ЗАКОН УКРАЇНИ
Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування
Цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначає принципи, правові, організаційні та фінансові засади і механізми функціонування загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування громадян в Україні.
Розділ І.
Загальні положення
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
застрахована особа – особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов’язковому державному соціальному медичному страхуванню та має право на медичні послуги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням;
медична (лікувально-профілактична) допомога – медична послуга чи комплекс медичних послуг, що надаються надавачами медичних послуг з використанням професійних знань, навичок відповідно до вимог державних соціальних стандартів в сфері охорони здоров’я, спрямовані на забезпечення профілактики захворювань, травм та отруєнь, обстеження стану здоров’я людини, діагностики, лікування, догляду і реабілітації у зв’язку з захворюваннями, іншими розладами здоров’я, вагітністю та пологами;
медична послуга – послуга, що надається надавачами медичних послуг з використанням професійних знань, навичок відповідно до вимог державних соціальних стандартів в сфері охорони здоров’я, спрямована на виявлення хвороб, збереження, зміцнення та відновлення здоров’я людини, і є елементом медичної допомоги;
невідкладна медична допомога - комплекс медичних послуг, що надаються з використанням професійних знань, навичок відповідно до вимог державних соціальних стандартів в сфері охорони здоров’я у випадках гострих порушень фізичного чи психічного здоров’я з метою усунення загрози життю хворого чи здоров’ю оточуючих;
надавачі медичних послуг – заклади охорони здоров’я та медичні працівники – суб’єкти господарської діяльності, які на основі договорів із страховиком надають медичні послуги особам, застрахованим за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням;
об’єкт загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування – страховий випадок, із настанням якого застрахована особа має право на отримання медичних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням;
представники застрахованих осіб – об’єднання громадян, у тому числі профспілки або їх об’єднання, та інші органи (особи), уповноважені відповідно до закону;
роботодавець – власник підприємства, установи, організації, що утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання; фізичні особи, які використовують працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); розташовані в Україні іноземні підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародні), філії та представництва чи інші відокремлені підрозділи, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
страховий випадок – подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання медичних послуг відповідно до закону;
страховик – Фонд загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування України (далі – Фонд медичного страхування України);
страхові внески (збори) – загальнообов’язкові платежі, які страхувальники зобов’язані сплачувати відповідно до цього Закону;
страхувальники – роботодавці та інші особи (юридичні та фізичні), які відповідно до закону сплачують страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування;
суб’єкти загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування – застраховані особи, страхувальники та страховик.
