Сукупність обрядів поклонінь це- релігія

2) монізм це такий філософський принцип який розглядає співвідношення матеріального та ідеального як таке що існує у єдності

Білет 33.

1. охарактеризуйте емпіризм та раціоналізм їх суперечності. Емпіри́зм — напрям у теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід джерелом знань і стверджує, що все знання ґрунтується на досвіді. Протистоїть раціоналізму та містицизму. При цьому, інша пізнавальна здатність людини — розум — розглядається в емпіризмі тільки як сполучення і перекомпонування того матеріалу, що даний нам у досвіді, а також як здатність, що у принципі нічого не додає до змісту нашого знання. У методологічному плані емпіризм — це принцип, відповідно до якого життєва практика, мораль і наука повинні базуватися винятково на відповідному досвіді. У якості цілісної гносеологічної концепції емпіризм сформувався в XVII—XVIII ст. В історії філософії емпіризм виступав як ідеалістичний (Девід Г'юм, Джордж Берклі, Ернст Мах, Ріхард Авенаріус, сучасний логічний емпіризм тощо), такий що визнавав єдиною реальністю суб'єктивний досвід (відчуття, уявлення), і як матеріалістичний емпіризм (Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк, Етьєн Кондільяк та ін.), що вважав, що джерелом чуттєвого досвіду є об'єктивний світ. У метафізиці цей напрям охоплює різноманітні точки зору, переходячи як в догматичні системи відомого типу, так і перетворюючись у скептицизм. Раціоналі́зм — філософська точка зору, яка наголошує першість і компетентність розуму (логічного ходу міркування) в пошуку правди. Раціоналізм вважається ознаковою хар-кою сучасного духу. Без сумніву раціоналізм середніх віків був інтенсифікований з-за перевідкриття Арістотелівських доктрин. До цього можна додати, що навіть примітивна людина має здібність до раціонального мислення, і на те вона є цілком здібною, спостерігаючи світ навколо себе манерою, яка нагадує будь-якого сучасного емпіриста, аби зрозуміти закони природи. Сучасна людина однак або заперечувала існування всього, що лежить поза світом відчутного прояву, або займала позицію вже знаного агностика. Рене Ґюно пояснив цю сучасну тенденцію, як «солідифікація (затверділість) світу». Світ, за словами Ґюно, став «закритою системою». Була збудована непроходима стіна аби заслонити світ від всіх небесних впливів.

2.визначте зв’язки між науково-технічним і соц. революціями. НТР спричинила перебудову всього технічного базису, технологічного способу вир-ва. Разом з тим вона викликала серйозні зміни соц. структури сус-ва, вплинула на сфери освіти, дозвілля. Таким чином, розвиток сучасного сус-ва призводить не стільки до заміни вир-ва матеріал. благ вир-вом послуг, скільки до витіснення матеріал. компонентів готового продукту інформаційними складовими. Наслідком цього стає зниження ролі сировинних ресурсів і праці як базових виробничих факторів, що є передумовою відходу від масового створення відтворених благ як основи добробуту сус-ва. Демасифікації і дематеріалізація виробництва являють собою об'єктивну складову процесів, що ведуть до становлення постекономічного сус-ва. З іншого боку, протягом останніх десятиліть йде і інший, не менш важливий і значущий процес. Ми маємо на увазі зниження ролі і значення матеріальних стимулів, що спонукають людину до вир-ва. Все сказане дозволяє зробити висновок, що НТП призводить до глобальної трансформації сус-ва. Товариство вступає в нову фазу свого розвитку, яку багато хто соціологи визначають як «інформаційне сус-во».

3. 1) … міфологічний першим історичним типом світогляду

Ніччю в історії людства філософи просвітництва називали епоху …середньовіччя

Білет 34.

