Глава дипломатичного представництва виконує покладені на нього міжнародним і внутрішньодержавним правом обов'язки до припинення своїх офіційних функцій.У міжнародній практиці і міжнародному праві склалися такі підстави припинення місії дипломатичного представника:а)відкликання його державою, що акредитує;б)оголошення його persona non grata за діяльність, несумісну зі статусом дипломата;в)розірвання дипломатичних відносин між державами;г)війна між державою, що акредитує, і приймаючою державою;д)припинення існування держави, що акредитує, і приймаючої держави як суб'єктів міжнародного права. Дипломат -посадова особа відомства закордонних справ,у тому числі дипломатичного представницт. держ.за кордоном,що має дипломатичн. ранг.Бере безпосередню участь у виконанні ф-цій відомства,зокрема офіційних контактів у сфері міжн.зносин з представника ін.держави.Як пралило,має дипломатичний імунітет.Дипломатичне представництво-постійний закордонний держ.орган зовнішніх зносин,очолюваний,дипломатичн. представником,створений на основі спільної угоди однією державою на території ін.для підтримання постійних офіційних контактів. Диплом.представн. виступає від імені своє країни у всіх питаннях,що стосуються відносин з ін.стороною.Призначення диплом. представника відбувається після того,як акредитуюча держ.переконається в тому,що держ.перебува. дала агреман,на ту особу,яку вона передбачає акредитува-ти як голову представництва.Держава перебування може оголосити консульського або диплома. представника персоною нон-грата.Персона нон-грата-особа, кандидатура якої як диплом. представн. викликає заперечення уряду держ. перебування.У такому разі держ.,що призна-чила особу,відкликає її.Припинення повноваження представника:відкликання державою інтереси,якої представляються,оголошення персоною нон-грата,відмова дипломата виконувати власні ф-ції через певні причини, припинення існування як суб'єкта МП держ.,яка акредитувала представника або держ. перебування, докорінна зміна держ. устрою в держ.,що акредитувала диплом. представника, розірвання дипломат. відносин або виникнення стану війни між держав.
133.Правовий статус спеціальних місій. Спеціальна місія в МП-це різновид тимчасових закордонних органів зовнішн. зносин,що складаються з представників, які направляються однією держ ін.для виконання конкретних завдань,обумовлених згодою між цими держ.Спеціальні місії регулюються Конвенцією про спеціальні місії від 8.12.1969р., і Факультативним протоколом про обов`язкове розвязання спорів. Спеціальні місії,так само як і посольства,реалізують міжн. првавосубєкність держ.,а також відповідають принципам Статуту ООН,шо стосується суверенної рівності держ.і розвитку дружніх відносин та співробітництва між ними.Спеціальні місії мають істотну особливість:вони можуть функціонувати навіть за відсутності дипломатичних або консульських відносин між S МП.
138.Консульськи привілеї і імунітети. Консульські привілеї і імунітети-це певні перевага і пільги,які надаються консульським представництвам,консулам, посадовим особам консульств з метою полегшення,здійснення ними своїх ф-цій у держ.перебування.Основні положення про консульські привілеї та імунітети закріплені у Віденській конвенції 1963р. Консульські представництва мають нас-тупні привілеї та імунітети:1.приміщення консульства та його транспортні засоби, житлові приміщ.посад. осіб консульства, архіви і документи недоторкані,доступ може бути тільки за проханням та за згодою глави консульського представництва;2.право безперешкодного спілкування зі своїм урядом,корис-тування шифром,кур'єрами;3.звільнення від податків,мита,особисті привілеї та імунітети, особиста недоторканість консульських посадових осіб(вони підлягають арешту тільки за тяжкі злочини на підставі судових органів країни перебування)у порівняна з абсолютним імунітетом дипломатичних представництв,імунітет консулів є обмежений, вони можуть бути викликані в якості свідків,але при відмові до них не можуть бути застосовані міри примусу, вони звільняються від податків,мита, огляду особистого багажу,виконання особистих повинностей.
