роблема визначення правосуб’єктності індивідів в сучасному міжнародному праві.

Проблема міжнародної правосуб'єктності фізичних осіб уже порушувалася при розгляді видів міжнародної правосуб'єктності. Ця проблема набуває свого особливого звучання при розгляді ролі і правового статусу фізичних осіб у сучасному міжнародному праві.Під фізичними особами прийнято розуміти громадян даної держави, іноземців, осіб без громадянства й осіб, що мають подвійне громадянство. Всі вони разом складають населення, що мешкає на території певної держави, що підпорядковане її юрисдикції. Водночас термін «населення» у міжнародному і у внутрішньодерж праві має неоднакове значення. У міжнар праві під населенням розуміється сукупність фізичних осіб, індивідів, що населяють територію держави в даний момент, тобто проживаючих на її території. У внутрішньодерж праві основний акцент робиться на юрисдикцію держави над цим населенням. У силу того, що на територію держави поширюється її повний і винятковий суверенітет, особи, які населяють її, знаходяться під повною і винятковою юрисдикцією цієї держави, котра встановлює у своєму національному праві їх відповідний юридичний статус і правовий режим.Держава здійснює стосовно свого населення три види юрисдикції — законодавчу, виконавчу і судову. У силу законодавчої юрисдикції держава встановлює юридичний статус осіб, які складають її населення, відносячи їх до категорій своїх громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства або осіб із подвійним громадянством. Таким чином, регулювання правового становища фіз осіб, що знаходяться на території держави і складають її населення, входить у виключну компетенцію даної держави.Коло, обсяг і характер прав і свобод, наданих населенню, залежать від економічних, соціальних і національних особливостей розвитку кожної держави..У сучасній західній доктрині міжнародного права переважна більшість авторів уже дуже тривалий час розглядає надання індивідам прямого доступу в міжнародні судові органи в якості сторони в процесі як одне з основних доказів можливості прямого регулювання міжнародним правом становища індивідів.У вітчизняній доктрині з цього приводу висловлюються різні точки зору. Найбільш часто акцентується увага на тому, що міждержавні угоди, котрі передбачають прямий доступ індивідів у міжнародні судові органи, зустрічаються надзвичайно рідко, вони нетипові і не можуть змінити загальне правило. Деякі автори, як відзначилося, підкреслюють, що міжнародна правосуб'єктність індивідів носить у цих випадках похідний, обмежений характер і не повинна протиставлятися державному суверенітетові.

Водночас існує і думка, відповідно до котрої такого роду угоди створюють лише тільки взаємні права й обов'язки для їхніх учасників із приводу прямого доступу індивідів у міжнародні судові органи. Але вони об'єктивно не можуть перетворити індивідів у суб'єктів міжнародного права, підкорити їх безпосередньому впливу норм, що містяться в цих угодах, оскільки індивіди не в змозі брати участь у міждержавних відносинах.Міжнародне право відіграє значну роль у регулюванні прав і свобод індивіда. У одних випадках норми міжнародного права встановлюють стандарти правового статусу індивідів, в інших — є безпосередньою підставою для виникнення суб'єктивних прав і обов'язків людини.Слід мати на увазі, що форма впливу міжнародно-правових норм на правове становище населення в кожній конкретній державі залежить від прийнятої в ній концепції співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права.Роль міжнародного права в регулюванні правового статусу індивідів виражається, зокрема, у тому, що держави:—у силу звичаєвих правових норм міжнародного права взаємно визнають виняткову юрисдикцію держав у регулюванні правового статусу осіб, що складають їхнє населення;—взаємно погодилися визнавати право патримані-альної (вітчизняної) держави в установлених випадках сприяти своїм громадянам, які знаходяться за межами їх державних кордонів на іноземній території, у здійсненні їх прав, передбачених для іноземців;—регулюють на рівні норм загального міжнародного права правове становище осіб, що входять до складу їхніх закордонних органів зовнішніх зносин (дипломатичні представництва, консульські установи і т.д.);—у спеціальних угодах домовляються про право фізичних осіб у порядку, встановленому внутрішньодержавним законодавством, звертатися в міжнародні організації за захистом своїх прав.Таким чином, у міжнародному праві є достатньо підстав для становлення системи міждержавного співробітництва з питань правового статусу фізичних осіб.Ця проблема набуває особливої значимості з урахуванням того, що на сучасному етапі розвитку світового співтовариства загальновизнано, що політичні, соціальні, економічні, культурні й інші права людини виступають не в якості дару держави або його посадових осіб, а є невід'ємними правами кожного індивіда, якими він наділений у силу свого народження незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, мови, політичних та інших переконань. Права і свободи людини складають основу не тільки громадянського суспільства, але і базис сучасної цивілізації.

