Основні питання:
1. Загальна характеристика міжнародного бізнесу.
2. Спільні підприємства у міжнародному бізнесі.
3. Регулювання міжнародної підприємницької діяльності.
Мета вивчення теми: сформувати знання щодо загальних характеристик міжнародного бізнесу, сучасних концепцій спільних підприємств у міжнародному бізнесі, основ регулювання міжнародної підприємницької діяльності.
Основні терміни і поняття теми: міжнародна підприємницька діяльність, зовнішньоекономічна діяльність, бартер, зустрічна закупівля, міжнародний кліринг, компенсаційні операції, офсет, регулювання підприємницької діяльності.
Зміст теми:
Міжнародна підприємницька діяльність – це сфера практичної реалізації форм міжнародних економічних відносин. Загальними мотивами, що спонукають окремі суб’єкти господарювання брати участь у такій діяльності є можливість розширення продажу товарів, придбання нових джерел ресурсів, диверсифікація виробництва. Суб’єктами міжнародного бізнесу можуть бути: фізичні та юридичні особи, об’єднання таких та структурні одиниці суб’єктів господарювання іноземних держав, спільні підприємства.
Основними типами міжнародної підприємницької діяльності є державна та приватна а видами: промислова, промислово-аграрна, аграрна, будівельна, транспортно-комунікаційна, торговельна, фінансова.
Розрізняють певні форми та рівні інтернаціоналізації різних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності:
1-й і найнижчий рівень – виконання окремих зовнішньоекономічних операцій;
2-й невисокий рівень – різноманітна промислова кооперація;
3-й і відносно високій рівень – спільне підприємництво;
4-й найвищий рівень – це комплекс територіально-виробничих і багатосторонніх зв’язків.
Найбільш поширеною формою зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоторговельні операції: імпорт та експорт. Обмеженість конвертації національних валют спричиняє розвиток зустрічної торгівлі, основними операціями якої є: бартер, зустрічна закупівля, міжнародний кліринг, компенсаційні операції, офсет.
Найбільш важливою формою міжнародного бізнесу визнано спільне підприємництво (СП) – це діяльність, що грунтується на співпраці вітчизняних та іноземних партнерів, спільному розподілі прибутків і солідарному ризику від її здійснення. Етапи створення спільного підприємства наступні: вибір сфери діяльності СП де відбувається оцінка вітчизняного партнера і пошук іноземного партнера; далі здійснення попередніх переговорів, який закінчується протоколом про намір і здійснюється техніко-економічне обгрунтування, де проводиться підготовка установчих документів; далі проводиться реєстрація спільного підприємства як юридичної особи і останнім етапом є реєстрація СП як учасника зовнішньоекономічних зв’язків, тобто отримується дозвіл в валютно-економічному управління Міністерства фінансів України. Систематизація міжнародних СП за сукупністю ознак дозволяє аналізувати розвиток таких підприємств, як:
- за видами діяльності - інноваційні, виробничі, закупівельно-збутові та комплексні;
- за джерелами, способами і структурою вкладання коштів у статутний фонд їх поділяють як власні і позичені, одноразові й остаточні вкладення і з розрахунком на додаткові вкладення, за участю лише приватного, приватного і державного капіталу та національних і міжнародних організацій, участь партнерів на паритетних засадах, більша частка іноземного або менша частка іноземного партнера;
- за структурою безпосередніх учасників – це тільки фізичні, тільки юридичні і фізичні та юридичні особи;
- за способом та формою організації це можуть бути тільки два партнери, більше двох партнерів (консорціуми), організаційно-правові форми згідно законодавства країни, що приймає і контрактні (договірні).
Класифікація може здійснюватись і за іншими ознаками, але необхідно все таки враховувати сферу діяльності та розмір підприємства.
Регулювання підприємницької діяльності здійснюється державними органами законодавчої та виконавчої влади (Верховна Рада України, КМУ, НБУ, Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі, Державний митний контроль). Основними рівнями регулювання міжнародної підприємницької діяльності є національний (форми іноземних інвестицій, вимоги до результатів діяльності іноземного партнера, трансферт прибутку іноземного партнера, інвестиційні пільги та обмеження, гарантії дотримання прав іноземного партнера), міжнародний (ідентифікація інвестицій та інвесторів, умови імпорту і заохочення іноземного капіталу, переведення платежів, розв’язання суперечок господарського характеру, норми поведінки іноземного партнера, вимоги здійснення спільної діяльності) і наднаціональний. Формами регулювання можуть бути фінансові інструменти стимулювання і фінансові важелі обмеження. Методами регулювання є правові, адміністративні, економічні і соціально-психологічні.
Література [5; 6; 11, гл. 9; 12, р. 9; 16]