1. основні категорії діалектики і роль їх у формуванні мислення. діалектика є вченням про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і пізнання, людського мислення, що осягає світ. Діалектика вчить про неосяжний зв'язок, що поєднує між собою всі речі, явища, процеси. Ці зв'язки проникають в їх сутність, тому вирвати явище з них неможливо, оскільки це позбавить нас глибокого і повного його розуміння.Категорії: сутність і явище - Розвиток пізнання є постійним рухом від поверхового, очевидного, до все більш прихованого, глибокого – до сутності. Внаслідок певних форм свого виявлення володціє дійсністю лише сутність. Явище виражає лише деяку грань сутності, один з її аспектів. Сутність прихована від людини, явище перебуває на поверхні. Одиничне, особливе, загальне. Одиничне – категорія, яка виражає відносну відокремленість, відмежованість об’єктів один від одного у просторі і часі, з властивими для них специфічними особливостями. Загальне – єдність багатоманітності. Особливе – специфічне у реалізації загального, характерного для даного об’єкта. Необхідність і випадковість. Необхідність визначає те, що закономірно випливає з внутрішнього, суттєвого зв'язку предметів, процесів та явищ, що обумовлено усім попереднім розвитком і внаслідок цього настає чи повинно настати. Випадковість – це як суб’єктивно, так і об’єктивно несподівані явища, кожне з яких може бути, а може і не бути, або бути інакше. Причина і наслідок – вихідне явище, яке обумовлює і породжує інші явища, є причиною, а те явище, що виникло, є наслідком. Зміст і форма. Зміст — це сукупність елементів, процесів, зв'язків, притаманних певному предмету чи явищу. Форма є вираженням змісту, його обумовленням. Це внутрішня та зовнішня організація змісту, спосіб його існування, який має певну визначеність, стабільність і самостійність. Можливість і дійсність – можливість – те, чого не існує, але те, що можне виникнути, дійсність – результат дій всіх реальних сил світу.

2. основні школи давньогрец філософії та їх філософ. проблематика. Мілетська Фалес — батько давньогрец філософії один із "7 мудреців", першим прийшов від міфологічної до понятійної картини світу, відмовившись визнавати антропоморфних богів, вдався до пошуків єдиного внутрішнього джерела життя. На його думку, такою основою всього сущого є вода. Елейська склалася під впливом ідей Ксенофана та ранніх піфагорійців. В ній розкривається вчення про абстрактне, незмінне буття, яке осягається умом усупереч свідченням органів чуття. Заперечуючи реальне існування окремих речей і відкидаючи можливість руху, Зенон вперше продемонстрував безвихідь, у яку попалає філософське пізнання, яке виходить з-під контролю достовірного знання. Атомістична. Атомістичну концепцію створив Левкіпп. Світ, на його думку, складається з атомів і порожнечі. Атоми неподільні, незмінні, безякісні; вони відрізняються один від одного лише величиною та формою і перебувають у постійному русі. Носячись у порожнечі, нескінченна множина атомів породжує вихори, з яких утворюються світи. Піфагорійська. Піфагорійська школа відіграла важливу роль у розвитку античної науки й філософії. Досліджуючи кількісний аспект явищ природи, піфагорійці в "числі" вбачали найважливішу причину всього сущого. Значне місце в житті цього союзу займала проблема очищення (катарсису) як вищої етичної мети, що досягалася через вегетаріанство (для тіла) та осягнення музично-числової структури космосу — для душі.

3. 1) випадковість – це як суб’єктивно, так і об’єктивно несподівані явища, кожне з яких може бути, а може і не бути, або бути інакше.

2) людина є мірою усіх … існуючих

Білет 35.

