Поняття, об’єкти, види, суб’єкти, форми криміналістичної діагностики

Криміналістична діагностика – це дослідження з метою розпізнавання, розрізнення, визначення властивостей, якостей, стану, відносин, взаємозв’язків просторового і часового характеру об’єктів, явищ для розв’язання завдань кримінального судочинства. Криміналістичну діагностику можна розглядати як мету (завдання), процес і метод дослідження зазначеного.

Поняттям криміналістичної діагностики охоплено розв’язання трьох груп завдань (за Ю.Г. Коруховим). Перша – визначення властивостей і стану об’єкта – спрямована на встановлення окремих якостей, властивостей, стану невідомого об’єкта, який залишив сліди-відображення, або наявного об’єкта. Друга група – дослідження обставин дії, що уможливлює встановлення механізму злочинної події: способу дії, часу, кількості учасників тощо. Третягрупа завдань – установлення причинового зв’язку між фактами – передбачає з’ясування наявності причинового зв’язку між дією (подією), що сталася, і результатами, які настали, визначення причини наслідків, установлення можливих результатів учиненої дії, можливості здійснення певних дій за визначених умов.

Предметом криміналістичної діагностики є пізнання змін, що відбулися в результаті вчинення злочину, причин і умов цих змін на основі вибіркового вивчення властивостей і стану взаємодіючих об’єктів із метою визначення механізму злочинної події загалом або окремих його фрагментів.

Об’єктами криміналістичної діагностики є будь-які матеріальні тіла (об’єкти ідентифікації та об’єкти, стосовно яких можливе лише встановлення групової належності), а також явища, які існували в момент події, що сталася в минулому.Об’єкти діагностики за аналогією до криміналістичної ідентифікації класифікують на діагностовані та діагностуючі. До перших належать об’єкти відомого і невідомого походження та явища, властивості, якості, стан, відносини, взаємозв’язки між якими потребують розпізнавання, розрізнення, визначення. Так, це може бути злочинець, який зник із місця події, зріст, особливості ходи якого визначають за доріжкою слідів взуття; обріз мисливської рушниці, щодо якого розглядається питання про придатність для стрільби, тощо. Діагностуючими визнають об’єкти, які відбивають ознаки, що характеризують відповідні властивості, якості, стан, відносини, взаємозв’язки інших об’єктів, явищ: матеріально-фіксовані відображення (найбільш поширені серед діагностуючих, наприклад, сліди-відображення, рукописний текст тощо), частки предметів, речовин (сипких, рідких, газоподібних), а також уявні образи, описи ознак.

У діагностичному процесі використовують також зразки (їх можна розглядати як різновид діагностуючих об’єктів), якими вважають довідкові матеріали (таблиці, атласи), які містять характеристики досліджуваних об’єктів, їх зображення, та колекції натуральних об’єктів (їх також застосовують для встановлення групової належності).

Залежно від того, який об’єкт піддається дослідженню, розрізняють (аналогічно до встановлення групової належності) два види криміналістичної діагностики:

1) дослідження діагностованого об’єкта (будь-якого, вилученого з місця події, під час обшуку – наприклад, згадуваного в прикладі обріза мисливської рушниці, речовини);

2) дослідження діагностуючого об’єкта (будь-якого з-поміж зазначених вище).

За природою діагностуючого об’єкта, зрештою, можна виділити чотири види (як і в процесі криміналістичної ідентифікації), хоча переважають діагностичні дослідження за матеріально-фіксованими відображеннями.

Суб’єктикриміналістичної діагностики – ті посадові особи, учасники кримінального процесу, які здійснюють криміналістичну ідентифікацію, встановлення групової належності.Криміналістична діагностика має дві форми: процесуальну і непроцесуальну.

Значення криміналістичної ідентифікації, встановлення групової належності, криміналістичної діагностики в кримінальному судочинстві, використання їх даних у інших сферах юридичної практики

Положення теорій криміналістичної ідентифікації, встановлення групової належності, криміналістичної діагностики мають важливе  теоретичне значення для всіх розділів криміналістики як одна зі складових їх наукових засад – насамперед це стосується криміналістичної техніки. На підставі положень зазначених теорій за кожним розділом розробляються рекомендації, що пов’язані з розв’язанням ідентифікаційних і діагностичних питань, установленням групової належності та відповідними дослідженнями.

Практичне значення теорій криміналістичної ідентифікації, встановлення групової належності, криміналістичної діагностики виявляється у двох аспектах. Передусім їх положення безпосередньо чи як складова відповідних криміналістичних рекомендацій використовує слідчий, учасники судового розгляду кримінальних справ, експерт під час збирання, дослідження, оцінки і використання доказів (наприклад, слідчий під час пред’явлення для впізнання, експерт під час криміналістичних експертиз).

Інший аспект полягає в тому, що результати ідентифікації, встановлення групової належності, діагностики, одержані як за процесуальною, так і непроцесульною формою, мають вагоме значення для розслідування конкретних злочинів, судового розгляду кримінальних справ. Вони уможливлюють найбільш ефективне планування і організацію розслідування, тактику слідчих дій, тактичних операцій, інших заходів; їх використовують для встановлення і розшуку злочинців, предметів посягання, засобів учинення злочину, з’ясування вини конкретних осіб, інших важливих обставин у справі. Зафіксовані в передбачених ч. 2 ст. 65, ст. 82 КПК України джерелах зазначені результати набувають значення доказів. На їх підставі приймаються процесуальні рішення у справі. Отож, результати криміналістичної ідентифікації, встановлення групової належності, криміналістичної діагностики сприяють всебічному, повному і об’єктивному дослідженню обставин справи, доведенню всіх обставин, що передбачені ст. 64, 23 КПК України і підлягають доказуванню в конкретній кримінальній справі, а отже встановленню об’єктивної істини.

Певне застосування положення криміналістичної ідентифікації, встановлення групової належності, криміналістичної діагностики можна виявити і в інших сферах юридичної практики. Йдеться, насамперед, про цивільне, господарське судочинство, де суттєву роль у процесі доказування відведено судовим криміналістичним експертизам. Також можна згадати діяльність нотаріусів, адвокатів, юрисконсультів тощо. Дані аналізованих теорій є застосовуваними як у процесуальній, так і в повсякденній діяльності (наприклад, під час відбору об’єктів для дослідження, формулювання завдань експертові, оцінки експертних висновків, для ототожнення людини, зображеної на фотознімку документа, тощо).