Освіта в першій половині XIX ст. 2 страница

33. Реформи 60-70-х рр. були органічним продовженням селянської реформи.

Причини:

· земської – організація місцевого управління, коли звільнилися великі маси людей (краще вирішення місцевих проблем);

· судової – удосконалення судової системи, на яку постійно були нарікання;

· військової – поразка у Кримській війні, потреба модернізації армії;

· освітньої – для підготовки кадрів (базис для інших реформ).

34. -Виникла необхідність змінити місцеве управління. В губерніях і земствах створювалися земські установи, виборні органи, до яких входили усі прошарки (але на основі високого майнового цензу проходили переважно поміщики). Вони займалися виключно господарськими питаннями місцевого значення: утримання доріг, земських шкіл і лікарень, торгівлі і промисловості. Знаходилися під контролем зверху. Відіграли важливу роль у розвитку освіти і охорони здоров’я. Були центрами формування ліберальної дворянської і буржуазної опозиції.

Реорганізація місцевого управління. Після скасування кріпосного права виникла необхідність зміни місцевого управління. У 1864 р. була проведена земська реформа. У губерніях і повітах створювалися земські установи (земства). Це були виборні органи з представників усіх станів. Високий майновий ценз забезпечував переважання в них поміщиків. Земства були позбавлені будь-яких політичних функцій. Сфера їх діяльності обмежувалася виключно господарськими питаннями місцевого значення: пристрій і зміст шляхів сполучення, земських шкіл і лікарень, турбота про торгівлю і промисловості. Земства знаходилися під контролем центральної та місцевої влади, які мали право припиняти будь-яку постанову земського зібрання. Незважаючи на це, земства відіграли особливу роль у розвитку освіти та охорони здоров'я. Крім того, вони стали центрами формування ліберальної дворянської і буржуазної опозиції. Земська і міська реформи. Принцип проведеного 1864 р. земської реформи перебував у виборності і безстановий. У губерніях і повітах Центральної Росії і частини України засновувалися земства як органів місцевого самоврядування. Вибори в земські збори проводилися на основі майнового, вікового, освітнього та інших цензів. Жінки і особи, які працюють за наймом, були позбавлені права брати участь у виборах. Це давало перевагу найбільш забезпеченим верствам населення. Збори вибирали земські управи. Земства відали справами місцевого значення, сприяли підприємництву.

35. У період царювання Олександра II відбулися великі зміни 
 і в сфері освіти. Були відкриті два нових університету в Одесі і Варшаві, два історико-філологічних університету, археологічно і сільськогосподарський інститути, Вищий ліцей у Москві («Катковський»). У 1863 р. був затверджений Університетський статут, що надавали вищим навчальним закладам широку автономію. Всі питання всередині нього управління переходили тепер від чиновника-піклувальника до поради, і Вибирай із середовища викладачів. Не тільки зміни поточного викладання, але вся внутрішня організація університетського життя зосереджувались тепер в руках самого університету на чолі з обирається ректором. Були зняті обмеження для студентів: скасовано обов'язково! носіння форми, всі адміністративні проступки студентів стали розглядатись студентським судом. У 1864 р. був затверджений новий Шкільний статут, вводяться два види гімназій: класичні та реальні. Перші, де викладалися головним чином гуманітарні предмети і мови, в тому числі латинська і грецька, повинні були готувати учнів до вступу в університети другі ж, де перевага віддавалася природничих знань орієнтували випускників на вступ до вищих технічні заклади. Ті й інші давали закінчену середню освіту. При Олександрі II одержало широкий розвиток початкова (двох-і чотирикласне) шкільна освіту для дітей з малозабезпечених сімей. Всего за 26 років його царювання число різного роду шкіл, гімнузій, училищ збільшилася багаторазово. У 1880 р. кількість навчальних злігденій перевищувало 23 000 (учнів близько 1,5 мільйона чоловік), в той час як у 1861 р. кількість навчальних закладів різного профілю не досягало і 5000.

