Свобода в широкому значенні - це здатність окремої людини, трудового колективу, окремих соціальних верств і груп приймати рішення і діяти відповідно до власних інтересів (економічних, соціальних, політичних та ін.) і цілей з урахуванням об'єктивних умов та загальнолюдських інтересів і принципів життєдіяльності.
Проблема свободи в історії філософії ускладнюється тим, що багато мислителів намагалося вивести зі сутності свободи обов'язок людини, прагнули або взагалі не вживати поняття свободи, або вживати, обмеживши його певним чином. Але обов'язок ніколи не може випливати зі самої свободи, а лише з етичних міркувань. Будучи необмеженою за своєю сутністю, свобода як раз повинна мати на увазі етику, щоби зробити людей необмежно відповідальними за все те, що вони роблять і дозволяють робити іншим. Доказом реальності свободи як такої проводиться онтологією у вченні про шари, в психології — аналізом образливої для нормальної людини характеристики її як «безвідповідальної», тобто як такої людини, яка не може відповідати за наслідки своїх дій, так як вона не свободна.
Свобода і вільна свідома діяльність людини - найважливіша риса її сутності і об'єкт дослідження широкого кола наук. Концепції свободи: Голландський філософ Б.Спіноза розглядав свободу як свободу людини від рабської залежності від зовнішніх умов; В.Вернадський розглядав свободу як свободу думки і віри розумної людини.
За часів просвітництва виникає поняття свободи, запозичене з лібералізму і філософії природнього права (Альтузій, Гоббс, Гроцій, Пуфендорф; в 1689 в Англії — Білл про права), стримуване поглибленим науковим поглядом, що признає панування всемогутньої природньої причинності та закономірності. В нім. теології і філософії, починаючи відМейстера, Екхарта,включаячи Лейбніца, Канта, Ґете та Шіллера, а також нім. ідеалізм до Шопенгауера і Ніцше, ставить питання про свободу як питання про постулат морально-творчої відповідності сутності і її розвитку. Марксизм рахує свободу фікцією; людина міркує і поступає в залежності від спонукань і середовища причому основну роль в її середовищі грають економічні відносини і класова боротьба. Карл Маркс визначав свободу як усвідомлену необхідність.
Суспільна свобода.
Суспільна свобода – один з визначальних критеріїв вільного суспільства, важливий показник цивілізаційного підходу до соціуму як в його ретроспективі, так і в перспективному баченні. Однією з провідних рис розвитку сучасного суспільства є значне посилення особистісного, індивідуального підходів до розуміння людського буття, що й актуалізує філософську проблему індивідуальної свободи. Вільна особистість виступає основою демократичного суспільства.
Міра суспільної та економічної свободи визначається рівнем розвитку продуктивних сил, суспільного поділу праці, відносин економічної власності, господарського механізму - рівнем розвитку економічної системи, а також соціальних, правових, політичних, культурних, національних, ідеологічних та інших надбудовних відносин. Свобода визначається також глибиною пізнання об'єктивних законів природи і суспільства.
Найбільше свобода залежить від економічної свободи окремої людини, трудового колективу. Розвиток людської цивілізації довів необґрунтованість тверджень багатьох учених (А.Сміта, Дж.-С. Мілля та ін.), що найбільшого розквіту свобода набуває за найменшого впливу держави на прогрес суспільства. Найважливіша умова свободи людини, трудового колективу залежить від характеру власності на засоби виробництва та відсутності заснованих на них відносин експлуатації. Великого значення при розвитку національної економіки набуває свобода вибору: Вибір кожною країною власної моделі соціально-економічного розвитку, типу економічної системи і соціальних відносин; Форма вияву економічної свободи, здатність власників різних видів ресурсів використовувати їх на власний розсуд в рамках існуючого законодавства; Здатність власників робочої сили здійснювати будь-який вид трудової діяльності; Свобода вільного пересування в межах країни з метою пошуку кращої роботи та вищої заробітної плати; Україна узгоджує свої інтереси з наднаціональними органами (інтернаціоналізація національних економічних систем найповніше втілено в ЄС).
