Зовнішня політика Богдана Хмельницького

Гетьманське правління, очолюване Хмельницьким, одночасно з організацією армії і налагодженням економічного життя, проводило активну зовнішню політику. Розгортаючи широку дипломатичну діяльність, Хмельницький і старшина ставили за мету забезпечити найкращі зовнішньополітичні умови для дальшої боротьби з Польщею і побудови української незалежної держави.

Для забезпечення тилу своєї армії в боях та посилення її татарською кіннотою Хмельницький уклав воєнний союз з кримським ханом. Оскільки Кримське ханство було васалом турецького султана, це впливало й на стосунки Хмельницького з Туреччиною. Він вів з нею переговори, прагнучи зберігати добросусідські відносини. У 1649 – 1651 рр. дипломатичні зносини з Туреччиною помітно пожвавішали. Козацькі посольства бували в Константинополі, турецькі — в Чигирині. Хмельницький прагнув укласти союз з султаном про участь турецьких військ у війні проти Польщі. Султан не заперечував надати допомогу, але вимагав, щоб Україна визнала себе васалом Туреччини на таких умовах, на яких перебували Молдова, Валахія (Мунтенія), Семигород (Трансільванія). У результаті місії до Стамбула київського полковника Антона Ждановича султан Мухамед IV навесні 1651 р. погодився вважати Б. Хмельницького своїм васалом, тримати при султанському дворі його постійного резидента. На знак приязні султан надіслав гетьману свій каптан, грамоту, пробачив похід у Молдову, велів кримському хану підтримувати союз з Б. Хмельницьким. Це відбувалося вже після того, як гетьман відправив посольство до російського уряду з проханням прийняти Військо Запорозьке під "государеву руку". У своїй грамоті турецький султан писав до Хмельницького (грудень 1650 р.), що "поки ви твердо стоятимете на шляху покори і щирості… ви перебуватимете під захистом моєї державної опіки". Але подальші події свідчать, що Хмельницький не став васалом турецького султана.

Гетьманський уряд зав’язував дипломатичні стосунки з багатьма країнами: Венецією, Швецією, Молдовою, Валахією, Семиграддям. Головною метою таких стосунків було — домогтися ізоляції Польщі.

Для забезпечення флангу з боку Молдови у серпні 1650 р. українські війська разом з татарами здійснили похід у Молдову. Змусили місцевого князя Василя Лупула укласти угоду, за якою від відмовлявся від союзу з Польщею, виплачував Хмельницькому і татарам контрибуцію, а також пообіцяв видати дочку Розанду заміж за старшого сина гетьмана Тиміша. На початку 1653 р. проти Лупула виступили господар Валахії Матей Бесараб і семиградський князь Юрій Ракоці, які при підтримці польського уряду захопили столицю Молдови Ясси і посадили на господарський стіл ватажка молдовських бояр — канцлера (логофета) Стефана Георгіцу. Лупул закликав на допомогу українські війська. Тиміш Хмельницький 21 – 22 квітня 1653 р. розгромив Георгіцу і повернув господарський стіл Лупулові, а потім разом з молдовським військом почав наступ на Валахію. Валаські війська за допомогою поляків розгромили козацько-молдовські війська. Козаки і Тиміш повернулися до Чигирина. Валаські війська знову захопили Ясси, Тиміш знову йде на допомогу, бере участь в обороні фортеці Сучава, де 2 вересня 1653 р. Тимоша Хмельницького було поранено і через чотири дні він помер. В жовтні 1653 р. фортеця Сучава здалась.

Відносини з Росією почались ще в грудні 1648 р. Саме тоді до Москви було відправлене перше посольство на чолі з полковником Силуяном Мужиловським, який також супроводив єрусалимського патріарха Паїсія. Дії українців стимулювали до підвищеної активності православних ієрархів різних країн. Починаючи з 1649 р., до московського патріарха Йосипа i царя прибували з візитами єрусалимський патріарх Паїсiй, назаретський митрополит Габрiель, константинопольський патріарх Єремiя ІІІ, митрополит Наупаттос. Усi вони, виконуючи побажання Б. Хмельницького, переконували керівництво Московії в необхідності об’єднання православного слов’янства, встановлення опіки над Балканами.

У квітні 1649 р. разом з Мужиловським в Чигирин прибув посол російського уряду. У травні 1649 р. Богдан Хмельницький послав нове посольство до Москви.

