Тема 2. Загальна характеристика засобів фізичної реабілітації

1. Тонізуючий вплив фізичних вправ.

2. Профілактичний вплив фізичних вправ.

3. Механізм регулювання компенсації при лікувальній дії фізичних вправ. Нормалізація рухових функцій.

4. Основні принципи застосування фізичних вправ. Режими рухової активності.

5. Дозування фізичних навантажень.

До засобів реабілітації ставляться психотерапевтичний вплив, медикаментозна корекція, ЛФК (кинезо-терапія), фізіотерапія, масаж, трудотерапія, курортно-са-наторное лікування, музыкотерапия, фітотерапія, аэротерапия, хореотерапия, мануальний вплив і ін. Провідне місце серед засобів фізичної реабілітації приділяється фізичним вправам, тому що рухова активність - найважливіша умова формування здорового способу життя, основа правильної побудови медичної реабілітації.

Засоби фізичної реабілітації можна підрозділити на активні, пасивні й психорегулирующие. До активних засобів ставляться всі форми лікувальної фізичної культури: різноманітні фізичні вправи, елементи спорту й спортивної підготовки, ходьба, біг і інші циклічні

Клініко-фізіологічне обґрунтування лікувальної дії фізичних вправ. Наукові досягнення фізіології, анатомії, біомеханіки, біохімії м'язової діяльності,

спортивної медицини, теорії фізичного виховання й інших дисциплін дозволяють правильно оцінювати вплив фізичних вправ на організм людини. Лікувальна дія фізичних вправ пояснюється важливою соціальною й біологічною роллю рухів у житті людини. Без м'язової роботи людин не може не пізнавати природу, не впливати на неї. В організмі хворої людини відбуваються різні структурні й функціональні порушення, але одночасно підсилюються захисні процеси, розвиваються компенсації, міняється обмін речовин. Змушена тривала гіподинамія може погіршити плин хвороб, викликати ряд ускладнень. ЛФК, з одного боку, робить безпосередня лікувальна дія (стимулюючи захисні механізми, прискорюючи й удосконалюючи розвиток компенсації, поліпшуючи обмін речовин і репаративные процеси, відновлюючи порушені функції), з іншого боку - зменшує несприятливі наслідки зниженої рухової активності.

Здоровий організм має високу здатність пристосовуватися до мінливих умов зовнішнього середовища. При захворюваннях спостерігається придушення й ослаблення пристосування організму до навколишнього середовища. Свідоме фізичне тренування, за допомогою якої стимулюються фізіологічні процеси, збільшує можливість хворого організму до розвитку пристосувальних процесів. Повнота пристосування і є повнота здоров'я (В.Н. Мошков). У розвитку пристосувальних реакцій під впливом дозованого фізичного тренування провідну роль грає нервова система (И.М. Сєченов, И.П. Павлов^ СП. Боткін і ін.): Нервова регуляція діяльності організму здійснюється за допомогою рефлексів. Впливу зовнішнього миру сприймаються эк-стерорецепторами (зоровим, слуховым, тактильним і ін.), що виникають порушення у вигляді імпульсів досягають більших півкуль мозку й сприймаються у формі різних відчуттів. ЦНС у свою чергу формує відповідну реакцію. Така ж рефлекторна взаємодія є між внутрішніми органами й ЦНС. В оцінці фізіологічної дії фізичних вправ необхідно враховувати їхній вплив на емоційний стан хворого. Позитивні емоції, що виникають при занятті фізичними вправами, сти-

мулируют фізіологічні процеси в організмі хворого, у той же час відволікають його від хворобливих переживань, що має важливе значення для успіху лікування й реабілітації хворого.

Крім провідного значення нервового механізму регуляції фізіологічних функцій, більшу роль грає гуморальний механізм. При виконанні м'язової роботи в кров виділяються гормони (адреналін і ін.), що стимулює роботу серця, а метаболіти, що утворяться в м'язах, розширюють арте-риолы, поліпшуючи їхнє кровопостачання. Хімічно активні речовини впливають на нервову систему. Така взаємодія нервових і гуморальних впливів забезпечує загальну сприятливу реакцію організму хворої людини на різні види фізичних навантажень.

Тонізуючий вплив фізичних вправ полягає в стимуляції інтенсивності біологічних процесів в організмі й обумовлене тим, що рухова зона кори більших півкуль головного мозку, посилаючи імпульси руховому апарату, одночасно збуджує центри вегетативної нервової системи. Посилення діяльності залоз внутрішньої секреції поліпшує діяльність серцево-судинної, дихальної й іншої систем, обмін речовин і різні захисні реакції, у тому числі й імунобіологічні.

