Поняття про виробничий процесі. Основні принципи організації виробничого процесу

Виробничий процес є процес відтворення матеріальних благ і виробничих відносин.

Як процес відтворення матеріальних благ виробничий процес є сукупністю процесів праці та природних процесів, необхідних для виготовлення певного виду продукції.

Основними елементами, що визначають процес праці, а отже, і виробничий процес, є доцільна діяльність (або сама праця), предмети праці та кошти праці.

Доцільна діяльність (або сама праця) здійснюється людиною, що затрачає нервово-м'язову енергію для виконання різних механічних рухів, спостереження та контролю за впливом знарядь праці на предмети праці.

Предмети праці визначаються тією продукцією, що випускається підприємством. Основною продукцією заводів є різного роду виробу. Виробом називається будь-який предмет або набір предметів праці, що підлягають виготовленню на підприємстві. Залежно від призначення розрізняють виробу основного виробництва та виробу допоміжного виробництва.

До виробів основного виробництва ставляться вироби, призначені для товарної продукції. До виробів допоміжного виробництва варто відносити виробу, призначені тільки для власних потреб підприємства, що виготовляє їх (наприклад, інструмент власного виробництва). Виробу, призначені для реалізації, але одночасно використовувані та для власних потреб підприємства, варто відносити до виробів допоміжного виробництва в тій частині, у якій вони використаються для власних потреб.

Характеристики виробів багато в чому визначають організацію виробничого процесу в просторі та у часі.

Так, від конструктивної складності виробів залежить число обробних і складальних цехів або ділянок і співвідношення між ними.

Ніж складніше виріб тим більшу питому вагу займають складальні роботи та складальні ділянки та цехи в структурі підприємства. Розмір, маса та кількість виробів впливають на організацію їхньої зборки; на створення того або іншого виду потокового виробництва; організацію транспортування деталей, складальних одиниць і виробів по робочих місцях, ділянкам і цехам; багато в чому визначають вид руху по робочих місцях (операціям) і тривалість виробничого циклу.

Для великих і важких виробів застосовують нерухомі потокові лінії з періодичним рухом конвеєрів. Для їхнього транспортування використаються піднімальні крани та спеціальні транспортні засоби. Рух їх по операціях організується в основному по паралельному, виду. Тривалість виробничого циклу виготовлення таких виробів більша, вона виміряється іноді роками.

Іноді доводиться в механічних цехах організовувати ділянки великих, дрібних і середніх деталей.

Від виду та марки оброблюваних матеріалів залежить необхідність сполучення тих або інших заготівельних та обробних ділянок або цехів.

При наявності великої кількості заготівель із лиття та кувань потрібне створення ливарних цехів (чавуноливарного, сталеливарних, кольорового лиття та інших), ковальських і пресових (гарячого та холодного пресування) цехів. При виготовленні багатьох заготівель із прокатного матеріалу будуть потрібні заготівельні ділянки або цехи. При механічній обробці деталей з кольорових металів доводиться, як правило, організовувати окремі ділянки.

Ступінь точності та чистоти обробки та зборки впливає на склад устаткування та ділянок, їхнє розташування.

Для обробки особливо точних деталей і зборки складальних одиниць і виробів необхідна організовувати окремі ділянки, тому що при цьому потрібне створення особливих санітарно-гігієнічних умов.

Від питомої ваги стандартних, нормалізованих та уніфікованих деталей і складальних одиниць залежить склад устаткування, ділянок і цехів.

Виготовлення стандартних і нормалізованих деталей, як правило, ведеться на спеціальних ділянках або в спеціальних цехах. Для них організується поточно-масове виробництво.

Трудомісткість і число виготовлених виробів впливають на склад і кількість устаткування, цехів і ділянок, їхнє розташування, можливість організації потокового виробництва, тривалість виробничого циклу, величину незавершеного виробництва, собівартість та інші економічні показники роботи підприємства. Виробу, які не виготовляють на даному підприємстві, а одержують у готовому виді, ставляться до покупного. Їх називають також комплектуючими виробами.

