Садово-паркове мистецтво середньовічної Європи.

Після розпаду великої Римської Імперії (476 р.) в країнах Західної Європи розпочався тисячолітній період названий Середньовіччям. Період формування нових держав, нових суспільних відносин. Народи, що потерпали від римського рабства, назавжди відмовляються від цього суспільного ладу. Настає період феодалізму, впродовж якого країни Європи змінили 3 стилі мистецтва, все вище підіймаючись у своїй майстерності. Найбагатшим феодалом та наймогутнішою на той час суспільною інституцією стає церква - основний замовник мистецьких творів.

Першим у Європі поширився дороманський стиль, який фактично був підготовчою стадією власне романського стилю. Разом вони обіймають 700 років, впродовж яких було створено родючий ґрунт для розвитку одного з найпрекрасніших і найбільш довершених стилів світу - готики, що панувала до епохи Відродження. Відносне поширення грамоти, призвело до того, що середньовічні монахи змогли ознайомитись з багатьма працями античності і, в тому числі, з садово-паркового мистецтва, що й сприяло розвитку останнього. Державні діячі та вчені з одного боку і монастирі - з іншого заводили численні сади, різні за своїм призначенням на запозичених від античності засобах композиції парків.

Середньовіччя увійшло в історію, як час творення міст та величезних фортець-палаців. Завдяки хаотичній забудові і колосальній товщині стін романських будівель, викликаних їх оборонним характером у містах була дуже велика тіснява. Вузенькі вулички 2-2,5 м шириною були позбавлені будь-яких санітарних умов і лише трохи розширювались перед магістратами і церквами у невеличкі площі. Оборонний характер мали й монастирі, в яких за ворожих нападів ховалось довколишнє населення. Все це спричинило до мізерних розмірів монастирських, палацових і міських садів. Всі вони були внутрішніми, тобто ховались за надійними мурами. Власне цей внутрішній садок і став єдиним зв’язком міщан з природою.

В монастирях 1-2 зовнішні стіни виходили за межі міських укріплень і були пов'язані з оточуючою природою. Монахи-бенедиктинці свідомо зводили свої монастирі на родючій і багатій на воду землі, з тим, аби в них можна було закладати сади. Утилітарні сади і гаї на прилягаючих до монастирів і замків землях, які служили для вирощування плодів та ягід, мисливства, відпочинку та розваг, були регулярними. Господарів мало цікавила їх естетичність. Свідченням цього можуть служити історичні плани садів монастирів Сан-Галлен (ІХ ст.) в Швейцарії, Кларвоксу у Франції і в поселенні Могила під Краковом.

В монастирях декоративні рослини розводили в закритому подвір'ї (клуатрі).

Цікавим засобом у такому невеликому саду, був лабіринт, тобто ділянка, заповнена хитромудро заплутаними доріжками, розмежованими стриженим чагарником. Лабіринт вписувався у квадрат чи шестикутник. Засіб був запозичений з храмів, у яких була різнокольорова кладка у формі лабіринту. Проповзаючи навколішки такою доріжкою, богомольці уявляли собі, що здійснюють далеке паломництво (Шартрський собор, 1225р., Реймський собор, 1250р.).

Основні об'єкти СПМ Середньовіччя - внутрішні монастирські сади-клуатри, призамкові та примонастирські, декоративні та утилітарні сади і гаї (квітковий луг чи сад кохання). Для середніх віків характерне використання досягнень античного природознавства та теорії паркового мистецтва, подальше їх вдосконалення. Можна виділити такі особливості садового будівництва середньовіччя:

- геометричність планування внутрішніх садків:

- рядові посадки і підстригання дерев;

- лабіринт;

- феодальний тип синтезу мистецтв, підпорядкування особливостей кожного виду мистецтв загальному задуму;

Символіка.

В розвитку світового СПМ важливу роль відіграло утворення в VII ст. арабського халіфату. У VIII ст. виникла могутня держава, що об'єднала території Сирії, Палестини, Ірану, Єгипту, Іраку і Іспанії. На основі культурних досягнень минулого араби створили свою самобутню культуру. Про велику любов арабів до садового мистецтва свідчать сади і палаци Каїра, Самари, сади Багдада (Аль-Мамуна, IX ст.) та інших міст.

Сади були невеликого розміру і замкнутими. Великі сади ділили на окремі частини. Вони нагадували озелененні подвір'ячка - патіо. Подвір'я сполучались хвіртками, розміщеними так, щоб композиція сусіднього саду сприймалась несподівано. Прикрашали їх дуже скромно: водойми і лави оздоблювали глазурованими фаянсовими плитками. Вода текла неглибокими каналами чи линула догори тонкими струменями фонтанів. Дерева були переважно однієї породи.

