Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності є експертиз інвестиційних проектів. Згідно з українським законодавством обов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні й регіональні інвестиційні проекти та програми, які реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підлягають державній експертизі з питань дотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, міцності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.
Особливі вимоги ставляться до експертизи інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, коли інвестори претендують на отримання певних податкових, митних та інших пільг. Такі інвестиційні проекти мають належати до пріоритетних сфер економіки, сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, передбачати впровадження сучасних чи перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних видів технологій, сприяти зниженню енергозатрат на одиницю продукції, орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази України, бути конкурентоспроможними на міжнародних ринках.
Захист інвестицій здійснюється державними органами в різних формах. Передусім держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності інвестора. Усім інвесторам, у тому числі й іноземним, забезпечується рівноправний правовий режим інвестиційної діяльності, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, вивозу іноземними інвесторами вкладених цінностей та прибутків, отриманих від інвестиційної діяльності, ліквідації інвестицій.
Діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється майже 70 законодавчими та нормативними актами. Головними серед них є Закони України «Про захист іноземних інвестицій» (1991 р.), «Про іноземні інвестиції» (1992 р.), «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (1994 р.), «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.), «Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» (1994 р.), низкою положень інших законів. Іноземному інвестору досить важко розібратися в безлічі цих законодавчих актів та нормативних положень, які часто суперечать один одному та зазнають постійних змін і доповнень, що погіршують умови діяльності іноземних інвесторів. Так, через численні «призупинення» та пряме скасування окремих положень законодавча діяльність держави щодо іноземного інвестування тільки дискредитувала себе в очах потенційних інвесторів.
Іноземні інвестори виявляють до України великий інтерес, про що свідчить стійка тенденція до збільшення іноземних інвестицій. Позитивні зміни відбуваються і в їхній структурі. Так, до 1997 р. більшість іноземних інвестицій припадала на нематеріальну сферу і передусім на торгівлю й комерційну діяльність (до 34% прямих інвестицій). У 1997 р. частка іноземних інвестицій у матеріальну сферу зросла з 40,1 % до 53,9%, а на перше місце за обсягом вийшла харчова промисловість (19,2%), що можна рахувати позитивною тенденцією. Проте, обсяги іноземного інвестування далеко не відповідають потребам України і є незрівнянно меншими від інвестицій у інші країни Східної Європи. Наприклад, у Польщу за ті самі роки було вкладено 20,7 млрд. доларів США.
Крім того, прямі іноземні інвестиції в Україні мають деякі негативні особливості. Вони не створюють національного капіталу, прибуток, отриманий від іноземного інвестування, переважно вивозиться. Так, у 1997 р. з отриманого іноземними інвесторами прибутку в сумі 58,7 млн. доларів США було реінвестовано лише близько 5 млн. доларів США (Економіка України: сучасний стан, динаміка, тенденції розвитку: Інформаційно-аналітичний огляд (1997 рік) / Під ред. В. С. Найдьонова — Донецьк, 1998).
Активізація залучення іноземних інвестицій у виробничу сферу потребує певного пільгового режиму оподаткування. Наприклад, податок на прибуток виробничих підприємств з іноземними інвестиціями в країнах Східної Європи коливається від 6 до 12%, тоді як у США він становить близько 40%. Виходячи з умов конкуренції на світовому ринку капіталів, Україна не може встановлювати більш високі ставки оподаткування прибутку від іноземних інвестицій, ніж ті, що існують в інших країнах Східної Європи. Ефективними засобами також є запровадження інвестиційного податкового кредиту або податкових канікул, швидке списання капіталу через прискорену амортизацію, тимчасове створення пільгових умов для реалізації продукції, виробленої на підприємствах з іноземними інвестиціями.
Важливою сферою державного регулювання інвестиційної діяльності є визначення умов здійснення інвестицій за межі країни. Відповідно до чинних нормативних актів установлено такі умови надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за межі країни:
—резиденти можуть здійснювати інвестиції за межі України, беручи участь у підприємствах, які створюються спільно з іноземними юридичними чи фізичними особами; придбання частки в діючих іноземних підприємствах чи придбання у власність таких підприємств цілком; створення за межами країни підприємств, які б повністю належали українським інвесторам, а також відкриття філій та інших окремих підрозділів; придбання нерухомого та рухомого майна, інших майнових прав та прав інтелектуальної власності; придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків та ін.;
—інвестиції за межі країни резиденти здійснюють виключно за рахунок власних коштів, зарезервованих та відображених з цією метою на рахунках бухгалтерського балансу. Забороняється для цього використовувати позичені кошти;
—усі види грошових інвестицій за межі країни (незалежно від їхньої суми) здійснюються лише в безготівковій формі й тільки через кореспондентські рахунки вповноважених банків у банках країн інвестування;
—усі надходження на користь резидентів у іноземній валюті (прибуток, дивіденди та ін.), отримані від здійснення інвестиційної діяльності за межами України, зараховуються на валютні рахунки резидентів. Законодавство визначає порядок обов'язкового продажу валютних надходжень та використання валютних коштів від здійснення інвестиційної діяльності.
Але практика інвестування «за кордон» далеко не завжди здійснюється з дотриманням чинного законодавства. Порівнювання надходжень іноземних інвестицій та обсягів інвестування за межі країни дає змогу дійти висновку, що реальний баланс руху капіталів складається не на користь Україні. Так, у доповіді 10 березня 1999 р. Президент України Л. Д. Кучма зазначив, що валютні цінності, які незаконно перебувають за межами України, становлять 4% загальної суми експорту — 8 млрд. 179 млн. грн. (2 млрд. 227 млн. доларів США за курсом на березень 1999 р.). Як сказав глава держави, намагання повернути ці цінності в країну поки що не мали успіху (Факти. – 1999 р. – 11 березня. – С.2.
