Які інституціональні інвестори діють в сучасній Україні?

Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності є експертиз інвестиційних проектів. Згідно з українським законодавством обов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні й регіональні інвестиційні проекти та програми, які реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підлягають державній експертизі з питань дотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, пожежної без­пеки, міцності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

Особливі вимоги ставляться до експертизи інвестиційних про­ектів із залученням іноземних інвестицій, коли інвестори претен­дують на отримання певних податкових, митних та інших пільг. Такі інвестиційні проекти мають належати до пріоритетних сфер економіки, сприяти створенню нових робочих місць на підприєм­ствах, передбачати впровадження сучасних чи перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних видів технологій, сприяти зниженню енергозатрат на одиницю продукції, орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази України, бути конкурентоспроможними на міжнародних ринках.

Захист інвестицій здійснюється державними органами в різ­них формах. Передусім держава гарантує захист інвестицій неза­лежно від форм власності інвестора. Усім інвесторам, у тому чи­слі й іноземним, забезпечується рівноправний правовий режим інвестиційної діяльності, що виключає застосування заходів дис­кримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, вивозу іноземними інвесторами вкладених цінностей та прибутків, отриманих від інвестиційної діяльності, лікві­дації інвестицій.

Діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється майже 70 законодавчими та нормативними актами. Головними серед них є Закони України «Про захист іноземних інвестицій» (1991 р.), «Про іноземні інвестиції» (1992 р.), «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (1994 р.), «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.), «Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» (1994 р.), низкою положень інших законів. Іноземному інвестору досить важко розібратися в безлічі цих законодавчих актів та нормативних положень, які часто суперечать один одному та зазнають постійних змін і доповнень, що погіршують умови діяльності іноземних інвесторів. Так, через чис­ленні «призупинення» та пряме скасування окремих положень законодавча діяльність держави щодо іноземного інвестування тільки дискредитувала себе в очах потенційних інвесторів.

Іноземні інвестори виявляють до України великий інтерес, про що свідчить стійка тенденція до збільшення іноземних ін­вестицій. Позитивні зміни відбуваються і в їхній структурі. Так, до 1997 р. більшість іноземних інвестицій припадала на нематеріальну сферу і передусім на торгівлю й комерційну ді­яльність (до 34% прямих інвестицій). У 1997 р. частка іноземних інвестицій у матеріальну сферу зросла з 40,1 % до 53,9%, а на перше місце за обсягом вийшла харчова промисловість (19,2%), що можна рахувати позитивною тенденцією. Проте, обсяги іноземного інвестування далеко не відповідають потребам України і є незрівнянно меншими від інвестицій у інші країни Східної Європи. Наприклад, у Польщу за ті самі роки було вкладено 20,7 млрд. доларів США.

Крім того, прямі іноземні інвестиції в Україні мають деякі не­гативні особливості. Вони не створюють національного капіталу, прибуток, отриманий від іноземного інвестування, переважно вивозиться. Так, у 1997 р. з отриманого іноземними інвесторами прибутку в сумі 58,7 млн. доларів США було реінвестовано лише близько 5 млн. доларів США (Економіка України: сучасний стан, динаміка, тенденції розвитку: Інформацій­но-аналітичний огляд (1997 рік) / Під ред. В. С. Найдьонова — Донецьк, 1998).

Активізація залучення іноземних інвестицій у виробничу сферу потребує певного пільгового режиму оподаткування. Наприклад, податок на прибуток виробничих підприємств з іноземними інвестиціями в країнах Східної Європи коливаєть­ся від 6 до 12%, тоді як у США він становить близько 40%. Виходячи з умов конкуренції на світовому ринку капіталів, Україна не може встановлювати більш високі ставки оподат­кування прибутку від іноземних інвестицій, ніж ті, що існують в інших країнах Східної Європи. Ефективними засобами також є запровадження інвестиційного податкового кредиту або по­даткових канікул, швидке списання капіталу через прискоре­ну амортизацію, тимчасове створення пільгових умов для реа­лізації продукції, виробленої на підприємствах з іноземними інвестиціями.

Важливою сферою державного регулювання інвестиційної дія­льності є визначення умов здійснення інвестицій за межі країни. Відповідно до чинних нормативних актів установлено такі умови надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами ін­вестицій за межі країни:

—резиденти можуть здійснювати інвестиції за межі України, беручи участь у підприємствах, які створюються спільно з інозе­мними юридичними чи фізичними особами; придбання частки в діючих іноземних підприємствах чи придбання у власність таких підприємств цілком; створення за межами країни підприємств, які б повністю належали українським інвесторам, а також від­криття філій та інших окремих підрозділів; придбання нерухомо­го та рухомого майна, інших майнових прав та прав інтелекту­альної власності; придбання акцій, облігацій, інших цінних папе­рів іноземних держав, фірм, банків та ін.;

—інвестиції за межі країни резиденти здійснюють виключно за рахунок власних коштів, зарезервованих та відображених з ці­єю метою на рахунках бухгалтерського балансу. Забороняється для цього використовувати позичені кошти;

—усі види грошових інвестицій за межі країни (незалежно від їхньої суми) здійснюються лише в безготівковій формі й тільки через кореспондентські рахунки вповноважених банків у банках країн інвестування;

—усі надходження на користь резидентів у іноземній валюті (прибуток, дивіденди та ін.), отримані від здійснення інвестицій­ної діяльності за межами України, зараховуються на валютні ра­хунки резидентів. Законодавство визначає порядок обов'язкового продажу валютних надходжень та використання валютних кош­тів від здійснення інвестиційної діяльності.

Але практика інвестування «за кордон» далеко не завжди здійснюється з дотриманням чинного законодавства. Порівнювання надходжень іноземних інвестицій та обсягів інвестування за межі країни дає змогу дійти висновку, що реальний баланс руху капіталів складається не на користь Україні. Так, у доповіді 10 березня 1999 р. Президент України Л. Д. Кучма зазначив, що валютні цінності, які незаконно перебувають за межами України, становлять 4% загальної суми експорту — 8 млрд. 179 млн. грн. (2 млрд. 227 млн. доларів США за курсом на березень 1999 р.). Як сказав глава держави, намагання повернути ці цінності в країну поки що не мали успіху (Факти. – 1999 р. – 11 березня. – С.2.