Чергування вправ, що підсилюють процеси возбуж­
дения в ЦНС (вправи для великих м'язових груп, з
вираженим м'язовим зусиллям, у швидкому темпі), з упраж­
нениями, що підсилюють процеси гальмування (дихальні
вправи, вправи в розслабленні м'язів), способству­
ет відновленню нормальної рухливості нервових процес­
сов..

Трофічна дія фізичних вправ проявляється в тім, що під впливом м'язової діяльності поліпшуються обмінні процеси й процеси регенерації в організмі, перебудовується функціональний стан вегетативних центрів, які поліпшують трофіку внутрішніх органів і опорно-рухового апарата. Систематичне виконання фізичних вправ сприяє відновленню порушеної регуляції трофіки, що часто спостерігається в процесі хвороби.

Заняття фізичними вправами сприяють укороченню строків між клінічним і функціональним видужанням. Наприклад, хворий з переломом плечової кістки може вважатися клінічно видужалим після консолідації отломков, однак функціональне видужання (реабілітація) досягається лише при повнім відновленні порушеної функції кінцівки й, отже, працездатності. Ефективність використання трофічної дії фізичних вправ багато в чому залежить від оптимальності застосовуваних при цьому навантажень. При м'язовій діяльності підсилюється також трофічний вплив нервової системи на серце, що сприяє поліпшенню обмінних процесів у міокарді. У підсумку поліпшення кровопостачання й поліпшення обмінних процесів у міокарді серцевий м'яз поступово зміцнює, а її скорочувальна здатність - збільшується. Активізація й нормалізація загального обміну речовин як прояв загальної трофічної дії фізичних вправ створює оптимальне тло для протікання місцевих трофічних процесів.

Механізми формування компенсації. У процесі лікування й реабілітації хворих дія фізичних вправ проявляється у формуванні компенсацій, тобто тимчасового або постійного заміщення порушених функцій, коли змінюється або підсилюється функція або ушкоджений орган, або інших органів і систем. Формування компенсацій являє собою біологічну закономірність. При порушенні функції життєво важливого органа компенсаторні механізми включаються відразу. Наприклад, при ослабленні скорочувальної здатності серця й зменшенні у зв'язку із цим систолического обсягу крові частішають скорочення серця, у такий спосіб забезпечуючи необхідний хвилинний її обсяг. Регуляція процесів компенсації відбувається по рефлекторному механізмі. Шляхи формування компенсацій установлені П.К. Анохіним. Відповідно до його теорії сигнали про порушення функцій надходять у центральну нервову систему, що перебудовує роботу органів і систем таким чином, щоб компенсувати зміни. Спочатку формуються неадекватні компенсаторні реакцій і лише надалі, на підставі нових сигналів ступінь компенсації корригируется й відбувається її закріплення.

Фізичні вправи прискорюють формування компенсацій і роблять їх більше зробленими, вони сприяють появі нових моторно-вісцеральних зв'язків, які вдосконалюють компенсацію. Так, при порушенні функції подиху заняття ЛФК сприяють виробленню й закріпленню компенсацій за рахунок автоматично поглибленого подиху, тренування серця, удосконалювання вентиляції й кровообігу в легенів, збільшення кількості еритроцитів і гемоглобіну в крові, більше ощадливого протікання окисних процесів у тканинах.

Компенсації підрозділяються на тимчасові й постійні. Тимчасові компенсації - це пристосування організму на якийсь невеликий період (під час хвороби або в період видужання), наприклад посилення диафрагмального подиху при операції на грудній клітці.

Постійні компенсації необхідні при безповоротній втраті або різкому перекрученні функції. Наприклад, підтягування й переставление прямій ноги (в ортопедичному апарату й без нього) за рахунок м'язів таза й тулуба при паралічі ніг внаслідок травматичного ушкодження спинного мозку.

Механізми нормалізації функцій. Нормалізація функцій полягає у відновленні функцій як окремого ушкодженого органа, так і всього організму під впливом фізичних вправ. Для повної реабілітації недостатньо відновити будова ушкодженого органа, необхідно також нормалізувати його функції й відновити правильну регуляцію всіх процесів в організмі. Фізичні вправи допомагають відновити моторно-вісцеральні зв'язки, роблячи дію, що нормалізує, на регуляцію функцій організму. При виконанні фізичних вправ у ЦНС підвищується збудливість рухових центрів, що мають зв'язок з вегетативними центрами. У момент порушення всі вони представляють домінуючу систему, що заглушає патологічні імпульси. Виникаючий при м'язовій діяльності потужний потік імпульсів із проприо- і ин-терорецепторов може істотно змінити співвідношення збуджувальних і гальмових процесів у корі головного мозку й сприяти вгасанню патологічних тимчасових зв'язків. Створення в корі головного мозку нової, більше сильної домінанти викликає ослаблення й зникнення раннє доминировавшего «застійного хворобливого вогнища» (А.Н. Крестовников і ін.).

