дають можливість західній філософській думці краще усвідомити себе і відкрити дещо зовсім неочевидне як у людині, так і в людському мисленні. Безперечно, оцінюючи значення філософії Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю, не слід впадати у крайнощі і підкреслювати лише позитивні моменти. Традиціоналізм, консерватизм, який був притаманний мислителям Стародавнього Китаю та Індії, суттєво вплинув на подальший розвиток філософської думки. Скажімо, необхідність “культурної революції” у Китаї 70-х рр. ХХ ст. обґрунтовувалась посиланнями на авторитет стародавньої філософії. Тому не слід забувати, що давньоіндійська та давньокитайська філософії були продуктом своєї епохи і мали відповідні особливості свого розвитку.