Ландшафтна архітектура Індії

Природні умови Індії надзвичайно різноманітні: тут знаходяться найвищі в світі гори і просторі долини, області з великою кількістю опадів і пустелі. Рослинний свій цього величезного півострова також вирізняється великою різноманітністю. Характерною особливістю садів Індії є широкий розвиток водяних систем, що набувають в окремих випадках домінуючого значення і перетворюють певні ансамблі в сади на воді. На такий напрям розвитку садово-паркового мистецтва, очевидно, вплинули стародавні плавучі сади. До нас дійшли описи таких садів у Кашмірі. Це були вузькі плоти довжиною 9 м і шириною 2-3 м. Їх створювали таким чином: очерет зрізали під корінь косою. Коли він спливав на поверхню, його зв'язували в мати, які прикріплювали до паль, вбитих в дно озера. На краях матів влаштовували парканчики із зростаючого очерету. Мати вкривали взятим з намулом і робили грядки висотою 60-70 см. На них вирощували огірки, дині та інші овочі. Сади були поділені каналами і ровами, зарослими осокою та очеретом. Канали були настільки вузькими, що по ним ледве міг пройти човен. Всі ці засоби виробились в процесі боротьби з несприятливим кліматом і надійно увійшли в садово-паркове мистецтво Індії.

Воду, яка пом’якшувала спеку, підводили до самого житла, і вона надходила до декоративних басейнів з фонтанами. Планування садів було строго регулярним, за характером наближене до персидських. В Індії та на Тибеті здавна вирощували сади з лікарськими рослинами. Так, в сказаннях про походження тибетської медицини розповідається про існування міста ліків, названого Неоглядним. Там вирощували різні лікарські рослини: гранатові і каніфольні дерева, перець чорний та інші з яких складали препарати, що зцілювали 404 хвороби і 8000 недуг.

Видатною пам'яткою СПМ Індії є палацово-парковий ансамбль Удайпура (1571 р.), званий індійською Венецією. Він знаходиться на біломармурових островах у підніжжі гір в оточенні штучних і природних озер. Система терас з соковитою зеленню вічнозелених дерев, здіймається над водою. На верхній ділянці розмістилась головна частина старого палацу з озелененим подвір'ям. Внутрішній сад прикрашений басейном з дном викладеним кольоровим мармуром. Ряд островів, на яких були звеселяючі павільйони, доповнював композицію. Квіткові клумби оточувались кам'яною огорожею, а вода з озер заповнювала фон партеру, перетворюючи їх в барвисті плаваючі острівці. Зараз тут є елітний готель.

З поширенням в Індії буддизму в І ст. н.е. розпочалось будівництво заміських маєтків і парків, призначених для споглядального відпочинку. Згодом під впливом магометанства призначення цих споруд змінилось. Ділянку за містом оточували мурами. В центрі споруджували 4 - чи 8-кутну в плані будівлю, увінчану куполом. Її зводили на високій терасі, від якої йшли широкі алеї, оточені мармуровими каналами і фонтанами. Прямокутники саду прикрашались вічнозеленими і плодовими деревами. За життя власника центральну будівлю використовували як літній палац для святкувань. Після його смерті призначення змінювалось. Тіло господаря ховали під центральним куполом, і будівля перетворювалась в мавзолей.

Видатною спорудою такого типу став Тадж-Махал (1630-1652 рр.), названий «перлиною Індії». Це усипальниця дружини Шах-Джахана (неподалік від Агри). Біломармуровий мавзолей знаходиться не в центрі, а в кінці саду, на високій терасі біля річки. Перед його фасадом розміщено вузький канал, облицьований мармуром. Вздовж каналу були квітники і ряди синювато-чорних кипарисів. Верхню терасу прикрашав квітковий партер. Зелене оздоблення для «перлини» створювали 300 майстрів і садівники з Кашміру.

Індійські сади на воді дуже схожі на плавучі сади Мексики, про ЛА якої є дуже скупі відомості. Ці сади, згідно збережених джерел, були невеликими і оригінальними за виконанням.

Плавучі сади - чінампаси бачили ще іспанці під час захоплення території Мексики в ХV ст. Це були невеликі плавучі острівці, створені на плотах з гілок і очерету. На них вирощували овочі і квіти.

В історичних джерелах згадується про чудовий сад, що знаходився поблизу від м. Тацкіцинко, який дещо нагадує висячі сади Семіраміди. Він не мав колон, але розмішувався терасами на конусоподібній горі з порфіру. За описами історика Трескотто, тераси цього саду сполучались 320 сходинками, витесаними в гладко відполірованому порфірі. Воду нагору подавали потужними помпами і вона каскадами спадала долі. Ще в ХV ст. цей сад існував.