Чим далі тривала війна, тим більше Хмельницький та старшина переконувалися, що лише своїми силами без чужої допомоги Україна визволитися з-під влади Польщі не зможе. Одним із претендентів на роль покровителя України міг бути турецький султан, який мав достатньо сил, щоб протистояти зазіханням Польщі. Між Хмельницьким і султанським урядом велися переговори. В 1651 р. Оттоманська Порта (Туреччина) навіть оголосила про прийняття у васальну залежність гетьмана і Військо Запорізьке. Але реальна допомога турецького султана обмежувалась тільки тим, що в бої включалися лише татари, які були дуже ненадійними союзниками і своєю зрадницькою поведінкою, грабунками й забиранням людей у рабство завдавали великого горя населенню України. До того ж не могла зникнути релігійна несумісність православних і мусульман, ненависть їх до "бусурманів". У цих умовах погляди Хмельницького зверталися до одновірної Росії.

У Росії розуміли важливість союзу з Україною, бо він передусім відкривав шлях на південь — до Чорного моря і на захід. Він послаблював Польщу, розладнував можливий союз Хмельницького з Туреччиною, посилював Росію випробуваним 300-тисячним козацьким військом. Але тривалий час через складні внутрішні й зовнішні умови, а також з розрахунку на ослаблення обох воюючих сторін — Польщі й України, російський уряд займав вичікувальну позицію, обмежуючись відправленням в Україну хліба й солі, дозволом українцям переселятися на окраїнні землі, обміном продовольствами.

З ускладненням становища в Україні російський уряд прискорив вирішення питання про об’єднання. Для остаточного розв’язання питання про відносини України з Росією і початок війни з Польщею 1 жовтня 1653 р. було винесене на розгляд Земського собору, який вирішив почати війну з Польщею та визнав Україну як вільну, незалежну країну. Тоді ж було вирішено відправити посольство до України на чолі з боярином Василем Бутурліним.

До Переяслава посольство прибуло 31 грудня 1653 р. і було урочисто прийнято старшинами. Богдан Хмельницький прибув до Переяслава 6 січня 1654 р. і 7 січня відвідав Бутурліна.

Про діяльність посольства В. Бутурліна, Переяславську Раду й оформлення відносин між Україною і Росією українських документів в оригіналах фактично немає. Дізнаємося про ці події передусім з Статейного списку — тобто письмового звіту — посольства В. Бутурліна, в якому, звичайно, події зображуються у вигідному для Росії світлі.

У документі говориться, що вранці 8 січня у гетьмана відбулася таємна рада, на якій обговорювалися умови ("статті") переходу України під владу російського царя.

Того ж дня ударами в литаври скликався народ на загальну раду. Коли народ зібрався в коло, вийшли старшини й гетьман. Ставши посередині Богдан Хмельницький звернувся до народу з промовою. Коротко розповівши про шестирічну війну з Польщею, гетьман сказав, що Рада скликана для того, щоб народ обрав собі "…государя из четырех, кого вы хощете": турецького султана, кримського хана, польського короля або російського царя. Далі Хмельницький охарактеризував кожного з них. "Народ возопил: волим под царя восточного, православного…" Після цього переяславський полковник Павло Тетеря ходив по колу і запитував, чи всі так бажають.

Після закінчення Ради Хмельницький і старшини поїхали до "заїзжого" двору, де мали зустрітися з Бутурліним. По закінченні зустрічі всі поїхали до Успенської церкви. Хмельницький хотів, щоб російські посли присягнули від імені царя, що "ему, государю, их, гетьмана Богдана Хмельницкого и все Войско Запорожское, польскому королю не выдавать, и за них стоять, и вольностей не нарушать, и хто был шляхтич, или казак и мещанин, и хто в каком чину наперед сево и какие местности у себя имел, и тому б всему быть попрежнему". Бутурлін став доводити, що він від імені царя присягу складати не буде, а гетьман і все Військо Запорізьке без всякого сумніву мусять присягнути цареві.

9 – 13 січня 1654 р. продовжувались переговори, але крім словесних обіцянок і запевнень від імені царя Хмельницький і старшини не дістали ніяких документальних актів, які б містили письмові гарантії, визначали умови переходу Української держави під владу московського царя, її становище і взаємовідносини з Росією. Для розв’язання всіх цих питань і юридичного оформлення союзу, досягнутого в Переяславі, було вирішено послати до Москви посольство Війська Запорізького.

