Політична думка античності мала переважно філософсько-етичну спрямованість. Політика розглядалась як «царське мистецтво управління». Вводилось поняття «ісономії» – рівної участі всіх громадян у реалізації влади, рівності їх перед законом, але раби вважались «знаряддям праці», а демократія через небезпеку хаосу – негативною формою правління. До того ж, у Платона – ідеалізація аристократії минулого, примусово-колективістських методів управління, а тиранія – найгірша форма правління, тому що: «громадяни підкоряються людині, а не ідеї та приватний інтерес тирана підміняє інтерес суспільства». В Арістотеля та Цицерона – перевага надається змішаним формам правління (перший уводить нове поняття «політія» як влада середнього класу).
Політичні концепції Середньовіччя та епохи Відродження.
У Середньовіччі переважала релігійна концепція, яка базувалась на пріоритеті церковної влади над світською, а яскравими ідеологами цього часу були Аврелій Августин та Фома Аквінський. На їх думку, рівність людей, як і їх послух владі, обумовлені Богом – володарем світового порядку. До того ж, політика, на їх думку, має бути моральною, бо це відповідальність перед Богом.
Водночас, були прихильники і світської теорії (Марсилій Падуанський і Уїльям Оккам), але їх небагато. Для епохи Відродження характерна громадянська концепція, яка хоча і звільнила науку від теології, але й політику – від моралі. Сформувався «макіавеллізм» з формулою: «мета виправдовує засоби».
Еволюція політичних ідей в Київській Русі, Росії та на українських землях в ХIV—XVI століттях.
Центральною політичною проблемою того часу була проблема взаємовідносин світської та церковної влад. З одного боку, церква в Київській Русі прагнула піднятися над великокнязівською адміністрацією, що знайшло своє концептуальне відображення у церковному вченні про богоугодного володаря, в основі якого лежала ідея родового, династичного князювання.
З іншого боку,відображаючи інтереси світської влади, поступово склалася концепція одновладдя, верховенства тільки світської влади. Поряд з ідеями східнослов’янських земель навколо Києва переважали християнські морально-етичні норми (від «Церковних уставів» Володимира Великого до «Слова про закон і благодать» митрополита Іларіона та «Повчання дітям» Володимира Мономаха).
Суттєво відрізняються політична теорія і практика на українських та російських землях в ХV – початку ХVІ століть. Це пояснюються передусім тим, що в Росії вже формувалась централізована держава навколо Москви, а українські землі переживали Литовську та Польську добу своєї історії. Саме тому російська політична думка була спрямована на зміцнення власної державності, «обраного народу», як захисника православ’я, але з пріоритетом світської царської влади (І. Грозний). В Україні ж переважали загальні гуманістичні ідеї, поєднання їх з пріоритетом права Божого, відкидався «абсолютний централізм» державної, світської влади, вчені виступали за верховенство Закону й справедливості (Іван Вишенський, Петро Могила).
Політологічний словник
Автаркія (від грецьк. autarkeia – самозадоволення) – політика самоізоляції держави. Частіше за все проявляється в намаганні держави утворити самодостатню економіку.
Біхевіоризм (від латин. behaviour – поведінка) – підхід у політології, який базується на вивченні політичної поведінки.
Геронтократія — перевага у правлячій еліті осіб похилого віку; принцип управління, за яким політична влада належить старійшинам.
Деспотія — один із різновидів диктатури, що існувала в країнах Стародавнього Сходу — жорстко централізована бюрократична монархія з обожнюванням монарха й чітким підпорядкуванням по вертикалі.
Етатизм (фр. еґаґ — держава) — активне втручання держави в економічне, політичне, соціальне й духовне життя суспільства.
Клерикалізм – політична течія, спрямована на посилення впливу релігії та церкви на всі сфери суспільного життя.
Охлократія – домінування в політичному житті суспільства впливу юрби.
Плутократія – форма організації влади на правлінні найбагатших людей.
Поліс (гр. – місто-держава) — особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства в Стародавній Греції, що спирається на економічний і політичний суверенітет громади вільних власників і виробників.
Теократія – форма здійснення влади, за якою вища державна влада здійснюється духівництвом або главою церкви.
Тиранія – історичний різновид диктатури, що одержала розвиток у Стародавній Греції; форма здійснення державної влади, заснована на одноосібному правлінні, використанні прямого насильства.
Узурпація — насильницьке, протизаконне захоплення влади або присвоєння чужих прав, повноважень; досягнення влади з порушенням законодавчо встановленої процедури.
Самостійна робота № 1
Тема. Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу.
1 Особливості таі характерні риси політичних ідей у Єгипті та Месопотамії.
2. Порівняльний аналіз політичної специфіки Індії та Китаю.
3. Античність і Стародавній Схід.
Питання для самоперевірки
1. Що вивчає політологія? Назвіть основні етапи розвитку політології.
2. Якими методами користується політологія при вивченні свого предмета?
3. Які функції виконує політологія? У чому її взаємодія з іншими науками?
4. Які парадигми політології ви знаєте?
5. У чому сутність міфологічної концепції політики та особливості ідей античності?
6. У чому схожість і відмінність світових політичних ідей Середньовіччя, епохи Відродження та Київській Русі, Московії та українських мислителів?
Література: [1, 5, 12, 13, 20, 21, 29, 31, 34, 40, 45].