1. Сутність діалектики,її історичні форми. Діалектика — один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває в зміні, розвитку, з основі якого взаємодія протилежностей. Основні ідеї діалектики за Гегелем: перехід кількісних змін в якісні, взаємопроникнення протилежностей і заперечення заперечення. Платон розуміє під діалектикою саме діалог як логічну операцію розподілу і зв'язку понять, що здійснюється шляхом питань і відповідей, які ведуть до істинного визначення понять. Геракліт - в нього світ, що знаходиться в постійному русі, внутрішньо суперечливий і мислиться у вічному становленні, зміні, єдності протилежностей. Арістотель розвиває діалектику далі — в напрямку пізнання реально існуючого Космосу. У вченні про чотири причини (матеріальну, формальну, рухаючу і цільову) він стверджує їх існування в кожній речі нероздільно і в тотожності з самою річчю. Арістотель вважає необхідним об'єднання одиничних форм саморухомих речей у загальний саморух усієї дійсності. В епоху Відродження ідеї діалектики розвиваються у вченні про вічний рух, про тотожність протилежностей, про збіг максимуму і мінімуму. Гегель вважає філософію засобом самопізнання сутності світу, якою є ідея, що само розвивається. Отже, діалектика є рушійною душею будь-якого розгортання наукової думки, принципом, який один вносить у зміст науки внутрішній зв'язок і необхідність. Висока оцінка К. Марксом і Ф. Енгельсом діалектики Гегеля базувалась не тільки на її змісті, але й на врахуванні тих наслідків, які з неї витікали. Істинне значення і революційний характер гегелівської філософії марксизм вбачає в подоланні уявлень про кінцевий характер результатів людського мислення і дії. Істина тепер постає не у вигляді готових положень, а в самому процесі пізнання, в тривалому розвитку науки.

2. Глобалізація сучасного світу.Ваше розуміння глобал. світу. Глобалізація трактується як "розширення світових соціальних зв'язків, які з'єднують віддалені регіони таким чином, що місцеві події розвиваються під впливом подій, які відбуваються за багато миль від них". Прояви глобалізації: Політична глобалізація(поява глобал. політики і елементів космополітичного права з новими формами регіоналізму, в тому числі регіоналізму політичного, під яким мається на увазі географічне угруповання суміжних держав, які мають спільні властивості і багатобічні структури (ЄС, АСЕАН), Фінансова глобалізація (зростання фінансових потоків, позики міжнародного банку); Культурна глобалізація (всесвітнє розповсюдження міжнародних торговельних марок, глобальне домінування символів попкультури та комунікатизація подій цієї культури). Глобалізація і навколишнє середовище(шляхи взаємодії сус-ва і світу природи та деградація навколишнього середовища (небезпеки, які з неї випливають та їх вплив на суверенітет і автономію держав, глобал. проблеми потребують глобал. відповідей: інтелектуальних та наукових мереж, які б простежували і оприлюднювали глобальні і регіональні форми деградації навколишнього середовища; координації і наполегливості глобальних і регіональних екологічних інституцій, законів, угод та протоколів). Основні процеси глобалізації протікають у вимірах взаємодії різних цивілізацій.

3. а) Згадати розвиток матерії.

б) Поміркуйте: Істина корисна,чи завжди корисність істинна.