36. Судова реформа була впроваджена 20 листопада 1864 р. Це була принципово нова, прогресивна система судочинства, яка відображала найсвіжіші світові тенденції. Нововведення:

o судова влада відділена від інших гілок влади;

o всестановість суду, рівність всіх громадян імперії перед законом;

o гласність, відкритість;

o незалежність від адміністрації (чиновники не могли втручатися);

o змагальність (состязательность) судового процесу;

o незмінюваність (несменяемость) суддів;

o введені посади слідчих, адвокатів, нотаріусів, присяжних засідателів (12);

o розмежована компетенція різних судових інстанцій: громадянськими справами займався мировий суд, кримінальними і важкими – окружний, державними і політичними злочинами – судова палата (вона і апеляційна інстанція);

o Вищий судовий орган – Сенат.

o Але селяни судилися в своєму становому суді, могли піддаватися побиттю.

"Нові судові статути" 1864 р. вводили в Росії принципово нову систему судочинства. Вони передбачали незалежність від адміністрації, незмінюваність суддів, гласність і змагальність судового процесу. Питання про винність обвинуваченого вирішувалося присяжними засідателями. Була строго розмежовано компетенція різних судових інстанцій. Дрібні цивільні справи розбиралися в світовому суді, кримінальні і тяжкі - в окружному. Особливо важливі державні та політичні злочини розглядалися в судовій палаті. Вищою судовою інстанцією став Сенат. Створена система відображала найпрогресивніші тенденції у світовій судовій практиці. Однак, проводячи реформу, уряд залишив безліч лазівок для втручання в судочинство. Деякі принципи лише декларувалися. Наприклад, селяни підлягали своїм становим суду. Для політичних процесів створювалися особливі суди, в ході засідання яких часто порушувався принцип гласності.

37. -1861 – Мілютін стає військовим міністром, починається реорганізація управління військами.

· 1864 – створено 15 військових округів;

· 1867 – військово-судовий статут;

· 1874 – статут про загальну військову повинність для чоловіків 20 років (6 років у армії, 7 на флоті, з освітою – 0,5-3 роки, звільнявся єдиний син в сім’ї, духовні особи, народи Середньої Азії, Кавказу і Півночі).

· Скасовано рекрутські набори.

· Переозброєння армії: нарізна зброя, сталеві артилерійські знаряддя, покращена кіннота, паровий флот. Менше воїнів – краща боєздатність.

· Для підготовки офіцерських кадрів створювалися військові гімназії, юнкерські училища, академії Генштабу.

Поразка в Кримській війні показало, що російська регулярна армія, заснована на рекрутському наборі, не може протистояти більш сучасним європейським. Необхідно було створити армію, яка має навченим запасом особового складу, сучасною зброєю і добре підготовленими офіцерськими кадрами. Ключовим елементом реформи став закон 1874 про загальностанової військової повинності чоловіків, які досягли 20 років. Термін дійсної служби встановлювався в сухопутних військах до 6, на флоті до 7 років. Терміни дійсної служби в значній мірі скорочувалися залежно від освітнього цензу. Особи, які мали вищу освіту, служили всього півроку.У 60-х роках почалося переозброєння армії: заміна гладкоствольної зброї нарізною, введення системи сталевих артилерійських знарядь, поліпшення кінного парку. Особливе значення мало прискорений розвиток військового парового флоту. Для підготовки офіцерських кадрів створювалися військові гімназії, спеціалізовані юнкерські училища та академії Генерального штабу. Артилерійська, Інженерна та ін Поліпшилася система управління збройними силами.Все це дозволило скоротити чисельність армії в мирний час і разом й тим підняти її боєздатність.

38. Освіта.

· 1864 – «Статут гімназій» і «Положення про народні училища».

· Доступне всестанове платне навчання.

· Школи: державні, земські, церковно-приходські, недільні і приватні.

· Гімназії поділені на класичні і реальні (училища).

· Статут 1863 р. повернув університетам автономію, закладом керувала Рада професорів, вводилися вибори ректорів і професорів. Відкрилися університети в Одесі і Томську, вищі жін.. курси.

Цензура.

· Травень 1862 – «Тимчасові правила» для друку (попередня цензура для книг і періодичних видань для інтелігенції; це не стосувалося провінційної періодики і масової літератури).

· 1865 – цензурний статут, вводилася попередня цензура для книг товстіше 240 ст., редактори могли бути притягнуті до суду. Без цензури виходили тільки урядові і наукові видання, перекладена література.

