Б) закони еволюції видів на закони суспільства

Білет №17

1. діалектичні закони Закон – це та об’єктивність, що не залежить від волі та бажання людини, від її свідомості.Виділяють три групи законів: окремі (притаманні певним формам руху матерії), особливі (всім або багатьом формам руху матерії), загальні, універсальні (закони діалектики). Слід розрізняти закони природи і закони суспільства. Перші діють стихійно. Другі виявляються через свідомі дії людей. І це накладає певний відбиток на дію законів. Закони суспільства можуть ігноруватися, гальмуватися людьми тощо. Закон єдності і боротьби протилежностей відображає джерело розвитку. Сутність його розкривається через категорії «діалектична суперечність», «протилежність», «єдність протилежностей» та «боротьба протилежностей». Внутрішня суперечність як багатогранний процес взаємовідносин протилежностей стає основою саморуху, збудником зміни, спонукою розвитку. Закон заперечення заперечення, який характеризує напрям і форму розвитку. Будується на діалектичному запереченні, яке не просто розділяє певні стани розвитку, але й створює між ними послідовний зв'язок (збереження і подолання). Відображаючи складний, супереч­ливий характер спрямованості процесу розвитку (поступальність і «повернення», повторювальність, збереження і подолання), закон заперечення заперечення виражає єдність поступовості і наступ­ності, виникнення нового і відносне повторення певних моментів старого (розвиток по спіралі). Закон взаємного переходу кількіс­них і якісних змін розкриває механізм формоутворення нового, ще не існуючого. Будується на категоріях «кількість», «якість», «влас­тивість», «міра»,»стрибок». Сутність закону полягає у тому, що по­ступові кількісні зміни, що постійно відбуваються в об'єктах, пред­метах, але до пори, до часу не змінюють їх основних рис, а при до­сягненні певних меж міри призводять до якісних змін.

Футурологічні концепції

Футурологія— наука прогнозування майбутнього, галузь наукових знань, що охоплює перспективу розвитку соціальних процесів. Це питання досліджували такі вчені: Тофлер, Маруда, Белл, Уткін, Згуровський. Серед багатьох проблем сучасності однією із центральних є проблема майбутнього. Марксистсько-ленінською концепцією суспільного розвитку, в основі якої лежить зміна суспільно-економічних формацій, передбачається побудова комунізму як майбутнього людства. Цій концепції протистоять концепції футурології (науки про майбутнє) західних економістів. За підрахун­ками Белла протягом 60—70-х pp. з'явилось близько двадцяти визначень майбутнього суспільства з префіксом «пост»: постбуржуазне суспільство Р. Дарендорфа, посткапіталістичне суспільство Р. Ліхтхейма і Е. Боулдінга, постцивілізація Г. Кана, постсучасне А. Етціоні та інші.До концепції «постцивілізації» Г. Кана близька концепція «технотронної ери», відомого політолога Бжезинського. Одним із найбільш яскравих представників футурології є американський соціолог Д. Тоффлер. Тоффлер констатує наявність кризових явищ в індустріальній системі. Ці явища зв'язані з тим, що ін­дустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технологічної цивілізації, яка вже не підлягає правилам індустріалізму. Прогнози майбутнього розробляв і французький економіст Жан Фурастьс. За Фурастьє, НТР знімає проблему класової боротьби і забезпечує автоматичне вирішення всіх соціальних проблем завдяки утворенню «суспільства споживання», так званої третинної цивілізації, де переважатиме сфера послуг. Американський соціолог К. Келлі заявляв про зміну характеру власності, зміну мети виробництва заради прибутку і настання «гуманістичного соціалізму», щоправда, в далекому майбутньому. Проблема майбутнього — складна і багатогранна. Зрозуміло, що майбутнє суспільство в характеристиці футурологів має «мозаїчний» характер. «Майбутнє не можна передбачити, але його можна винайти». Проте на деякі тенденції суспільного розвитку футурологи вказують цілком правильно.

А)класами

б) закони еволюції видів на закони суспільства

Білет №18

1. дайте характеристику основним формам пізнання: пізнання багаторівневий процес побудови знання і тому воно виступає не тільки в різних видах, а й в різних формах, включає в свою структуру різні компоненти. Першим, вихідним рівнем пізнання, поза яким неможливе формування знання, є чуттєве пізнання - це фіксація окремих властивостей та ознак речей органами чуття людини відповідно до їх внутрішніх можливостей. Чуттєве пізнання здійснюється у таких формах: відчуття фіксують окремі властивості речей(холодне, світле, гладке); сприйняття постають поєднання відчуттів та створення певного образу або певної проекції речей; уявлення є відтворенням образу без безпосереднього контакту з річчю.

Другий рівень пізнання: раціонально-логічне мислення. Форми цього мислення: поняття - це слова, що фіксують суттєві характеристики класу предметів(але інколи окремих унікальних предметів); судження - це речення, які зв’язують між собою поняття так, що хід мислення у суттєвих моментах збігається з процесами реальності; умовиводи - сукупність речень(суджень), пов’язаних між собою законами логічного ведення.(індуктивний - рух думки від часткового до загального; дедуктивний - рух думки від загального до часткового).

Третій рівень - синтезуючий рівень пізнання, на якому умовиводи, поняття та концепції абстрактного мислення втілюються у реальність і набувають не лише інтелектуального, а й реального вигляду. Форми цього пізнання: досвід - особисте свідоме нагромадження умов та обставин як збігання, так і незбігання розумового конструювання з реальним ходом речей; експеримент - дослідження певних, спеціальних властивостей, параметрів та характеристик речей у спеціально організованих умовах з обґрунтованим дозуванням дій чинників, факторів; практика - свідомо фіксований досвід застосування теорій, учень, концепцій у реальному історичному житті певних соціальних груп, суспільств, цивілізацій. Отже, пізнання розвивається від чуття до абстрактного мислення та до їх синтезу, у процесі якого людина знову отримує чуттєві враження. переходить нових міркувань і т.ін., тобто процес пізнання розвивається спіралеподібно, воно еволюціонує, нарощуються, маючи певну внутрішню ритміку.