И острый нож кромсает, мучит

Живую зелень, нежный цвет.

Но он становится все лучше

неповторимый тот букет,

исполненный такого чувства,

Что не добавить ничего.

Произведение искусства.

Дитя жестокости его.

Он как японская картина,

Он словно утренний рассвет

светло, и ярко, и едино,

И лишних красок в гамме нет.

На завершення про СПМ Японії можна сказати наступне:

при всьому розмаїтті японських садів їх поділяють на три основних типи:

палацові сади чи сади "острови і озера"

Плоскі чи горбисті сади храмів

Приватні "чайні сади".

Ідеологічною основою садівництва Японії була буддійська філософія, що проповідувала рівновагу активних і пасивних сил природи.

Будівники садів користувались теоретичними вказівками Гокійокі, Соамі, Мусо, які заклали основи вчення про ландшафти.

Композиція садів Японії базувалась на принципах: СІН, ГЬО і CO.

Творці парків прагнули природної рівноваги і гармонії вільного і заповненого просторів; вони віддавали перевагу м'якості загального тону, зокрема гармонії матового зеленого чи сіруватого загального тону. Ці тони випромінюють особливу витонченість таку властиву творам мистецтва, які пройшли перевірку часом, наприклад вироби з темного старого срібла. В садово-парковому мистецтві мох, на скелі і деревах - останній схвальний штрих природи. З характерних засобів садівництва Японії слід відмітити наступні:

використання мотивів чи тем, підказаних природою,

включення в композицію озер та потоків, каміння;

Стрижка дерев.

 

 

ЛА АНТИЧНОСТІ.

Стародавня Греція.

Історію давньогрецької культури поділяють на 4 епохи:

- прадавня (гомерівська) - до кінця VІII ст. до н.е.;

- архаїчна (VII-VI ст. до н.е.);

- класична (V-ІV ст. до н.е.);

- елліністична (ІІІ-І ст. до н.е.);

Стародавня Греція характерна морським кліматом, що сприяв скотарству і землеробству та яскраво вираженим рельєфом без широких річкових долив. Від країн Сходу природними умовами Греція різнилась низькою плодючістю ґрунтів, відносно небагатою флорою і фауною.

Природні особливості зумовили появу і розвиток ряду оригінальних архітектурних відкритих театрів на схилах гір, укріплених, домінуючих над околицями акрополів. Формування грецької рабовласницької республіки супроводжувалось розвитком громадських установ для вільного населення. Велика увага приділялась фізичному вихованню молоді. З’являються перші громадські сади. В класичний період спостерігається бурхливий розвиток садово-паркового мистецтва. Один з перших типів громадських садів - священні гаї героїв, насаджені в честь засновників міст та інших видатних людей, яким поклонялись як богам. Ці місця називались героонами. Культ героїв викликав до життя щорічні змагання, що проводились в день присвячений вшануванню пам'яті героїв. Однак найбільші змагання присвячувались не героям, а богам, наприклад, олімпійські ігри, що проводились у живописній долині р. Алфея, біля підніжжя г. Кронос. Ігри проводили у священних гаях, де для змагання колісниць влаштовували Іподроми, оточені рядами високих дерев. Для насаджень у святилищах обирали особливо декоративні сорти дерев, найчастіше місцеві: платан, чорну тополю, кипарис, вільху, мирт і лавр чи екзотичну для Греції пальму (святилище Аполлона на Делосі). Відомі також святилища, прикрашені плодовими деревами.

Інший тип святилищ - німфеї. Центром композиції німфея в Ітакському гаю була оздоблена водойма, в яку з високої скелі линули води джерела. Довкола водойми зростала вологолюбна чорна вільха На вершині скелі знаходився вівтар, на який приносили жертви німфам. Згодом в Римі та за доби Ренесансу композиція німфеїв поширилась як улюблений парковий мотив: тінистий грот з водними пристроями в гущині рослин.

