Техніко-криміналістичні прийоми, методи, засоби збирання матеріальних слідів

Збирання речових джерел інформації – це поетапна діяльність, що відбувається за таким алгоритмом: виявлення певного джерела інформації про злочин, його фіксація (також і документування), вилучення такого джерела і його упакування, зберігання і транспортування (О.А. Кириченко, В.Д. Басай).

Для збирання слідів використовують техніко-криміналістичні прийоми, методи і засоби. Важливе значення в діяльності щодо збирання слідів злочину мають комплекти техніко-криміналістичних засобів, зокрема «Валіза криміналіста ВК-1».

3.1. Загальні прийоми виявлення слідів:

1) візуальний. Може здійснюватися неозброєним оком, за звичайного освітлення або в різних умовах освітлення (під різними кутами зору, зокрема у косопадаючому світлі). Такий прийом застосовується для виявлення об’ємних слідів, видимих слідів (а інколи й слабковидимих поверхневих слідів), слідів-предметів тощо.

2) інструментальний або технічний прийом – це виявлення слідів злочину за допомогою спеціальних технічних засобів виявлення замаскованих слідів-предметів із металу, дрібних невидимих мікрооб’єктів. До технічних засобів реалізації такого прийому належать: металошукачі, міношукачі, металопідйомники, мікропилососи, діелектричні палички.

3.2. Прийоми і методи виявлення слідів рук.

Для виявлення слідів рук застосовують візуальні прийоми. Безбарвність потожирової речовини робить слід малопомітним, а іноді зовсім нерозрізнюваним у звичайних умовах. Різноманітні прийоми відшукання таких слідів застосовують у послідовності, яка в разі безрезультатності їх застосування не виключала би застосування інших прийомів. Отже, прийоми, що можуть знищити або пошкодити слід, застосовують останньою чергою.

Виокремлюють три класи методів виявлення слідів рук: фізичні, хімічні та фізико-хімічні.

До фізичних методів належать: порошковий, закопчування, термовакуумне напилення, оптичний люмінісцентний. Отже, фізичні методи засновані на використанні різних властивостей речовин: оптичних – люмінісцентний аналіз; молекулярних – порошок і рідкі фарбники; адгезії – термічне вакуумне напилення; електростатичних – електростатична потенциалографія тощо.

До хімічних методів належить оброблення поверхні предмета зі слідами рук хімічними розчинами. Переважно застосовується для виявлення старих слідів у лабораторних умовах. Здавна використовуються як реактиви-проявники водний розчин азотнокислого срібла (ляпісу), розчин нінгідрину, алоксану в ацетоні; понад чверть віку тому запропонований метод перманганату калію (розчин марганцевокислого калію в дистильованій воді з додаванням концентрованої сірчаної кислоти).

До фізико-хімічних методів належать: метод парів йоду та радіографічний.

3.3. Загальні прийоми фіксації (закріплення) слідів

Опис у протоколі слідчої дії (ст. 85 КПК України), де має бути зафіксовано: місце знаходження слідів (у тому числі об'єкта, на якому їх виявлено); прийоми, методи, засоби виявлення слідів; локалізацію слідів стосовно двох точок, а також щодо один одного; вид, форма, розміри, особливості слідів та їх елементів; інші прийоми закріплення слідів (фотографування, кінозйомка, відеозапис, замальовування, складання плану, механічне копіювання); прийоми вилучення сліду, забезпечення його схоронності; номер печатки, зміст пояснювального напису; вказівка, що напис засвідчено підписами слідчого і понятих.

Фотографування, відеозапис, кінозйомка ( ст. ст. 85, 85¹, 85², 114 КПК України ). Найчастіше застосовуються вузловий і детальний види зйомки.

Графічний – складання (креслення) планів (масштабних, схематичних), з амальовування. План, замальовка оформляються як додаток до протоколу, в них мають бути спеціальні (умовні) позначення, їх роз’яснення, підписи слідчого і понятих.

Механічне копіювання шляхом виготовлення копій – зліпків, відтисків. Стосується тільки слідів-відображень і одночасно є прийомом вилучення.

3.4. Загальні прийоми вилучення слідів

Вилучення безпосередньо сліду (предмета, мікрочастки, мікрокількості речовини) або об’єкта-слідоносія (пляшки зі слідами пальців руки, предмета з мікрооб’єктом, предмета-джерела запаху). Мікрооб’єкти-частки вилучаються за допомогою мікропилососів.

