Школи індійської філософії. Основні ідеї ортодоксальних і неортодоксальних шкіл індійської філософії

Основні ідеї ортодоксальних шкіл веданта, міманса, йога, санкх'я, вайшешика, н’яя,

Основні ідеї неортодоксальних шкіл джайнізм, буддизм, чарвака- локаята

Конструкція світу і місце людини в ньому: -Брахман - вища духовна Першооснова, Бог, духовна субстанція, основа всього сущого. Навколишній матеріальний світ — ілюзія, існує тільки Брахман. Брахман породжує, відтворює і підтримує все суще. Але він є безособовим началом. Індивідуальна людська свідомість (Атман) облаштовує світо-порядок, є внутрішнім правителем, і частиною Брахмана. Індійські мудреці порівнювали Брахмана зі щіпкою солі, розчиненою в чаші води: вона невидима, однак повсякчас відчувається її присутність. - Сансара — коло нескінченних тілесних перероджень. Людська душа залучена до цього кола, бо не знає істинної природи речей і схильна приймати навколишній світ як щось реальне. -Карма —всесвітнійзакон етичної віддяки, який зумовлює переродження людини сумою добрих і поганих діянь, вчинених як у нинішньому втіленні, так і в попередніх. - Мокша — вища мета людського життя, яка полягає в тому, щоб подолати низку нескінченних перевтілень і розчинитися в абсолютному спокої. Завдяки злиттю з космічним брахманом, атман людини долає безкінечність перевтілень –сансару, яка породжена кармою – відплатою за попереднє життя. - Протиставлення двох світів – світу існування ( все, що змінюється в просторі, часі, має причинні зв’язки, невічне) і світу реальності(все, що ніколи не змінюється, вічне). Щоб позбавитися від страждань, людина повинна піднятися вище світу існування, зрозуміти реальність як єдність Брахмана і Атмана, злитися з Брахманом як кінцевою метою пізнання. Учень покірно наслідує вчителя (що був присвячений до мудрості веданти), бере участь у спогляданні та у постійних роздумах над джерелом істини доти, поки не досягне постійного споглядання істини. (веданта) Єдиним засобом звільнення від пут сансари і карми є дотримування того, чому вчать тексти «Вед», у яких надчуттєва універсальна субстанцію, яка існує вічно і є абсолютною. Чуттєві сприйняття – особливе джерело знання. Предмети сприйняття характер-ризуються як реальні, що мають різні об’єктивні ознаки. Джерелом пізнання також вважають логічний висновок, порівняння, авторитетне свідчення священних книг, визнання деяких нейпринятних істин як постулатів. (міманса –система, що безпосередньо спирається на «Веди») - Йога (“впорядкування ”) — восьмиступеневий шлях звільнення людини, що включає в себе праведний спосіб життя, систему фізичних і дихальних вправ, а також медитацію — «тренування» розуму, тобто гармонізацію фізичного, психічного та духовного станів людини.. Досягнення найвищого блаженства не зміною об’єктивних умов свого життя, а повним звільненням своєї свідомості від впливу зовнішнього світу, досягнення особливого психічного стану, коли згасають усі бажання, мислення застигає на якійсь внутрішній точці. Здатність інтуїтивного бачення істини. Людина, що практикує йогу, привчає свій розум і чуття до відчуженого сприйняття дійсності, внаслідок чого припиняє будь-яку зовнішню діяльність, виходить з-під дії Карми із кола сансари, щоб урешті-решт розчинити свою індивідуальну свідомість в абсолютній всеохопній свідомості Брахмана. -Розуміння людини як саморухливої та самоорганізованої системи( «мікрокосм»), що складається з чотирьох підсистем: «мінерало-людини», «рослино-людини», «тварино-людини» і людино-людини, ідея про синтез їх у вищій підсистемі –«людино- людині» (йога – засновник Патанджалі, найвидатніший твір – «Йога –Сутра») -Питання про вихідні сутності світу, з яких складається світобудова та на котрі орієнтується людина у своїх діях: Матеріальна першопричина усіх речей і явищ. Наслідки першопричини - не тільки тіла, але і душі. Вічна само-причина, не породжена ніякою попередньою причиною. Дві первинні субстанції: «пракриті»- матеріальний субстрат світу у неподільному, не проявленому стані; причина існування тільки тіл, почуттів, емпіричного розуму, інтелекту. «пуруша» - свідомість, яка вище будь-яких змін і нематеріальна за своєю природою. Обидві сутності вічні, але породжують світ лише у взаємодії, оскільки складають разом свої можливості і переваги. Їх зв’язок виявляє їх якості: масу, енергію, прояснення. Останні породжують п’ять світових стихій: вогонь, повітря, воду, землю, ефір. В цьому союзі «пуруша» могутніший. Проявляючись у людському «Я», пуруша спрямовує його до самозаглиблення та подолання карми. Причина задоволення або болі - існування трьох складових частин предметів – гунів, які безпосередньо не сприймаються. Вічна, всюдисуща, активна, але позбавлена свідомості пракриті складається з трьох гун(субстанційних сил), взаємодія яких утворює багатомірність природи (санкх’я, засновник Капіла, VIIст. До н.е) - Матеріальним носієм усіх якостей речей, особливостей, дій, а також причиною всього складного є субстанція. Визнання дев’яти субстанцій: земля, вода, світло, повітря, ефір, час, простір,душа, розум. Перші чотири - з атомів, які різняться між собою кількісно і якісно. Внаслідок їх сполучення і роз’єднання, якими керує світова душа, виникають і зникають речі. Отже, засади реальності – в особливих власти-востях атомів і душ. Мета мудрості -звільнення людського»Я» від страждань і залежності через знання, істинне відображення реальності. (вайшешика «особливість», засновник Канада Vi –V ст. до н.е.) - Питання логіки та теорії пізнання: Чотири джерела пізнання: чуттєве сприймання, точне свідчення, аналогія, умовивід. Вчення про пізнання і про логічний висновок на основі матеріалістичної теорії буття. Поняття силогізму. Істинне знання може бути або осягненням через сприйняття, або пізнанням через висновок. Для логічного пізнання треба вилучати ознаки, які необхідно пов’язані з предметом, що пізнається. (ньяя, засновник Готама, Ш ст.до н.е.)