В X-VI ст. до н. е. склався тип священного гаю у вигляді парку прикрашеного малими архітектурними формами і спланованого за певною системою. Садове мистецтво давніх часів було або невід ємною частиною релігійного культу, або мало утилітарно-господарське призначення. За класичної доби намічається відділення громадського парку, не пов’язаного з релігійним культом, від священного гаю. Цей процес можна простежити у зв'язку з історією розвитку відомого афінського парку біля героона Академа в Елевзисі. Парк поступово перетворювався у взірцеву школу для молоді. При Кімоні у 460 р. до н.е. сад Академії був заводнений і засадженим тінистими алеями, що алеї для прогулянок верхи і пішки. Через пів століття філософ Платон (427-347 рр. до н.е.) в тіні цих дерев повчав своїх учнів. Серед них виділявся Аристотель, згодом геніальний вчений античності. На схилі літ Аристотель призначив свого спадкоємця - кращого учня Tipтама, якого звали Феофрастом (божественним оратором).

Судячи з даних про гімнасії в Дельфах і Пергамі, що дійшли до нас, громадські сади Еллади мали прямі доріжки та алеї на терасах. Споруди для фізичних занять (ксістоси), басейни, вівтарі, храми були оточені гаями, в яких росли пальми, платани, оливкові, фісташкові та інші дерева. Серед гаїв на алеях возносились статуї, вази, струменіли фонтани. За традицією, успадкованою від героонів, у громадських парках з кінця V ст. до н.е., ховали найбільш шанованих городян та вчителів гімнасіїв. Так, Феофраст був похований в парку його школи.

В грецькій монументальній архітектурі дуже поширеними були видовищні споруди, зобов’язані своєю появою культу Діоніса: одеони і театри. Відкриті театри досягали велетенських розмірів і вміщували все населення полісу. Найбільший театр Греції в Мігалополі вміщував 44 тис. глядачів. Найпривабливішими були театр в Епідаврі (сер. IV ст. до н.е.) архітектора Поліклета Молодшого і сучасний йому театр Діоніса в Афінах, розміщений на південних схилах Акрополю. Грецькі театри відзначались винятковою акустикою і оптикою, ідеальним зв’язком з відкритим ландшафтом. Окрім театрів будували багато стадіонів з трибунами для глядачів, витесаних в скелі чи штучно зведених. Таким був стадіон у Мілеті (пп. ІІ ст. до н.е.).

Початок озеленювальних робіт припадає на час правління Кімона, коли греки відновлювали свої міста після навали персів. Громадські міські площі невеликих розмірів - агори - обсаджували платанами; на них закладали невеликі насадження, прикрашені по периметру колонадами. Мешканці Еллади віддавали перевагу невеликим садам, про що можна судити за описаним в "Одисеї" садом Алкіноя і Лаерта чи по священному гаю німф в Ітаці.

В Греції було створено своєрідну міфологію, тісно пов’язану з прекрасною і тоді ще майже не зміненою людиною природою. В легендах і поемах часто згадують квіти, що свідчить про велику любов до них. Ще в кінці V ст. до н.е. з явились керівництва по розведенню квітів і садовій справі. Греки вирощували троянди, махрові левкої, хризантеми (в перекладі "золота квітка"). Елліни любили гвоздику. Феофраст називав її "божественною квіткою". За легендами гвоздика виросла з очей пастуха, які Артеміда вирвала йому за те, що він грою на сопілці розігнав всю дичину. Надто цікавих, тих хто насмілювався підглядати за богинею кохання Афродітою під час купання, Зевс перетворював на братчики. Біла лілея виникла з краплі молока матері богів - Гери тощо.

Розквіт СПМ припадає на останній період розвитку Стародавньої Греції - еллінізм. На той час Афіни втратили свій авторитет і столиця за Олександра Македонського була перенесена в Африку в м. Олександрію, чверть території якої займали сади і парк Папейон. Парк мав штучний пагорб, до вершини якого вели спіральні доріжки. З нього відкривався чудесний краєвид на все місто. Ще більше славилась своїми садами столиця тоді грецької Сирії - Антіохія на Оронті. Біля Антіохії знаходився відомий грекам парк Дафни, що виник біля святилища Аполлона і Артеміди. Заклали його царі з династії Селевкідів, посадивши 300 кипарисів. Надалі він розрісся до 15 км по периметру. Місцевість у парку була багата на джерела. На його території були численні споруди: купальні, портики, фонтани, будинки розваг, готелі тощо.

Найвідомішою окрасою парку були гроти і криті доріжки - перголи, обвиті плющем та ін. в'юнкими рослинами. Зріс попит на скульптуру, спеціально пристосовану для гротів чи зеленого фону. Фонтани також прикрашали скульптурою. Еллінський сад, втративши своє суспільно-виховне значення, перетворився головним чином у місце розваг та відпочинку.