Білет №1

1.Робота Ротердамського «похвала глупоті» змусила задуматися, адже якщо подумати, то дійсно все,що ми не робимо э таким легко мисленим та нерозумним, що ще більш доводять що дурість заполонила наш світ. Навіть наше народження на світ, здавалось би, найчудесніша подія й та завдяки дурості або глухості, бо як вихваляється дурість, чи б дала б жінка згоду чоловікові, якби знала, які муки їй треба пережити, також в людини стільки органів, але ні один не може творити людину, крім як каже глупота, найдурнішого. Глупота змушує повірити, що дурним живеться набагато легче, ніж розумним, навіть подивитись на мудреців, що ледь мають кошти на хліб і на так званих торгашів, що дурять, обшукують людей, але процвітають і мають постійний хліб. Глупота цікаво підходить до того, що для розуму, такого шляхетного розуму відведена лише невелика голова, а для дурості та людських втіх всі органи. Також глупота стверджує, що й держава і її подальший розвиток можливі лише завдяки їй, бо ті що, щось створюють, роблять це лише для того. щоб або запобігти або щоб прославитися, а це так нікчемно та по-дурному. Глупота розповідає, що наприклад, навіть на війні, який зиск від розумного, що втіче у поля бою, тут потрібні дурнуваті сміливці, які самі не розуміють, що на них чекає і лізуть в бій. Здається, в сучасному світі нічого не змінюється, люди все ж так само живуть заради певної втіхи, більше того, кажуть дурням щастить, що ще більше доводить правду глупоти. Дурним живеться легше, їх не турбують питання, якими цікавляться розумні, мудреці, мабуть все в світі так і відбувається, як сказано в творі. Але чесно кажучи, читаючи цей твір як зрозуміла, що як сказала глупота, деколи й дурний може сказати щось дуже розумне, я все ж вірю, що людина це щось більш, ніж тварина, яка бажає задовольнити потребу тобто сенс життя плягає мабуть у пізнанні світу, а не в пізнанні, але мабуть, кожному своє.

2.Охарактеризуйте типи світогляду. Світогляд – це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини зі світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення. Передумовою філософського світогляду є філософія і релігія. Виникнення філ., її становлення пов'язано з особливостями історично найдавнішої світоглядної форми, яка по суті була ровесницею самої людської історії - міфології. Міфологія - первісна світоглядна форма, покликана забезпечити нелегкі вимоги існування на перших етапах історичного розвитку. Як початкова світоглядна форма, міф. Містила в нерозчленованному зародковому вигляді всі наступні форми суспільної свідомості - релігію, мистецтво, мораль, філ. Міф - "слово", "розповідь", починає протиставлятися логосу. Відбувається процес формування аівтономних форм суспільної свідомості, що становили колись у міф. зародкову цілісність. Ними є насамперед релігія і філософія.

Релігія, на ранніх стадіях розвитку сусп. Складає 1 ціле з міф. Специфіка релігійного світогляду полягає в тому, що він виходить із принципу монізму. Основними елементами релігії є культова система, тобто система обрядових дій, спрямованих на становлення певних відносин з надприродним. Певним чином релігія пов'язана з магією, яка поєднує те, що реально не поєднується - предмет, його зображення чи ім'я.

3. 1) категорії – загальні структури або властивості сущого — речей процесів живого, ідеальних предметів (всього, що утворює світ, загальні форми мислення).

2) антична діалектика заснована на живому чутєвому сприйнятті матеріального світу, вже починаючи з перших представлень грецької філософії, формулювала розуміння дійсності як мінливій протилежності, і поєднує їх в собі..Спочатку цим терміном позначалися: здатність вести суперечку за допомогою питань і відповідей; мистецтво класифікації понять, розділення речей на пологи і види.

Білет №2

1. Сартер «екзистенціоналіз це гуманізм» існує два різновиди екзистенціалістів: по-перше - християнські; і по-друге экзистенциалисты-атеисты. Людина не може щось робити, не знаючи для чого вона це робить. Людина спочатку нічого собою не представляє, тільки потім вона стає кимось і то робить вона себе сама. Я обираю себе, одночасно обираю людину, ту якою вона повинна бути. Людина повинна бути вільною, тому що не сама себе створила, і все таки вільна, тому що, одного разу кинута в світ, відповідає за все, що робить. Экзистенциализм – це не спроба відбити у людини охоту до дій, він говорить людині, що надія лише в його діях, і єдине, що дозволяє людині жити,– це дія. Ніякої іншої істини не може бути, крім "Я мислю, отже існую" (Декарт). Це — істина. Але в "мислю" людина відкриває не лише саму себе, а й інших людей. Вона, осягаючи себе через "мислю", безпосередньо виявляє разом із тим і всіх інших, причому — як умову свого власного існування. Вона розуміє, що не може бути якою-небудь (ревнивою, злою, дотепною), якщо інші не взнають її такою. Так, відкривається цілий світ, який ми називаємо інтерсуб'єктивністю. В ньому людина і вирішує: чим є вона і чим є інші.Слово "гуманізм" має два зовсім різні значення.