- Стихійний матеріалізм: матеріальний світ існує реально. Він складається з кількох матеріальних елементів: води, вогню, повітря, землі і ефіру, кожен з яких - зі своїх незнищенних й незмінних атомів. Заперечення існування Бога і душі, раю, потойбічного світу, карми, сансари і мокші.. - Сенсуалізм:Світ пізнається органами чуття. Наші чуття сприймають світ таким, яким він є насправді. - Гедонізм:Людина - смертна істота, єдина мета життя якої - чуттєві насолоди. Але найбільша насолода – це вміння уникати страждань, усвідомлюючи, що приємні сторони життя можуть урівноважити зло і страждання. (чарвака – локаята, єдина матеріалістична школа, засновник Бріхаспаті, VІІ –VI ст.до н.е.) - Особливе вчення про буття: існує велика кількість речей, які наділені реальністю і володіють, з одного боку, постійними або субстанційними, а з іншого - випадковими, або перехідними властивостями. Крім матерії (пудгала), до неживих субстанцій належать простір, час, умови руху і спокою.Космосвічний, він ніким не створений і не може бути знищений. - Підпорядкування життя суворим аскетичним регламентаціям. Основна ознака душі -свідомість. Ступінь свідомості в душах різний. За своєю природою душа досконала, а її можливості - безмежні: душі доступні й безмежне знання, і безмежна могут-ність, і безмежне щастя. Але душа схильна ототожнювати себе з тілом. У цьому ототожненні - джерело її неволі, залежності. Основна причина, що породжує залежність душі,- її сильні бажання або пристрасті. Вони криються в незнанні життя. Тому пізнання повинно звільнити душу від тіла. «Звільнення» має привести до повного відділення душі від тіла, звільнити від підкорення пристрастям.. Досягається це шляхом аскетизму. Закони карми не можна подолати жертвою богам, але можна перемогти. Для звільнення від сансари необхідні правильна поведінка, правильне пізнання, правильна віра. Джерело мудрості - не Бог, а особливі святі, які досягли сили, щастя на ґрунті досконалого знання і за допомогою поведінки, яка випливає з цього знання. -Егоцентричний характеретики:Метою є особисте врятування, оскільки людина може звільнитися лише сама і ніхто їй не може допомогти. -ахімса - єдність всіх форм життя на землі, ненасильство і неспричинення зла всьому оточуючому. Виражається не тільки в дієтичних обмеженнях, таких як вегетаріанська дієта, але і в інших формах. Так, члени однієї з сект джайнізму використовують спеціальні пов'язки на рот для запобігання випадкового потрапляння туди живих істот, а пересуваються, підмітаючи мітелкою доріжку перед собою, - щоб випадково ні на кого не наступити (джайнізм «джіна»-переможець,VI ст. до н.е.) - Чотири основні «діамантові» істини: Життя – це страждання. Смерть не веде до припинення страждань, бо за нею настає нове переродження. Необхідність страждання виводиться з обумовленості і залежності усіх подій і фактів. Причиною страждань є бажання людей. Припинення страждань можливе лише шляхом відмови від спраги життя, подолання в собі потягу до існування. Восьмиступінчастийшлях до позбавлення страждань(правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Звільнення від страждань досягається не у потусторонньому, а в теперішньому житті. С тан «нірвани» - повне припинення будь-яких хвилювань, звільнення від усього, що приносить біль, відволікання від зовнішнього світу, світу думок. - Заперечення субстанційної моделісвіту. Все сущє складається з психічних і матеріальних елементів(дхарм), які постійно перебувають у збудженому, динамічному стані, вступають у з’єднання та переплетення. Уся навколишня реальність, як і людина, постає певними вузликами енергетичних зв’язків дхарм. На цій підставі – заперечення існування душі як окремої сутності. Людина може свідомими зусиллями розв’язати сплетіння дхарм і випустити дхарми у вільний стан. Це і буде нірвана. (буддизм, засновник принц Гаутама Сіддхартха 563 - 483рр до н.е., VIст.до н.е)