Архітектура античної Греції виявляє свій вплив на розвиток світової архітектури вже більше 2000-х років. Такою життєвою силою вона зобов’язана поєднанню в спорудах основних необхідних якостей: утилітарності, міцності, краси і разом з тим виразності художнього образу. Антична Греція дала світу багато нових типів громадських споруд: театри, одеони, іподроми, стадіони, палестри, гімнасії, лесхи, портики і стої. Засоби композиції розроблені греками, не втратили свого значення по-сьогодні. Стародавній Греції ми зобов’язані народженням і розвитком нового типу - громадського саду. Він був або загальноміським, або спеціальним при гімнасіях. Композиція садів Стародавньої Греції - регулярна з майстерним врахуванням довершеного ландшафтного оформлення. Класичним прикладом гармонії величезного комплексу і рельєфу є афінський Акрополь. В Давній Греції зародились природничі науки. Багато праць, написаних грецькими зодчими, присвячувались теорії та практиці архітектури.

Характерні особливості садово-паркового будівництва Греції наступні:

- використання гірської місцевості для закладки терас,

- створення штучних басейнів і фонтанів,

- використання архітектурних форм, скульптури і мафів у парках.

Гармонійний перехід від інтер'єру до екстер’єру створювався портиками та колонадами.

Стародавній Рим

Італія знаходиться на горбистому Апеннінському півострові, що вирізняється чудовими та розмаїтими пейзажами, м’яким і теплим кліматом. Родючі землі Італії були заселені від прадавніх часів, а гори вкриті віковічними лісами, що не давали річкам надмірно випаровуватись. Під впливом Греції ще в Етрурії поширився сад при маєтку рабовласника - перистиль. Це оточений колонадою внутрішній дворик, оформлений у вигляді партеру з невеликими деревами, чагарниками і квітами. Самшит, тис, кипариси часто стригли, щоб вони гармоніювали з довколишньою архітектурою. В центрі дворика зазвичай знаходилась декоративна водойма з фонтанами (імплувій), оздобленими скульптурою. Чудово сплановані перистильні сади були в будинках м. Панси (ІІ ст. до н.е.). Згодом перистильна композиція була перенесена на міські площі і стала основним елементом громадських споруд (форум в Помпеях ІІ ст. до н.е.). Італійські міста ІІ-І ст. до н.е. були перенаселені. Тому заможні люди, прагнучи жити за їх межами, купували та будували заміські вілли. Римські вілли можна поділити на 2 основних види: вілли сільські чи господарські (рустіка) та вілли міські чи відпочинкові (урбана). Досить поширеними були також вілли фрукт арії, головним елементом яких були плодові сади. Поступово вілли зайняли все узбережжя Неаполітанської затоки та Адріатичного моря. При визначенні місця для будівництва вирішальне значення відігравав цікавий виднокрай. Його часто доповнювали спеціальною терасою. Головний корпус вілли мав Н-подібну в плані форму, іноді складався з комплексу окремих будівель, живописно розміщених на ділянці. Якщо вілла знаходилась не на узбережжі, перед нею закладали пишний партер з квітником - ксістос.

Терасу оточували наскрізною балюстрадою і прикрашали скульптурами. Сад - регулярний за своєю основою, підкреслював основну композицію будівлі. Споруду і сад поєднували прибудовами, терасами, сходами, прямими алеями з лаврів і платанів. В плануванні саду часто повторювалась геометрична фігура: півколо дерев, переважно кипарисів, що оточували квадратну чи ромбовидну клумбу з трояндами та іншими квітами. Цю частину саду називали стадіум, чи іподромом. Грецьку назву мали і багато інших елементів саду. Це свідчить про великий вплив грецького мистецтва на садово-паркове будівництво Стародавнього Риму.

В описах вілл цього періоду ми вперше зустрічаємось з терміном «топіарне мистецтво», тобто мистецтво фігурної стрижки дерев. Назва походить від ймення садівника Топіаріуса. Майстерна техніка підрізання рослин цінувалась дуже високо. Фігурна стрижка в цей час досягає вищого рівня свого розвитку. Наприклад, в саду вілли Ручеллаї, куші самшиту були підрізані в формі кораблів, храмів, ваз, птахів, тварин, людських постатей.