На нижчій стадії розвитку капіталізму в концепціях лібералізму, передусім у працях А.Сміта, обстоювалася ідея пріоритету свободи особи, її потреб та інтересів порівняно з правовими потребами та інтересами окремої нації чи держави. Така пріоритетність була науково обгрунтованою за панування приватної власності - власності, що належить окремій особі, максимум - сім'ї. Щодо окремих держав, то з інтернаціоналізацією національних економічних систем (що найповніше втілено в ЄС), вони узгоджують свої інтереси з наднаціональними органами.
Економічна свобода.
Економічна свобода у найбільш широкому значенні - це форми і варіанти економічної поведінки підприємств, сім'ї, окремих громадян у виборі сфери застосування своїх здібностей, знань, професії, способів розподілу доходів, споживання матеріальних і духовних благ. Основою економічної свободи є:
• плюралізм форм власності, зокрема існування приватної, колективної, державної, інтегрованої власності та їх різновидів;
• наявність політичної свободи;
• досконале законодавство, зорієнтоване на права людини;
• економічний прогрес;
• відсутність значної кількості безробітних тощо.
Економічна свобода економічних суб'єктів (суб'єктів господарювання) - це право привласнювати об'єкти власності, обирати сфери прикладання своїх знань, здібностей у межах різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання, а також способів придбанні» ресурсів, розподілу доходів, споживання благ.
Якщо йдеться про економічну свободу окремих суб'єктів господарювання, то вона повинна враховувати інтереси інших суб'єктів, а також поєднуватися з економічною відповідальністю. Врахування інтересів інших економічних суб'єктів здійснюється значною мірою внаслідок прийняття взаємовигідних рішень, дотримання взаємних зобов'язань, прийняття та вдосконалення існуючих законодавчих норм тощо.
Економічна свобода у межах домашнього господарства здійснюється відтворенням людських ресурсів, самостійним прийняттям рішень щодо споживання матеріальних і духовних благ, тому економічна свобода таких господарств конкретизується у свободі вибору споживачів. Переважна їх частина за ринкової економіки - наймані працівники.
Економічна свобода виробника полягає у можливості вибору виду господарської діяльності та організаційних форм господарювання, структури й обсягів виробництва, умов реалізації, цін на продукцію та розподіл прибутку.
Економічна свобода споживачів полягає у можливості вільного вибору якісних товарів і послуг, засобів задоволення своїх потреб залежно від величини доходів та цін. Вона повинна поєднуватися з усвідомленням і дотриманням суспільних вимог у цій сфері, а також морально-етичних норм.
Економічна свобода підприємств реалізується у виборі різних організаційно-правових форм господарювання, використання ресурсів тощо.
Економічна свобода держави означає можливість формувати свою економічну політику, втілювати її в життя, виконувати основні функції, продиктовані інтересами нації, а не окремих соціальних класів і груп. Таку політику певною мірою можуть здійснювати лише наймогутніші країни світу. Економічною основою свободи в сучасних умовах є оптимальне поєднання приватної, колективної та державної власності. Нині без значної частки державної власності (на засоби виробництва, частку національного доходу тощо) не може бути реалізована економічна свобода держави, без якої неможливе існування самої економічної системи, а отже, й приватної власності.
Для розвитку демократичної національної економіки велике значення також має економічна свобода інформаційної сфери, оскільки в сучасних умовах інформація стає одним з найбільш вагомих ресурсів економіки будь-якої держави.
Економічна свобода інформаційної сфери - основа незалежності засобів масової інформації, свободи слова, плюралізму та демократичних засад інформаційної діяльності загалом. Як правило, вона гарантується конституцією і законами держави. Вона також слугує загальним індикатором стану певного суспільства, оскільки в більшій мірі відбиває засади демократичності.