Захищений з дитинства від життєвих прикрощів та негараздів, засновник буддизмупринц Сіддхартха, був вражений випадково побаченими фактами людського старіння і смерті. Пройшовши через сповідування різних етичних вчень, принц Гаутама Сіддхартха врешті-решт сів під сандаловим деревом, давши собі слово не зрушити з місця доти, доки не знайде відповіді на основні питання життя. Тут на нього найшло просвітлення, і він став Буддою(просвітленим, знаючим), проголосивши учням чотири основні («діамантові») істини.

Головні ідеї філософії Будди:

- Чотири благородні істини:

1.життя - це страждання;

2. причина страждань – це безкінечні бажання і прагнення насолод;

3.позбутися страждань можна, якщо придушити в собі бажання, які частіше за все суєтні і закінчуються нічим;

4. для придушення бажань та позбавлення від страждань людина повинна слідувати шляхом морального вдосконалення, який указаний Буддою.

- Теорія причинності:

Немає вчинків і діянь в житті, які не мали б наслідків, оскільки все в світі взаємопов'язане і має свою причину.

- Мінливість елементов. В світі немає нічого постійного і все змінюється.Це означає, що нічого у світі не може бути гарантією благополуччя, позбавлення людини від страждань. Людина - сама причина цих страждань.

- «Срединний шлях». Будда закликав до помірності та уникнення крайнощів.

-« Восьмиступінчастий шлях » Поступова трансформація свідомості та психіки людини, її переродження або народження в стані нірвани, оскільки формуються:

Правильні погляди; правильні прагнення; правильна мова; правильна поведінка; правильний спосіб життя; правильні помисли; правильне споглядання та позбавлення від бажань.

Саме цей шлях веде до мети. Виконуючи ці заповіді, людина може досягнути стану нірвани. Нірвана – це інший вимір буття, згасання помилкових бажань та пристрастей.Вона не є небуття, навпаки, нірвана – це повнота буття, її існування – досконалість. Іноді нірвану описують так. У суцільній темряві на поверхні океану плаває лампа з вогником, що ледве освітлює невеличку частину простору. Олія у лампі поступово вигоряє, і вогник згасає. Коли він згасне остаточно, ніхто не зможе сказати, де небо, де вода, а де лампа. Все розчиниться у всьому.

Індійський поет Калідаса так схарактеризував цей шлях: Коли ти увійшов у світ, ти гірко плакав, а всі навколо тебе радісно сміялися. Зроби життя таким, щоб, залишаючи світ, ти радісно сміявся, а всі навколо тебе плакали.

Вчення Будди не було проповіддю пасивності та песимізму. Він закликав до активност і,спрямувавши її на своє життя. Це активність не за місце під сонцем, а боротьба з чужим в самому собі.