Тема 7. Медико-біологічні та соціальні проблеми здоров’я

В результаті вивчення теми студент повинен:

– уміти визначати сутність поняття «здоров’я»;

– усвідомлювати, що здоров’я вміщує біологічні, соціальні та психологічні аспекти;

– аналізувати вплив на стан здоров’я людини негативних чинників;

– аналізувати реакцію організму на вплив негативних факторів і можливості організму адаптуватися до цих факторів;

– засвоювати характерні ознаки здоров’я;

– оцінити загальний рівень здоров’я населення України;

– охарактеризувати систему охорони здоров’я в Україні.

У процесі вивчення теми необхідно, щоб студент усвідомив, що: здоров’я – це найбільша цінність людини, не лише стан організму, але й стратегія його життя; здоров’я людини залежить від способу її життя, стану навколишнього середовища, стану медицини;кожна людина повинна навчитися вміло керувати своїм здоров’ям, економно його використовувати протягом усього життя та знаходити засоби для його збереження.

План семінарського заняття № 2

1. Основні визначення здоров’я.

2. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.

3. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища.

4. Біологічні та соціальні проблеми здоров’я.

5. Здоров’я людини, якість життя та його безпека.

Ключові терміни та поняття: здоров’я, адаптація, здоровий спосіб життя.

Здоров’я – це природний стан організму, який характеризується його рівновагою з навколишнім середовищем і відсутністю будь-яких хворобливих змін. Воно визначається комплексом біологічних (спадкових і набутих) та соціальних факторів.Ці фактори мають настільки важливе значення у підтримці стану здоров’я або в появі і розвитку хвороби, що в преамбулі статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) визначено:

«Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад». Таке визначення є найбільш чітким, зрозумілим і повним та містить насамперед біологічні, соціальні, економічні, наукові, етичні аспекти цієї проблеми.

В системі «людина – життєве середовище» визначаються три взаємопов’язані рівні здоров’я – суспільний, груповий та індивідуальний.

Перший рівень – суспільний – характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують в суспільстві.

Другий – групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей конкретного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени.

Третій – індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах усього суспільства та групи, так і на основі фізіологічних та психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна людина.

Індивідуальне здоров’я – абсолютна і непересічна цінність, яка перебуває на найвищому щаблі ієрархічної шкали цінностей, а також у системі таких філософських категорій людського буття, як інтереси та ідеали, гармонія, зміст і щастя життя, творча праця, програма та ритм життєдіяльності. Кожен фахівець, кожен член суспільства мусить мати знання про здоров’я як біологічну, психологічну, соціальну категорію з метою можливого проведення оцінки та аналізу свого здоров’я з одного боку, та вирішення поточних і перспективних завдань щодо охорони та зміцнення суспільного здоров’я з другого.

Виділяють три складові здоров’я:

- біологічну – початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації;

- психологічну – здоров’я є не відсутність хвороби, а швидше заперечення її, в значенні подолання (здоров’я не тільки стан організму, але і стратегія життя людини);

- соціальну – здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності ставлення людського індивіда до світу.

Поняття «здоров’я» містить біологічні ознаки і розглядається як природний стан. Перші елементи здоров’я передаються дитині від батьків. З розвитком людини до певного ступеня змінюється і її здоров’я. Біологічні ознаки здоров’я передбачають фізіологічно нормальний стан і функціонування організму, тобто такий стан, за якого поточність формотворчих, фізіологічних та біологічних процесів в організмі підпорядковується доцільним біологічним процесам.

Адаптація (від лат. аdapto – пристосування) – це динамічний процес пристосування організму і його органів до мінливих умов зовнішнього середовища, завдяки якому в організмі підтримується сталість внутрішнього середовища.

Процес адаптації реалізується щоразу, коли в системі «організм-середовище» виникають значні зміни. У будь-якому виді людської діяльності вона ділиться на фізіологічну, психологічну і соціальну.

Фізіологічна адаптація – це сукупність фізіологічних реакцій, що лежать в основі пристосування організму до змін навколишніх умов і спрямовані на збереження відносної сталості його внутрішнього середовища – гомеостазу.

Психічна адаптація – це процес встановлення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища, що дозволяє людині задовольняти актуальні потреби і реалізувати пов’язані з ними цілі під час збереження здоров’я.

Психічна адаптація людини в процесі праці залежить від психічних властивостей, психічного стану, психологічного клімату на робочому місці, кваліфікації і культури людини, особливостей діяльності, конкретних умов праці тощо.