Реформи у сфері освіти та друку. Реформи управління, суду і армії логічно зажадали зміни системи освіти. У 1864 р. були видані "Статут гімназій" і "Положення про народні училища", регламентували початкову і середню освіту. Головне полягало в тому, що фактично було введено доступне всесословное освіту. Поряд з державними виникли земські, церковно-приходські, недільні та приватні школи. Гімназії були розділені на класичні та реальні. У них приймалися діти всіх станів, здатних внести плату за навчання.У 1863 р. новий Статут повернув автономію університетам, ліквідовану Миколою I в 1835 р. У них відновлювалася самостійність вирішення адміністративно-фінансових і науково-педагогічних питань.У 1865 р. були введені "Тимчасові правила" про друк. Вони скасували попередню цензуру для низки друкованих видань: книг, розрахованих на заможну і освічену частину суспільства, а також центральних періодичних видань. Нові правила не поширювалися на провінційну друк і масову літературу для народу. З кінця 60-х років уряд почав видавати укази, багато в чому зводили нанівець основні положення реформи освіти і цензури.

Реформи освіти. «Положення про початкові народні училища» від 14 червня 1864 р. ліквідувало державно-церковну монополію на просвітництво. Тепер відкривати і містити початкові школи дозволялося як громадським установам, так і приватним особам при контролі з боку повітових та губернських училищних Рад і інспекторів. Статут середньої школи вводив принцип рівності всіх станів і віросповідань, але вводив плату за навчання. Гімназії розділили на класичні та реальні. У класичних гімназіях, в основному, викладалися гуманітарні дисципліни, в реальних - природні. Після відставки міністра народної освіти А.В. Головніна (в 1861 р. замість нього був призначений Д.А. Толстой) був прийнятий новий гімназійний статут, зберіг лише класичні гімназії, реальні гімназії були замінені реальними училищами. Поряд з чоловічим середнім освітою з'явилася система жіночих гімназій. Університетський Статут (1863 р.) надав університетам широку автономію, вводилися вибори ректорів і професорів. Керівництво навчальним закладом передавалося Раді професорів, якому підпорядковувалося студентство. Були відкриті університети в Одесі і Томську, вищі жіночі курси в Петербурзі, Києві, Москві, Казані.У результаті видання низки законів у Росії була створена струнка система освіти, куди входили початкові, середні та вищі навчальні заклади. Реформа цензури. У травні 1862 р. почалася реформа цензури, ввели «тимчасові правила», які в 1865 р. замінив новий цензурний статут. За новим статутом скасовувалася попередня цензура для книг в 10 і більше друкованих аркушів (240 стор); редактори і видавці могли бути притягнуті до відповідальності тільки по суду. З особливого дозволу і при внесенні застави кілька тисяч рублів звільнялися від цензури і періодичні видання, проте вони могли бути припинені в адміністративному порядку. Без цензури могли виходити тільки урядові та наукові видання, а також література, перекладена з іноземної мови.

Міська реформа 1870 р.

· 1871 - «Міське положення» - у містах всестанові органи (міські думи), які займалися питаннями благоустрою міст, торгівлі, освіти і медицини.

· Високий майновий виборчий ценз (тому переважно крупна буржуазія).

· За міськими думами контролювало «присутствие» з міських справ.

Наступним кроком була міська реформа. "Міське положення" 1870 р. створило в містах всесословние органи міські думи. Вони займалися питаннями благоустрою міста, піклуванням про торгівлю, забезпечували просвітницькі та медичні потреби. У міських думах, у зв'язку з високим майновим виборчим цензом, головна роль належала великої буржуазії. Як і земства, вони перебували під суворим контролем урядової адміністрації. Проведена в 1870 р. міська реформа за характером була близькою до земської. В круп них містах засновувалися міські думи на основі всесословних виборів. Проте проводилися на цензової основі, і, наприклад, в Москві в них брало участь лише 4% дорослого населення. Міські думи та міський голова вирішували питання внутрішнього самоврядування, освіти і медичного обслуговування. Для контролю за земської і міської діяльністю було створено присутність у міських справах.

 

40. Аграрний сектор був панівним у економіці, його капіталізація йшла найповільніше. Найкращими землями володіли поміщики, тому варто слідкувати за станом їх господарств. У них склалися 3 типи ведення господарства:

1. Відробіткова система – закабалені через оренду селяни працювали на поміщицькій землі своїм інвентарем (низька продуктивність). Часто такі поміщики розорювалися (чорноземні райони Центру і Поволжя).

2. Капіталістична система – вільнонаймані селяни-батраки працювали панським інвентарем. Саме тут впроваджувалися нововведення, тому росла товарність господарства. (Прибалтика, Україна, Зах. Білорусь).

