Криміналістична характеристика вбивства, її елементи та значення для розслідування вбивства

Вбивство – один із найтяжкіших злочинів проти особи, який кримінальним законом визначений як протиправне заподіяння смерті іншій людині. Кримінальна відповідальність за скоєння вбивства передбачена у декількох статтях КК України (ст.ст. 115-119). Елементи криміналістичної характеристики вбивств: спосіб скоєння; спосіб приховування; місце, час і обстановка; «слідова картина»; особа злочинця; особа потерпілого. Розглянемо зазначені елементи більш детально.

Спосіб скоєння злочину. Способи скоєння вбивств мають однотипну структуру, властиву всім видам злочинів, відрізняючись один від одного об’єктом посягання. Разом з тим, незважаючи на різноманіття способів позбавлення людини життя, їх можна класифікувати на підставі специфіки кожного. Так, це може бути вбивство з розчленуванням трупа, «без трупа», пов’язане зі зникненням людини, приховане інсценуванням. Свою специфіку мають і вбивство, вчинене організованою групою, і вбивство на замовлення.

У загальній схемі способу скоєння вбивства становить інтерес етап підготовки до нього. За загальним правилом, підготовка передбачає вибір знарядь, засобів і методів здійснення задуманого. Якщо знаряддя та засоби можна розглядати як традиційні, то методи здійснення нерідко можуть відрізнятися великою винахідливістю. У числі знарядь злочину можуть бути всі види вогнепальної та холодної зброї, вибухові пристрої, отруйні, радіоактивні речовини тощо. Відповідно, типовими способами скоєння вбивств прийнято вважати: заподіяння потерпілому смертельних тілесних ушкоджень різними видами зброї; введення в організм великої кількості отруйних речовин; доведення жертви до безпорадного стану або використання такого стану для позбавлення життя; скидання потерпілого з висоти, викидання з рухомого транспортного засобу тощо.

Багатоваріантність прийомів використання знарядь злочину залежить як від характеру останніх, так і від часу і місця їх застосування. У деяких випадках спосіб скоєння вбивства обирається злочинцем з таким розрахунком, щоб між скоєним діянням і настанням смерті потерпілого пройшов достатній проміжок часу, який використовується вбивцею для створення помилкових доказів невинності.

Спосіб приховування. Якщо сліди приховуються, то це часто свідчить про зв’язок вбивці з жертвою, але це може бути і незнайомий чоловік. У криміналістичній літературі викладаються погляди на класифікацію способів приховування злочину, підставою для якої є її змістовний аспект. Така класифікація передбачає: 1) приховування інформації та/або її носіїв; 2) знищення інформації та/або її носіїв; 3) маскування інформації та/або її носіїв; 4) фальсифікацію інформації та/або її носіїв; 5) змішані способи, які поєднують в собі різні способи або їх елементи. Так, приховування може здійснюватися у пасивній та активній формах. Пасивна припускає умовчання, недонесення, відмову від надання свідчень, невиконання необхідних дій. Активна форма передбачає приховування предмета посягання, речових доказів, ухилення від явки до органів розслідування. Знищення включає як знищення слідів, так і носіїв доказової інформації. Маскування має на меті змінити уявлення про спосіб скоєння злочину та об’єктів (суб’єктів), з ним пов’язаних. Фальсифікація, на відміну від маскування, – це створення помилкової інформації або її носіїв. Вона може мати місце при помилковому алібі, завідомо неправдивих свідченнях, помилковому доносі тощо.

 Час, місце і обстановка.

Дослідження проблеми часу в загальній характеристиці злочинів носить багатоаспектний характер. Цей елемент набуває особливого значення при розслідуванні серійних вбивств, які скоюються протягом багатьох років. Слід відзначити, що, крім часу злочинної події, необхідно встановлювати час різного роду супутніх обставин як у момент злочину, так до і після його скоєння.

Місце скоєння злочину під час розслідування вбивств має особливе значення, оскільки є джерелом численних слідів, що відображають механізм злочинної дії, взаємини злочинця і жертви, дані про знаряддя вбивства, про особу злочинця і його психофізіологічні ознаки, в окремих випадках – про одяг і способи маскування. Разом з тим, при розслідуванні вбивств місце скоєння злочину і місце події не завжди складають єдиний комплекс. Місце злочину – це місце, де безпосередньо було скоєно вбивство (таке місце може бути одне). А місць події, пов’язаних із вбивством, може бути декілька: місце транспортування трупа, місце його виявлення тощо.

О бстановка скоєння вбивства – це система різного роду взаємодіючих між собою об’єктів, явищ і процесів, що характеризують умови місця і часу, речовинні, природно-кліматичні, виробничо-побутові й інші умови навколишнього середовища, особливості поведінки непрямих учасників вбивства, психологічні зв’язки між ними й інші обставини об’єктивної реальності, що склалися (незалежно або від волі учасників) у момент скоєння злочину, що впливають на спосіб його скоєння і механізм, які виявляються в різного роду слідах та дозволяють судити про особливості цієї системи і зміст злочину.

4. Типові сліди вбивства – це перш за все матеріальні сліди, що залишилися на жертві злочину від знарядь вбивства, зокрема наслідків вибуху, кулі, дробу; труп потерпілого; знаряддя злочину; сліди перебування винного на місці вбивства тощо. Ідеальні сліди – це ті відображення, які виникають у свідомості очевидців у зв’язку зі сприйняттям ними обставин скоєного.

5. Особа злочинця. Як елемент криміналістичної характеристики комплекс ознак, що характеризують особу злочинця, містить ознаки, які можуть служити визначенню ефективних шляхів і методів встановлення, розшуку і викриття винного. Частина їх має не тільки криміналістичне значення (наприклад колишні судимості), інші важливі переважно для розкриття злочину (наприклад, способи скоєння злочину, навички приховування, способи інсценування тощо). Система ознак особи злочинця включає ознаки демографічні, соціальні, а також відображають деякі моральні властивості та психологічні особливості (наприклад, риси характеру, темпераменту, манери спілкування з людьми), а також ті ознаки, які властиві його професії, дані якої використовуються при скоєнні злочину.

Особу вбивці (як елемент криміналістичної характеристики) також характеризує комплекс ознак, специфічних для кожного виду вбивств, тому що відображає мотиви скоєння злочину, спосіб скоєння, особливості характеру і темпераменту, навички, що використовуються в повсякденному житті (педантичність, охайність, неохайність) та професійні навички.

У криміналістичній характеристиці вбивств досить чітко виділяються два типи злочинців. Перший: особи, які скоїли так звані побутові вбивства на ґрунті сімейних, службових чи життєвих конфліктів. Другий – вбивця представляє значно більшу суспільну небезпеку, бо вони посягають на життя людини із заздалегідь обдуманим умислом за ретельно розробленим планом, переслідуючи корисливі або інші низькі цілі.

6. Особа потерпілого - дуже складна в криміналістичному відношенні фігура. Вона змінює своє положення в залежності від категорії злочину, виду злочинного посягання, наявності або відсутності зв’язку між потерпілим і злочинцем, психологічних особливостей потерпілого, його рольових функцій до і під час скоєння злочину.

Потерпілими у таких справах нерідко стають особи, які розпивали спиртні напої з випадковими знайомими, вступали до сварки і бійки з оточуючими, а також пов’язані зі злочинним світом підприємці та особи, що володіють великими матеріальними цінностями. Відомості про потерпілого і його поведінку використовуються в якості підстав для висунення версій про вбивцю (його стать, вік, коло спілкування, спосіб життя, інших характеристик).