Мала енциклопедія конституційного права 2 страница

Гуманістичні засади конституційного ладу України - осново­положні принципи, які визначають і закріплюють провідну роль гро­мадянина в державному будівництві та місцевому самоврядуванні. До Г. з. к. л. У. відносять принципи гуманізму та народного суверенітету.

Декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, в якому особа засвідчує свою відмову від громадянства іншої держави і зобов'язується не користуватися правами цієї держави і не виконувати обов'язків, пов'язаних із належністю до її громадянства.

Декларація про відсутність іноземного громадянства - документ, в якому особа повідомляє про відсутність у неї іноземного громадянства з обгрунтуванням причин такої відсутності.

Делеговані повноваження - окремі повноваження, віднесені до компетенції органу виконавчої влади або органу місцевого самовряду­вання, якими згідно з законом або договором наділяється інший орган виконавчої влади або місцевого самоврядування. Делегування повнова­жень здійснюється: а) законом - органам місцевого самоврядування надаються законом окремі повноваження органів виконавчої влади; б) договором -окремі повноваження органу місцевого самоврядування (наприклад, повноваження з управління об'єктом права комунальної вла­сності територіальної громади) передаються органу місцевого самовря­дування іншого територіального рівня або іншої територіальної громади; в) рішенням районної, обласної ради, що ухвалюється відповідно до за­кону - делегування повноважень районних та обласних рад відповідним державним адміністраціям.

Делеговані повноваження органу самоорганізації населення -повноваження сільської, селищної, міської, районної у місті (в разі її створення) ради, якими вона додатково наділяє орган самоорганізації населення.

Демократична держава - держава, устрій і діяльність якої відпові­дає волі народу, загальновизнаним правам і свободам людини і грома­дянина. Рисами України як Д. д. є: реальна представницька демократія; організація державної влади на засадах її поділу на законодавчу, вико­навчу і судову; конституційне закріплення та реалізація на практиці принципу ідеологічного і політичного плюралізму; визнання та гаран-тованість місцевого самоврядування; пріоритет прав і свобод людини і громадянина.

Депутат - особа, обрана до парламенту або представницького органу місцевого самоврядування. Д. набуває особливого статусу, який забезпе­чує йому необхідні умови для участі в законодавчій та іншій діяльності відповідного представницького органу. Правовий статус народного де­путата України встановлений Конституцією України та Законом України «Про правовий статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. Гарантіями діяльності народного депутата України є: непоруш­ність повноважень народного депутата; депутатська недоторканність; забезпечення народного депутата інформаційними матеріалами та юри­дичною допомогою; переважне право виступу з питань депутатської діяльності в державних засобах масової інформації; відповідальність посадових осіб за невиконання обов'язків щодо народного депутата; за­хист трудових прав народного депутата; компенсація витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю; право народного депутата мати до десяти помічників-консультантів і помічників-консультантів, які працюють на громадських засадах; право народного депутата на належні умови для виконання депутатських повноважень; право народного депутата на на­лежні житлові умови та на безоплатний проїзд.

Депутатська недоторканність - принцип депутатського мандата, згід­но з яким депутат не може бути без його письмової згоди або згоди пар­ламенту, іншого представницького органу притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий, заарештований або підданий заходам ад­міністративного стягнення, що накладається в судовому порядку. Кон­ституція України (ст. 80) гарантує Д. н. народним депутатам України.

Депутатські групи (фракції) - формуються як на партійній, так і на позапартійній основі. Д. г., сформовані на основі партійної належності депутатів, називаються депутатськими фракціями. До складу Д. г. (ф.) можуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні до­кументи відповідної партії. Д. г. (ф.), сформовані на позапартійній основі, об'єднують депутатів, які поділяють однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку. Відповідно до Регламен­ту Верховної Ради України зареєстровані Д. г. (ф.) користуються права­ми: на пропорційне (виходячи з кількості їх членів) представництво в усіх органах Верховної Ради України та офіційних парламентських деле­гаціях; на виступ свого представника з усіх питань порядку денного на засіданнях Верховної Ради України та її органів; Д. г. (ф.), з ініціативи якої розглядається питання, має право на виступ свого представника піс­ля припинення обговорення на засіданнях Верховної Ради України та її органів.