3. Змішана система – вільнонаймана праця разом з відробками (перша витісняла другу). (Лівоб.Укр., Сх. Білорусь).

Селянське господарство ще повільніше капіталізувалося через малоземельність, безгрошів’я, неграмотність, переділи землі, голод.

Основні риси у розвитку сільського господарства:

o С/г розвивалося екстенсивним шляхом – за рахунок розширення посівних площ і освоєння нових районів.

o Спеціалізація районів:

§ зернові – чорноземний Центр, південь України, Поволжя;

§ молочне скотарство – північно-західні і цн. губернії;

§ м’ясне скотарство – пд.-сх. губернії.

o Закінчилося формування всеросійського ринку.

o Аграрний сектор перетворився у прогресивний і товарний.

o Залишилося протистояння поміщиків і селян (аграрно- селянське питання).

В економіці Росії панівне становище займав аграрний сектор. Саме в цій області еволюція капіталістичних відносин йшла найбільш повільними темпами.Поміщики володіли більшою і кращою за якістю частиною земельного фонду країни. Тому основним показником буржуазної еволюції аграрного сектора був стан поміщицького господарства. У пореформений період в ньому склалося три типи: відробіткова, капіталістичний і змішаний - з елементами капіталістичного і відробіткового.Відробіткова система складалася в обробці землі поміщика селянами своїм інвентарем. Вона обумовлювалася малоземеллям і безгрошів'ям селян, які змушені йти в кабалу до поміщика за орендовану у нього землю. Це була Полукрепостнічеськая форма експлуатації з характерною вкрай низькою продуктивністю праці. Відпрацювання були особливо поширені в чорноземних районах Центру і в Поволжі, де раніше переважала панщина.Капіталістична система передбачала застосування вільнонайманої праці селян-наймитів, що обробляли землю поміщика його інвентарем. Саме в цих господарствах ширше впроваджувалася сільськогосподарська техніка, удосконалювалася структура виробництва і швидкими темпами зростала його товарність. Цей тип господарств був характерний для Прибалтики, України і Західної Білорусії. Змішана система, при якій використовувався вільнонайманий працю і відпрацювання, була поширена в Лівобережній Україні, Східній Білорусії та деяких західних російських губерніях. До кінця 70-х років XIX ст. капіталістична система господарювання стала поступово витісняти отработочную. Поміщики, що не зуміли перевести своє господарство на нові рейки, поступово розорялися і продавали свої маєтки. У країні йшов процес перерозподілу землі, так як частина її скуповувала буржуазія.Селянське господарство ще повільніше, ніж поміщицьке, пристосовувалося до капіталістичних відносин. Це було викликано малоземеллям, відсутністю грошових коштів через високі викупних платежів і податків, переділами землі всередині громади, поголовною неграмотністю і темрявою селян. Більшість їхніх господарств балансувало на межі виживання. У неврожайні роки масовий голод охоплював російське село. Лише окремим селянам вдавалося створити рентабельні господарства, орієнтовані на ринок.В цілому сільське господарство продовжувало розвиватися по екстенсивному шляху. Тому зростання сільськогосподарської продукції здійснювався в основному за рахунок розширення посівних площ і освоєння нових районів. Застосування вільнонайманої праці, використання сільськогосподарських машин, поліпшення агротехнічних прийомів (інтенсивний шлях) призвели до деякого підйому врожайності. Визначилася спеціалізація сільськогосподарських районів: чорноземний центр, південь України і Поволжя стали зерновий житницею, північно-західні та центральні губернії спеціалізувалися на молочному скотарстві, у південно-східних губерніях розвивалося м'ясне скотарство. Це сприяло завершенню освіти всеросійського ринку.Незважаючи на всі складності, аграрний сектор в економіці Росії з кризового і застійного перетворився в другій половині XIX ст. в розвивається і товарний. Разом з тим незавершеність капіталістичного перетворення сільського господарства зберегла різке протистояння селян і поміщиків. Аграрно-селянське питання залишилося центральним у суспільно-політичному житті країни. Це перешкоджало еволюційному (реформістському) шляху розвитку і створювало передумови для майбутніх революційних потрясінь.

