Садово-паркове мистецтво давнього

І СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СХОДУ.

У Вавилоні, Ассирії, Стародавньому Єгипті життя зосереджувалось в долинах найбільших річок - Тигра, Євфрату, Ніла, ґрунт яких насичений плодючим придатним для землеробства намулом. Невеликими гаями там росли платан. Фінікова пальма, тамариск, горіх волоський, тополя, інжир, хвойні. Сади були особливо потрібні - вони давали тінь та прохолоду. Відсутність тіні - одна з найбільших бід простого народу цих країн. Давні тексти вказують: «Він бідний, бо в нього немає тіні».

Закладка садів у цих умовах вимагала систем штучного зрошування. Правильна, прямокутна сітка каналів диктувала створення прямокутних, симетрично планованих садів. Вздовж каналів висаджували фінікові пальми, інжир, мигдаль, шовковицю, виноград.

Характерною особливістю єгипетських садів було те, що вільний простір між деревами займали овочі та квіти. Єгипетські садівники культивували конвалію, левкої, троянди проводили їх вигонку. В таких садах росли резеда, маки, волошки, ромашки, лілії, хризантеми. З лілії здобували ароматну олію. Її квітка була символом надії та минущості життя. Квіти широко використовували для художнього оформлення святкувань, з них плели вінки і гірлянди. Багато троянд вирощували за царювання Клеопатри (69-30 рр. до н.е.).

Першими відомими нам храмово-парковими комплексами Стародавнього Єгипту були заупокійні храми Ментухотепів (2160-2000 рр. до н.е.) і цариці Хатшепсут (1520-1500 рр. до н.е.). Власне ці храми, а також славнозвісні піраміди Долини Царів вславили єгипетське зодчество і забезпечили йому достойне місце в історії світової культури.

Храмові тераси прикрашали сади, центром композиції яких були ставки. Портики храмів вкривали рельєфами, які свідчать про те, що поряд зі скарбами, з далеких країв везли насіння, дерева та трави в кадовбах.

Особливого розвитку садівництво досягло в період розквіту давньої столиці Єгипту - Фів. Тут будували пишні вілли з садами і ставками. Сади і їх частини оточували стіни, в яких робили хвіртки для переходів. Центром композиції був прямокутний басейн, іноді досить великих розмірів (60х120 м). У ставах вільно росли водні рослини, плавали птахи. Вілла розміщувалась на центральній вісі, часто до неї вели обвиті виноградом перголи. Всі елементи саду - ставки, алеї, виноградники, клумби, відкриті павільйони - були композиційно пов'язані в єдиний ансамбль. Створювали їх за попередньо розробленим планом. Будівники садів враховували не лише пропорції окремих елементів, але й співвідношення висоти дерев до ширини алей. Вулиці були прямі, вузькі, щільно забудовані. Часто на дахах висаджували пальму та інші рослини. Але були в столицях Єгипту вулиці і шириною 40-60 м (вулиця Великого жерця в Ахетатоні), призначені для релігійних та переможних процесій. Такі вулиці вели до храму, їх обов’язково обсаджували пальмами, щоб приховати хаотичну забудову. Про пальмові алеї в Ахетатоні ми можемо судити по прямокутним ямам, зробленим вздовж головних вулиць. Місто розміщене серед піщаних дюн, отож ями перед висадженням дерев наповнювали плодючим ґрунтом з берегів Нілу. Для їх зрошування в Ахетатоні мали криниці.

Сади в Єгипті були в основному 2 типів: при храмах і при житлових будинках. Ідеологічна мета садово-храмового будівництва - уславлення необмеженої влади фараонів. Основою композиції була регулярність та прямолінійність плану, зумовлена системою зрошення. Садово-паркове будівництво Давнього Єгипту використовувало заморські рослини та квіти, що свідчить про високий рівень агротехніки.

СПМ Ассирії та Вавилону дещо відрізнялось від єгипетського, незважаючи на те, що райони Тигру і Євфрату знаходяться на одній широті з дельтою Нілу і схожі за кліматом. Північні райони Дворіччя багатші на рослинність. В його історії чітко вирізняють 3 важливих періоди: шумеро-аккадський, ассірійський, ново-вавилонський. Сади в державах Дворіччя в ассірійський та ново-вавилонський періоди вирізнялись великими розмірами і незвичною пишністю. Природні насадження перетворювали в мисливські та звеселяючі парки. При загальній регулярності плану, зумовленої зрошувальною системою, сади Дворіччя не членували на симетричні чотирикутники, насадження розміщували довільніше. Відомий палац в Дур-Шаруккіні (711-707 рр. до н.е.) був оточений парком.