В ІІ-І ст. до н.е. в Римі почали використовувати посадку дерев п’ятірками (римський квінкунс), тобто тісними рядами з однаково підстриженими кронами дерев і відкритими стовбурами. Такий засіб забезпечував видимість поміж стовбурами, створюючи над ними намет з крон.

На клумбах цвіли анемони, айстри, гіацинти, крокуси, левкої, нарциси, гвоздики, туберози, тюльпани, фіалки, лілії тощо. Особливою увагою користувалась троянда, з якої створювали справжні розарії.

Терми, купальні і рибні ставки були обов’язковими на римській віллі і вимагали багато води. Для її запасів створювали спеціальні кам’яні чи бетонні резервуари, розміщені в найвищій точці рельєфу. Цю ділянку зазвичай засаджували деревами, з тим, аби вода не нагрівалась у спеку. Керамічні труби з дрібними отворами від нього прокладали під землею вздовж території саду. Система обводнення часто включала нім феї за грецьким взірцем у вигляді гроту і джерел в затінку дерев. Зсередини грот прикрашали туфом і мушлями, мозаїкою і скульптурами. Римські вілли детально описані Плінієм Молодшим. До найвідоміших слід віднести віллу Містерій (к. ІІІ - поч. ІІ ст. до н.е.), віллу Папірусів у Геркуланумі і віллу Діомеда (І ст. до н.е.) і вілла Лукулла (І ст. до н.е.).

Серед пам’яток СПМ Римської імперії найбільш відома вілла імператора Адріана в Тіволі (114-138 рр.). Вона вирізняється майстерним використанням особливостей італійського пейзажу, рельєфу і флори. В її композиції можна розрізнити 4 вісі, що підкреслюють рельєф. Різниця рівнів на стрімкому схилі, складала 40 м. У фрагментах планування помітно грецький вплив.

На початку періоду імперії в Римі було створено просторі громадські сади. Один з них - Марсове поле, побудоване Агриппою (63 р. до н.е. - 14 р. н.е.), - талановитим полководцем, помічником імператора Августа. На Марсовому полі, окрім цирків, театрів, портиків, терм, було розмішено чудовий парк, прикрашений басейнами, фонтанами, великим озером для купання і різних розваг на воді.

Прикладом невеликого громадського саду для гулянь, може служити портик Лівія, створений також при імператорі Августі. Цей сад займав площу 115x75 м. і мав посередині заглиблений партер з басейном. До нього вели 20 м. ширини сходи. В оточуючому мурі, були півкруглі та прямокутні ніші. Партер оточувала колонада. Сад поділявся на правильної форми ділянки. Алеї, за описом Плінія, були вкриті перголами, а в композиції відчувався грецький вплив. В 132 р. до н.е. було споруджено надгробний пагорб - мавзолей, при будівництві якого використана ідея етруського тулумуса. Ця своєрідна будівля складалась з великих терас, що свідчить про суттєвий вплив на Рим і мистецтва Єгипту. На терасах росли дерева. Більшу частину свого часу римляни проводили поза домівкою: в садах, на форумах, в термах, амфітеатрах чи театрах Улюбленими видовищами були цькування звірів та бої гладіаторів. Серед садів Золотого дому Нерона було зведено театр Флавіїв (який згодом за свої величезні розміри був названий Колоссеумом - Колізеєм) - відпочинковий комплекс - один з найбільших творів світової архітектури.

В римській архітектурі сконцентрувались такі риси, як грандіозність і монументальність в поєднанні з раціональністю конструкцій і планування, відповідність форми споруди її призначенню. Садове будівництво Стародавнього Риму розвивалось за 3-ма домінуючими напрямами:

- сади атріумно-перистильного житлового будинку;

- заміські відпочинкові і господарські вілли;

- міські громадські сади і парки.

Садівники розробили композицію, що підкреслювала головну вісь центральної споруди з врахуванням відкритості простору. В Римі виникли специфічні засоби СПМ, зумовлені характерними рельєфом, природою і кліматом країни:

- використання меліорації та гідротехнічних споруд,

- терасування схилів для закладки парку і розміщення МАФ-ів

- використання квіткового партеру і скульптури.