На кожному машинобудівному заводі звичайно одночасно виготовляється кілька виробів, різних по конструкції та розмірам. Перелік всіх видів виробів, що випускають заводом, називається номенклатурою.

Сполучення елементів процесу праці (праця певної кваліфікації, знаряддя та предмети праці) і часткових виробничих процесів (виготовлення окремих вузлів готового продукту або виконання певної стадії процесу виготовлення продукції) здійснюється по якісних і кількісних ознаках і ведеться в декількох напрямках. Розрізняють поелементний (функціональний), просторовий і тимчасовий розрізи організації виробництва.

Заелементний розріз організації виробництва пов'язаний з упорядкуванням техніки, технології, предметів праці, знарядді та самій праці в єдиний процес виробництва. Організація виробництва припускає впровадження найбільш продуктивних машин та устаткування, що забезпечують високий рівень механізації та автоматизації виробничого процесу; використання високоякісних та ефективних матеріалів; удосконалювання конструкцій і моделей виробів, що випускають; інтенсифікацію та впровадження більше прогресивних технологічних режимів.

Основне завдання заелементної організації виробництва складається в правильному та раціональному підборі складу встаткування, інструментів, матеріалів, заготівель і кваліфікаційного складу кадрів, для того щоб забезпечити повне їхнє використання в процесі виробництва. Проблема взаємної відповідності елементів процесу виробництва особливо актуальна в складних високомеханізованих та автоматизованих процесах при динамічній номенклатурі виробництва.

Сполучення часткових виробничих процесів забезпечує просторова та тимчасова організація виробництва. Виробничий процес включає безліч часткових процесів, спрямованих на виготовлення готового продукту.

По ролі в загальному процесі виготовлення готової продукції виділяють виробничі процеси:

* основні, спрямовані на зміну основних предметів праці та додання їм властивостей готових продуктів; у цьому випадку частковий виробничий процес зв'язаний або з реалізацією якої-небудь стадії обробки предмета праці, або з виготовленням деталі готового виробу;

* допоміжні, що створюють умови для нормального ходу основного процесу виробництва (виготовлення інструмента для потреб свого виробництва, ремонт технологічного встаткування та т.п.);

* обслуговуючі, призначені для переміщення (транспортні процеси), зберігання чекаючи наступної обробки (складування), контролю (контрольні операції), забезпечення матеріально-технічними та енергетичними ресурсами та т.п.;

* управлінські, у яких розробляються та приймаються рішення, провадяться регулювання та координація ходу виробництва, контроль за точністю реалізації програми, аналіз та облік проведеної роботи; ці процеси часто переплітаються з ходом виробничих процесів.

Основні процеси залежно від стадії виготовлення готового виробу ділять на заготівельні, обробні, складально-оздоблювальні. Заготівельні процеси, як правило, досить різноманітні. Наприклад, на машинобудівному заводі вони включають розкрій металу, ливарні, ковальські та пресові операції; на швейної фабрику-декатирування та розкрій тканини; на хімічному комбінаті – очищення сировини, доведення його до потрібної концентрації та т.п. Продукція заготівельних процесів використається в різних обробних підрозділах. Обробні цехи представлені в машинобудуванні металообробними; у швейній промисловості – пошивними; у металургії – доменними, прокатними; у хімічному виробництві – процесом крекінгу, електролізу та т.п. Складально-оздоблювальні процеси в машинобудуванні представлені, зборкою та фарбуванням; у текстильній промисловості – фарбувально-оздоблювальними процесами; у швейної – обробкою та т.п.

Метою допоміжних процесів є виготовлення продукції, що використається в основному процесі, але не входить до складу готового продукту. Наприклад, виготовлення інструмента для власних потреб, виробництво енергії, пари, стисненого повітря для свого виробництва; виробництво запасних частин для власного встаткування і його ремонт і т.п. Склад і складність допоміжних процесів залежать від особливостей основних і складу матеріально-технічної бази підприємства. Збільшення номенклатури, розмаїтість та ускладнення готового продукту, підвищення технічної оснащеності виробництва викликають необхідність розширення складу допоміжних процесів: виготовлення моделей і спеціальних пристосувань, розвитку енергетичного господарства, збільшення обсягу робіт ремонтного цеху.