1. Під гуманізмом можна розуміти теорію, яка
розглядає людину як мету і найвищу цінність. Екзистенціаліст ніколи не розглядає людину як мету, тому що людина завжди незавершена. I ми не зобов'язані думати, що є якесь людство, якому можна поклонятися. Культ людства призводить до фашизму. Такий гуманізм нам не потрібен.

2. Людина знаходиться постійно зовні себе. Саме проектуючи (створюючи) себе і втрачаючи себе зовні, вона існує як людина.

3 іншого боку, вона може існувати,лише переслідуючи трансцендентні цілі. Вона виходить за межі, ловлячи об'єкти лише у зв'язку з цим подоланням самої себе. У результаті людина знаходиться в серцевині, в центрі цього виходу за власні межі. Немає ніякого іншого світу, крім людського, світу людської суб'єктивності.

2. Емпіричне та теоретичне пізнання ЕМПІРИЧНЕ І ТЕОРЕТИЧНЕ - поняття, за допомогою яких сучасна методологія науки позначає гетерогенні системи наукового знання і сполучені типи науково-дослідної діяльності. Е. і Т. як типи дослідницької діяльності розрізняються предметом дослідження: Е. дослідження орієнтується на безпосереднє вивчення явищ, теорія орієнтується на рівень сутності й об'єктивної закономірності в досліджуваному процесі, явищі. Е. дослідження як методи використовує реальне спостереження, реальний експеримент, Е. опис, складання графіків, таблиць тощо. На Т. рівні застосовують методи ідеалізації, уявного експерименту, історичні і логічний; методи сходження від абстрактного до конкретного, аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний використовуються як методи побудови теорії. Е. і Т. рівні наукового пізнання взаємодіють один з одним, будучи одночасно відносно самостійними блоками наукового знання..Взаємодія і єдність Е. і Т., тенденція до відокремлення Е. і Т. наукового апарату, наявність прямих і зворотних зв'язків між ними створюють реальну динаміку наукового знання як цілісної самоорганізованої системи. Проблеми структури, динаміки, взаємодії Е. і Т. активно розроблялися у філософії марксизму, логічного позитивізму, постпозитивізму.

3. 1) матеріалізм - напрям в історичному розвитку філософії, який вважає матерію першоосновою всього сущого, намагається пояснити всі явища і процеси через матеріальні причини.

2) суб’єктивний ідеалізм виходить з визнання, що первинним і реально існуючим є лише наші відчуття, наше «я», а все те, що оточує нас, є лише продуктом, комплексом наших відчуттів.

Білет №3

Філософія марксизму

Марксизм XIX ст., Німеччина, Маркс, Енгельс: основою розвитку є матеріальне виробництво,в основі якого лежить спосіб виробництва як єдність продуктивних сил та виробничих відносин.Розглядали проблему людини, пов'язуючи її з відчуженням.