Державний Герб (польс. herb, від нім. Erbe - спадщина) - відмін­ний знак, що є офіційною емблемою держави, яка зображується на пра­порах, грошових знаках, печатках і деяких офіційних документах. Згідно з Конституцією України (ч. 3 ст. 20) Великий Д. Г. України встановлю­ється з урахуванням малого Д. Г. України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституцій­ного складу Верховної Ради України. При цьому головним елементом Великого Д. Г. України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Д. Г. України) - ч. 4 ст. 20 Конституції України.

Державний Гімн (грец. υμνοζ- урочиста пісня) - музикально-поетичний твір, який разом з Державним Гербом і Державним Прапором є офіційним символом держави. Конституція України (ч. 5 ст. 20) вста­новлює, що Д. Г. України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Текст Д. Г. України затверджено Законом України «Про Державний Гімн Ук­раїни» від 6 березня 2003 р.

Державний комітет (державна служба) - центральний орган вико­навчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Д. к. (д. с.) вно­сить пропозиції щодо формування державної політики відповідним чле­нам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до йо­го відання. Д. к. (д. с.) очолює його голова.

Державний кордон України - лінія і вертикальна поверхня, що проходять цією лінією, які визначають межі території України - суходолу, вод, надр, повітряного простору.

Державний лад - система основних політико-правових, економіч­них, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (кон­ституційно-правовими) нормами. Д. л. може бути конституційним, якщо мова йде про конституційну державу, тобто державу, яка впливає на су­спільний лад правовим шляхом (установлюючи або санкціонуючи пра­вові норми, забезпечуючи їх реалізацію на основі Конституції та інших легітимних джерел права), виконує певні обов'язки перед людиною і су­спільством, і неконституційним - Д. л. тоталітарної держави.

Державний Прапор - офіційний відмінний знак (емблема) держави, символ її суверенітету. Згідно з Конституцією України (ч. 2 ст. 20) Д. П. України являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг си­нього і жовтого кольорів.

Державний суверенітет - верховенство державної влади всередині країни, її повнота, незалежність у зовнішніх відносинах, загальний харак­тер і винятковість.

Державний устрій - політико-територіальна організація держави, яка характеризується статусом її територіальних одиниць, формою їх правових відносин між собою та з державою в цілому. Сучасній практиці державного будівництва відомі три форми Д. у.: унітарна, федеративна та обласна (Іспанія, Італія) держава.

Децентралізація - процес передання частини функцій і повноважень центральних органів виконавчої влади органам регіонального та місцевого самоврядування.

Джерела галузі конституційного права - форми вираження та організації його структурних одиниць - конституційно-правових норм. Д. г. к. п. перебувають у певній ієрархічній підпорядкованості (за їхньою юридичною силою). Систему Д. г. к. п. становлять Конституція України, закони й міжнародні договори України, нормативні укази Президента України, нормативні постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, статути територіальних громад та інші нормативні акти місцевого самоврядування, а також спеціальні джерела — акти колишніх СРСР та УРСР.

Дипломатичне представництво - посольство (нунціатура), місія (інтернунціатура) або інше дипломатичне представництво іноземної держави (персонал, споруди та приміщення).

Дипломатичне представництво України - постійно діюча установа України за кордоном, що покликана підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб.

Дипломатичні привілеї та імунітети - сукупність особливих пільг, прав і переваг, які надаються іноземним дипломатичним агентам і кон­сульським посадовим особам, їх персоналові, іншим особам, які корис­туються захистом на території держави перебування відповідно до між­народного права.

Договір (міжнародний) - міжнародна угода, укладена між держава­ми в письмовій формі і регульована міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого цент­рального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкова­них йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Загальне виборче право - важливий конституційний принцип вибор­чого права України, зміст якого полягає ось у чім: 1) право голосу на ви­борах і референдумах мають лише громадяни України. Вимога належності до громадянства України пов'язана з тим, що виборче право - це найваж­ливіша форма участі громадянина в управлінні державними справами, во­но належить до політичних прав; відповідно, негромадяни, зокрема й апа­триди, які проживають на території України, не наділяються виборчим правом; 2) забороняються будь-які привілеї чи обмеження виборчих прав окремих груп громадян залежно від природних властивостей громадянина України як людини та від його громадянських рис. При цьому серед при­родних властивостей у виборчому законодавстві України перелічені раса, колір шкіри, стать, а до переліку громадянських властивостей внесено по­літичні, релігійні та інші переконання, етнічне та соціальне походження, майновий стан, місце проживання, мовну належність; 3) забороняються обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, які не передбачені Конституцією України та виборчим законодавством України.