„Я створив поряд з ним (палацом) великий парк, на взірець гір Амана, в якому було висаджено різноманітні рослини з Хетської країни і різні плоди гір ”, - писав цар Саргон II. В VІІ ст. до н.е. столицею Ассирії знову стає Ніневія. Син Саргона II, Синахериб, відбудовує її з небаченою пишнотою. Він споруджує величезний палац на Куюнджикському пагорбі і оточує його просторим парком зі штучними ставками і павільйонами. В парку цар зібрав колекцію рідкісних дерев, квітів і тварин, завезені ним з військових походів. Сади ассірійських володарів з великим асортиментом дерев та чагарників вважаються прототипами сучасних ботанічних садів

Парки Дворіччя прикрашали численні павільйони-бесідки. Характерною особливістю архітектури Дворіччя був своєрідний тип храму - зіккурат. Він являв собою масивну суцільну сирцеву ступінчасту піраміду, на верхній платформі якої зводили святилище. Тераси зіккурата озеленювали. Вплив цієї храмової будівлі, очевидно, позначився на створенні штучних насипних оглядових пагорбів у парках, вершину яких як правило прикрашали бесідкою. Цей же тип будівлі підштовхнув вавілонян до створення висячих садів. Найвідоміші - висячі сади Семіраміди - греки називали одним з чудес світу.

Висячі сади Південного палацу Навуходоносора II описували Діодор Сицилійський, Страбон, Геродот. Ці описи не зовсім співпадають, але стародавні історики єдині в судженні, що будівля була грандіозною. Палац з садами стояв на березі Євфрату. Назва - Висячі сади Семіраміди очевидно, пов'язана з ім'ям мідійської цариці Саамурамат, дружини царя Адобенірарі ІV (810-782 рр. до н.е.). Особливо багато для прикрашення палацу зробили цар Набопаласар (625-601 рр. до н.е.) та його син Навуходоносор II (605-562 рр. до н.е.). Власне останньому і приписують відновлення та розширення висячих садів у період його 43-річного правління. Робив він це, як гадають, для своєї дружини, цариці Нікотріси, що була також родом з Мідії, і тужила за батьківщиною.

За однією з гіпотез уся 4-поверхова будівля являла собою неправильні чотирикутні тераси, що здіймались одна над одною і була наскрізною. Довжина найдовшого боку дорівнювала 42 м, вхід знаходився в півдня. Ширина терас - 3,5 м. Перепад висот - 5 м. Зсередини галереї, утворені колонадами, містили гроти, оздоблені кольоровими кахлями і фресками. Тераси сполучались монументальними сходами з білого і рожевого мармуру. Верхня тераса знаходилась на висоті 25 м. Могутні стовпи і склепіння підтримували великі кам’яні плити терас, залиті свинцем, вкриті насиченим смолою очеретом і подвійним рядом цегли, скріпленої вапном. Цеглу вкривав товстий до 1м шар родючого ґрунту. Сад зрошували за допомогою водопідйомного колеса системою фонтанів, каскадів та струмків. Несучі колони терас були пустотілі. В цих пустотах і росли дерева, а увесь інший простір вкривали квіти). Для насаджень у висячих садах обирали найкращі дерева та чагарники. На терасах їх розміщували так само, як вони росли в природних умовах: низинні рослини - на нижніх терасах, високогірні - на горішніх. Найхарактернішими для Ассирії та Вавилона деревами були пальма, кипарис, кедр, самшит, платан і дуб. Нижні приміщення служили критими переходами та винними льохами. З висоти терас відкривався чудовий краєвид на місто і річку.

Таким чином, можна відзначити, що в парках Дворіччя почали використовувати певні ландшафтні засоби, особливо при створенні мисливських парків, поряд з загальною регулярною системою садово-паркового будівництва. Створювали штучні насипні пагорби і тераси, з бесідками і павільйонами, висячими садами; перші колекції рослин та тварин, що з'явились у Дворіччі, можна вважати прообразами сучасних ботанічних садів.

Розглядаючи СПМ Близького Сходу, слід згадати і сади давнього Єрусалиму в палаці царя Соломона (X ст. до н.е.). В літописах згадується, що. він мав 4 пишно прикрашені подвір’я і сади, в яких росли пальми, кипариси, горіхи, гранати, виноград, інші плодові і квіти. Там розводили павичів, голубів та інший птахів, для яких було зроблено гарні пташники. Були також басейни з рибами.

