Ко́мплекс монастиря́ та косте́лу Бернарди́нів (також костел та кляштор бернардинів) — історико-архітектурна пам'ятка, що знаходиться у Львові на площі Соборній, 3-А.
Приміщення монастиря тепер належить Центральному державному історичному архіву у Львові, а храм святого Андрія Первозванного передано Українській греко-католицькій церкві. Храм обслуговують священники Василіянського Чину. На місці сучасної споруди дерев'яний монастир було збудовано у XV столітті. Згадку про перший, дерев'яний,бернардинський костел знаходимо у 1460 році. Гроші на початок будівництва пожертвував львівський старостаАнджей Одровонж зі Спрови (виділено земельну ділянку біля Галицької брами, споруджено невеликий дерев'яний монастир з каплицею св. Андрія). 1464 р. після чуми (вижив 1 з 5 монахів) міщани спалили дерев'яний монастир з каплицею; 1465 р. фундатор А. Одровонж виділив кошти на спорудження значно більших дерев'яних костелу та монастиря. У 1470–1484 рр. в монастирі проживав Ян з Дуклі
1511 р. дерев'яний монастир згорів під час облоги Львова молдавським господарем Богданом III Сліпим. Був відбудований 1514 р. пруським муром (тобто у фахверковій конструкції) — з дерева і цегли.
Наприкінці XVI ст. розширили земельну ділянку, почали планувати зведення нового монастиря. Міська влада протидіяла через розташування монастиря за межами міських укріплень. Король Сигізмунд III Ваза створив спеціальну комісію для розгляду цього питання (зокрема, увійшли Станіслав Жолкєвський, львівський латинський архиєпископ Ян Димітр Соліковський, львівський староста Єжи Мнішек) — на підставі її висновків в 1603 р. король дозволив будувати з умовою, що монастир матиме власні укріплення, які увійдуть до загальноміської системи оборони.
Справу також розглядав королівський інженер Фрідріх Ґеткант.
Основні кошти виділили Сиґізмунд III та Єжи Мнішек. Пізніше фінансували будівництво також Станіслав Жолкєвський та Ян Замойський.
Монастир бернардинів довгий час був зовнішнім форпостом системи укріплень Львова. Виконувати цю оборонну функцію йому дозволяли власні системи укріплень і, в разі потреби, він захищав фланговим вогнем східні кордони міста. У цій системі міських фортифікацій, до якої він входив, був розташований між Галицькою брамою та Королівським бастіоном. На сьогоднішній час збереглася тільки східна стіна укріплень та Глинянська вежа — з боку площі Митної. У 1618 році у вежі пробили ворота, але з огляду на безпеку міста їх заклали у 1620 р. Відновили прохід тільки у XX столітті.
Під стінами монастиря з боку вулиці Валової у 2000-х роках виник так званий «Бернарденгарден» — сад бернардинів. У ньому, та на території вулиці,«Музей Ідей» та інші організації проводять мистецькі акції. Найвідомішими заходами є літній «Кінолев» та зимово-весняно-осінній «Львів — столиця ремесел». Сам «Музей ідей» оселився у частині підвалів монастиря, де тепер проводить різноманітні виставки та презентації.
27 грудня 2007 року, у приміщенні однієї з келій знайдено фрески орієнтовно кінця XVII — початку XVIII століть. За висновками фахівців, фрески мають іконографічну та історичну цінність. Сама келія є єдиною відомою на території Західної України келією з розписом. У січні 2008 року розпочалися підготовчі роботи з відновлення фрески. Передбачають кілька етапів робіт — розчищення, реставрацію, консервування і тоді аж експонування розпису.
2012 року проведено міжнародний конкурс проектів реконструкці подвір'я монастиря. На розгляд журі надійшли 160 проектів. Перемогу здобув проект угорських архітекторів Петера Сабо, Єви Дері-Папп, Андраша Газдага, Тамаша Карачоного. Протягом 3 тижнів проекти експонуються на площі Ринок,
Легенди та цікавинки
· Протягом 1650–1945 років комплекс був розташований, варіюючи у різних мовах, на площі Бернардинській
· З місця, де у 1484 році поховали святого Яна з Дуклі, за рік вдарило цілюще джерело. Це було розцінено як чудо, св. Яна перепоховали, а на місці джерела викопали криницю.
· При будівництві на початку XVII ст. старий костел не зносили, а новий будували над ним, зводячи неначе шатро. Старий костел розібрали тільки після того, як завершили будівництво.