41. Риси у розвитку промисловості:

o Швидкий ріст капіталізму, чому сприяла вільнонаймана праця, накопичення капіталів, розширення внутрішнього ринку.

o Фаза вільного доонополістичного капіталізму була швидкою (до 90-х рр.)

o Зберігалася багатоукладність промисловості (фабрика разом з мануфактурою і кустарним виробництвом).

o Нерівномірне розміщення промисловості територіально.

o Нерівномірний розвиток галузей (найактивніше – легка, особливо текстильна і харчова, важка промисловість, особливо добувна, металургійна і нафтова).

o Формування системи державного капіталізму (через державні кредити, субсидії, замовлення).

o Сильний притік іноземних капіталів у кам’яновугільну, металургійну і машинобудівну промисловість.

o 2 етапи утвердження капіталізму:

§ 60-70-рр. 19 ст. – перебудова промисловості;

§ 80-90-ті – бурхливий розвиток (завершення промислового перевороту; підприємства працювали на парових і електричних машинах). Інтенсивно розвиваються нові галузі – вугільна, нафтодобувна, хімічна, машинобудівна. Об’єм промислової продукції збільшився у 7 раз за 40 пореформених років.

Скасування кріпосного права забезпечила сприятливі умови для швидкого зростання капіталізму в усіх галузях промисловості. З'явилася вільна робоча сипа, активізувався процес накопичення капіталів, поступово розширювався внутрішній ринок і росли зв'язку зі світовою.Однак розвиток капіталізму в промисловості Росії мало ряд особливостей. Бурхливий темп виробництва скоротив фазу "вільного", домонополістичного промислового капіталізму. За кілька десятиліть Росія пройшла шлях, який в Європі зайняв два століття.Збереглася багатоукладність промисловості, тому велика машинна індустрія межувала з мануфактурою і дрібнотоварним виробництвом.Ще однією особливістю було нерівномірне розміщення промисловості по території Росії. Поряд з високорозвиненими районами північно-західний (Петербург Прибалтика), центральний (довкола Москви), південний (Україна) та інші продовжували залишатися неосвоєними в промисловому відношенні Сибір і Середня Азія.Промисловість нерівномірно розвивалася і по галузях. Провідну роль відігравала легка (особливо текстильна і харчова) промисловість. Текстильне виробництво було самим передовим у технічному оснащенні. Тут було зайнято понад 1/2 промислових робітників. Швидкі темпи набирала і важка промисловість (добувна, металургійна і нафтова). Однак вітчизняне машинобудування було слабко розвинене. Для Росії особливо було характерно сильне державне втручання в промислову сферу шляхом кредитів, урядових субсидій, казенних замовлень, фінансової і митної політики. Це заклало основу для формування системи державного капіталізму. Недостатність вітчизняних капіталів викликала інтенсивний приплив іноземних. Інвесторів з Англії, Франції, Німеччини та Бельгії приваблювала дешевизна робочої сили, багаті сировинні ресурси і, отже, можливість отримання високих прибутків. У кам'яновугільної, металургійної, машинобудівної галузях промисловості іноземний капітал зайняв панівне становище.Затвердження капіталізму в промисловості пройшло два етапи. У 60-70-ті роки здійснювалася її перебудова. Тому сповільнилися темпи виробництва, особливо в традиційних промислових районах (Урал). У 80-90-ті роки відбувся бурхливий економічний підйом. Це було наслідком завершення промислового перевороту, що почався ще в першій половині XIX ст. Відтепер основна промислова продукція Росії вироблялася на підприємствах, обладнаних паровими і електричними машинами. Інтенсивно розвивалися нові галузі - вугільна, нафтовидобувна, хімічна та машинобудівна. У зв'язку з цим різко зросла роль Донецького басейну. Бакинського району, машинобудівних центрів (Петербург, Нижній Новгород). За 40 пореформених років загальний обсяг промислової продукції в Росії збільшився в 7 разів (у Німеччині - в 5, в Англії в 2, у Франції в 2,5). У 90-х роках з'явилися перші монополістичні об'єднання.

 

43. Ідейні вожді революційного народництва 70-х рр. – Бакунін, Лавров, Ткачов, Михайловський.

1. Анархізм (Бакунін):

· держава перешкоджає розвитку особистості, тому виступав проти всякої влади;

· селянство готове до революції, але на неї його мають підштовхнути «критично мислячі» особи, які підуть у народ;

· потрібно злити окремі виступи у революцію, яка знищить державу, і створити федерацію вільних самокерованих селянських общин і робочих артілей.

