Філософія як теоретичне ядро світогляду

Між філософією та світоглядом є дві суттєві різниці:

- Філософія теоретична, а світогляд покликаний керувати практичною поведінкою людини;

- Філософія універсальна, а світогляд – справа суто індивідуальна.

Певний світогляд має кожна людина, але при цьому далеко не кожна є філософом. Можна сказати, що філософія є особливим – теоретичним – типом світогляду, який спромігся піднестися від особистих проблем до всезагальності погляду на проблеми людства в цілому.

Можна назвати ще декілька ознак філософії, які роблять її дуже специфічною, ні на що інше несхожою сферою духовної діяльності людини:

1. Теоретичність — упорядкованість, системність філософського знання. Філософія використовує особливу термінологію, яка складається зі спеціальних понять (наприклад, субстанція, буття, матерія). Філософські міркування мають бути аргументовані, захищені доказами. Певною мірою ця зарозумілість філософії для звичайної людини пояснюється її бажанням уберегти себе від занадто поверхових спроб мудрувати з будь-якого питання. З цього приводу знаменитий німецький філософ XIX ст. Ґ. В. Ф. Геґель із жалем писав про те, що попри наявність у кожної людини рук і ніг, вона не поспішає ставати чоботарем. Водночас з огляду на те, що кожен з нас наділений розумом, він вважає себе здатним міркувати не гірше за професійного мислителя.

2. Загальнозначущість, тобто спрямованість на розв'язання таких проблем, які стосуються не окремих осіб, а людства в цілому, кожної людини як представника людського роду.

3. Вічність. Проблеми, поставлені у центрі філософських роздумів, актуальні не лише в якийсь окремий історичний період, а в усі часи й для всіх народів.

4. Первинність. Тільки відповівши самому собі на запитання: хто така людина, хто я такий у цьому світі, можна успішно розв'язувати конкретні життєві проблеми (здобувати освіту, створювати родину, дбати про матеріальний добробут тощо).

5. Універсалізм — намагання виявити найзагальніші закономірності в житті природи і суспільства. Попри все мінливе розмаїття речей і процесів, філософія шукає в навколишньому світі єдину, стійку першооснову.

6. Критичність і рефлективність. Філософському мисленню властива вимога не приймати беззастережно жодну готову думку, жодну традицію. Філософія сумнівається і в тому, що на рівні здорового глузду видається чимось беззаперечним. Але ця критичність — не самоціль філософії, не прагнення зруйнувати встановлений порядок речей; вона є початковим моментом рефлексії — вдумливого пошуку ясних і точних підвалин, на яких можна будувати світогляд. За приклад може слугувати відомий вислів французького філософа XVII ст. Р. Декарта: «Мислю — отже, існую». І справді, навіть якщо ми уявимо, що нас більше не існує, то за мить зіштовхнемось із парадоксом: наше уявлення себе-неіснуючого таки існує — у конкретний момент нашого мислення.

Поняття філософія слід відрізняти від філософування, запропонованого знаменитим німецьким філософом Мартином Гайдеґґером (1889-1976). Він вважав, що «філософія — це філософування», яке полягає у глибоко особистісних міркуваннях людини про унікальність і неповторність власного існування на світі. Філософування, за М. Гайдеґґером, є невідворотнім, оскільки воно спричинене ситуацією «закинутості» людини у світ та її «скінченності» (смертності). Дійсно, людина спершу народжується, а тільки потім починає усвідомлювати своє існування. Природно, що в неї виникають запитання: навіщо я існую в цьому світі, навіщо мені цей світ? У пошу ках відповідей людина приходить до усвідомлення межі свого буття, своєї смертності. Отже, людина не за власним бажанням приходить у світ і не зі своєї волі його покидає. Що ж їй залишається? Тільки час між народженням і смертю, упродовж якого вона й віддається філософуванню. Таким чином, підсумовував М. Гайдеґґер, філософування є фундаментальним способом людського буття.

Проте необхідно таки внести певні уточнення у взаємозв'язок між філософією та філософуванням, насправді, притаманним кожній людини саме тому, що вона — людина, філософування як різновид духовної діяльності і спричинило, врешті-решт, появу професійної філософії. У свою чергу, філософія тим самим допомагає людині задовольнити найважливішу з її духовних потреб — у сенсожиттєвих пошуках. Виникнення філософії стало історичним поворотом у духовному житті суспільства. Він означав розрив з міфологічними уявленнями щодо існування людини і світу, релігійно-моральними уявленнями про них та предметно-образним мисленням на користь теоретико-понятійного мислення. Філософія покликана відповідати на питання, що на них не може дати відповідь жодна наука. У теоретичних побудовах філософія спирається на дані науки, але разом з тим показує основні напрями її розвитку, є надійною методологічною базою її досліджень. Науково-теоретичний і практично-духовний аспекти світогляду у філософії поєднані органічно й доцільно. Крок за кроком філософія з елітарної форми культури перетворюється на серцевину способу життя і мислення кожної людини цивілізованого демократичного суспільства.