Основною тенденцією організації обслуговуючих процесів є максимальне сполучення з основними процесами та підвищення рівня їхньої механізації та автоматизації. Такий підхід дозволяє проводити автоматичний контроль у процесі основної обробки, безперервне переміщення предметів праці по технологічному процесі, безперервну автоматизовану передачу предметів праці до робочих місць і т.п.

Особливістю сучасних знарядь праці є органічне включення в їхній склад поряд з робочого, рухового та передатним керуючого механізму. Це характерно для автоматизованих потокових ліній, верстатів із числовим програмним керуванням і т.п. Особливо органічно у виробничий процес уписуються управлінські впливи при впровадженні автоматизованих систем керування технологічним процесом і використанні мікропроцесорної техніки. Підвищення рівня автоматизації виробництва й, зокрема, широке використання робототехніки наближає управлінські процеси безпосередньо до виробництва, органічно включає їх в основний виробничий процес, підвищуючи його гнучкість і надійність.

По ступені безперервності розрізняють: безперервні та дискретні (проривні) процеси. По характері використовуваного встаткування виділяють: апаратурні (замкнуті) процеси, коли технологічний процес здійснюється в спеціальних агрегатах (апаратах, ваннах, печах), а функція робітника укладається в керуванні та обслуговуванні їх; відкриті (локальні) процеси, коли робітник здійснює обробку предметів праці за допомогою набору інструментів і механізмів.

По масштабах виробництва однорідної продукції розрізняють процеси

* масові – при великому масштабі випуску однорідної продукції; серійні – при широкій номенклатурі постійно повторюваних видів продукції, коли за робітниками місцями закріплюється кілька операцій, виконуваних у певній послідовності; частина робіт може виконуватися безупинно, частина – протягом декількох місяців у році; склад процесів носить повторюваний характер;

* індивідуальні – при постійно мінливій номенклатурі виробів, коли робочі місця завантажуються різними операціями, виконуваними без якого-небудь певного чергування; більша частка процесів носить унікальний характер, у цьому випадку. процеси не повторюються.

Особливе місце у виробничому процесі займає досвідчене виробництво, де спрацьовуються конструкція та технологія виготовлення нових, знову освоюваних виробів.

В умовах складного динамічного сучасного виробництва практично неможливо знайти підприємство з одним типом виробництва. Як правило, на тому самому підприємстві та особливо в об'єднанні є цехи та ділянки масового виробництва, де випускаються стандартні та уніфіковані елементи виробів і напівфабрикати, і серійні ділянки, на яких виготовляються напівфабрикати обмеженого застосування. Разом з тим всі частіше виникає необхідність, формування ділянок індивідуального виробництва, де виготовляються особливі частини виробу, що відображають його індивідуальні характеристики та пов'язані з виконанням вимог спеціального замовлення. Таким чином, у рамках однієї виробничої ланки мають місце всі типи виробництва, що визначає особливу складність їхнього сполучення в процесі організації.

Просторовий вид організації забезпечує раціональне розчленовування виробництва на часткові процеси та закріплення їх за окремими виробничими ланками, визначення їхнього взаємозв'язку та розташування на території підприємства. Найбільше повно ця робота проводиться в процесі проектування та обґрунтування організаційних структур виробничих ланок. Разом з тим вона ведеться в міру нагромадження змін, що відбуваються у виробництві. Більша робота із просторової організації виробництва проводиться при створенні виробничих об'єднань, розширенні та реконструкції підприємств, переспеціалізації виробництва. Просторова організація виробництва – це статична сторона організаційної роботи.

Найбільш складним є часовий розріз організації виробництва. Він включає визначення тривалості виробничого циклу виготовлення виробу, послідовності виконання часткових виробничих процесів, черговості запуску та випуску різних видів виробів і т.д.