2. Пропагандизм (Лавров):

· провідна сила історичного прогресу – інтелігенція, а селянство не готове до революції;

· інтелігенція має протягом тривалого часу готувати народ до революції;

· потрібно створити революційну організацію;

· увага приділяється образу революціонера, який має бути відданим ідеї і кришталево чистою людиною;

· полеміка з найважливіших питань, відкидання культу безпомилковості.

3. Змовництво (Ткачов):

· не вірив у революцію народу (селянство темне, неосвічене, і ніяка пропаганда не допоможе…), а покладав надії на революційну меншість, яка б захопила владу і почала соціалістичні перетворення (революцію не треба готувати, її треба здійснити);

· самодержавство не має класової опори у суспільстві і економіці, а тому викорінити його буде неважко;

· група змовників може легко захопити владу і встановити на 10 років свою диктатуру (щоб придушити опозицію і провести реформи для створення соціалістичної Росії).

· Один зі змовників – Нечаєв – був прихильником тези «мета виправдовує засоби». Він вбив студента за підозрою у зраді. Нечаївщина осуджена І Інтернаціоналом. Ідейними вождями революційного народництва 70-х рр.. були М.А. Бакунін, П.Л. Лавров, Н. К. Михайловський, П.М. Ткачов. Їх імена уособлювали три основних напрямки в русі народників: бунтарське (анархіятичне), пропагандистське, змовницьке. Відмінності залягає у визначенні головної рушійної сили революції, готовності її до революційної боротьби, методів боротьби проти самодержавства.На ідейні позиції народництва значне вліяніе надавали анархічні погляди М.А. Бакуніна, которий вважав, що будь-яка держава перешкоджає розвитку особистості, пригнічує її. Тому Бакунін виступав проти всякої влади, розглядаючи державу як історично неминуче зло. М.А. Бакунін стверджував, що селянство готове до революції. Тому завдання героїв з інтеллігенції, "критично мислячих" особистостей піти в народ і закликати його до повстання, до бунту. Окремі спалахи селянських повстань, вважав Бакунін, "необхідно злити в загальне всепоглинаюче полум'я селянської революції, у вогні якої повинно загинути держава" і створити федерацію вільних самоврядних селянських общин і робочих артілей.Ідеологом другого напрямку в народництві - пропагандістского - був П.Л. Лавров. Свою теорію він виклав у "Історичних листах", опублікованих у 1868 - 1869 рр..; Провідною силою історичного прогресу він вважав інтелігенцію, здатну мислити критично. Лавров стверджував, що селянство не готове до революції. Поетого необхідно підготувати пропагандистів з утворенийних "критично мислячих" особистостей, завданням яких є ходіння в народ не з метою організації неповільного бунту, а для того, щоб шляхом тривалої пропаганди соціалізму подготовити селян до революції. Лавров говорив про необхід-мости створення революционної організації, висловлював ідею масової партії, основанні на засадах демократичного централізму. Більшое увагу приділяв Лавров морального вигляду революціонера, вважаючи, що члени партії повинні бути пре-дани ідеї, бути людьми кришталевої чистоти. Лавров вважав необхідною для партії полеміку по принциповим питанням, відмова від будь-яких спроб створення культу непогрішності. Змовницьки политика призвела до появи в лавах народництва дічів типу С.Г. Нечаєва. С.Г. Нечаєв був організатором таємного товариства "Народна розправа", автором "Катехізису революціонера", в якому заявлялося, що революційна мета виправдовує засоби. Нечаєв у своїй діяльності використав методи містифікації та провокації. У 1869 р. в Москві він особисто вбив за підозрою в зраді студента І.І. Іванова і зник за кордоном. У 1872 р. він був виданий швейцарською владою, засуджений до 20 років каторги, помер в Олексіївському равеліні Петропавлівської фортеці.У нечаевщіни проявилося вплив люмпенського елемента, породженого розпадом традиційних структур, яке призвело до появи керівників політично кримінальної типу. Нечаевщіни була засуджена I Інтернаці Онал і відкинута російськими революціонерами.

44. У суспільстві намітився різкий поворот від радикалів. У 2 пол. 60-х рр. знов виникли таємні кружки, які, зберігаючи спадщину Чернишевського, перейшли до вузько змовницької і терористичної тактики. Було створено низку гуртків, які видавали книжки і літературу.

