Характеристика освіти та професійної підготовки з точки зору теорії людського капіталу.

За теорією людського капіталу, в ринкових умовах освіту та про­фесійну підготовку не можна відносити повністю до суспільного блага, яке визначається спільним характером і неподільністю споживан­ня, коли споживання одними людьми не виключає споживання інши­ми, зовнішній ефект впливу суспільного блага не має чітких меж і його ефективність визначити практично неможливо, а єдиним при­йнятним джерелом існування блага можуть бути лише кошти плат­ників податку, що розподіляються через державний бюджет (як, на­приклад, безпека життя людей, що забезпечується армією та міліцією). У сфері освіти якостям суспільного блага відповідають лише загаль­ноосвітні програми, оскільки загальна середня освіта в Україні, як і в більшості країн світу, є доступною і безплатною для споживачів. На відміну від загальноосвітньої професійна підготовка дуже тісно пов'язана з ринком праці, з потребами економіки в кадрах відповід­них спеціальностей та рівнів кваліфікації. Отже, чим досконалішим стає ринок праці в країні, тим більше освіта та професійна підго­товка втрачають колись їй властиві якості суспільного блага і набира­ють якостей приватного блага з таких причин: по-перше, високий рівень професійної освіти є передумовою професійного та підприєм­ницького успіху людини і засобом її соціального захисту від стихій­ного коливання попиту на ринку праці, а система мотивації особи до творчої, кваліфікованої праці в кінцевому підсумку формує мотива­ційні стимули до навчання. По-друге, є особистий аспект потреби в освіті, оскільки навчання — це одна з найважливіших сфер самореалізації особи, її творчого потенціалу, спосіб задоволення духовних потреб людини. По-третє, у зв'язку з цим обсяг і структура приватного попиту на професійну освіту не збігаються з обсягом і структурою попиту на професійну освіту з позицій розвитку суспільства в цілому й еко­номіки зокрема. І, по-четверте, кваліфікація і знання розглядаються як особливу форму інтелектуальної власності людини, її приват­ний людський капітал, що приносить дохід. Це підтверджується, зок­рема, такими фактами нашої дійсності, як збереження високих кон­курсів до авторитетних вищих навчальних закладів навіть за умови платності навчання; розширення сфери дії і збільшення обсягів при­ватних навчальних послуг; популярність літератури, що сприяє про­фесійному самовдосконаленню, тощо. Якщо визнати професійну освіту приватним благом, то ситуація, за якої приватне благо надаєть­ся безплатно для споживача за рахунок державного бюджету, але не всім бажаючим, не лише є соціально несправедливою, а й створює умови для різноманітних зловживань на цьому ґрунті.

З іншого боку, освіта та професійна підготовка примножують не лише особистий, а й національний людський капітал. Хоча й непрямо, але держава теж має чималі зиски від розширення знань та зростання кваліфікації громадян (зокрема, більший прибутковий податок з фізич­ної особи і більші нарахування на підвищену заробітну плату кваліфікованішого працівника). Тому держава зобов'язана здійснювати значні інвестиції в розвиток освіти та професійної підготовки (передусім у напрямі фундаменталізації та гуманізації їх) і надавати гарантії для довгострокових інвестицій інших суб'єктів у цю сферу; застосовувати податкові пільги та інші форми регулювання ринку з метою забезпе­чення розвитку пріоритетних спеціальностей, форм і методів підго­товки спеціалістів, розвитку освіти в цілому; здійснювати ліцензуван­ня, атестацію, іншими способами забезпечувати і гарантувати якість освітніх послуг тощо. Крім того, у сфері освіти держава покликана виконувати досить специфічні функції, які не можуть виконати як слід інші суб'єкти. Наприклад, у США важливим обов'язком федераль­них органів освіти є ініціація, підтримка і закріплення сприятливої суспільної думки, позитивного іміджу соціальних інститутів освіти як серед населення, так і серед роботодавців.

Отже, двоїста природа освіти (вона є воднораз і суспільним, і при­ватним благом), неефективність діючої системи фінансового забез­печення освіти, а також хронічна нестача бюджетних коштів в Україні зумовлюють необхідність перегляду підходів до фінансування освіти та професійної підготовки. На перших етапах перехідного періоду це проявилося у співіснуванні суспільного і приватного секторів професійної освіти (передусім вищої), у розширенні контрактної підготовки студентів державними закладами освіти на платній основі, в поширенні додаткових платних освітніх послуг в загальноосвітній школі тощо.