134.Законодавство України про дипломатичну службу. Дипломатична служба України-це професійна діяльність громадян України, спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном. Відносини, що виникають у зв'язку з проходженням дипломатичної служби, регулюються Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про державну службу", Кодексом законів про працю України, Консульським статутом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Основні принципи дипломатичної служби:служіння Українському народові; відстоювання національних інтересів України; пріоритет прав і свобод людини та громадянина; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; професіоналізм, компетентність, ініціативність, об'єктивність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і додержання дисципліни. Основними завданнями дипломатичної служби є: забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права; проведення зовнішньополітичного курсу України, спрямованого на розвиток політичних, економічних, гуманітарних, наукових, інших зв'язків з іншими державами, міжнародними організаціями; захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном та ін.
135.Законодавство україни про консульську службу У. Задачами консульських установ України відповідно до Консульського статуту України є:—захист за кордоном прав і інтересів України, юридичних осіб і громадян України; —сприяння розвитку дружніх відносин України з іншими державами, розширенню економічних, торгових, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв'язків і туризму;—сприяння вихідцям з України та їхнім спадкоємцям у підтримці контактів з Україною.Правовою базою діяльності консульських установ України є: Консульський статут України; поточне законодавство України;міжнародні договори України;міжнародні порядки. У відповідності зі статтею 2 Віденської Конвенції про консульські зносини 1963 року встановлення консульських зносин між державами здійснюється за взаємною згодою.Консульська установа (консульство)—це постійний державний орган зовнішніх зносин, що засновується в іншій державі на основі угоди між двома державами для виконання консульських функцій у визначеному консульському окрузі. У міжнародній практиці розрізняють чотири види консульських установ:1. Генеральне консульство; 2. Консульство; 3. Віце-консульство; 4. Консульське агентство.
136.Встановлення консульських зносин і відкриття консульств. Встановлення консульських зносин між держ. здійснюється за взаємною згодою.При цьому згода.дана на встановлення дипломатичних відносин між двома держ.,передбачає,якщо не обумовлено ін.. згоду на встановлення консул. зносин.Як зазначено в ст.4 конвенції про консульські зносини консульська установа може бути відкрита на території держ. перебування тільки за згодою цієї держ.Але консульства фнкціонують не в масштабах усієї держ..а в межах так званого консуль-ського округу.За процедурою місцепере-бування консульської установи.її клас і косульський округ визнааютьяся спочатку держ.,яка представляє,а потім підлягає схваленню держ. пербування.Подальші зміни місцеперебування територ. консуль-ського округу можливі тільки за згодою держ.перебування.
152.Міжнародна організація кримінальної злочинності (Інтерпол). Особливе місце в міжн. співробітництві посідає Міжнародна органі-зація кримінальної поліції (Інтерпол), яку створено в 1923р.у Відні.Із неурядової організації Інтерпол перетворився на між-урядову і нині обє`днує понад 170 держ. Вищим органом Інтерполу є Генерал. асамблея,сесії якої проходять 1раз на 1р. Виконавчий комітет фомується з представ-ників регіонів.Постійно діючим апаратом є секратеріат.Відповідно до статуту Інтерпол забезпечує і розвиває взаємне співробіт-ництво органів кримінал. поліції в межах чинного законод. створює і розвиває уста-нови,що можуть сприяти запобіганню злочинів. Основна його робота-організація співробітн.по конкретним кримін. справам шляхом прийому,аналізу і передавання інформ.від НЦБ і для них.Принципи дяльності:протидія-організованій злочинності, наркобізнесу,міжн. терирозму,сексбізнесу та торгівлі людьми, фальшивомонетництву, злочинам у сфері інтелектуал. власності. Напрями міжн. співробітн. в боротьбі зі злочинністю: підписання та реалізація договорів про боротьбу зі злочинами; надання правової допомоги (враховуючи екстрадицію);розробка міжн.норм і стан-дартів,які забезпечують захист прав і людини у сфері правопорядку; взаємодія у виявленні.запобіганні і розкритті злочинів.