Мистецтво мусульманського Сходу (ісламське) - типове мистецтво феодального суспільства, вирізнялось кількісною монументальністю, схематизмом і абстрактністю. Мусульманська архітектура підлягала жорстким релігійним догматам.

З раннього періоду розвитку ісламської архітектури до наших днів збереглось чимало споруд 2-х основних типів: культові споруди (мечеті і мінарети) і медресе - вищі духовні учбові заклади. Приміщення групували довкола центрального двору, оточеного критими галереями.

Найвідомішими шедеврами арабського СПМ, є сади Іспанії. Гідротехнічні знання римлян, розвинуті мавританськими вченими, дозволили арабам за короткий час перетворити скелясту країну в квітучий сад. Невичерпним джерелом вологи для арабів були вкриті снігом гори. Найвідоміші пам’ятки знаходилися в Кордові, Толедо, Севільї та Гренаді. Головний палац емірів Гренади - Альгамбра (Рожева скеля) був закладений у 1252 р. будівництво тривало 100 р. Одночасно велось будівництво парку Генераліф. Назва палацу очевидно походить від стіни довжиною 3,5 км., складеної з червонястих цегляних клітей, заповнених бетоном.

Вхід до ансамблю Альгамбри оформлений порталом з рядом берестів. За порталом знаходиться головний двір (47x33 м) - Миртове подвір'я - з великим басейном (45x7 м), оточеним густими шпалерами з мирт. Альгамбра і Генераліф чудово забезпечені водою з гір Сьєрра-Невади. Чим спекотніший день, тим більше води, оскільки сніг на вершинах тане активніше. Басейн Миртового подвір'я з вузьких сторін прикрашений двома простими фонтанами, а над живоплотом здіймаються розлогі крони платанів Двір прикрашено алебастровими колонами і склепінням, які відображаються у спокійному плесі басейну.

За Миртовим подвір'ям знаходиться Левиний двір, встелений кам'яними плитами. Цей двір має вузький канал з фонтаном на центральній вісі. Він оточений легкими аркадами на витончених колонках. В саду зростали 6 апельсинових дерев. Біля підніжжя фонтану, який складався з чаші, оточеної 12-ма мармуровими левами, збиралась вода з усіх фонтанів Альгамбри. Звідси вона текла в підземний канал і зрошувала долину між Альгамброю і Генераліфом, суцільно вкриту пишною рослинністю.

Сад 3-го подвір'я – Даркс (Подвір'я решітки) - прикрашають 4 кипариси і витончений, чашоподібний тонкострунний фонтан в центрі. Подвір'я вкрите барвистими кахлями. В саду ростуть троянди, жасмин, олеандри і апельсини. Вгору до літнього палацу Генераліф веде довга алея з подвійними рядами кипарисів.

Сад Генераліф (в перекладі - Архітектурний сад) - колишня літня резиденція гранадських емірів. Він розміщений терасами на схилі пагорбу і знаходиться на 150 м вище від Альгамбри. Цікавим у ньому є подвір'я з біломармуровим каналом 40 м довжини. Обабіч каналу здіймаються догори тонкі струмені, які схрещуючись над ним утворюють водяне склепіння. На краях подвір'я ростуть апельсини і кипариси. Перспектива саду замикається біломармуровим портиком.

Розмаїта рослинність і гідротехнічні споруди були головними елементами закритих садів Генераліфу. В'юнкі троянди, гліцинії, плющ вкривали кам'яні огорожі. Магнолії, олеандри, кипариси, пальми, столітники, жасмин, мімоза, іриси, нарциси, мальви створювали неповторні поєднання. З терас Генераліфу відкривався чудовий краєвид на Альгамбру і місто.

Після вигнання арабів з Піренейського півострова традиції арабської архітектури не вмирають. Вони складають так званий мухедарський стиль (мухедари - мусульмани, що залишились на іспанських землях). До пам'яток мухедарського зодчества відноситься замок Алькасар у Севільї XІV-XV ст. зведений за взірцем Альгамбри. Він містить ряд подвір’їв, найвідоміше - подвір'я Марії Паділли.

Максимально просте оформлення арабських садових просторів споріднює їх з кращими взірцями античного СПМ і свідчать про витончений смак майстрів, що вміли мінімальними засобами досягти максимального ефекту. З характерних особливостей ісламського СПМ необхідно виділити наступні:

- геометричне планування в замкненому просторі з активним включенням різноманітних огорож у загальну композицію;

- асиміляція культури садово-паркового будівництва захоплених народів;

- обмежене використання декор. елементів (скульптури, балюстрад);

- використання в якості основних елементів ансамблю рельєфу (тераси) рослинності (стрижка), і води (фонтани і каскади);