За теорією людського капіталу, в ринкових умовах освіту та професійну підготовку не можна відносити повністю до суспільного блага, яке визначається спільним характером і неподільністю споживання, коли споживання одними людьми не виключає споживання іншими, зовнішній ефект впливу суспільного блага не має чітких меж і його ефективність визначити практично неможливо, а єдиним прийнятним джерелом існування блага можуть бути лише кошти платників податку, що розподіляються через державний бюджет (як, наприклад, безпека життя людей, що забезпечується армією та міліцією). У сфері освіти якостям суспільного блага відповідають лише загальноосвітні програми, оскільки загальна середня освіта в Україні, як і в більшості країн світу, є доступною і безплатною для споживачів. На відміну від загальноосвітньої професійна підготовка дуже тісно пов'язана з ринком праці, з потребами економіки в кадрах відповідних спеціальностей та рівнів кваліфікації. Отже, чим досконалішим стає ринок праці в країні, тим більше освіта та професійна підготовка втрачають колись їй властиві якості суспільного блага і набирають якостей приватного блага з таких причин: по-перше, високий рівень професійної освіти є передумовою професійного та підприємницького успіху людини і засобом її соціального захисту від стихійного коливання попиту на ринку праці, а система мотивації особи до творчої, кваліфікованої праці в кінцевому підсумку формує мотиваційні стимули до навчання. По-друге, є особистий аспект потреби в освіті, оскільки навчання — це одна з найважливіших сфер самореалізації особи, її творчого потенціалу, спосіб задоволення духовних потреб людини. По-третє, у зв'язку з цим обсяг і структура приватного попиту на професійну освіту не збігаються з обсягом і структурою попиту на професійну освіту з позицій розвитку суспільства в цілому й економіки зокрема. І, по-четверте, кваліфікація і знання розглядаються як особливу форму інтелектуальної власності людини, її приватний людський капітал, що приносить дохід. Це підтверджується, зокрема, такими фактами нашої дійсності, як збереження високих конкурсів до авторитетних вищих навчальних закладів навіть за умови платності навчання; розширення сфери дії і збільшення обсягів приватних навчальних послуг; популярність літератури, що сприяє професійному самовдосконаленню, тощо. Якщо визнати професійну освіту приватним благом, то ситуація, за якої приватне благо надається безплатно для споживача за рахунок державного бюджету, але не всім бажаючим, не лише є соціально несправедливою, а й створює умови для різноманітних зловживань на цьому ґрунті.
З іншого боку, освіта та професійна підготовка примножують не лише особистий, а й національний людський капітал. Хоча й непрямо, але держава теж має чималі зиски від розширення знань та зростання кваліфікації громадян (зокрема, більший прибутковий податок з фізичної особи і більші нарахування на підвищену заробітну плату кваліфікованішого працівника). Тому держава зобов'язана здійснювати значні інвестиції в розвиток освіти та професійної підготовки (передусім у напрямі фундаменталізації та гуманізації їх) і надавати гарантії для довгострокових інвестицій інших суб'єктів у цю сферу; застосовувати податкові пільги та інші форми регулювання ринку з метою забезпечення розвитку пріоритетних спеціальностей, форм і методів підготовки спеціалістів, розвитку освіти в цілому; здійснювати ліцензування, атестацію, іншими способами забезпечувати і гарантувати якість освітніх послуг тощо. Крім того, у сфері освіти держава покликана виконувати досить специфічні функції, які не можуть виконати як слід інші суб'єкти. Наприклад, у США важливим обов'язком федеральних органів освіти є ініціація, підтримка і закріплення сприятливої суспільної думки, позитивного іміджу соціальних інститутів освіти як серед населення, так і серед роботодавців.
Отже, двоїста природа освіти (вона є воднораз і суспільним, і приватним благом), неефективність діючої системи фінансового забезпечення освіти, а також хронічна нестача бюджетних коштів в Україні зумовлюють необхідність перегляду підходів до фінансування освіти та професійної підготовки. На перших етапах перехідного періоду це проявилося у співіснуванні суспільного і приватного секторів професійної освіти (передусім вищої), у розширенні контрактної підготовки студентів державними закладами освіти на платній основі, в поширенні додаткових платних освітніх послуг в загальноосвітній школі тощо.