Соціальна адаптація – це приведення індивідуальної та групової поведінки відповідно до норм і цінностей суспільства. Значення соціальної адаптації зростає із прискоренням темпів соціальних змін, за умов, коли ці зміни порушують важливі сторони життя і відбуваються за порівняно короткий термін (міграція, вікові зміни, швидкий промисловий розвиток, переміщення значних мас сільського населення в міста тощо).

Здоров’я людини залежить від об’єктивних чинників (50%) та суб’єктивних (50%).

Об’єктивні чинники:

- несприятлива екологічна обстановка, зокрема забруднення повітря, води, ґрунту, а також складні природнокліматичні умови (на ці чинники припадає до 20% здоров’я);

- стан генетичного фонду популяції, схильність до спадкових хвороб (близько 20%);

- охорона здоров’я з її низькою якістю медичної допомоги, неефективністю медичних профілактичних заходів (~ 10%).

Суб’єктивні чинники здоров’я характеризуються як спосіб життя людини, до яких належать: наявність чи відсутність шкідливих звичок, режим і якість харчування, умови праці, моральне і психічне навантаження, рухова активність, фізична тренованість і загартованість, матеріальні умови, відносини в сім’ї, самотність, рівень освіченості та культури. Нині здоровий спосіб життя розглядається як основна профілактика всіх захворювань.

Людське життя можна охарактеризувати двома основними показниками – тривалістю та якістю. Перший з них визначається конкретною кількістю прожитих людиною на землі років, місяців, днів. Якість життя неможливо охарактеризувати так однозначно, оскільки вона багато в чому визначається потребами людини та суспільства.

Умови життя, якість його і безпека взаємопов’язані та взаємообумовлені. З одного боку, рівень безпеки життєдіяльності – це один з показників, що визначають якість життя. З другого – якість життя та окремі складові цієї якості – значною мірою визначають ступінь безпеки. Отже, безпека життя та його діяльності – це один із головних показників якості життя.

Питання для перевірки засвоєних знань

1. Сутність поняття «здоров’я».

2. Взаємозв’язок суспільного, групового й індивідуального рівня здоров’я.

3. Біологічна та соціальна категорії здоров’я.

4. Процес адаптації людини до навколишнього середовища.

5. Ознаки здоров’я і його кількісна оцінка.

6. «Третій стан» людини і його характеристика.

7. Вплив способу життя на здоров’я людини.

8. Вплив несприятливого навколишнього середовища на стан здоров’я.

9. Загальний рівень здоров’я населення України та шляхи вирішення проблеми збереження здоров’я населення України.

Література: основна [1,2,3,4]; додаткова [6,9,12,15].

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 3 (2 години)

Тема 10. Хімічні та біологічні чинники небезпек

Тема 12. Психофізіологічні чинники небезпек

В результаті вивчення теми студент повинен знати:

– класифікацію шкідливі хімічні та біологічні фактори небезпеки;

– характеристики небезпечних хімічних та біологічних факторів;

– сутність дії на організм людини токсичних хімічних речовин.

Вивчення теми дозволяє студенту:

– розвинути комплексне уявлення про психофізіологічні фактори небезпек;

– аналізувати вплив психофізіологічних небезпек на організм людини;

– засвоїти характерні ознаки фізичної діяльності людини;

– з’ясовувати характерні особливості розумової діяльності людини;

– визначити ступінь і характер навантаження організму в процесі праці;

– визначати фактори, що впливають на продуктивність праці;

– ознайомитися з основними положеннями ергономіки.

Після вивчення теми студент повинен вміти виявити загальні закономірності виникнення хімічних та біологічних факторів небезпек, впливу їх на життєдіяльність людини; мати необхідні навички, спрямовані на запобігання небезпекам і захист людей.

В процесі вивчення теми студент повинен усвідомити, що будь-яка діяльність породжує виникнення психофізіологічних небезпек, які безпосередньо впливають на людину – на фізичні та фізіологічні процеси, працездатність, продуктивність праці та її життєдіяльність в цілому. Тому, щоб уникнути негативних наслідків їх дії, необхідно правильно використовувати свої психофізіологічні можливості, вивчати психіку, виховувати в собі позитивні риси характеру та психічні властивості.

План семінарського заняття № 3

1. Хімічні чинники небезпеки.

2. Загальна характеристика хімічних речовин. Токсична дія шкідливих речовин на організм людини.

3. Поняття про нормування шкідливих речовин.

4. Біологічні чинники небезпеки.

4.1. Отруйні рослини.

4.2. Отруйні тварини.

4.3. Патогенні організми.

5. Загальне уявлення про психофізіологічні чинники небезпеки.

6. Фізична діяльність людини. Розумова діяльність людини.

7. Фактори, що впливають на продуктивність праці.