Загальні збори (за місцем проживання громадян) - зібрання всіх або частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань міс­цевого значення.

Закон - нормативно-правовий акт, що приймається органом законо­давчої влади (Верховною Радою України), чи безпосередньо народом України (на всеукраїнському референдумі) з дотриманням вимог законо­давчої процедури, який має вищу (відносно всіх інших нормативно-правових актів) юридичну силу та регулює найбільш важливі суспільні відносини переважно загального характеру. Перелік питань, що визна­чаються або встановлюються у З. України, міститься у ст. 92 Конституції України.

Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої про­позиції. Законопроект та законодавча пропозиція - дві основні форми реалізації права З. і. При цьому під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією - ідея або концеп­ція майбутнього закону. Відповідно до ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президенто­ві України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.

Законодавчий процес- чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність спеціально уповно­важених органів і посадових осіб (суб'єктів З. п.), що полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів, або ста­дій. Звичайно виділяють такі основні стадії З. п.: підготування законо­проекту (законодавчої пропозиції) та внесення його до Верховної Ради -законодавча ініціатива; попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради; обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради з його подальшим прийняттям або відхиленням (повніс­тю чи частково); підписання (санкціонування) та оприлюднення закону. Крім основних, може виникнути потреба в додатковій стадії - обгово­рення вмотивованих пропозицій Президента України в разі повернення ним прийнятого закону до Верховної Ради України (повторний розгляд).

Законопроект - текст проекту закону, що подається до парламенту, іншого законодавчого органу для прийняття в установленому порядку. Регламент Верховної Ради України передбачає відмінність між З. і зако­нодавчою пропозицією (двома формами реалізації права законодавчої ініціативи): якщо З. являє собою текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), то законодавча пропозиція - це ідея або концепція майбутнього закону.

Законопроект конституційний — законопроекти, що передбачають внесення змін чи доповнень до конституції.

Запит депутатський - вимога депутата парламенту, іншого пред­ставницького органу, яка заявляється на сесії парламенту, іншого пред­ставницького органу до підконтрольних і підзвітних йому органів та посадових осіб, дати офіційну відповідь із питань, віднесених до їхньої компетенції, якщо його попередні депутатські звернення до них не було задоволено.

Засади конституційного ладу України - 1. Система закріплених у Конституції України вихідних принципів територіальної, політичної, соці­альної та економічної організації держави, взаємовідносин держави з лю­диною та інститутами громадянського суспільства. 2. Загальний конститу­ційно-правовий інститут, який становлять норми Конституції України, що закріплюють основні принципи організації держави, характеризують її як конституційну, а також визначають засади і принципи взаємовідносин держави з людиною та інститутами громадянського суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприян­ня реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством України їхніх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинно­го законодавства чи вади в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліп­шення їхньої діяльності. Тільки к.- письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Імперативний мандат - форма взаємозв'язків депутата парламен­ту, іншого представницького органу зі своїми виборцями. Принцип І. м. обґрунтовувався на основі положень доктрини народного суверенітету, сформульованої Жан-Жаком Руссо в XVIII ст., яка базується на ідеї неподільності й непредставництва народного суверенітету: представля­ти можна не сам суверенітет, а лише владу (за Ж.-Ж. Руссо, депутати не можуть бути представниками народу, вони є лише його уповноважени­ми). Обов'язковими елементами І. м. є пов'язаність депутата волею виборців (накази виборців) і можливість відкликання депутата вибор­цями. У практичному плані І. м. немає ніякого сенсу, оскільки звернен­ня депутата до своїх виборців із кожного питання, яке обговорюється парламентом, іншим представницьким органом, внаслідок лише суто технічних проблем, не кажучи про інші аспекти, може повністю дезор­ганізувати його роботу. Принцип І. м. закріплювався в «радянських» конституціях.