Сучасний рівень науково-технічного прогресу припускає дотримання гнучкості організації виробництва. Традиційні принципи організації виробництва орієнтовані на сталий характер виробництва – стабільну номенклатуру продукції, спеціальні види встаткування та т.п. В умовах швидкого відновлення номенклатури продукції міняється технологія виробництва. Тим часом швидка зміна встаткування, перебудова його планування викликали б невиправдано високі витрати, і це з'явилося б гальмом технічного прогресу; неможливо також часто міняти виробничу структуру (просторову організацію ланок). Це висунуло нову вимогу до організації виробництва – гнучкість.

Одним з найважливіших принципів сучасної організації виробництва є її комплексність, наскрізний характер. Сучасні процеси виготовлення продукції характеризуються зрощуванням і переплетенням основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, при цьому допоміжні та обслуговуючі процеси займають все більше місце в загальному виробничому циклі. Це пов'язане з відомим відставанням механізації та автоматизації обслуговування виробництва в порівнянні з оснащеністю основних виробничих процесів. У цих умовах стає усе більше необхідної регламентація технології та організації виконання не тільки основних, але та допоміжних та обслуговуючих процесів виробництва.

3. Структура підприємства- це склад і співвідношення його внутрішніх ланок: цехів, відділів, лабораторій та інших компонентів, що становлять єдиний господарський об'єкт. Структура підприємства визначається наступними основними факторами:

розміром підприємства;

галуззю виробництва;

рівнем технології та спеціалізації підприємства.

Структура постійно коректується під впливом виробничо-економічної кон'юнктури, науково-технічного прогресу та соціально-економічних процесів.

Поряд із цим при всьому різноманітті структур всі виробничі підприємства мають ідентичні функції, головні з яких виготовлення та збут продукції. Щоб забезпечити нормальне функціонування, підприємство повинне мати у своєму складі цехи або майстерні по виготовленню основної продукції (виконанню робіт, наданню послуг) і по обслуговуванню виробничого процесу. Крім того, кожне підприємство незалежно від його розмірів, галузевої приналежності та рівня спеціалізації постійно веде роботу з оформлення замовлень на виготовлення продукції; організує її схоронність і збут замовникові; забезпечує закупівлю та поставку необхідної сировини, матеріалів, що комплектують виробів інструмента, устаткування, енергоресурсів.

Нарешті, щоб кожен працівник у будь-який відрізок часу робив саме те, що необхідно іншим і всім підприємством у цілому, потрібні керуючі органи, на які покладають визначення довгострокової стратегії, координація та контроль поточної діяльності персоналу, а також наймання, оформлення та розміщення кадрів. Всі структурні ланки підприємства, таким чином, зв'язані між собою за допомогою системи керування, що стає його головним органом.

Відділи та лабораторії теж безпосередньо класифікуються залежно від конкретних завдань. Так, група технічних відділів може включати до десятка відділів головного конструктора по кожному виробі, що серійно випускається на підприємстві. Окремо можуть створюватися відділи головного технолога, головного металурга головного зварника та т.д.

Структура підприємства безпосередньо складається під впливом галузевої технології виробництва. Чим вище складність технологічного процесу, тим разнообразней і більше громіздкої виявляється структура підприємства, а отже, і його розміри.

У повсякденній практиці складність технологічного процесу визначається:

-різноманіттям способів впливу на предмети праці, необхідних для одержання готового виробу;

-кількістю технологічних операцій, яким піддається виріб у процесі виробництва;

-рівнем граничної точності виконання технологічних операцій.

Для машинобудівних підприємств у цілому характерна складна, багатоступінчаста технологія, а тому та найбільш громіздка структура.

До однієї з найважливіших галузевих особливостей структури підприємства ставиться територіальне розміщення виробничих одиниць. У галузях обробної промисловості виробничі та допоміжні цехи, як правило, розміщаються компактно на одній площадці, оскільки зв'язані технологічним процесом, твердими транспортними устроями та не залежать від природного -кліматичних умов.