8. Втома. Енергетичні витрати людини в праці життєдіяльності.

9. Людський фактор в безпеці життєдіяльності.

Ключові терміни та поняття: хімічні речовини, наркотичні речовини, токсичність, ГДК, патогенність, отруйні рослини, отруйні тварини, продуктивність праці, фізіологія праці, психологія праці, фізична діяльність, розумова діяльність, людський фактор в безпеці життєдіяльності.

Хімічні речовини, які залежно від їх практичного використання можна поділити на:

- промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинники, барвники) і є джерелом небезпеки гострих та хронічних інтоксикацій при порушенні правил безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);

- отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби зі шкідниками (пестициди);

- лікарські препарати;

- хімічні речовини побуту, які використовуються у якості харчових добавок, засобів санітарії, особистої гігієни, косметичних засобів;

- рослинні та тваринні біологічні отрути, які містяться в рослинах і грибах, тваринах і комахах.

При будь-якій формі отруєння інтенсивність дії шкідливої речовини визначається ступенем фізіологічної активності – токсичністю. За характером токсичної дії на організм шкідливі речовини поділяються на:

Загальнотоксичні речовини – це речовини, що викликають отруєння всього організму людини, або впливають на окремі системи людського організму (наприклад, кровотворення, ЦНС). Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать такі сполуки як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів тощо.

Подразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, пари кислот, лугів, аміак, хлорацетофенон, адамсит).

Мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини тощо).

Канцерогенні речовини – речовини, що викликають, як правило, злоякісні новоутворення – пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо).

Наркотичні речовини впливають на центральну нервову систему (спирти, ароматичні вуглеводи).

Задушливі речовини приводять до токсичного набряку легень (оксид вуглецю, оксиди азоту).

Прикладом речовин, що впливають на репродуктивну (народжувальну) функцію можуть бути радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець, тощо.

Сенсибілізатори – це речовини, що діють як алергени (розчинники, формалін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо).

За токсичністю шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпеки:

1-й клас – речовини надзвичайно небезпечні;

2-й клас – речовини дуже небезпечні;

3-й клас – речовини помірно небезпечні;

4-й клас – речовини малонебезпечні.

Клас небезпеки шкідливої речовини визначається за низкою показників, для кожного з яких встановлені нормативні значення.

За вибірковістю отруйні речовини можна поділити на:

- серцеві – кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію тощо;

- нервові – порушення психічної активності (чадний газ, фосфорорганічні сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снотворні ліки;

- печінкові – хлоровані вуглеводні, альдегіди, феноли, отруйні гриби;

- ниркові – сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кислота;

- кров’яні – похідні аніліну, анілін, нітрити;

- легеневі – оксиди азоту, озон, фосген.

ГДК забруднюючої речовини – це такий її вміст у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров’ю у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

ГДК встановлюють головні санітарні інспекції в законодавчому порядку або рекомендують відповідні установи, комісії на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф, тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні та металургійні виробництва, шахти, кар’єри, ливарні цехи).

Одним із видів небезпек виступають біологічні об’єкти – макрокомпоненти (тварини, рослини) та мікрокомпоненти (віруси, бактерії, патогенні організми) – збудники інфекційних захворювань. До них відносяться різні види мікроорганізмів – бактерії, віруси, грибки тощо, для яких характерним є:

- висока ефективність зараження людей;

- здатність викликати захворювання у результаті контакту здорової людини із хворою або з певними зараженими предметами;

- наявність певного інкубаційного періоду, тобто з моменту зараження до виявлення повного захворювання (від декількох годин до десятків днів);

- певні труднощі з визначенням окремих видів збудників;

- здатність проникати в негерметизовані приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей тощо.

У будь-якому виді діяльності людини можна виділити два компоненти: фізіологічний та психологічний, тому небезпеки, що при цьому виникають називають психофізіологічними.

Фізіологічний компонент пов’язаний із фізіологічними можливостями кожного індивідуума і визначається роботою його м’язів і опорно-рухового апарату, системи кровообігу, дихання, серцево-судинної системи, дія яких координується ЦНС. При цьому витрачається велика кількість енергії та кисню для активізації обмінних процесів. Галузь фізіології, яка вивчає зміни функціонального стану людини в залежності від характеру і типу трудової діяльності і розробляє оптимальні умови праці та відпочинку, називається фізіологією праці.

Психічний компонент визначається психічними процесами, психічними властивостями і станами особистості.