Марксистська філософія, і в цьому одна з її специфічних рис, виникла як складова більш широкого вчення — марксизму. До його складу, крім філософського вчення, входить також теорія економічного розвитку суспільства — політична економія і теорія соціально-політичного розвитку — "науковий комунізм". Виникнення марксизму було детерміновано конкретними соціально-економічними і політичними передумовами.Дедалі сильнішою ставала експлуатація найманої праці з боку буржуазії, глибшала безодня між багатством і бідністю. В середовищі робітничого класу зростає незадоволення станом справ. Поступово воно переростає у страйки, організовані виступи проти існуючого економічного та політичного ладу.У 1838-1839 pp. німецькими біологами Т.Шванном і М.Шлейденом була створена клітинна теорія живої речовини. Факт існування клітин був відомий ще в XVII ст., але тільки цими вченими було встановлено, що клітини — першооснова, анатомічні одиниці живих організмів, причому як рослинних, так і тваринних.Ця теорія дозволила зробити філософський висновок про єдність усіх живих організмів і про те, що основою цієї єдності є клітина.Основні ідеї теорії щодо виникнення і розвитку рослинного та тваринного світу, походження людини Ч.Дарвін виклав у науковій праці "Походження видів шляхом природного відбору або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя" (1859 p.). Вчення Ч.Дарвіна нанесло руйнівний удар по релігійних уявленнях про походження життя на планеті і виникнення людини. У філософському аспекті набула належної аргументації ідея безперервності еволюції органічного світу, закономірності виникнення людини як найвищого прояву природи.Філософія марксизму чітко визначає своє ставлення до конкретних наук. Вона використовує знання цих наук, але кардинально відрізняється від них як предметом, так і методом пізнання.Марксизм став на бік матеріалізму й піддавав нищівній критиці не тільки "чистий" ідеалізм (як, наприклад, у Платона чи Гегеля), а й будь-які щонайменші відхилення в його бік. За межами марксизму переважна більшість філософів не поділяла і сьогодні не поділяє думки, що відношення свідомості до матерії, духу до природи є центральною філософською проблемою, основним філософським питанням.

2. чим відрізняється особистість від індивідуальності: Індивідуальність — сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої. Передумовою формування її є задатки. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості. Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного.Особистість — найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака. Якщо людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість — основна властивість, у якій виявляється її суспільна сутність. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки. Оригінальність, неповторність особистості як людської індивідуальності — головна передумова формування індивідуального стилю діяльності.

3.1) антропологія це … біологічна наука, що вивчає тілесну природу людини, її походження і подальший розвиток

2) філософська антропологія це … філософське вчення про природу (сутність) людини

Білет №4

1.У праці Юркевича «серце та його значення в духовному житті людини» твір надихає творити добро. Я погоджуюсь з тим, що саме серце- це місце, де зосереджується душевність і формуються всі бажання і помисли людини. Автор каже, що люди не народжуються з правилами чи нормами, а лише з потягом До них. Тобто творити добро чи ні- вирішує людина сама, але на думку автора, всі люди люблять добро, проте чинять його по-різному. Справді одні можуть лише зображувати з себе добу людину, до певного моменту, наприклад для отримання користі, а інші роблять це з душею. І виходячи з релігії, я згодна з тим, що творити добрі діла означає виявляти волю Бога. У його філософській системі провідною фігурою є індивідуальна особа, суть якої становить не розум, а серце. Оскільки в основі світу лежить божественного мета, яку здійснюють люди, то вона може бути пізнання не головою, а серцем. Між мозком і духовною діяльністю, вважав Юркевич, існує не причинний зв’язок, а лише ідеальний, ”доцільний”, в основі якого лежить духовна суть. Юркевич вважав неможливим, щоб свідомість походила з матерії. Таким чином він активно виступає проти матеріалізму взагалі, стверджуючи, що останній неспроможний зрозуміти суть свідомості, руху відтворити правильну картину світу. Філософські погляди Ю.:можна охарактеризувати як теологічний ідеалізм. Біблію він вважав єдиним шляхом до знання. Істину ми маємо, пише філософ, в біблійному вчені про серце, де зосержується духовне життя людини

2. форма та рух матерії Матерія – це філософська категорія для позначення об”єктивної реальності, яка відображається органами відчуття людини, але існує незалежно від них. Основні форми руху матерії: механічна форма руху (дія — протидія; притягання — відштовхування тощо); фізична форма руху (позитивна — негативна електрика, симетрія — антисиметрія); хімічна форма руху (розкладання — з'єднання; асоціація — дисоціація); біологічна форма руху (асиміляція — дисиміляція; спадковість — мінливість); соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо). Рух — спосіб існування матерії. З точки зору філософії, матерія не виникає і не зникає. Все існуюче знаходиться у русі. Рух — це фактично абсолютна величина. Спокій, стабільність речей — відносна. У русі предмет, річ виникає, стає. У спокої закріплюється, фіксується. Немає жодного виду матерії, яка б не знаходилася у русі. Рух — це сам спосіб існування матерії.

