Класифікація витрат робочого часу

  При вивченні трудових процесів, розробці норм праці необхідно встановити, які витрати робочого часу є необхідними, повинні регламентуватися та включатися в норму, а які вважаються зайвими, нераціональними витратами та втратами. Для цього робочий час класифікується, тобто підрозділяється на окремі категорії по певних ознаках.

Робочий час — це встановлена законодавством тривалість робочого дня, робочого тижня. Разом з тим під робочим часом розуміється період, протягом якого працівник перебуває на підприємстві у зв'язку з виконуваної їм роботою.

Час використання встаткування — період часу (зміна або її частина), протягом якого встаткування перебуває в дії (час роботи) або простоює (час перерв).

Класифікація витрат робочого часу здійснюється по трьох напрямках: стосовно працівника (витрати робочого часу виконавця); стосовно встаткування (час використання встаткування); стосовно предмета праці (час виробничого процесу).

Робочий час підрозділяється на час роботи та час перерв. Час роботи у свою чергу ділиться на підготовчо-заключний, оперативне та час обслуговування робочого місця. У свою чергу час роботи підрозділяється на час виконання виробничого завдання (РЗ) і час роботи, не обумовленої виробничим завданням (НЗ).

Підготовчо-заключним називається той час, що робітник затрачає на підготовку себе та засобів виробництва для виконання певної роботи, а також на всі ті дії, які пов'язані з її закінченням. Сюди ставляться витрати робочого часу на наступні дії:

а) одержання матеріалу, інструментів, пристосувань, робочого вбрання та технологічної документації;

б) ознайомлення з роботою, технологічною документацією, читання креслення, одержання інструктажу;

в) установка інструментів і пристосувань, настроювання встаткування на необхідний режим роботи;

г) зняття інструментів і пристосувань;

д) участь у здачі готової продукції ОТК;

е) здача залишків матеріалу, інструментів і пристосувань, робочого вбрання та технологічної документації.

Підготовчо-заключний час затрачається робітником у тих випадках, коли його робоче місце не має постійного завантаження. На такому робочому місці виконуються різні операції, або, що чергуються через певні проміжки часу (серійне виробництво), або зовсім не повторювані або повторювані через невизначені проміжки (одиничне виробництво). Особливість підготовчо-заключного часу полягає в тому, що воно затрачається один раз на всю партію виробів, виготовлених без перерви по даному робітнику поряд, і не залежить від числа виробів у партії.

Оперативним називається час, що затрачається на безпосереднє виконання заданої операції. Воно повторюється з кожною одиницею виготовленої продукції, складається з основного (технологічного) і допоміжного часу.

Основне (технологічне) час затрачається на безпосередню зміну предмета праці. Так, наприклад, при обробці деталей на металорізальних верстатах основним (технологічним) часом буде те, протягом якого відбувається безпосередня обробка деталі: зняття стружки обточуванням, свердлінням, струганням і т.д. Воно буває:

а) машинним (апаратурним), тобто таким, протягом якого зміна предмета праці здійснюється механізмом (під впливом певного виду енергії на фізико-хімічні властивості сировини, завантаженого в апарат відповідної конструкції) під спостереженням робітника;

б) машинно-ручним, тобто таким, протягом якого зміна предмета праці здійснюється механізмом за участю робітника;

в ) ручним, тобто таким, протягом якого зміна предмета праці здійснюється робітником із застосуванням ручних знарядь праці.

Допоміжний час буває переважно ручним. В окремих випадках воно може бути машинно-ручним (час установки та зняття виробів за допомогою підйомно-транспортних коштів) і машинним (час автоматичного переміщення робочих частин машин).

Час обслуговування робочого місця — це час, затрачуваний робітником на догляд за робочим місцем і підтримка його в робочому стані. Час обслуговування робочого місця в машинобудуванні підрозділяють на технічне та організаційне. Перше пов'язане з виконанням даної операції, а друге з початком і кінцем робочої зміни. Витрати робочого часу верстатника, наприклад, на зміну інструмента, що затупився, на змітання стружки з верстата, на регулювання інструментів і підналагодження верстата – час технічного обслуговування, а витрати робочого часу на огляд і випробування встаткування, на змащення та чищення встаткування, на готування інструмента та пристосувань на початку зміни та збирання наприкінці зміни – час організаційного обслуговування робочого місця.

