Проблема безробіття є однією з головних серед глобальних проблем сучасності. Для деяких держав вона є фактором, що сприяє збільшенню продуктивності праці.
Ринок праці — сукупність соціально-економічних відносин щодо зайнятості та використання працівників у суспільному виробництві.
Значення ринку праці полягає у:
■ використанні потенційних можливостей для підвищення ефективності економіки;
■ забезпеченні працюючих доходами, що дають можливість задовольняти їх соціально-економічні потреби та посилюють соціальну захищеність;
■ зменшенні розшарування й соціальної напруги в суспільстві;
■ забезпеченні соціально-економічної стабільності. Методи стимулювання попиту на робочу силу:
■ прямі інвестиції у створення і реконструкцію робочих місць;
■ пільгове оподаткування та кредитування галузей і регіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу:
■ відшкодування підприємству витрат на пошук, навчання та найм на роботу працівників;
■ сприяння забезпеченню підприємств матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції за умови розширення робочих місць;
■ прямі виплати підприємствам за кожного найнятого працівника;
■ стимулювання підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді, інших не конкурентоздатних груп населення. Методи скорочення попиту на робочу силу:
■ встановлення додаткових податків за залучення робочої сили;
■ жорстка кредитна політика;
■ встановлення підприємству одноразових виплат в бюджет за найм працівників певної категорії;
■ зниження інвестицій;
■ скорочення або відміна гнучких форм зайнятості.
Безробітними визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до прийнятної роботи.
Безробіття поділяють на 3 основних типи: фрикційне, структурне і циклічне.
Фрикційне безробіття пов'язане з пошуками або чеканням роботи в найближчому майбутньому. При наявності вибору професії, роду і виду діяльності деякі працівники виявляються в положенні «між роботами». Одні добровільно змінюють місце роботи, інших звільняють, і вони шукають нову роботу, треті втрачають сезонну роботу. Цей тип безробіття є неминучим, і навіть бажаним, тому що багато працівників змінюють вид діяльності на більш кваліфікований і, таким чином, відбувається більш раціональний розподіл трудових ресурсів.
Структурне безробіття виникає у зв'язку з падінням попиту на робочу силу в різних галузях. Наприклад, коли з розвитком технологій або змін споживчого попиту відпадає потреба у виробництві будь-якого товару. Різниця між структурним і фрикційним видами безробіття: фрикційне безробіття більш довгострокове, тому що потрібен час для придбання нових знань або зміни місця проживання, тому воно вважається більш серйозним. Фрикційний і структурний види безробіття є неминучими. У зв'язку з цим 100 % зайнятість населення є недосяжною. Звідси виникає термін природній рівень безробіття, який дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Такий рівень установлюється, коли ринки робочої сили перебувають у рівновазі, тобто кількість тих, що шукають роботу, дорівнює числу робочих місць.
В умовах високого рівня безробіття, що свідчить про наявність надлишку робочої сили порівняно з попитом, можливості реалізації закону щодо формування ціни робочої сили залежно від попиту й пропозиції реально відсутні. В економічній науці розрізняють такі рівні заробітної плати: мінімальна, номінальна, реальна.