139.Інститут почесних консулів. Держави у своїй практиці використовують призначення як штатних консулів, так і позаштатних (почесних) консулів. Останні звичайно призначаються з числа осіб, які постійно мешкають у державі перебування консульства, вони можуть бути як громадянами держави, що призначає, держави перебування,так і громадянами третьої держави.Часто почесними консулами є адвокати,-бізнесмени, діячі культури, що мають високий авторитет у державі перебування.Почесні консули не перебувають на державній службі держави, що призначає, і не одержують від неї заробітної плати, тому даний інститут економічно вигідний. За існуючим правилом збори, що стягуються почесним консулом за консульські послуги, що робляться ним, йдуть у його прибуток.Україна в перші роки своєї незалежності достатньо часто вдавалася до використання цього інституту.Перші почесні консули України призначалися з числа закордонних громадян українського походження.Інститут почесних(позаштатних)консулів широко використовується у міжн. дипломат. практиці.Почесні консули призначаються з-поміж аторитетних місцевих громадян у тих випадках,коли держ.,що представляє,вважає недоцільним утримання штатного консула. Почесний консул утримується як правило за рахунок консульських зборів.Переваги, привілеї та імунітети консул.установ та їх посадових осіб, регламентовані конвен. Переважно поширюються і на консул. установи, очолювані почесними консулами. Деякі особливості режиму,що його застосовують до почесних консульських посадових осіб, містяться у Конвенції.
140.Поняття права міжнародної безпеки. Право міжнародної безпеки являє собою сукупність принципів і норм, що регулюють взаємодію держав у сфері забезпечення загального миру і безпеки, включаючи превентивну діяльність.Усі держави, вступаючи у світове співтовариство, беруть на себе зобов'язання здійснювати свою міжнародну діяльність відповідно до основних принципів міжнародного права. Одним із таких принципів є обов'язок держав вирішувати свої «міжнародні спори мирними способами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку і справедливість». До міжнародно-правових способів забезпечення міжнародної безпеки належать: мирні способи вирішення спорів;загальна і регіональна безпека; роззброювання;заходи для запобігання ядерній війні;неприєднання та нейтралітет; заходи для припинення актів агресії (самооборона);дії міжнародних організацій;заходи для зміцнення довіри між державами.Незважаючи на наявний широкий перелік способів підтримки міжнародного миру і безпеки, у міжнародному житті нерідко в результаті зіткнення інтересів виникають конфліктні ситуації між державами.У Статуті ООН сформульована одна з головних цілей ООН і морально-політичний фундамент права міжнародної безпеки - "звільнити прийдешні покоління від страхіть війни". Принципи права міжнародної безпеки можна класифікувати на загальні і спеціальні.До загальних належать основні принципи сучасного міжнародного права – роззброєння,принцип суверенної рівності держав,принцип непорушності кордонів,принцип сумлінного виконання міжнародних.До спеціальних принципів можна віднести:принцип рівної безпеки;принцип рівності й однакової безпеки;принцип неприпустимості нанесення шкоди безпеці держав.
141.Сучасна концепція підтримання миру в рамках ООН. 5 грудня 1986 р. і 7 грудня 1987 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення, які мають винятково важливе значення в досягненні головної мети сучасного міжнародного права - підтримки і збереження миру в усьому світі. Ці рішення являють собою спеціальні резолюції про створення всеосяжної системи міжнародного миру і безпеки. Прийняттям цих резолюцій концепція всеосяжної безпеки, що встановилася у світі з часу прийняття Пакту Бріана - Келлога і була зміцнена заснуванням ООН і її Статутом, одержала принципове схвалення людства в нових умовах розвитку міжнародного співтовариства.Ці резолюції, підкріплені резолюцією ГА ООН від 7 грудня 1988 p., що визначає "всеосяжний підхід до зміцнення міжнародного миру і безпеки, відповідно до Статуту ООН", значною мірою сприяли активізації міжнародно-правових умов світової громадськості у прийнятті різних заходів у сфері зміцнення міжнародної безпеки. Разом із тим складалися умови для формування системи принципів і норм, які належать до права міжнародної безпеки, і виділення цього права у самостійну галузь сучасного міжнародного права. ООН,відіграє Декларація про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН (1970 p.). Ця Декларація значною мірою розширила зміст основних принципів міжнародного права, коротко сформульованих у Статуті ООН, які є юридичною основою права міжнародної безпеки.Поряд із Статутом ООН і Декларацією про принципи міжнародного права (1970 р.) до документів (джерел) універсального характеру варто віднести і раніше відзначені резолюції ГА ООН від 05.12.1986 і від 07.12.1987 про створення всеосяжної системи міжнародного миру і безпеки, а також резолюцію ГА ООН від 07.12.1988 про всеосяжний підхід до зміцнення міжнародного миру і безпеки відповідно до Статуту ООН.
