Білет 27.
1.глобальні проблеми. Виходячи з динамічного хар-ру і складності глобал проблем сучасності, можна припустити, що спільні зусилля держав не обов'язково швидко приведуть до повсюдного і повного вирішення їх. Зокрема, дедалі зростаючі потреби держав у мінерально-сировинних ресурсах зумовлюють загострення мінерально-сировинної проблеми протягом найближчих десятиліть, а господар діял у багатьох країнах поки що не дає змоги домогтися помітного поліпшення еколог ситуації. До певного часу спостерігалася якась гармонія у діях протилежних процесів: одні з них порушували природну рівновагу, інші — відновлювали. Доки незрілими лишалися суспіл відносини, а також засоби праці, відносна гармонія між людиною і природою зберігалась. Таким чином, глобал проблеми мають подвійний соціоприрод. характер. Вони водночас і природні, і соціальні. При цьому останній елемент відіграє вирішальну роль. Адже соц. умови розвитку визначають, по-перше, серйозність і глибину глобал проблем, небезпечність їхнього розвитку для людства, по-друге, зміст підходів, методи і засоби вирішення цих проблем. У сис-мі суч. глобалістики важливе місце посідають проблеми війни і миру. В останній третині XX ст. різко погіршилась якість середовища, що оточує людину: забруд. повітря, річки, озера, моря; зростають шумові навантаження, захаращуються великі території різноманітними відходами; знищуються багато видів флори і фауни.Дедалі гострішого хар-ру набувають на нашій планеті проблеми "вод. голоду" і забезпечення людства мінерал. сировиною та енергією, а також демограф проблема. Ці й інші явища свідчать про те, що всі глобал проблеми, сучасності тісно взаємопов'язані і взаємозумовлені, тому ізольоване вирішення їх практично неможливе. Нездатність людства розв'язати хоча б одну із глобал проблем надзвичайно негативно вплине на можливість вирішення всіх інших проблем. Зх вчені пояснюють загострення продовольчої проблеми у світі "природ" причинами, головною з яких є випереджаюче зростання народонаселення порівняно із збільш продуктів харчув. Міркуючи про перспективи розвитку люд. цивілізації, слід не лише розвивати існуюче, а й ламати старі догми і стереотипи. Якщо не буде нового в сучасному, якщо не вирішимо сьогоднішніх глобал проблем, то не буде й ніякого третього тисячоліття розвитку людства.
2. Опишіть різницю між "об"єктивною" та "суб"єктивною" істиною. Об’єктив істина – це такий зміст наших знань, який відображає дійсне положення речей і не залежить не від людини, не від людства. Істина об'єктивна за джерелом, предметом віднесення, за змістом; істина суб'єктивна за формою, засобами використання. Об'єктивність істини означає незалежність її змісту від суб'єкта. Істина, що не змінюється з дальшим пізнанням, називається абсолютною. Істина — це адекватне відображення об'єкта суб'єктом, яке відтворює об'єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб'єкта пізнання. Об'єктивнаістина визначається як такий зміст люд. знань про дійсність, який не залежить ані від суб'єкта, ні від людини, ні від людства.
3. а) людина... змінює. природу,а тварина. пристосовується.. до природи
б) Простір та час.є модусами... субстанції
Білет 28.