Профіль, масштаби, а також галузева приналежність підприємства визначаються складом, технологічною спеціалізацією та розмірами його виробничих цехів, ділянок, майстерень. Всі інші ланки підприємства: функціональні відділи, лабораторії, що управляють органи, -повністю порівнюються з характеристиками виробничих підрозділів і створюються винятково для забезпечення ефективності їхньої роботи.

Виробничі цехи (філії, ділянки, майстерні) розділені на 2 групи: цехи основного виробництва та допоміжні та обслуговуючі цехи. У цехах основного виробництва безпосередньо виготовляється продукція, призначена для реалізації.

Завдання допоміжних цехів -забезпечення нормальної, безперебійної роботи цехів основного виробництва.

Кінцевий результат діяльності основних цехів – готова товарна продукція, що реалізується зовнішньому споживачеві; кінцевий результат допоміжних цехів споживається усередині самого підприємства.

Цехи основного виробництва формуються відповідно до профілю підприємства, а також залежно від конкретних видів продукції, масштабів і технології виробництва.

Існують наступні форми спеціалізації цехів: предметна; подетальна (поагрегатна); технологічна (стадійна).

Предметна спеціалізація – це зосередження в окремих цехах основної частини або всього виробничого процесу по виготовленню конкретних видів і типорозмірів готової продукції. Загальними для цих цехів є єдине інженерно-технічне обслуговування, матеріально-технічне забезпечення та збут продукції, складські приміщення, що знижує їх загальні виробничі витрати.

Подетальная (поагрегатная) спеціалізація цехів, що найпоширеніша в машинобудуванні, -це закріплення за кожним цехом виготовлення окремих деталей або агрегатів машин. Наприклад, у спеціалізованих цехах автомобільного заводу окремо виготовляються двигуни, окремо -коробки зміни швидкостей, кабіни та т.д. Всі ці агрегати передаються в цехи зборки, де з них збирається готовий автомобіль.

Технологічна (стадійна) спеціалізація – це поопераційний поділ праці між цехами. При цьому в процесі виготовлення готової продукції в кожному цеху використаються різні технології виробництва. Стадійна спеціалізація цехів і ділянок широко використається майже у всіх галузях промисловості.

В основі виробничої побудови будь-якого підприємства лежить спосіб виробництва продукції та надання послуг. На практиці ними бувають: одиничне, серійне, масове виробництво, виробництво продукції різноманітних асортиментів і виготовлення в одному виробничому процесі декількох продуктів.

Одиничне виробництво означає, що виріб провадиться в одному екземплярі. Кожен продукт відрізняється від іншого. Цей спосіб розповсюджений у будівництві будинків і мостів. Одиницями випускають кораблі, машини, складні верстати по замовленнях клієнтів.

Для серійного виробництва характерний випуск виробів партіями. Ці партії можуть бути дрібносерійними та більшими. Прикладом такого виробництва є виготовлення машин, меблів, комп'ютерів, радіо та т.п.

При масовому виробництві відбувається виготовлення однакової та подібної продукції на тому самому встаткуванні. Прикладом його є виробництво електролампочок, напоїв і фруктових соків. Воно найчастіше здійснюється в автоматичному режимі на конвеєрі.

В основі кожного способу виробництва лежить виробничий процес, що представляє рух продукції на основі використання відповідних технологій виготовлення продукту, починаючи з одержання сировини та матеріалів і кінчаючи надходженням готової продукції на склад. Виробничі процеси залежно від особливостей виготовлення продукції відрізняються друг від друга. Але незважаючи на їхні відмінності друг від друга, типовий процес виробництва характеризується загальними елементами.

У кожному виробничому процесі виділяють дві сторони: технологічну та трудову.

Технологічна сторона пов'язана з перетворенням предметів праці в готову продукцію або напівфабрикат зі зміною фізичних властивостей, геометричних форм і розмірів, хімічного складу. Технологічна сторона знаходить вираження в заздалегідь заданому технологічному процесі.

Трудова сторона – це сукупність дій людей по здійсненню технологічних процесів.

Організація виробничого процесу підприємства передбачає раціональне сполучення в просторі та у часі основних, допоміжних та обслуговуючих процесів. Головна мета організації виробничого процесу – економія часу, забезпечення високої якості та ефективності виробництва продукції.

