Б)речей.існують.не існують

Білет №7 1.неокласичні філософські школи Філософія кінця XIX - початку XX ст. в основному відійшла від принципів класичної філософії, яка була значним кроком у становленні теоретичної думки порівняно з усім попереднім філософським розвитком. Ірраціоналізм — вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання — інтуїція, почуття. Ірраціоналізм проголошує основою світу і людини (отже, основою світогляду) волю, інстинкти, життєві поривання, протиставляючи їх розумові, вважаючи їх такими, що вислизають з раціоналістичної схеми, непідвладні розумному пізнанню та регулюванню. Волюнтаризм .— філософська течія, яка проголошує основою світу волю, протиставляючи її розуму. Світ, за Шопенгауером, існує тільки для суб'єкта як його уявлення, тобто як предмет свідомості. Об'єкт, як він даний суб'єкту, зумовлений (в цьому простежується вплив Канта) апріорними формами споглядання простору і часу та категорією розсудку причинністю. І хоч «світ як уявлення» упорядкований і систематизований розсудком (в цьому Шопенгауер відводить велику роль причинності, виділяючи чотири її види — фізичну, логічну, математичну і моральну), він є тільки суб'єктивною данністю. "Філософія життя "як філософський напрямок склалась у кінці XIX ст. головним чином у Німеччині та Франції. Основа життя, за концепцією Ніцше, — це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі — волі до влади. Життя для мене, підкреслює Ніцше, тотожне інстинкту зростання, влади, накопичення сил, зміцнення існування; якщо відсутня воля до влади, істота деградує.Екзистенціалі́зм — філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі Неопозитивізм, як філософський напрямок, бере свій початок ще з першої половини ХІХ століття. Його родоначальником був французький філософ Огюст Конт. Конт висунув ідею створення нової філософії, відмінної як від матеріалізму, так і від ідеалізму, оскільки, на його думку, останні нічого для науки не дають на зміну їм повинна прийти позитивна філософія або позитивізм (від лат. positivus – позитивний). Сутність позитивізму відображають такі три основні його положення: 1) пізнання людини повинно бути вільним від будь-якої філософії; 2) вся попередня філософія як метафізична, так і діалектична повинна бути усунена і замінена: або спеціальними науками, або узагальненим оглядом системи знань, або загальною класифікацією наук, їх співвідношенням; 3) позитивна філософія повинна бути нейтральною, що сприятиме усуненню протилежності між матеріалізмом і ідеалізмом. Феноменологія (грец. phainomenon — той, що з'явився) — суб'єктивно-ідеалістична течія, яка зводить все суще до феноменів (явищ свідомості, даних з очевидністю) і описує їх за допомогою інтуїції. Творцем і відомим представником феноменології був німецький мислитель Едмун Гуссерль. Марксизм XIX ст., Німеччина, Маркс, Енгельс: основою розвитку є матеріальне виробництво,в основі якого лежить спосіб виробництва як єдність продуктивних сил та виробничих відносин.Розглядали проблему людини, пов'язуючи її з відчуженням.

2. фактори, що впливають на розвиток суспільства:Суспільство становить систему різноманітних відносин між людьми. Суспільні відносини - це об'єктивна реальність, незалежна від волі і свідомості людей, що вироб­ляють і відтворюють їх у процесі своєї діяльності. Рушійні сили розвитку суспільства – це діяльність: Репродуктивна діяльність; продуктивна діяльність, Матеріально-виробнича діяльність; духовна діяльність; науково-експериментальна діяльність, Рекреаційна (відновлювальна) діяльність; прогнозувальна діяльність; проектувальна діяльність. Внаслідок діяльності людини, соціальних груп, націй, класів суспільство у своєму історичному розвитку постійно змінюється, набуває нових типів, форм.

3.1) діалектика … грец. dialectike — мистецтво вести бесіду) — один з методів філософії, згідно з яким будь яке явище перебуває в зміні, розвитку, в основі якого взаємодія (боротьба) протилежностей (Геракліт, Гегель, Маркс). Основні ідеї Д. за Гегелем перехід кількісних змін в якісні, взаємопроникнення протилежностей і заперечення заперечення.

2) індукція …(лат inductio — наведення) — логічний умовивід від часткового одиничного до загального.

Білет №8

1- дайте характеристику роботи І. Кант "критика чистого розуму" Одна з основних проблем „Критики чистого розуму” полягає у з’ясуванні можливості достовірного наукового знання. Кант вважає, що достовірне знання – це об’єктивне знання. Об’єктивність ототожнюється з всезагальністю і необхідністю. Отже, для того, щоб знання мало достовірний характер, воно повинно володіти рисами всезагальності та необхідності. Об’єктивність знання обумовлюється структурою трансцендентального суб’єкта, його надіндивідуальними якостями і властивостями. Суб’єкту, що пізнає, від природи властиві деякі вроджені (додосвідні, апріорні) форми підходу до дійсності, які з самої дійсності винести неможливо: простір, час, форми розсудку. Кант детально обґрунтовує відмінність філософських категорій розсудку і розуму як двох рівнів діяльності мислення. „Кожне наше знання, - вважає він, - починається з почуттів, переходить згодом до розсудку і закінчується в розумі, вищого поза який не існує нічого для оброблення матеріалу споглядань і зведення його до вищої єдності мислення” Розсудок завжди має скінчений, обмежений характер, а розуму притаманне прагнення до виходу за межі цієї скінченності, пошуку основ, не обмежених рамками остаточного досвіду. Простір і час - це не форми буття речей, що існують незалежно від нашої свідомості, а суб’єктивні форми чуттєвості людини, з самого початку притаманні людині як представнику людства. Простір – це апріорна, вроджена форма внутрішнього почуття (або зовнішнього споглядання). Час – це апріорна форма внутрішнього почуття (внутрішнього споглядання). Математика як наука можлива на основі функціонування простору(геометрія) і часу (арифметика).