Вичерпний перелік приводів порушення кримінальної справи наведений у ст. 94 КПК України, але враховуючи специфіку названого виду злочину, можна виділити такі поширені приводи порушення кримінальної справи за ознаками привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем:
1. відомчі матеріали про вчинення службовими особами певного закладу, установи чи організації незаконного заволодіння майном відомства;
2. повідомлення юридичних осіб про вчинення злочину, що ґрунтуються на актах ревізії, інвентаризації або інших перевірок, які проводилися планово чи позапланово за безпосередньою ініціативою самого підприємства, організації, установи;
3. ініціатива органів дізнання, яка базується на результатах оперативно-розшукових заходів;
4. заяви та повідомлення чинних або колишніх працівників, клієнтів підприємства, де за їх припущенням було вчинено розкрадання;
5. заяви громадян-пайовиків, акціонерів або вкладників;
6. повідомлення та матеріали контрольних інстанцій про факт учинення розкрадання (місцевих органів влади, державних інспекцій, податкової служби тощо);
7. повідомлення в засобах масової інформації;
8. безпосереднє виявлення ознак привласнення слідчим, прокурором або судом під час розслідування або судового розгляду іншого злочину, розгляду цивільного позову, проведення прокурорських перевірок, вивчення матеріалів адміністративного провадження.
Найпоширенішими заходами попередньої перевірки за такими приводами стає: вивчення нормативів, якими регламентовано діяльність організації, аналіз особливостей діяльності її та пов’язаних із нею організацій; призначення ревізії; незапланована інвентаризація; витребування документів, які стосуються сумнівних операцій із матеріальними цінностями або грошовими коштами; відібрання пояснення посадових або матеріально відповідальних осіб, що є причетними до сумнівних операцій, контроль за ними або їх виявлення. До того ж, за справами про привласнення проводять оперативно-розшукові заходи як гласного, так і негласного характеру: зокрема спостереження, дослідження предметів та документів, контроль поштових відправлень, прослуховування телефонних та інших переговорів, зняття інформації з технічних каналів зв’язку тощо. Обрання ж певної послідовності заходів, тобто програми дій для перевірки повідомлень про злочин залежить від дослідчих ситуацій, зумовлених характером приводу для порушення кримінальної справи, галуззю економіки, де сталося розкрадання, або способом його маскування. Тому дослідчі ситуації привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем у криміналістиці частіше за все розглядають у межах комплексних методик розслідування злочинів.
Загальновизнано, що попередня перевірка за такою категорією злочинів органами дізнання здійснюється за будь-якого приводу. В ході дослідчої перевірки, а надто у сферах торгівлі, будівництва або виробництва, проводяться інвентаризації, що є перевіркою наявності та стану матеріальних цінностей і грошових коштів, і подальше звірення отриманих даних із обліковими. На вимогу органу дізнання на підприємстві створюється інвентаризаційна комісія, до складу якої входять службові особи цієї організації, матеріально відповідальні особи, представники ревізійної комісії підприємства, працівники бухгалтерії. Під час проведення інвентаризації доцільною є особиста присутність працівників органів дізнання.
Проведення інвентаризацій дозволяє перевірити збереження матеріальних і грошових засобів; відповідність документальним даним про якість і асортимент наявних товарів; виявити недостачу, надлишки або пересортицю; визначити стан незавершеного виробництва або будівництва.
Для більш глибокого вивчення стану виробничої або фінансово-економічної діяльності підприємства призначається документальна ревізія. Вона може мати повний характер, тобто ревізується вся діяльність організації загалом, або окремий щодо певних напрямків діляьності. На розгляд ревізії виносять питання про стан бухгалтерського обліку, достовірності та законності операцій за рахунками в банках, правомірності розрахунків із постачальниками, замовниками та іншими дебіторами й кредиторами, відповідності витрачання авансових і кредитних сум їх цільовому призначенню, правильності приймання сировини, напівфабрикатів та іншої продукції за кількісними та якісними показниками, повноти оприбутковування виторгу від реалізації товарів і надання послуг тощо.