· 1641 року у Львові сталася незвичайна подія — кримінальний суд звинуватив у богохульстві ченця Альберта Віроземського, який, уклавши з дияволом угоду, віддав йому свою душу разом із тілом. У матеріалах судової справи говорилося, що це «найганебніший людський вчинок за всю історію міста». Почалося все з того, що Віроземський, маючи намір стати ченцем, викрав у настоятеля монастиря печатку і підробив документ, нібито він є священиком ордену і може давати шлюб, сповідати, причащати і хрестити дітей. Фальшивий священнослужитель почав їздити селами навколо Львова, правити служби і, звичайно, заробляти собі гроші. Коли шахрая викрили, він одразу втік із монастиря, але ченцям-бернардинам вдалося його схопити й посадити до монастирського підземелля. Лавничий суд мав засудити його до страти. Бажання жити у Альберта було настільки сильним, що він вирішив укласти цирограф, тобто контракт із дияволом про продаж своєї душі. Контракт був написаний на стіні в'язничної камери кров'ю: «Я своєю кров'ю ставлю підпис і піддаюся під владу князя Люцифера. Взамін за це прошу двадцять років життя, після чого він має право взяти мене з душею і тілом. Згідно з цим контрактом зрікаюсь Бога і Матері Божої і віддаюсь під владу усім дияволам, зобов'язуюся їм служити та їх прославляти, а вони повинні мені давати усе, що я потребую. Прошу звільнити мене з в'язниці цієї ж ночі. Цей контракт підписую з Вегліком, який винесе мене з в'язниці». Згодом на одному із судових засідань Віроземський докладно описав цього таємничого Вегліка, посередника нечистого, який мав вигляд молодого привабливого хлопця і приходив до нього просто крізь стіну камери. Віроземського оглянули і зафіксували на його пальці ранку, з якої той виточував кров для писання. Після тривалого вивчення цієї справи суд визнав Альберта Віроземського винним у підробці документів та богохульстві. Вирок був однозначний — спалення, отже сподівання грішника на диявола виявилися марними
· Згідно з однією з легенд 1648 року, під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького, група українців змовилася відкрити гетьманові ворота міста. Про це дізналися монахи. Змовників запросили на обід до монастиря. Під час застілля їх по одному почали викликати у двір. Там підводили до криниці і пропонували зазирнути у неї. Коли людина нахилялася, її били сокирою по голові і кидали в криницю (пізніше розповідали, що вона була завалена трупами до самого верху). У тих, хто ще сидів за столом, закралася підозра. Вони вийшли у двір і стали свідками жахливої розправи. Виходу не було, довелося рятуватися втечею — через міські стіни до табору козаків. Загалом легенда є досить сумнівною, особливо враховуючи те, що криниця вважалася священною
· Під час облоги міста військами Богдана Хмельницького в 1648 році святий Ян з Дуклі своєю появою в небі врятував місто від захоплення козаками.
· У експозиції архіву представлено так звану «грамоту Дракули», написану кров'ю.
· Годинник на вежі завжди спішив на п'ять хвилин. Це зроблено у пам'ять про монаха, котрий побачив з вежі турків, що підкрадалися до міста й вже були майже під мурами. Не маючи часу бігти й когось попереджати, монах перевів годинник уперед — до часу закриття міських брам. Таким чином місто було врятоване.
· Під час Другої світової війни протягом 1943–1944 років у каналізаційних тунелях під костелом переховувалася велика група євреїв. Рештки їхніх побутових речей було віднайдено на початку 2000-х років під час ремонтних робіт.
Попри поширення новітніх досягнень європейського оборонного будівництва в Україні збереглося й традиційне дерев’яне зодчество.
Церква святого Юра в Дрогобичі — пам'ятка галицької дерев'яної архітектури кінця XV — початку XVI століть, одна з найкраще збережених і відноситься до числа найкращих пам'яток давньої української сакральної архітектури. Збудована у XV столітті, кілька разів перебудовувалася і остаточного архітектурних форм їй надав талановитий український будівничий Григорій Тесля з Дрогобича. Є частиною відділу дерев'яної архітектури музею «Дрогобиччина».
У 1657 році з с. Надіїв поблизу Долини перевезено стару церкву і з її матеріалу поставили [добудували!] існуючу, збудувавши з вівтарного зрубу бабинець, а вівтар зробили з нового матеріалу. Тут, насправді, дрогобицька церква не є привезена, як це поширено визнавати, а є лиш добудована із надієвських брусів її 1/3 частина (бабинець та Введенський приділ), що мовить про цілком місцеве походження пам'ятки. Про «привезення церкви», є чимало поширених відомостей: одна з них мовить про те, що, буцімто, церкву привезли з-під Москви. А в дилогії дрогобичанина Анджея Хцюка ми можемо прочитати і те, що її було розібрано і привезено із Києва.
В туристичних описах, в краєзнавчих нарисах і в путівниках найчастіше пишуть, що в 1656 році була перенесена у Дрогобич з карпатського села Надіїва, що поблизу міста Долини. Церкву обміняли на сіль, розібрали та перевезли до Дрогобича на волах. Встановили її на місці попередньої церкви, яка згоріла, а у1678 році збудували поруч дзвіницю.
Церкву святого Юра декілька разів ремонтували, але вона не втратила свого первісного вигляду.
21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Камбоджі церква Святого Юра внесена до списку в числі 16-ти дерев'яних церков Карпатського регіону Польщі і України.
Найбільшою цінністю храму є повністю збережений іконостас та розписи ХVІІ ст., виконані народним малярем Стефаном Медицьким.
6. Домашнє завдання: продовжити роботу над колективним проектом «Архітектура мого краю»