Систематичне фізичне тренування відновлює провідне значення моторики в регуляції вегетативних функцій, приводить до зникнення рухових розладів. Наприклад, при паралічі м'язів внаслідок парабиотических станів при запаленні нерва пасивні рухи, вправи в посилці імпульсів до активного руху, идеомотор-ные вправи створюють порушення в патологічній ділянці й поліпшують його трофіку, що сприяє ліквідації пари-биотических явищ і відновленню рухів. Нормалізація функції здійснюється також шляхом рятування від тимчасових компенсацій, що стали непотрібними, які, наприклад, спотворюють нормальну ходу після травми нижньої кінцівки й ін.

Тривалий постільний режим викликає вгасання судинних рефлексів, пов'язаних зі зміною положення тіла. У результаті при уставанні у хворого виникає запаморочення, втрата рівноваги й навіть втрата свідомості - ортостатический непритомність. Вправи з поступовою зміною положення голови, тулуба, нижніх кінцівок тренують і відновлюють позно-судинні рефлекси. Клінічне видужання, тобто нормалізація температури, зникнення симптомів захворювання, не означає ще того, що відбулося повне відновлення функціонального стану організму і його працездатності. Відновлення рівня загальної тренованості й рухових якостей, знижених у період хвороби, досягається в результаті наступного систематичного тренування, що остаточно нормалізує вегетативні й рухові функції.

Загальні вимоги до методики застосування фізичних вправ. Перед призначенням занять лікувальною гімнастикою визначаються завдання використання фізичних вправ, підбираються засоби й форми занять для їхнього рішення. У всіх випадках важливо дотримувати принципів сполучення загального й місцевого впливу фізичних вправ, пам'ятаючи, що видужання завжди багато в чому залежить від загального стану організму хворого. Методика застосування фізичних вправ у кожному конкретному випадку залежить від діагнозу й стадії захворювання, індивідуальних особливостей хворого, рівня його фізичної підготовленості, віку й супутніх захворювань, тобто опирається на принцип індивідуального підходу. Разом з тим у методиці ЛФК необхідно дотримуватися й інших загальпедагогічних дидактичних принципів: свідомості й активності, доступності, нагляднос-

ти, систематичності, регулярності, поступовості збільшення навантажень і від простого до складного. Нерідко хворі й видужуючі мають недостатній досвід фізичної культури, тому варто особливо ретельно дотримуватися цих принципів. Інакше ЛФК не тільки не поліпшить плин захворювання й наступну реабілітацію, а викличе небажані ускладнення й відверне хворого від використання фізичних вправ.

Найважливішим принципом методики застосування фізичних вправ з метою лікування й реабілітації є їхнє дозування, що враховує загальний обсяг і інтенсивність фізичного навантаження. Інтенсивність фізичних вправ може бути малої, помірної, великий і максимальної (В.К. Добровольский). До вправ малої інтенсивності ставляться рухи невеликих м'язових груп, виконувані переважно в повільному темпі: руху паль-цін, дрібних суглобів; фізіологічні зрушення при цьому незначні. До вправ помірної інтенсивності ставляться рухи, виконувані середніми й великими м'язовими групами в повільному й середньому темпі: вправи на гімнастичних снарядах, тренажерах з обважненням, прискоренням, ходьба, біг, ходьба на лижах і т.п. Ці вправи висувають значні вимоги до серцево-судинній, дихальній і м'язов системам, викликаючи значні фізіологічні зрушення, які відновлюються протягом десятків мінут. Вправи максимальної інтенсивності характеризуються залученням у роботу великої кількості м'язів і швидким темпом рухів: біг на швидкість, значні навантаження на тренажерах, спортивні ігри й ін. При цьому спостерігаються субмаксимальные й максимальні зрушення пульсу, частоти подиху. Відновлення затягається на годинники й дні.

Дозування фізичних вправ залежить від захворювання, його стадії й функціонального стану різних систем організму, насамперед серцево-судинної й дихальної систем.