1.екзистенціалізм. Екзистенціалі́зм - напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним положенням екзистенціалізму є постулат: існування передує сутності. Визначальні риси екзистенціалізму: 1) на перше місце висуваються категорії абсурдності буття страху, відчаю, самотності, страждання, смерті; 2) особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали; 3) поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів; 4) вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості; 5) існування людини тлумачиться як драма свободи; 6) найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи. Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Екзистенціалізм поділяється на атеїстичний та релігійний. Атеїстичний екзистенціалізм (Ж.-П.Сартр, А.Камю) ґрунтується на твердженні, що людська сутність є розгортання люд. існування в цьому світі. Релігійний екзистенціалізм (Г.Марсель, К.Ясперс) виходить із того, що існування, яке визначає сутність людини, приводить людину до Бога. Для релігійного екзистенціалізму характерне також прийняття безмежності люд. існування і його вічності. Релігійний екзистенціалізм виходить з ідеї творення людини Богом. На основі їхніх славетних ключових праць «Буття і час» та «Буття і ніщо» можна вивести головні принципи екзистенціалізму. Існування не має форм і суті, тож індивідуум опиняється посеред хаосу випадковостей. Немає об’єктивних моральних правил, які б направляли індивідуума, як немає і наперед-існуючої суті людської, яка б указувала напрям життя. Недоліки: філософія свідомості поверхова і показна; 2) не обтяжує себе проблемами суч. науки, хіба що перекреслюючи її знач.
2.«суть сродної праці» у філософії Сковороди. Вчення про “сродну” працю розкриває джерела “сродності” – призначення, покликання людини до конкретного виду діял. Їх закладає природа-бог з моменту народження людини. Тому все “сродне” є природним у людині. Люди не народжуються однаковими за своїми задатками: одні “сродні” до землеробства, другі – до військової справи, треті – до богослов’я і т.д. Сковорода зазначає, що пізнати свою “сродность” важко, але можливо, бо крім самопізнання кожна таємниця має власну “тінь”, тобто є зовн ознаки, за якими можна розпізнати “сродность”. Концепція “сродної праці” є засобом пояснення численних феноменів соц життя і набуває методологічного значення в розкритті їх причин та механізмів. Так, вчення про “сродну працю” намагається пояснити деякі процеси суспіл поділу праці. Проте вразливою стороною концепції є факт заздалегідь “передвизначенних” сфер діял в сус-ві, тоді як історично суспіл поділ праці передував становленню спеціалізованих сфер діял– конкретним професіям чи то в галузях матеріал. вир-ва, чи в сферах розумової діял. Вихідним началом в аналізі “сродної праці” у нього є не сус-во, а людина, індивід, особистість, котра з народження “запрограмована” на певний вид діял.
3. 1) автор «наука людини» … Гегель? 2) дух абсолютний … об’єктивний ідеалізм
Білет 29.
1. сутність людини та хар-ка людини в природі. Людина з’явилася на світ, як част. природи, і тому її існування повністю від природи і залежить. Усе, що ми їмо і п’ємо, у що вдягаємось і де живемо, бере свій початок у навкол. середовищі, його природ. ресурсах. Усі джерела отримання людиною необхідних їй матеріал. статків містяться в обєктах живої та неживої природи. Природ. ресурси використовуються як засоби праці і являють собою основу усіх матеріал. багатств людини та комфортного середовища її існування. Природа дала людині допитливий розум, вміння аналізувати, порівнювати та робити висновки. І чим більше людина отримує знань про природу, її закони та механізми, тим могутнішою вона себе уявляла. Базуючись на отриманих знаннях та досвіді, людина будувала техногенне сус-во, техноцивілізацію, головною метою якої було і є безтурботне її життя у комфортному, повністю простосованому до її потреб оточенні. Суттєвою рисою люд. буття є його здатність ставати проблемою для самого себе. Тільки про людину достеменно відомо, що вона здатна, по-перше, задавати собі питання про власне місце і призначення у світі і, по-друге, в залежності від відповіді на це питання обирати з-поміж можливих варіантів спосіб власної реалізації, власний життєвий шлях, Відтак традиційна філософська проблема сенсу люд. буття, як і пов'язана з нею проблема свободи волі, закладена в самій специфіці люд. особи у світі. Способи осмислення людського буття: 1) Життя як продукування смислу. У затеїзованому сус-ві стало звичним загальником переконання, що тільки суспільна людина вносить у навколишній світ начала смислу, добра, краси, що поза її практичною діял природа і буття загалом безтямні й пусті; 2) Життя як втілення смислу передбачає пошук у зовн світі або ж у дух. сфері якихось готових ідеалів, планів, рецептів, схем, які мали б заздалегідь визначати люд. життя, надаючи тим самим йому певної осмисленості; 3) Спілкування як здобуття життєвого смислу. Фіксується певний смисловий центр, відносно якого людина формулює своє життєве завд, котре зводиться до утвердження того, що з даного центру походить.