1. «Большое общество пропаганды». Входили студенти 3-х столичних вузів: С. Перовська, С. Кравчинський, П.Кропоткін, Клеменс, Чайковський (гурток чайковців). Хотіли пропагувати соціалізм спочатку серед робітників, а ті б пішли на село. Організовані соціалістичні школи, але робітники не розуміли їх ідеології. Гурток викритий 1874 р.

2. Гурток «долгушинців» (1872, Петербург), Долгушин. Соц. питання. Власна друкарня. Прокламації. Розгромл. 1872.

3. «Київська комуна» (1873-1875). Збори народників на квартирі студента Головіна. Дебати. Треба розпочати практичну роботу з підготовки народу до революції.

4. «Народна розправа», 1869, Москва, Нечай. Вимагав сліпого виконання наказів. Мета виправдовує засоби.

5. «Ходіння в народ», 1874. Короткочасна пропаганда, заснована на ідеях Бакуніна. Селянство не розуміло пропаганди. Провал.

6. Друге ходіння в народ – 1875. Осідали надовго. Студенти працювали ремісниками, робітниками (одні пропагували, а інші просто лікували, освічували народ). Теж провал. Процес «193-х». Заарешт. 4 тис. чол. Перші таємні організації проіснували недовго. Спад селянського руху, поразка повстання в Царстві Польському (1863), посилення поліцейського режиму все це призвело до їх саморозпуску або розгрому. Одні учасники організацій (у тому числі Н.Г. Чернишевський) були арештовані, інші емігрували. Уряду вдалося відбити натиск радикалів першої половини 60-х років. У суспільній думці намітився різкий поворот проти радикалів і їх революційних устремлінь. Багато громадські діячі, перш стояли на демократичних або ліберальних позиціях, перейшли в табір консерваторів (М.Н. Катков та ін.)У другій половині 60-х років знову виникли таємні гуртки. Їх члени зберегли ідейна спадщина Г. Чернишевського, але, зневірившись у можливості народної революції в Росії, перейшли до вузько змовницької і терористичної тактики. Свої високі моральні ідеали вони намагалися втілити аморальними засобами. У 1866 р. член гуртка Н.А. Ішутіна Д.В. Каракозов здійснив замах на царя Олександра II.У 1869 р. вчитель С.Г. Нечаєв і журналіст П.М. Ткачов створили в Петербурзі організацію, що закликала студентську молодь готувати повстання і використовувати будь-які засоби в боротьбі з урядом. Після розгрому гуртка С-Г.Нечаев на час виїхав за кордон, але вже восени 1869 р. повернувся і заснував у Москві організацію "Народна розправа". Він відрізнявся крайнім політичним авантюризмом, вимагав від учасників сліпого підпорядкування своїм розпорядженням. За відмову підкоритися диктатурі студент І.І. Іванов був помилково звинувачений у зраді і вбитий. Поліція розгромила організацію. С.Г. Нечаєв зник у Швейцарію, він був виданий як кримінальний злочинець. Уряд використав судовий процес проти нього для дискредитації революціонерів. "Нечаевщіни" на деякий час стала серйозним уроком для наступних поколінь революціонерів, застерігаючи їх від необмеженого централізму.На рубежі 60-70-х років, багато в чому на основі ідей А.І. Герцена і Н.Г. Чернишевського, оформилася народницька ідеологія. Вона стала дуже популярною у демократично налаштованих інтелігентів останній третині XIX сторіччя. Серед народників склалося два напрямки: революційне і ліберальне.У 1874 р., спираючись на ідеї М.А. Бакуніна, більше 1000 молодих революціонерів організували масове "ходіння в народ", сподіваючись підняти селян на повстання. Результати були незначні. Народники зіткнулися з царистські ілюзії і власницької психологією селян. Рух було розгромлено, агітатори арештовані.У 1874 р. нараставшее в середовищі радикальної молоді напруга вилилася в масовий рух - "ходіння в народ". Сотні молодих інтелігентів рушили в село. Одні, згідно теорії Бакуніна, намагалися, переходячи з села в село, шляхом "летючої пропаганди" розпалити селянський бунт. Інші просто хотіли "віддати борг народу" - лікувати, просвіщати його. Всупереч очікуванням народників, селянство не піднялося на повстання і не проявило прагнень до соціалізму. Уряд же розгромило "ходіння в народ", заарештувавши безліч осіб, прямо або побічно до нього причетних.