Імпічмент (англ. impeachment - недовіра, від старофр. Empeech-ment - осуд, обвинувачення) - спеціальна процедура (правила) щодо притягнення до відповідальності вищих посадових осіб (президента, мі­ністра тощо) у випадках порушення ними законів держави. В Україні процедура І. передбачена стосовно Президента України (ст. 111 Консти­туції України), а її застосування можливе за таких умов: 1) наявності вис­новку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину; 2)наявності висновку Конституційного Суду України щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про І. Прези­дент України має право заявити про відмову від участі в процедурі І., що тягне за собою припинення його повноважень на підставі, передбаченій ст. 109 Конституції України (відставка Президента України). Сама про­цедура І. має такі стадії: 1) ініціювання питання про усунення Президен­та з поста в порядку І. більшістю від конституційного складу Верховної Ради України; 2) ухвалення Верховною Радою не менш як двома трети­нами від її конституційного складу рішення про звинувачення Президента; 3) ухвалення Верховною Радою не менш як трьома четвертими від її конституційного складу рішення про усунення Президента з поста.

Інавгурація (від лат. inauguro - посвячую) - урочиста церемонія вступу на пост глави держави. Стаття 104 Конституції України передба­чає, що новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів, з момен­ту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради

України. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Індемнітет [від лат. indemnitas (indemnitatis) - відшкодування збит­ків] - 1. Звільнення депутата парламенту від юридичної відповідально­сті за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах під час здійснення повноважень (за винятком відповідальності за образу чи наклеп). Конституція України (ч. 2 ст. 80) закріплює цей привілей як принцип статусу народного депутата України. 2. Винагоро­да депутата за його парламентську діяльність, що містить заробітну плату, оплату проїзду і користування засобами зв'язку, утримання апа­рату тощо. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. оплата праці народного де­путата України проводиться в розмірах, установлених Верховною Ра­дою України.

Іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є гро­мадянином (підданим) іншої держави або держав.

Кабінет Міністрів України - вищий орган у системі органів вико­навчої влади. Κ. Μ. У. здійснює функції, пов'язані з керівництвом вико­навчо-розпорядчою діяльністю в різних сферах державного життя та спрямовуванням і координацією діяльності органів виконавчої влади. До складу К. М. У. входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше половини від кон­ституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Κ. Μ. У. призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Каденція (італ. cadenza, від лат. Cado - падаю, припиняюся) - про­міжок часу, протягом якого виборна особа (орган) здійснює свої повно­важення.

Кворум [від лат. quorum (praesentia sufficit) - чиєї (присутності до­статньо)] - кількість членів колегіального органу, присутність яких на його засіданнях необхідна для обговорення та ухвалення рішень.

Колізії в конституційному праві (від лат. collisio - зіткнення) -суперечності між нормами конституційного права. К. породжуються не­досконалістю чинного законодавства, довільним тлумаченням джерел галузі конституційного права тощо.

Комітети Верховної Ради України - постійно діючі органи, які ство­рюються на строк повноважень Верховної Ради України на основі пропор­ційного представництва депутатських груп і фракцій. Згідно зі ст. 89 Кон­ституції України Верховна Рада України затверджує перелік комітетів, обирає голів цих комітетів. Основними функціями парламентських коміте­тів є здійснення законопроектної роботи, підготування і попередній роз­гляд питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України.

Компетенція (лат. competentio, від competo - взаємно прагну; відпо­відаю, підходжу) - сукупність предметів відання та повноважень органу публічної влади або посадової особи, що визначають його місце в систе­мі органів державної влади (в системі місцевого самоврядування).

Компетенція місцевого самоврядування - встановлена нормами Конституції та законів України сукупність прав, обов'язків і предметів відання територіальної громади, органів і посадових осіб місцевого са­моврядування, які забезпечують здійснення функцій і завдань місцевого самоврядування.

Комунальна власність - рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, зокрема банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, за­клади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального об­слуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права К. в. територіальної гро­мади, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Конституційна комісія - особлива комісія, яка створюється парла­ментом (іншим представницьким органом) для підготування проекту нової конституції держави. В Україні Конституційну комісію (Комісію з розроблення нової Конституції Української РСР) було утворено Верхов­ною Радою У РСР 24 жовтня 1990 р.

Конституційне звернення - письмове клопотання до Конституцій­ного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. Суб'єктами права на К. з. є громадяни України, інозем­ці, особи без громадянства та юридичні особи.