2. агностицизм — напрям у філософії, прихильники якого заперечують пізнаванність суті речей, об'єктивної істини. Агностики протиставляють світ як він нам даний і світ сам по собі. Знання, з їх точки зору, не дає відображення сутності дійсності, а в кращому разі обслуговують утилітарні потреби людей. Корені агностицизму в принциповій незавершеності процесу пізнання.
3. 1) Мішель Монтень 2) Кант
Білет 30.
1.Сковорода «Розговор дружеский о душевном мире». Сковорода – засновник української класичної філософії, просвітник, музикант, педагог, поет. У своїй праці автор розробив свою філософську антропологію: вчення про людину, її щастя, загальні засади моральності, спосіб гармонічних відносин людини зі світом. Даний твір – це розмова між 4 людьми Афанасієм, Григорієм, Яковом і Єрмолаєм про те, в чому ж полягає суть людського щастя. Коли одного з них запитали, що його зробить щасливим, він відповів, що хотів би стати людиною високого чину, щоб його підлеглі були міцними і доброчесними, щоб його будинок був венеціанським, сад флорентійським, щоб він був розумним, вченим, шляхетним і багатим. І сьогодні серед людей панує думка, що саме багатство зробило б їх щасливими. Але автор у своєму творі переконує, що ніякі багатства, чини, гарна зовнішність не роблять людину щасливою. Знайти істинне щастя можна лише тоді, коли знаєш, що складає щастя. Бог відкрив для кожного шлях до щастя, незалежно від його статків і положення в сус-ві. Автор не говорить про те, що щаслива людина не може мати високого звання чи користуватися багатством, а головним його закликом є те, що не місце проживання, не багатство, не чин роблять людину щасливою. Адже не можуть всі народитися в один час, бути багатими, чиновниками, гарними і сильними. Я думаю, що своїм твором Сковорода хотів донести до кожного, що не в красі, не в грошах, не в положенні в сус-ві криється справжнє людське щастя. Щастя – це те, до чого відкрито шлях кожному.
2. сформулюйте сутність історик. процесу. Як засвідчує історія, будь-яке сус-во перебуває після свого виникнення у стані постійних змін. Виникають і зникають країни і цивілізації, здійснюються реформи і революції, розвиваються чи, навпаки, занепадають різні сфери суспільного життя. Усі ці зміни узагальнюються одним поняттям — «історик. процес». Він, з одного боку, є предметом вивчення такої важливої науки як історія. Складність історич. процесу полягає, насамперед, у тому, що він формується на різних рівнях люд. діял. На кожному із цих рівнів діють свої закони і реалізуються певні, часто протилежні інтереси. Складність історик. процесу зумовлюється і тим, що він є поєднанням історичної необхідності і випадковості. Нескладно помітити, що в різні періоди хода людської історії була нерівномірною. В одні часи вона здійснювалася дуже повільно, шляхом поступових змін у різних сферах суспільного життя, які відбувалися протягом довготривалих відрізків часу. Така форма поступового і довготривалого розгортання суспільних змін називається еволюцією. Але водночас історія як окремих народів, так і людства в цілому включає в себе і такі порівняно короткочасні періоди, впродовж яких у суспільстві чи в окремих галузях суспільного життя (науці, техніці, соціальній чи духовній сферах тощо) відбувалися бурхливі докорінні зміни. Ці стрибкоподібні зміни у суспільному житті, які призводять до його якісних перетворень, називаються революціями.