В 553 р. до н.е. перси на чолі з царем Кіром II з династії Ахеменідів повстали і в 550 р. до н.е. перемогли Мідію. Згодом Кір завоював Лідію, Іран, Дворіччя, сучасне Закавказзя, Сирію, Малу Азію, Палестину, Фінікію і створив могутню державу Персію зі столицею Пасаргади. При Кірі II та його сині Дарії завойовані міста не руйнували. Дарій стер кордони колишніх держав і поділив новоутворену територію на 20 сатрапій. Сухе і спекотне літо на півночі краю змінювалось різкими зимовими холодами, під час яких довго тримався сніг. Країна була бідна на рослинність. В невеликих оазах посеред сухого степу і пустих узгір’їв переважали дуб, платан, кипарис, деякі фруктові дерева, і лише біля самої Персидської затоки росли пальми.

У зв’язку з особливостями перської релігії - мітраїзму, храмове будівництво не розвивалось зовсім. Богослужіння відбувались біля вогню вівтарів посеред природи на пагорбах. Натомість великого розмаху набуло будівництво палаців з каменю і мармуру. В Персії активно розвивалось садівництво. Царі закладали величезні парки з рідкісними деревами і чудовими квітами. Їх заселювали барсами, ламами, кабанами і називали „ парадизами ” (раєм).

Зображення садів Персії збереглись лише на килимах, які згідно переказів прикрашали палаци взимку, щоб їх мешканці і в цей час почували себе, як в лісі. Планування садів було строго регулярним, однак їх членували на 4 чотирикутних ділянки і квадрати різної величини, не були пов'язані єдиним композиційним задумом. Сади прикрашали фонтани і повноводні канали. Павільйони оздоблювали золотом, живописом і розкішними тканинами. В історію садового мистецтва ввійшли наскельні рельєфи і гроти Такі-Баскана (ІV-V ст.) - заміської мисливської резиденції сунітських царів. До нашого часу збереглись руїни великого палацового ансамблю Касрі-Ширії (590-628 рр.) площею 120 га і сучасного йому комплексу Хом-Кури (40 га). Ці парки прикрашали великі парадні алеї з каналом по вісі і стіни, які одночасно були акведуками. Як виглядали ці парки не відомо, але з літературних джерел ми знаємо, що засоби садово-паркових композицій персів передавали з покоління в покоління впродовж тисячоліть. Це дає право звернутись до пізніших пам'яток і використати метод аналогій. Особливо багато садів будувалось за царювання шаха Аббаса Великого (1571-1629 рр.). Столицею Персії в цей час був Ісфаган, який прикрашала широко відома алея Чор-Бак (вулиця 4-х садів). Її довжина була більш ніж 3 км, ширина - 32 м. Вона спускалась схилом невисокими терасами, прикрашеними по вісі каналом, що розширювався на терасах в басейни з фонтанами. Вода з однієї тераси на іншу линула невеликими каскадами. Вулицю прикрашали 8 рядів тополь і платанів та живопліт з кущів жасмину. На одному її кінці була резиденція шаха, а на другому – 3-поверховий павільйон, що замикав перспективу. Такі ж павільйони - входи в парки, було встановлено обабіч вулиці. Кожен з цих садів мав свій павільйон, оточений вузьким каналом, що проходив вздовж центральної вісі саду. Найвідоміший з них - палац Джихім-Сутун. Сади біля нього мали 12 терас, піднятих одна відносно другої на 1,5-1,8 м. На кожній з них був басейн з фонтанами і каскадами, а на верхній знаходився великий павільйон. З іншого боку вулиці знаходився павільйон з назвою «8 дверей царя». Царські двори і сади, розміщені довкола центральної площі Мейдан-Шах, займали велетенський простір поміж нею і алеєю Чор-Бак. Палацові павільйони були розміщені поміж правильно розбитих садів. Найпрекраснішим з них був 40-колонний павільйон (Чехель-Сутум).

Залишки однієї перської вілли, неподалік від Астрабада збереглись до нашого часу. Це вілла Ешреф (1612 р. до н.е.), біля якої було 50 садів строго регулярного планування. Сади не були композиційно пов'язані між собою. Планування їх не мало єдиного задуму, тому кожен був оточений високою стіною. Центром композиції саду був павільйон, до якого вели пологі тераси. По вісі саду пролягали вузькі канали, що линули невеликими каскадами з тераси на терасу. Це типовий засіб композиції, що з невеликими змінами повторюється у всіх персидських садах. Перси вважали свій край батьківщиною цариці квітів - троянди. Однак Гюлістан, як колись звали Персію, був батьківщиною не лише троянди, але й бузку, мирту, тюльпану, лілій, нарцисів. Столицею давньої Персії певний час навіть було місто Сузи (з перс. “лілія”). Отож, ЛА Персії мало наступні характерні особливості:

- будівництво великих парків-парадиз, розчленованих на кілька окремих ділянок;