Операція – частина технологічного процесу, виконуваного на тому самому робітнику місці, тим самим предметом праці, тим самим інструментом і тим самим складом працюючих. У виробничому процесі виділяють основні та допоміжні операції.

Основні операції спрямовані на зміну хімічного складу, властивостей, геометричних розмірів предметів праці (різання, термообробка, механічна обробка, зборка та зварювання).

Допоміжні операції забезпечують виконання основних операцій (транспортування, установка, завантаження, контроль якості).

У сумі основні та допоміжні операції утворять технологічний процес одержання продукції.

Управлінські процеси організують, направляють, координують хід виробництва.

Організаційне оформлення кожного з них представляє виділення відповідних підрозділів: основного виробництва, допоміжного та обслуговуючого господарств та органів керування підприємством.

Склад всіх названих підрозділів, їхнього взаємозв'язку в процесі виготовлення продукції та співвідношення по чисельності зайнятих робітників, виробничій площі та устаткуванню, їхнє територіальне розміщення визначають виробничу структуру підприємства.

Первинною структурною виробничою одиницею підприємства є робоче місце. Це частина виробничої площі, оснащена відповідними знаряддями праці, де один або група робітників здійснюють окрему операцію по виготовленню готового продукту або обслуговуванню виробничого процесу.

Група робочих місць поєднується у виробничі ділянки.

Виробничі ділянки, як правило, поєднуються в цехи. Цех — це відособлений підрозділ підприємства, у якому виготовляється продукт у цілому або закінченій частині готового продукту або виконується певна стадія виробництва, у результаті якої створюється напівфабрикат, використовуваний як на даному, так і на інших підприємствах.

Контрольні запитання

1. Визначити сутність виробничого процесу.

2. Дати класифікацію різновидів виробничих процесів.

3. Провести структуризацію виробничого процесу.

4. Охарактеризувати наукові принципи організації виробничого процесу.

5. Які бувають форми організації виробництва? Які їх переваги?

6. Як здійснюється комбінування виробництва?

7. Перелічити основні методи організації виробництва.

8. Дати загальну характеристику основних методів організації виробництва.

9. Які типи виробництва ви знаєте? Охарактеризуйте їх техніко- економічні особливості.

Лекція 3. СИСТЕМА МЕРЕЖЕВОГО ПЛАНУВАННЯ ТА КЕРУВАННЯ. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ МЕРЕЖЕВОГО ПЛАНУВАННЯ. ПРАВИЛА ПОБУДОВИ МЕРЕЖНИХ МОДЕЛЕЙ

 

План

3.1 Основні поняття мережевого плануваня

3.2 Правила побудови мережних моделей

 

3.1 Основні поняття мережевого плануваня

На стадії вихідного планування науково-дослідних робіт основними документами є техніко-економічне обґрунтування теми та календарний план виконання НДР.

На основі хронометражних даних, літературних джерел або експертних оцінок визначаються найбільш імовірні строки тривалості робіт:

 

,

 

де t_min, t_max – відповідно мінімальна та максимальна тривалість етапу робіт, годинники (на основі літературних джерел та експертних оцінок).

Тривалість роботи (етапу) у людино-днях при участі в темі декількох виконавців визначається по формулі:

,

 

де ч – кількість виконавців, чіл.;

К – коефіцієнт перекладу робочих днів у календарні дні з урахуванням відпусток 0,66;

8 – число годин роботи виконавця, година.;

і – ознака виду робіт (етапу).

На підставі цих даних складається стрічковий графік (графік Гранта) і визначається строк закінчення НДР, зайнятість співробітників і загальна трудомісткість НДР. При складанні графіка варто враховувати організаційні можливості скорочення строків робіт за рахунок паралельного виконання окремих етапів (операцій робіт), використання послуг спеціалізованих лабораторій та обчислювальних центрів.

Загальна тривалість робіт з календарних графік визначається не тільки тривалістю окремих етапів, але та характером сполучення робіт – послідовна або паралельна.