Конституційне подання - письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) не­конституційним, про визначення конституційності міжнародного дого­вору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України, а також звернення Верховної Ради про подання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту. Суб'єктами пра­ва на К. п. є Верховна Рада, Президент, не менш як 45 народних депута­тів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верхов­ної Ради з прав людини, Верховний Суд, Кабінет Міністрів, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Конституційне право України - провідна галузь національного права України, що являє собою систему правових норм, які регулюють базові суспільні відносини, закріплюючи при цьому належність публічної влади, засади її організації та здійснення, гарантії основних прав і свобод людини і громадянина. Предмет К. п. У. становлять суспільні відносини, що вини­кають у всіх сферах життєдіяльності суспільства та які пов'язані з правами і свободами людини і громадянина (відносини між людиною та держа­вою), організацією держави і публічної влади (владовідносини).

Конституційний лад - такий стан (або порядок) суспільних відно­син, урегульованих конституційно-правовими нормами, що характеризує державу як конституційну, забезпечує підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню в суспільній практиці й правосвідомості справедливих, гуманних і правових взаємозв язків між людиною, громадянським суспільством і державою.

Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. К. С. У. вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. К. С. У. складається з 18 суддів К. С. У.: шість суддів призначаються Президентом України після консу­льтації з Прем'єр-міністром та Міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів К. С. У.; шість суддів призначаються Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів; шість суддів призначаються з'їздом суддів. До повноважень К. С. У. належать при­йняття рішення і подання висновків у справах щодо: конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим; відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам України або тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість; додержання кон­ституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; офіційного тлумачення Конституції та законів України. Формами звернення до К. С. У. є консти­туційне подання та конституційне звернення.

Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина - вихідні засади, на основі яких визначаються зміст і умови реалізації прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Конституція України згідно із загальнолюдськими цінностями та міжнародно-правовими нормами в га­лузі прав людини, які визначені Загальною декларацією прав людини (1948 р.), Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (1966 р.), Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), іншими міжнародно-правовими документами, закріплює щодо правового статусу людини і громадянина такі принципи: свободи людини; рівності людей у своїй гідності та правах; невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини; гарантованості прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; невичерпності конституційного перелі­ку прав і свобод людини і громадянина; рівності конституційних прав і свобод громадян України та рівності їх перед законом; єдності прав люди­ни та її обов'язків перед суспільством.

Конституційно-правова відповідальність - особливий вид юри­дичної відповідальності, яка передбачається конституційно-правовими нормами і настає за конституційний делікт (правопорушення). К.-п. в. має політичний і моральний характер. її формами є: скасування або призупинення дії правового акта; дострокове припинення повноважень, усунення з поста; визнання виборів або результатів референдуму недійс­ними.

Конституційно-правова норма - загальнообов'язкове правило по­ведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які складають предмет галузі кон­ституційного права. К.-п. н. характеризуються особливим змістом (регулюють особливе коло відносин), установчим характером приписів (визначають основи побудови правової системи та державного механі­зму), основоположним джерелом (Конституція України), особливостями структури (переважна більшість не містить санкції), особливим колом суб'єктів (народ, держава тощо), загальнорегулятивним характером (норми-принципи, норми-дефініції, норми-програми тощо).

Конституційно-правовий інститут - відносно самостійний відо­кремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Виділяють загальні (генеральні), головні та почат­кові К.-п. і.

Конституційно-правові відносини - суспільні відносини, врегульо­вані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками згідно з приписом кон­ституційно-правової норми. К.-п. в. характеризуються специфічним зміс­том (пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і сво­бод людини і громадянина), особливим суб'єктним складом, особливим механізмом реалізації прав та обов'язків суб'єктів (у значній частині цих відносин права та обов'язки суб'єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші відносини).

Конституціоналізм - 1. Політико-правова доктрина, що обґрунтовує необхідність установлення конституційного ладу. 2. Правління, обмежене конституцією (конституційне правління); політична система, що спираєть­ся на конституцію та конституційні методи правління. 3. Ідейно-політичний рух, спрямований на встановлення конституційного правління.

Конституція (формально-юридична) - Основний Закон держави, що приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини, які визначають принципи організації та здійснення державної влади, взаємовідносин держави з людиною, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації та компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи, засади місцевого самоврядування.