П'єтро Перуджино (італ. Pietro Perugino, справжнє ім'я італ. Pietro di Cristoforo Vannucci (1446, Чітта-делла-П'єве біля Перуджі — 1523, Перуджа) — художник доби Відродження в Італії. Малював вівтарні картини, церковніфрески, портрети. Відомий представник Умбрійської школи живопису.
Народився в містечку Чітта делла П'єве, що поблизу Перуджі. Первісне художнє навчання отримав у маловідомого місцевого художника. 1470 року перебрався у Флоренцію, де став учнем і помічником художника і скульптора Андреа Веррокіо. Уславився як майстер фресок.
Як уславленого майстра 1481 року його викликав до Риму папа Сикст IV, де Перуджино отримав замову на фрески Сикстинської каплиці, домової церкви римських пап на той час. Створив в Римі одну з найкращих своїх фресок — «Христос передає ключі від раю Апостолу Петру» (Ватикан), що увійшла у всі енциклопедії з мистецтва. Хист до композицій у Перуджино виявився більшим, ніж у Боттічеллі, фрескові композиції якого хаотичні і перенасичені дрібницями.
Перуджино не втримався в Римі і працював на замовах в різних, але малих містах Італії. Мав свою майстерню, куди брав учнів. Найталановитішим серед них був Рафаель.
В подальші роки відмовився від вивчення натури і працював за давніми зразками і схемами, що погіршило виразність всіх його картин. Порівняння з новими майстрами живопису не витримав, бо його пізня манера була застарілою і провінційно обмеженою.
Великим недоліком таланту Перуджино була нездатність передати драматичні і трагічні сторінки життя і біблійних історій, що рясніють насильством і трагедіями. В сценах оплакування мертвого Христа мадонна або святі у Перуджино тихо сумують, що не відповідало правді ситуації. Це було контрастом поряд з дійсно правдивими творами Мантеньї або скульптора з Модени Гвідо Маццоні чи скульптора Нікколо дель Арка, сучасників Перуджино.
У 1524 році помер у місті Перуджа від чуми, епідемія якої тоді вирувала в місті.
Найкращі серед портретів Перуджино — на фресці Сикстинської каплиці «Христос передає ключі від раю Апостолу Петру», але залишилося і декілька його станкових портретів. Майже всі вони чоловічі, мають невеликий розмір і досить інтимну характеристику моделей. Особливо вдалим став Портрет невідомого (картина Перуджино), що належить колекції галереї Боргезе, Рим.
Портрети Перуджино вплинули на ранішні портрети геніального Рафаеля, що запозичив у вчителя усе цінне, але пішов далі. Учень виявився сміливішим і талановитішим за вчителя.
Петро стоїть перед Христом на колінах, всім соїм обличчям виражаючи глибоку пошану. Христос вручає йому ключі, їх два: золотий – від воріт Раю, срібний – Пекла (вони символізують також силу, відповідно, відпускати гріхи та відлучати від церкви). Інші учні (їх легко впізнати по німбах; їх тут – разом з Петром – 12) симетрично групуються по обидві сторони від Христа. Оскільки у Матвія це перша згадка про Церкву, художник на задньому плані зобразив церкву.
Іноді ключі Петру вручає Дитятко Христос, який сидить на колінах у Діви Марії. В тих випадках, коли художники зображають агнця, це повинно читатись як підказка на явлення учням воскреслого Христа, який звертається до Петра з питанням: «Симон Іонин! Любиш чи ти Мене більше, ніж вони? Петро говорить Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси моїх овець. Говорить йому в третій раз: Симон Іонин! Чи любиш ти Мене? І сказав Йому: Господи! Ти все знаєш; Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси овець Моїх».
Ключі, розміщені хрест – нахрест, часто зустрічаються в церковній геральдиці в якості символу влади Церкви. Вони являються атрибутом Папи Римського.
Мазаччо. Чудо з динарієм.
Мазаччо прожив дуже коротке життя, тому біографічних свідчень про митця збереглось небагато. Прізвисько художник отримав за свою неуважність і байдужість (з італ. його можна перекласти як «той, що промахується») щодо речей, які лежали за межами мистецтва, котрим Мазаччо, за спогадами товаришів, був одержимим.
Припускають, що вчителем Мазаччо був флорентієць Мазоліно. Великий вплив на юнака мали творчість Джотто та контакти з відомими сучасниками: скульптором Донателло і архітектором Брунеллескі — одним з діячів флорентійського «кватроченто». Очевидно, Брунеллескі допомагав Мазаччо у питаннях зображення перспективи у картинах.
На поч. XIV ст. живопис ще перебував під впливом середньовічних консервативних канонів. Мазаччо разом із Брунеллескі і Донателло очолив реалістичний напрям у флорентійському мистецтві, найбільш перспективний.
Найперший твір маляра, який зберігся — картина, написана близько 1420 року для церкви Сант Амброджио, «Мадонна з немовлям і зі Св. Анною» (зберігається у галереї Уффіці, Флоренція). Вже у ній видно ті проблеми (композиція, перспектива і пропорції людського тіла), над якими працюватимуть усі художники епохи Відродження.
У 1422 Мазаччо вступає до цеху медиків і аптекарів (куди приймали і художників), а в 1424 році — у товариство Св. Луки.
У 1426 він виконує великий вівтар (т. зв. поліптих), складений з кількох частин для церкви Дель Карміне у Пізі. Частини поліп тиха зараз розкидані по музеях кількох міст світу (Лондон, Неаполь, Піза, Відень, Берлін).
Вінцем творчості Мазаччо називають розписи каплиці Бранкаччі — частини церкви Санта Марія дель Карміне. Розписувати капелу почав у 1424 році Мазоліно, потім його роботу продовжив Мазаччо, а закінчив тільки через кілька років після смерти Мазаччо художник Філіппіно Ліппі.
Характерні дві фрески: «Чудо з динарієм» (інша назва «Il tributo») і «Вигнання із раю». У першій (255?598 см) автор переказує біблійну історію про збирача податків, який вирішив зтягнути мито з Ісуса та апостолів. Ісус наказав апостолові Петру виловити рибу з озера та витягнути з її рота динарій. Петро дійсно знайшов у роті рибини монету, яку і віддав податківцю. Різні сцени легенди Мазаччо розмістив на однії фресці: у середині стоїть Ісус, оточений учнями, ліворуч — на дальному плані видно Петра, який витягає на берег рибину, а праворуч апостол віддає гроші збирачу податків.
Мазаччо не нагромаджував фігури цілими рядами, як робили зазвичай художники-попередники — він згуртував їх окремими смисловими частинами, які вільно розмістив у пейзажі.
У 1428 році Мазаччо поїхав до Риму і незабаром звідти прийшла новина про його смерть. Йому тоді щойно виповнилось 27 років. Раптова смерть викликала багато чуток про начебто отруєння талановитого майстра. Цю версію підтверджує Джорджо Вазарі у праці «Життєписи найвідоміших живописців, різьбярів і архтекторів» (1550). Швидше за все це чергова байка Джорджо Вазарі, що користувався давніми переказами. Мазаччо, ймовірно, помер від якоїсь лихоманки, яких чимало було в тогочасному Римі.
