Наукові напрямки організації праці персоналу підприємства

  Організація праці є на всіх діючих підприємствах складовою частиною організації виробництва. Усякий процес праці служить підсистемою всіх її процесів і систем у реальному просторі та  часі. Раціональна організація виробничих систем може бути побудована тільки на основі самих зроблених підсистем організації трудових процесів, що споживають на своє здійснення найменша кількість економічних ресурсів при відомих ринкових обсягах попиту та пропозиції на продукцію роботи та послуги.

Найважливішою ознакою зробленої організації трудових і виробничих процесів в умовах ринкових економічних відносин може служити стійке платоспроможне положення підприємств, що забезпечує не тільки виробництво та продаж продукції, але та подальший розвиток трудового та виробничого потенціалу.

Як відомо, будь-який процес праці включає три основних і тісно взаємодіючих між собою елемента: труд, предмети праці та кошти праці. З організаційних позицій процес праці являє собою з'єднання цих розрізнених виробничих або економічних факторів у єдину систему, називану трудовим процесів. Раціональна організація праці припускає такий спосіб з'єднання всіх елементів трудового процесу в єдину взаємозалежну систему, при якій буде використана найменша кількість трудових і матеріальних ресурсів, тобто робочої чинності, предметів праці та засобів виробництва.

Комплексна система організації праці та виробництва повинна діяти на всіх вітчизняних підприємствах. У її склад повинні входити наступні десять підсистем організації та керування працею.

1. Поділ і кооперація праці, правильний вибір форми та виду яких створює економічні основи для спеціалізації робітників і росту їхньої професійної кваліфікації.

2. Розташування та обслуговування робочих місць, чіткий і постійний порядок, що забезпечує в робітників вироблення автоматичних навичок виконання трудових прийомів.

3. Проектування трудових процесів, що повинне будуватися на принципах економії робочого часу та витрат енергії людини.

4. обґрунтування трудових нормативів і норм, що вимагає встановлення оптимальних витрат праці та виконання роботи.

5. Нормалізація умов та інтенсивності праці, що регламентує умови, вага та інтенсивність у межах припустимих норм.

6. Освоєння трудових процесів норм праці, що передбачає досягнення рівноваги фактичних і проектних витрат часу на виконання роботи.

 7. Економічна оцінка витрат і результатів праці, що укладається в досягненні максимальних результатів при заданих витратах праці, або мінімальних витратах при заданих результатах.

8. Дотримання трудової та виробничої дисципліни та регламенту роботи, які засновані на виконанні проектних вимог у процесі роботи.

9. Мотивація та стимулювання продуктивності праці, які передбачають задоволення особистого інтересу кожного працівника у високій оплаті своєї праці.

10. Розробка системи керування трудовими процесами, що передбачає комплексний вплив різних факторів на кінцеві результати праці та виробництва.

В удосконалюванні організації трудових процесів у сучасному виробництві всі вищезгадані підсистеми необхідно застосовувати послідовно та комплексно на кожнім робочому місці, на всіх виробничих ділянках і підприємствах різних форм власності. Однак проблема комплексної організації та проектування трудових, технологічних і виробничих процесів дотепер не має практичного рішення.

Важливим елементом організації праці є розподіл праці, т.е. відокремлення видів трудової діяльності між працівниками, бригадами та іншими підрозділами на підприємстві та предусматривающее спеціалізації робочих місць і персоналу на виконання закріплених за ними відповідних функцій, робіт та операцій. Рішення цього питання повинне передбачати поряд з вимогою найбільш раціонального використання робочого часу та кваліфікації працівника таку його спеціалізацію, щоб зберігалася змістовність праці, не допускалася його монотонність, забезпечувалася гармонізація фізичних і психічних навантажень.

Розрізняють три основних види поділу праці. Загальний поділ праці передбачає відокремлення різних видів діяльності в масштабі всієї країни, наприклад промислове виробництво та сільське господарство, що добуває та обробляє промисловість, сфера виробництва та послуг і т.д. Частка – усередині галузі, наприклад верстатобудування, автомобілебудування та т.д. Одиничне означає поділ праці в рамках підприємства або його підрозділів.

Форми поділу праці на підприємствах:

функціональне – залежно від характеру виконуваних працівниками функцій на виробництві та участі їх у виробничому процесі. За цією ознакою працівники діляться на робітників та службовців. Службовці діляться на керівників, фахівців і технічних виконавців. У свою чергу робітники можуть становити функціональні групи основних робочих, обслуговуючих і допоміжних. Серед останніх виділяються групи ремонтних і транспортних робітників, контролерів якості, робітників по енергетичному обслуговуванню та т.д.;

технологічне – по фазах, видам робіт, виробам, вузлам, деталям, технологічним операціям. Воно визначає розміщення працівників відповідно до технології виробництва та у значній мірі впливає на рівень змістовності праці. При вузькій спеціалізації в роботі з'являється монотонність, при занадто широкій спеціалізації підвищується ймовірність неякісного виконання робіт. Відповідальне завдання організатора праці складається в знаходженні оптимального рівня технологічного подолу праці.;

професійне – по спеціальностях і професіям. Виходячи із цієї форми подолу праці, установлюється потрібна чисельність працівників різних професій. Професія – рід діяльності людини, що володіє певними теоретичними знаннями та практичними навичками, отриманими в результаті професійної підготовки. Спеціальність – різновид професії, спеціалізація працівника в рамках професії;

кваліфікаційне – по складності та точності робіт відповідно до професійних знань і досвідом роботи. Розподіл праці тут здійснюється за рівнем кваліфікації працівників виходячи з необхідної кваліфікації робіт.    