При аналізі витрат робочого часу та установленні технічних норм необхідно з ручної роботи виділити ту її частину, що виконується або може бути виконана під час автоматичної (самохідної) роботи встаткування. Час, що перекриває – час виконання робітником тих елементів роботи, які здійснюються одночасно з машинною або автоматичною роботою встаткування. Час, що не перекриває – час виконання робіт, здійснюваних при зупиненому встаткуванні. Збільшення часу, що перекриває, також може служити резервом росту продуктивності.

Перерви в роботі діляться на залежні від робітника та залежні від неполадок на виробництві. Виділяють регламентовані та нерегламентовані перерви. До регламентованих перерв (ПР) ставляться ті, які обумовлені технологією, організацією виробництва, необхідністю попередити стомлення та підтримувати нормальну працездатність працівника. У їхньому числі: перерви, передбачені технологією, специфікою технологічного процесу та організації праці (ПТ) (їхнє усунення практично неможливо або економічно недоцільно); перерви встановленої тривалості для відпочинку робітників.

Нерегламентовані перерви (ПН) обумовлені порушенням нормального ходу виробничого процесу або трудової дисципліни. Перерви через порушення нормального ходу виробничого процесу (ПНТ) можуть бути викликані організаційними неполадками та технічними причинами. Перерви, викликані порушенням трудової дисципліни (ПНД), можуть бути пов'язані із запізненням на роботу, сторонніми розмовами, заняттями, не пов'язаними з роботою.

Час спостереження, як відзначено, характерно для автоматизованих та апаратурних виробництв. Воно може бути активним, коли присутність робітника на робочому місці необхідно для контролю за ходом технологічного процесу, заданими параметрами роботи встаткування, а також пасивним, коли немає необхідності спостерігати безупинно за роботою встаткування або технологічним процесом, але робітник не завантажений іншою роботою та у чинність цього продовжує спостереження. Слід зазначити, що завантаження робітника в цей період є одним з резервів підвищення продуктивності праці.

Існують різні методи вивчення робочого часу: фотографія робочого часу, хронометраж трудових процесів, фотохронометраж робочого часу, метод моментальних спостережень, відеозйомка трудових операцій.

Фотографією робочого часу називається метод виміру всіх без винятку його витрат протягом певного періоду роботи, наприклад години, зміни, дня та т.д. Фотографія звичайно проводиться з метою виявлення фактичних показників використання робочого часу, причин невиконання діючих норм, усунення недоліків в організації праці та виробництва, скорочення втрат часу, а також для розробки укрупнених нормативів підготовчо-заключного часу.

Хронометраж трудових процесів призначений для виміру витрат часу на виконання періодично повторюваних трудових прийомів у процесі оперативної роботи. Основна мета хронометражу складається в розробці нормативів часу на здійснення ручних операцій, а так само для аналізу та виявлення на виробництві відхилень фактичних витрат від нормативних.

Фотохронометраж робочого часу являє собою комбінований метод його вивчення, при якому фіксується не тільки тривалість всіх видів витрат часу, але та час окремих трудових прийомів.

Метод моментних спостережень застосовується для масового вивчення використання робочого часу на підприємствах. Він дозволяє при обстеженні великої групи робіт фіксувати не самі витрати робочого часу, а кількість їхніх повторень або моментів за період спостережень.

Відеозйомка трудових операцій є сучасним методом дослідження трудових процесів і витрат робочого часу. Результати відеозйомки є науковою основою для проектування раціональних трудових процесів і навчання всіх робітників передовим прийомам і методам праці.

Обробка результатів фотографії робочого часу завершується звичайно розрахунком трьох основних показників, що характеризують фактичні та проектні витрати праці.

Коефіцієнт використання робочого часу визначає питоме значення корисного витраченого або сумарного часу роботи до тривалості зміни:

 

,

Т_раб – час виконання роботи;

Т_см – тривалість зміни

Коефіцієнт втрат робочого часу, що показує співвідношення часу нерегламентованих перерв у роботі вчасно спостереження або зміни:

 

.

 

Відсоток можливого підвищення продуктивності праці, значення якого визначається відношенням втрат робочого часу до оперативного часу роботи:

 

.

 

Економія робочого часу на виробництві передбачає його правильне нормування на всі проектовані та виконувані трудові процеси. При дотриманні цієї вимоги робочий час стає найважливішим фактором раціональної організації праці та виробництва.