Справжньою перлиною ренесансної архітектури на українських теренах є чудово збережений ансамбль Успенської церкви з каплицею Трьох Святителів і вежею Корнякта у Львові.
Успенська (Волоська) церква у Львові, також Ставропігійна Церква Успіння Пресвятої Богородиці — храм, збудований у 1591–1629 рр. за планом Павла Римлянина, за участю Войцеха Капіноса і Амвросія Прихильного, на замовлення Львівського братства. Сьогодні знаходиться під юрисдикцією Української автокефальної православної церкви.
Побудований Успенським братством храм мав трьох своїх попередників. Перша Успенська церква існувала, можливо, ще за княжих часів і була спалена під час нападу на Львів польських феодалів у 1340 р. Друга, мурована церква, яка вперше згадується під 1421 р., проіснувала до пожежі 1527 р. Зруйнований пожежею храм відбудовує у 1547–1559 р. архітектор Петро Італієць — уродженець містаЛугано. Кошти на його спорудження дав, крім місцевого населення, молдавський господар Олександр Лопушанин (Лопушняну) та його дружина Роксана: в пам'ять про це церкву називали Волоською. Вона також недовго простояла, згорівши при пожежі 1571 р. Схематичне зображення цього храму збереглось на печатці Ставропігійського братства.
3 січня 1584 р. львівський латинський арцибіскуп Ян Димітр Соліковський з прихильниками напав на храм, вигнав з нього парафіян, зневажив священика, запечатав церкву; так хотів примусити братство святкувати новий григоріянський календар.
Будівництво четвертої Успенської церкви — збереглась донині — братство розпочало в 1591 р. одразу після освяченнякаплиці Трьох Святителів. Автором проекту і керівником будівельних робіт був Павло Римлянин (помер 1618 р.: з 1597 р. йому допомагав Войтіх Капінос, через рік приєднався Амброзій Прихильний. Спочатку церкву мурували з цегли, але після зведення частини мурів братство прийняло рішення замінити цеглу на тесаний камінь. Будівництво закінчено в 1629 р., освячення 26 січня 1631 р. провів львівський владика Єремія Тисаровський при участі київськогоархимандрита Петра Могили та багатьох гостей.
В другій половині XVIII ст. українська шляхтичка Феодосія з роду Стрільбицьких — дружина пароха с. Миклашів о. Олексія Стрільбицького — пожертвувала для Успенської церкви 6 000 золотих. На пам'ять про це її портрет був встановлений в Успенській церкві. Сьогодні цей портрет перебуває в зібранні Бориса Возницького — Львівській національній галереї мистецтв в експозиції Олеського замку.
Тадеуш Маньковський стверджував, що головний вівтар в церкві було виготовлено за проектом Фесінґера Кантія — автора проекту головного вівтаря Собору святого Юра.
Величковський Юліян першим виголосив проповідь українською мовою в Успенській церкві Львова у 1830-х роках
Структура церкви витримана в стилі італійського ренесансу, але на основі традицій українського будівництва: на осі захід-схід — тридільна і триверха, як основний тип українських дерев'яних церков.
Стіни розчленовані пілястрами, з арками вікон і плоскорізьбами на метопах, різьбленими одвірками північних і південних дверей, а на парусах угорі вирізьблені герби жертводавців (Симеона та Єремії Могил); різьбарські роботи виконали львівські різьбарі Костянтин і Яків Кульчицькі.
У церкві збереглися пам'ятки мистецтва XVII—XVIII ст. Найцінніші з них — ікони страсного циклу, які залишилися від первісного Успенського іконостаса 1630—1638, виконаного львівськими митцями Федором Сеньковичем, 1630 (згорів) та Миколою Петрахновичем-Мораховським, 1638 (тепер у церкві с. Великі Грибовичі біля Львова), який у 19 ст. замінено іконостасом Мартина Яблонського.
З 20-ти ікон, змонтованих у диптих, три належать пензлеві Ф. Сеньковича («В'їзд в Єрусалим», «Сходження до пекла» і «Воскресіння Лазаря»), чотирнадцять — М. Петрахновича, решта походять з другої половини XVIII ст. Сам іконостас знаходиться в с. Великі Грибовичі біля Львова, куди його продали в 1767 році.
В 1779 р. церква була пошкоджена пожежею. Відбудували в 1796 р., при цьому змін зазнали дах та центральна баня. 1926–1927 — церкву оздоблено високомистецькими вітражами Петра Холодного-старшого.
В 1965—1973 р. проведені ремонтно-реставраційні роботи.
Успенська церква в плані — 3-навна базиліка, видовжена вздовж вул. Руської, з півкруглою апсидою, що виступає в бік вул. Підвальної. Храм увінчують 3 бані з ліхтарями; центральна баня спочиває на підпружних арках, підтримуваних 4-ма тосканськими колонами. У такій планувально-об'ємній структурі прослідковується злиття західної ренесансної та української будівельних традицій. Перша проявилася у базилікальному плані й архітектурному декорі, друга — в традиційних купольних завершеннях. Зовні стіни відповідно до внутрішнього планування розчленовані тосканськими пілястрами на симетричні площини, у яких прорізані віконні отвори (з 4-ма вікнами вдолі і 8-ма в т. зв. ліхтарні, прикрашена розетами; під нею герби молдавського воєводи Мирона Бернавського-Могили, царя Фьодора Івановіча (ктиторів храму), короля Сігізмунда ІІІ Вази) з архівольтами. Фасад завершено розвиненим антаблементом, компонентом якого є дорійський фриз з метопами,тригліфами та розетами. У полях метопів розміщено рельєфні, різьблені в камені композиції на біблійні та євангельські теми.
В інтер'єрі храму, що складається з 3-х просторових об'ємів — бабинця, головної нави та вівтарної частини, — основну естетичну роль відіграє матеріал — білий тесаний камінь при лаконічній архітектурній пластиці колон, арок, пілястр. Центральний купол, основою якого служить доричний фриз, оздоблений кесонамиз розетками. В його парусах вміщено різьблені в камені герби жертводавців, які давали кошти на будівництво храму. Основою двох інших куполів — у бабинці та вівтарній частині, служить дорійський фриз з метопами та тригліфами. Стіни, як і зовні, розчленовані пілястрами, а архітектурне рішення інтер'єру збагачують два марші сходів, що ведуть на бокові галереї при північній та південній стінах. Світло в церкву потрапляє через високі вікна, оздоблені вітражами львівського художника першої третини XX ст. Петра Холодного. На стінах залишились зразки станкового живопису XVII ст.
Пізніше була побудована каплиця Трьох Святителів (1590 р., посвячена 1591 року) (названа ім'ям церковці, збуреної під час спустошення Львова 1340року). Обновлена 1671 р. коштом грека Олексія (Александра) Балабана. Вона простої конструкції: прямокутник з трьома банями, завершеними ліхтарями. Портал, прикрашений рельєфним орнаментом з виноградної лози, належить до архітектурних шедеврів Львова. Будову каплиці приписують Петру Красовському.
У крипті церкви були поховані гетьман, господар Молдавії Іван Підкова, добродії церкви, заслужені братчики; зокрема, фундатор Корнякт Костянтин, 3 молдавські княгині з роду Тернавських-Могилів львівська міщанка Варвара Лянгішівна (померла 1635 р.), міщанин грецького походження, діяч Ставропігійського братства Папара. Могили замуровувались камінням з написами (не збереглись)