3. 1) метафізика - філософія буття, наука про граничні і надчуттєві принципи і засади буття.

2) матерія - філософська категорія для позначення (об'єктивної) реальності, що відображається нашими відчуттями, існуючи (об'єктивно) незалежно від них.

Або

А)незалежно

Б)на механічній

Білет № 5

1. Розкрийте зміст праці Рене Декарта «Міркування про метод» та обргунтуйте її роль» розвитку філософської думки. Автор зображує свій власний метод, який допомагає йому по житті. Він стверджує, що кожна людина від природи наділена однаковими розумовими здібностями, навіть тій людині, якій важко вгодити, не хотілось би мати їх більше, ніж вона має. Декарт описує те, що всі найкращі будівлі, твори створені саме однією людиною, навіть міста створені за одним проектом одного архітектора є найбільш досконалими, ніж ті, що створюються групою людей – це момент в проблематиці твору, що найбільше мені сподобався та змусив замислитися. Я погоджуюсь з цим поглядом, адже, як кажуть, якщо хочеш зробити щось ідеально- зроби все власноруч, бо якщо проект створюється багатьма людьми, то кожен з них має безліч думок та ідей, що перешкоджають створити щось ідеальне. Також автор стверджує, що не завжди треба бігти попереду інших, звертаючи з прямї дороги, можна спокійно, прямо добитися навіть кращого успіху. У світі є два різновиди розумів: ті хто думають, що вони надто розумні, ніж є насправді, тому вони завжди будуть жити в омані. Інші, ті хто достатньо розумний або скромний для розуміння того, що відрізняти істинне від хибного вони менш здатні.

2. форми і основні риси історичних форм діалектики. Діалектика — один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває в зміні, розвитку, з основі якого взаємодія (боротьба) протилежностей (Геракліт, Гегель, Маркс).

1)Антична діалектика (Продовжуючи традицію Сократа, Платон розуміє під діалектикою саме діалог як логічну операцію розподілу і зв'язку понять, що здійснюється шляхом питань і відповідей, які ведуть до істинного визначення понять.

Геракліт -в нього світ, що знаходиться в постійному русі, внутрішньо суперечливий і мислиться у вічному становленні, зміні, єдності протилежностей. Арістотель розвиває діалектику далі — в напрямку пізнання реально існуючого Космосу. У вченні про чотири причини (матеріальну, формальну, рухаючу і цільову) він стверджує їх існування в кожній речі нероздільно і в тотожності з самою річчю..

2) У пантеїзмі М. Куганського і Дж. Бруно (епоха Відродження) ідеї діалектики розвиваються у вченні про вічний рух, про тотожність протилежностей, про збіг максимуму і мінімуму і т.п. 3)Діалектика класичної німецької філософії. Гегель вважає філософію засобом самопізнання сутності світу, якою є ідея, що самороз-вивається. Метод філософії повинен виразити свій власний предмет. А якщо таким є ідея, то метод виступає як усвідомлений засіб вираження саморозвитку ідеї. Гегель стверджував, що сам зміст філософії повинен рухати себе вперед у міру його розвитку. Це і є діалектика.4) Марксистська діалектика:Висока оцінка К. Марксом і Ф. Енгельсом діалектики Гегеля базувалась не тільки на її змісті, але й на врахуванні тих наслідків, які з неї витікали. Істинне значення і революційний характер гегелівської філософії марксизм вбачає в подоланні уявлень про кінцевий характер результатів людського мислення і дії.

3. а)”кінець історії”

Б)одиничне з загального

Білет№6

А)необхідності