Наприкінці січня — у першій половині лютого 1654 р. в Корсуні і Чигирині Хмельницький, Виговський та інші старшини виробляли матеріали для посольства. Ці матеріали набули форми "прохання-челобітної" до царя, яке дістало назву "Березневі Статті", у яких було 23 пункти. Разом з "Статтями" було складено грамоту (листа) Богдана Хмельницького цареві Олексієві Михайловичу. Оригіналів цих документів не знайдено, відомі вони в російських перекладах. У грамоті Хмельницький від імені свого Війська Запорізького і всього народу "православного Руського", посилаючись на слова московського посольства в Переяславі про згоду царя прийняти Військо Запорізьке під свою високу руку і підтвердити його права й вольності, просив царя права, устави, привілеї і всякі свободи і держави маєтностей духовних і мирських людей грамотами государевими закріпити навічно, а також "от всех враг наших, ненавидящих, обидящих и ратующих нас, покрывати, соблюдати и крепкою рукою и ратью своею царскою защищати". Все інше посли мали переказати цареві усно.

На початку березня 1654 р. посольство прибуло до Москви. 13 березня посли урочисто були прийняті царем, а потім почалися переговори. Внаслідок цих переговорів з’явилися документи, які визначили становище України і характер взаємовідносин її з Росією в перші часи після Переяславської Ради.

14 березня були царем під "Статтями" підписані "государеві укази". З 23 статей цар підписав лише 11 (повністю без всяких застережень), по інших цар вимагав роз’яснень. 21 березня українське посольство отримало підписані "государевими указами статті з 11 пунктів і жалувані грамоти Війську Запорізькому, православній шляхті. Як видно зі змісту Статей з 11 пунктів і жалуваних грамот, вони повністю охоплюють усі питання, що містилися в 23 статтях, поданих послами 14 березня. Отже, "Березневі статті", як проект Б. Хмельницького, Статті з 11 пунктів з указами царя і жалувані грамоти можна вважати повним текстом договору між Українською державою і Росією 1654 року.

У договорі, по-перше, розв’язувались військові питання оборони України від посягань інших держав, зокрема Польщі, Туреччини та Кримського ханства. Цар зобов’язувався навесні 1654 р. почати війну проти Польщі.

По-друге, Україна переходила під владу російського царя як незалежна самостійна держава, зі збереженням системи суспільного ладу й адміністративного устрою, який склався в ході визвольної війни. В Україні залишався обраний Військом Запорозьким гетьман, а також поділ на полки і полковий адміністративний устрій. Реєстр козацький установлювався в 60 тис. чол., усі козаки мали жити "по прежним правам", а царські бояри і воєводи в ті військові суди втручатися не повинні. У містах України залишалися урядники (війти, бурмистри, лавники, райці) з місцевого населення, вони ж мали збирати податки з населення і передавати в "государеву казну" царським чиновникам. Зберігалося право гетьмана вступати у зносини з іноземними державами, за винятком польського короля й турецького султана.

По-третє, панівні верстви — козацька старшина, заможна частина козацтва, українські шляхтичі і духівництво забезпечили свої станові і групові інтереси. Духівництву і шляхтичам були підтверджені їх маєтності, козакам встановлена платня (з місцевих доходів). Про селянство йдеться лише в 17 пункті "Березневих статей", за яким селяни мусили виконувати свої звичайні повинності, а що це означало роз’яснень не було.

Хоча документи, які оформляли союз України з Росією за формою мали з боку Хмельницького й старшини характер "челобітної", а від царя — "жалування", "милості", за змістом вони є договором двох самостійних держав. Про те, що Україна переходила до Росії як самостійна держава свідчать: наявність власної території, своєрідного державного устрою, повна влада гетьмана, зокрема його право мати стосунки з іноземними державами й роздавати вільні землі за своїм розсудом, вести зносини з Росією, як і інші держави, через Посольський приказ, нарешті добровільність приєднання України до Росії. Про договірний характер акта 1654 р. свідчать численні пізніші офіційні документи як російські, так і українські. Акт 1654 р. неодноразово називається "трактатом", "договором", "договірними статтями" в документах 1659 р., 1663 р., 1687 р., 1722 р. та ін.

Але, укладаючи договір, обидві сторони — і Хмельницький, і царський уряд — переслідували різні цілі. Хмельницький мав на меті дістати військову допомогу від Москви в боротьбі з Польщею, відвоювати інші українські землі, добитися повної незалежності, забезпечити самостійність української держави, а за це цар одержуватиме щорічну грошову данину (трибут). Цар і російський уряд, в свою чергу, мали далекосяжну мету: з часом повністю ліквідувати українську державу і перетворити Україну на звичайну провінцію Росії, тобто домогтися її повної інкорпорації.