Вилучення частини об’єкта-слідоносія (шматка дверей зі слідом зламу), зразка, проби (сліду-речовини, запаху). Відкачування молекул запаху шприцом або адсорбція запаху на марлевий бинт, тампон, фланелеву серветку.

Вилучення копії – зліпку з об’ємного сліду-відображення або відтиску з поверхневого сліду-відображення. Для виготовлення зліпків застосовуються зліпочні матеріали: гіпс, пластилін, силіконові пасти (паста К), відтискні маси; відтиски: слідокопіювальні плівки, зокрема дактилоскопічну, зволожений фотопапір..

3.5. Загальні прийоми забезпечення схоронності слідів

Упакування має бути здійснене таким чином, щоб не знищити сліди, не додати нових слідів, щоб поверхня зі слідами не контактувала з матеріалом упакування.

 

4. Трасологічні дослідження: види, питання, які ними вирішуються; підготовка і оформлення матеріалів для експертиз

Важливо не тільки зібрати сліди, а й отримати необхідну для розслідування злочинів інформацію (тобто «прочитати» сліди).

Реалізація інформаційно-доказового потенціалу трасологічних слідів може відбуватися за такими напрямками:

1. Візуальний аналіз матеріальної обстановки місця події та прилеглої території.

2. Перевірка за криміналістичними обліками.

3. Попереднє дослідження речових доказів.

4. Проведення судової експертизи.

За слідами рук проводять дактилоскопічну експертизу, за іншими слідами-відображеннями і деякими слідами-предметами – трасологічну експертизу, які належать до класу криміналістичних експертиз.

Трасологічними дослідженнями розв’язують питання трьох груп (видів):

1. Діагностичні питання: стосовно механізму і умов виявлення слідів, тобто встановлення різних обставин події (часу, кількості учасників, способів дії); встановлення ознак, що характеризують слідоутворюючий об'єкт: людину (фізична сила, зріст, особливості ходи), знаряддя, засоби вчинення злочину (їх особливості), взуття, шини (специфіка малюнку, виробництва); визначення напрямку руху людини, транспортного засобу, взаєморозташування слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів тощо.

2. Установлення групової належності – визначення групи (класу, роду, виду тощо), до якої належить слідоутворюючий об’єкт за слідами-відображеннями (статі, віку людини, форми і моделі взуття, типу, моделі шини), слідів-предметів, речовин; належності виробів до однієї партії продукції – за ознаками загального походження; однорідності речовин, вилучених на місці події та виявлених у підозрюваного (на одязі тощо).

3. Ідентифікаційні питання: ототожнення слідоутворюючих об'єктів за слідом-відображенням; цілого за частинами.

На експертизу направляються як об'єкти дослідження – сліди (предмети, речовини), об’єкти-слідоносії, їх частини зі слідами-відображеннями, копії слідів-відображень, вилучені з місця події, які мають бути належним чином упаковані, опечатані, забезпечені пояснювальним написом, засвідченим підписами слідчого і понятих. Для вирішення ідентифікаційного питання надсилаються об’єкти, які можливо залишили слід і вилучені в осіб, причетних до злочину (наприклад, взуття), або експериментальні зразки (відбитки пальців рук, зліпки слідів шини), всі частини, які можливо складали одне ціле.

Експериментальні зразки відбираються згідно з правилами ст. 199 КПК України (постанова, протокол). Вони теж мають бути належним чином оформлені, щоб була забезпечена їх схоронність.

Істотний вплив на результат експертизи надає якість зразків, тому виготовленню їх слід приділяти особливу увагу.

Крім того експертові надаються матеріали справи, експертизи, що відносяться до предмету. Чим більше експерт має відомостей про обставини справи, що мають значення для його дослідження, тим ефективніше буде результат дослідження. До таких обставин, відносяться відомості про об'єкт, підданий ідентифікації (перевірці), про сліди, зразки для порівняльного дослідження та ін. Так, взуття, шини і багато інших об'єктів трасологічної експертизи в процесі їх експлуатації швидко зношуються, у них зникають одні ознаки і з'являються інші. Внаслідок цього знання експертом умов і часу експлуатації, ремонту подібних об'єктів є однією з гарантій правильності його висновків.