Фізичну діяльність (роботу м’язів) поділяють на два види – статичну і динамічну. Статична – полягає в дії навантаження на верхні частини тіла, м’язи корпусу і ніг, при утриманні вантажу, виконанні роботи стоячи або сидячи. При статичному навантаженні підвищується обмін речовин, збільшується витрата енергоресурсів, але меншою мірою, ніж під час динамічною. Результатом цього є „стомлююча дія”, що обумовлена тривалим скороченням і напруженням м’язів, відсутністю умов для кровообігу. Внаслідок цього відбувається накопичення кінцевих і проміжних продуктів обміну, що дуже швидко приводить до втоми.

Динамічна робота пов’язана з переміщенням тіла або його частин у просторі. В результаті енергія, що витрачається за такої роботи, перетворюється в механічну і теплову. Динамічні скорочення м’язів мають перервний характер, що сприяє повноцінному кровопостачанню і кисневому обміну, а це, в свою чергу, зменшує втому.

До розумової праці належать управління, творчість, викладання, науки, навчання. Вона поєднує роботи, пов’язані з прийомом та переробкою інформації, які вимагають переважного напруження уваги, сенсорного апарату, пам’яті, а також активізації процесів мислення, емоційної сфери.

На продуктивність праці впливає багато факторів:

1) стать і вік;

2) стан здоров’я;

3) емоційно-психологічний стан;

4) кваліфікація і професіоналізм;

5) організація трудового процесу;

6) мотивація (психологи розрізняють по силі впливу на ефективність роботи такі мотиви: вигода, здоров’я (його збереження), зручності, задоволення, нівелювання в колективі);

7) мікроклімат у колективі;

8) параметри виробничого середовища.

Будь-яка діяльність людини спричиняє втому. Втома – це сукупність тимчасових змін у фізіологічному і психологічному стані людини, що розвиваються в результаті напруженої і тривалої діяльності і ведуть до погіршення кількісних і якісних показників роботи. Втома – це захисна реакція організму, що спрямована на попередження небезпеки, вона приводить до зниження продуктивності праці внаслідок витрат енергетичних ресурсів організму людини.

Вивчення причин аварій та катастроф пов’язаних з неправильними діями людини або з її бездіяльністю в критичний момент, спричинили появу терміну «людський чинник», під яким розуміється небезпека зумовлена помилкою людини.

Згідно з ДСТУ 3899–99 людський чинник – це інтегральна характеристика предметно-просторового середовища, яка зумовлена специфікою життєдіяльності людини (групи людей) і визначає вплив людини (групи людей) на функціонування соціотехнічної системи.

Людський чинник в питаннях БЖД відіграє значну роль. Як показує практика, одним технічним шляхом проблема безпеки не вирішується. Більш того, з удосконаленням техніки, підвищенням її надійності та безпечності недоліки людського чинника стають вагомішими. Доведено, що складніше стає ергатична система («людина-машина», «людина-життєве середовище», «людина-людина») тим в більшій мірі безпека цієї системи залежить від людини, саме вона (проектувальник, монтажник, оператор, керівник тощо) є найбільш ненадійною ланкою системи.

Дослідження проведені в ряді галузей людської діяльності, передусім у таких як авіація та ядерна енергетика, де помилка однієї людини створює загрозу життю сотень і тисяч людей, може привести до величезних матеріальних втрат, катастрофічно негативного впливу на НПС, свідчать, що якими б рішучими не були спроби запобігти помилкам людини, цілком позбутися їх неможливо. Жодна людина не може весь час бездоганно виконувати свої функції.

Повної безпеки технологічних систем неможливо досягти з багатьох причин: невідповідність рівня розвитку і підготовки людини потребам техніки; непогодженість можливостей людини і параметрів устаткування, що особливо виявляється в умовах дефіциту часу, інформації і дії негативних фактів, недостатня відповідальність людини за наслідки своїх дій і в більшості випадків відсутність її особистої зацікавленості в досягненні найвищих результатів.

Питання для перевірки засвоєних знань

1. Охарактеризуйте шкідливі хімічні речовини.

2. Наведіть класифікацію шкідливих хімічних речовин.

3. Прояви токсичності хімічних сполук.

4. Характеристика отруйних речовин.

5. Поняття гранично допустимої концентрації.

6. Загальна характеристика отруйних рослин і тварин.

7. Дія на організм людини патогенних організмів.

8. Фізіологічний компонент трудової діяльності людини.

9. Психічний компонент трудової діяльності людини.

10. Поняття психофізіологічних факторів небезпеки.

11. Характерні ознаки психофізіологічних факторів небезпек.

12. Особливості фізичної праці.

13. Характерні ознаки розумової праці.

14. Фактори, які впливають на ступінь працездатності.

15. Поняття про людський фактор в безпеці життєдіяльності.

Література: основна [1, 3]; додаткова [9, 15].

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 4 (2 год.)