Способи дозування фізичного навантаження. На думку В. Н. Мошкова, «під дозуванням у лікувальній фізкультурі варто розуміти встановлення сумарної дози (величини) фи-

зической навантаження при застосуванні як однієї фізичної вправи, так і якого-небудь комплексу (ранкова гімнастика, заняття лікувальною гімнастикою, прогулянка й ін.)»- Фізичне навантаження повинна бути адекватна функціональним можливостям хворого й не бути ні надмірно малої, ні надмірно великий, тому що в одному випадку не зробить достатнього лікувального ефекту, а в іншому - погіршить стан хворого.

Фізичне навантаження в ЛФК дозується шляхом вибору вихідних положень, підбора фізичних вправ, їхньої тривалості, кількістю повторень кожної вправи, темпом, амплітудою рухів, ступенем силової напруги, складністю рухів, їхнім ритмом, кількістю загальрозвиваючих і дихальних вправ, використанням емоційного фактора й щільності навантаження в заняттях лікувальною гімнастикою.

Важливим елементом у регулюванні навантаження при заняттях фізичними вправами є вихідне положення тіла. У лікувальній фізичній культурі вибір вихідних положень залежить від рухового режиму, призначеного лікарем. Розрізняють три основних вихідних положення - лежачи, сидячи й коштуючи, кожне з яких має свої варіанти: лежачи на спині, на животі, на боці; сидячи в постелі, на стільці, на килимі із прямими ногами; сидячи в постелі або на стільці зі спущеними ногами; коштуючи рачки й получетвереньках; коштуючи без опори; коштуючи з опорою на милиці, ціпки, «ходилки», на бруси, з опорою на поперечину й гімнастичну стінку, спинку стільця, і т.д. Наприклад, при захворюванні серцево-судинної й дихальної систем вихідними можуть бути положення лежачи, напівлежачи з високим положенням голови, сидячи, коштуючи; при ушкодженні хребта - лежачи на спині й на животі, у положенні рачки, напівлежачи, коштуючи.

Підбор фізичних вправ і визначення їхньої тривалості роблять із урахуванням принципу поступовості - від легені до важкого, від простого до складного, а також особливостей перебігу хвороби й фізичної підготовленості хворого.

Тривалість фізичних вправ визначається фактичним часом, затрачуваним хворим на їхнє виконання, і залежить від складності вправ. Кількість упраж-

нений у комплексі й кількість повторень кожного залежить иг особливостей перебігу хвороби, характеру й виду вправі, що входять у даний комплекс, і тривалості їхнього виконання. Кількість повторень гімнастичних вправ для дрібних м'язових груп може бути більшим, ніж для великих. Темп руху, або швидкість їхнього виконання, ра (личны. Існують повільний, середній і швидкий темп руху. В умовах стаціонару застосовують повільний і середній темп, на поліклінічному й санаторному етапах реабілітації — повільний, середній і швидкий темпи. Зменшення або збільшення амплітуди рухів також дозволяє регулювати фізичне навантаження. Ступінь зусилля при виконанні рухів також впливає на величину навантаження. При инятиях лікувальною фізкультурою необхідно поступово збільшувати навантаження у вправах у міру оволодіння ними й росту функціональних можливостей організму. Ступінь складності рухів також впливає на величину навантаження. При заняттях ЛФК необхідно поступово ускладнювати вправи в міру оволодіння ними й росту функціональних можливостей організму. Ритм рухів, або система їхніх чергувань, ока-п.тане великий вплив на працездатність. Правильно підібраний ритм рухів віддаляє настання стомлення, сприяє зменшенню навантаження на нервову систему за рахунок ныработки автоматизму.

Співвідношення загальрозвиваючих і дихальних вправ залежить від періоду захворювання. У міру видужання зменшують кількість дихальних вправ, збільшуючи число спеціальних вправ. На заняттях фізичними вправами важливо викликати у хворого позитивні емоції, що підвищує лікувально-оздоровчий ефект і віддаляє настання стомлення.

Велике значення при дозуванні фізичного навантаження має її щільність. Щільність навантаження визначають відношенням тривалості часу фактичного виконання вправ до тривалості всього заняття. На заняттях лікувальною гімнастикою щільність навантаження повинна становити 50-60%, у санаторно-курортних умовах при тренувальному руховому режимі вона може досягати 75 % і більше. Включаючи в заняття дихальні вправи й вправи на расслабле-

ние м'язів, чергуючи вправи для різних груп м'язів, можна підтримувати високу щільність заняття, не викликаючи стомлення в що займаються.

 

 

МОДУЛЬ 2