Технічні границі поділу праці обумовлені паспортними або технічними характеристиками застосовуваного встаткування, стійкістю різального інструменту, можливостями використовуваних пристосувань, основними експлуатаційними умовами, вимогами ринку та т.д.

Психофізіологічні границі визначаються особистими та професійними здатностями працівника, можливостями людського організму, рівнем трудового навантаження та фізичних зусиль, вимогами збереження здоров'я та працездатності, умовами безпеки роботи.

Соціальні границі характеризуються змістовністю праці, наявністю різноманітних і привабливих робіт, можливостями розвитку творчих здатностей людини, росту професійної кваліфікації, підвищення заробітної плати.

Економічні границі відображають вплив обраної форми подолу праці на кінцеві результати трудової та виробничої діяльності персоналу, зокрема, на величину сумарних витрат трудових і матеріальних ресурсів.

Оволодіння суміжними професіями має великий економічний і соціальний зміст навіть у тих випадках, коли вільного часу протягом робочого дня ні, але робота відрізняється монотонністю. У таких умовах доцільна зміна праці, зміна операцій, перехід за графіком з одного робочого місця на інше, що веде до збільшення розмаїтості праці, підвищенню його змістовності та привабливості, сприятливо позначається на здоров'ї та настрої працівників, на економічних результатах праці.

Оволодіння суміжними професіями необхідно також на тих ділянках виробництва, де відсутня стабільне завантаження працівників, на роботах мало престижних і фізично важких.

На роботах, виконуваних робітниками однієї професії, одержало поширення розширення зон обслуговування, що має на меті більше раціонального використання робочого часу, а також більше повного завантаження встаткування (наприклад, багатоверстатне обслуговування, коли одним або групою робітників одночасно обслуговуються кілька верстатів). Ручні операції на кожному з верстатів, що обслуговують, здійснюються послідовно, після чого верстат до наступної ручної операції працює в автоматичному режимі.

При поділі та кооперації праці вирішується питання: хто та що буде робити, як і з ким буде взаємодіяти. Для організації високопродуктивної праці необхідно також вирішити та таке питання: як, яким образом варто виконувати роботу.

Досягається це встановленням раціональних методів і прийомів праці. Звичайно, спосіб виконання роботи в значній мірі визначається технологією, але кожна технологічна операція може бути виконана по-різному: з більшою або меншою кількістю рухів, більш-менш уміло, з витратою різної кількості часу та фізіологічної енергії. Установлення способу найбільш ощадливого виконання кожної дії, прийому, операції, кожної роботи – це відповідальне завдання організатора праці. Вона припускає аналіз і розробку всіх частин трудового процесу, включаючи побудову та координацію рухів, вибір зручної робочої пози, способу володіння інструментом і керування машинами та механізмами.

Спосіб виконання виробничого завдання, що характеризується певним складом і послідовністю дій, прийомів, операцій утворить метод праці. Методи виконання трудових процесів повинні проектуватися разом із проектуванням технологічного процесу, а результати проектних розробок заносять у карти прийомів і методів праці, карти організації праці, в інструкційні або технологічні карти. Їх використають для навчання робітників раціональним прийомам і методам праці, для контролю та аналізу роботи; вони служать відправною крапкою для подальшого вдосконалювання трудового процесу.

Велике значення для підприємства має виявлення та поширення досвіду роботи новаторів виробництва, вивчення застосовуваних ними прийомів і методів праці. Прийоми та методи праці заслуговують на увагу, якщо робітники, їх що застосовують, одержують високі та стійкі результати праці, що характеризуються економією в порівнянні з нормативними значеннями трудозатрат, сировини, матеріалів, інструментів, енергії, раціональним використанням устаткування, поліпшенням якості продукції при досягненні оптимальної інтенсивності праці.

Завдання виявлення раціональних прийомів праці вирішується шляхом вивчення безпосередньо на виробництві праці робітників, що значно перевиконує норми праці, що застосовують ефективні способи ведення трудового процесу. При вивченні та відборі найбільш доцільних та ощадливих прийомів праці рекомендується звертати увагу на:

- короткі та найменш стомлюючі рухи рук, ніг, корпуса тіла працюючого, усунення різких змін у напрямку цих рухів, зменшенні маси переміщуваних вручну вантажів;

- безперервні та плавні рухи по дуговій лінії, які більше ощадливі, чим рухи прямолінійні з різкими зупинками;

- одночасні та симетричні рухи рук;

- скорочення рухів шляхом виключення зайвих, сполучення рухів;

- досягнення зручного положення робітника, забезпечення змінної пози сидячи – коштуючи, чергування періодів праці та відпочинку залежно від ваги та нервово-психічної напруженості праці.

Раціональні прийоми та методи праці, досвід новаторів виробництва поширюються різними способами. Для цих цілей використають систему підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, семінари, виставки, навчальні курси та ін.