31.Поняття та види території у міжнародному праві. Територія у МП-це простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею,надрами і повітряним простором,а також космічний простір і небесні тіла,що знаходяться в ньому.З погляду правого режиму території можна поділити на 3 види:Держ.територія; міжн. те-риторія; територія зі змішаним правовим ре-жимом.Держ. територія.-це простір,у межах якого певна держава здійснює свою верховну владу,свій суверенітет.Міжнар.територія.-це простір за межами державн. територій,який не належить жодній окремій держ.,а перебуває у спільному користування світового співтова-риства і його правовий режим визначається всіма державами відповідно до норм МП.Терит.зі зміш. прав. режимом охоплює конти-нентальний шельф та економічну зону;вона не перебуває під суверенітетом держ. і не входи-ть до складу держ. території.Термін «територія» використовується в міжнародному праві для позначення земного, а також позаземного простору, відмежованого від інших просторів певними межами, і такого, що має визначений юридичний статус (наприклад, статус державної території) і відповідний йому правовий режим.Поняття «правовий статус» і «правовий режим» використовуються в якості критерію для юридичної класифікації територій. Хоча багато юристів-міжнарод-ників ототожнюють ці поняття, вважається, що вони усе ж мають різне тлумачення. Під правовим статусом території слід розуміти її базисну правову характеристику, визначення її основної приналежності відповідно до міжнародно-правової класифікації територій (наприклад, державна територія, міжнародна територія й ін.).Правовий режим виступає у виді визнаних у міжнародному праві й у законодавстві держав специфічних рис і характеристик певної території, що в сукупності визначають і обумовлюють певний, відмінний від інших, порядок її використання. Підтвердженням наших висновків є те, що території, які мають однакову юридичну природу й утворюють єдину просторову категорію, можуть відрізнятися специфічними особливостями свого правового режиму. Наприклад, у категорії державної території можуть існувати такі правові режими, як внутрішні морські води і територіальні води (територіальне море), а в категорії міжнародних просторів — відкрите море, морське дно за межами національної юрисдикції і т.д. І навпаки, правовий режим територій, що мають різну юридичну природу, може мати багато спільного, наприклад, правовий режим міжнародних каналів і відкритого моря.Слід зазначити, що розуміння міжнародним правом території переважно в просторовому аспекті не має нічого спільного з поняттям території в її природному значенні, як середовища існування земної фауни і флори, місцезнаходження природних багатств і ресурсів, середовище проживання людини і матеріальної основи її існування, хоча останнє і враховується в нормах міжнародного і національного права, що стосуються природокористування.Більшість авторів сходяться в тому, що територія в міжнародному праві відіграє важливу роль із позицій її приналежності або неприналежності визначеному територіальному суверену (державі) або можливості її використання всіма державами — членами світового співтовариства. Звідси виділяють два види територій: а) державну; б) міжнародну. Деякі автори виділяють ще території зі змішаним і з особливим режимом.Державна територія — це територія, що правомірно знаходиться під суверенітетом конкретної держави, над якою нею здійснюється територіальне верховенство.Міжнародна територія — це територія, на яку не поширюється суверенітет якоїсь держави. Таких територій небагато: відкрите море; міжнародний район морського дна — морське дно і його надра за межами континентального шельфу прибережних держав (за межами національної юрисдикції); повітряний простір за межами державних територій; Антарктика; космічний простір, Місяць та інші небесні тіла. На цій території, що знаходиться в загальному користуванні держав, діють загальновизнані принципи і норми міжнародного права.Територія зі змішаним режимом — це територія, на якій діють одночасно як норми міжнародного права, так і норми національного законодавства прибережних держав.Території зі змішаним режимом умовно можна розділити на дві групи: 1) ті, що прилягають, і виняткові економічні зони і континентальний шельф прибережних держав, що не входять до складу державної території прибережних держав; 2) міжнародні ріки, міжнародні протоки, що перекриваються територіальними водами прибережних держав, і міжнародні канали, що входять до складу територій прибережних держав.Своєрідним різновидом територій є території з особливим міжнародним режимом — це демілітаризовані і нейтралізовані зони і зони миру (у разі їхнього встановлення). Виділення таких територій носить суто функціональний характер із метою визначення ступеня їхньої мілітаризації. До складу цих територій можуть входити державні території або державні, міжнародні території і території зі змішаним режимом одночасно: наприклад, архіпелаг Шпіцберген, Аландські острови, Панамський і Суецький канали, Місяць та інші небесні тіла та ін.

32.Теоретичне обгрунтування правової природи території (обєктивна теорія, теорія компетенції, просторова територія). До теорії території-суб’єкта, близької до концепції держави, запропонованої органицистами, територія розглядається як власне складова держави-особи. Її позначають або як „якість держави”, або як „корпус держави”, або як „елемент, що має характер держави”, або як „сутність держави”; у даному випадку держава є „територіальною організацією”.

Теорія території-об’єкта вказує на прогрес у доктрині, тому що в ній держава відокремлюється від її території. При цьому між ними встановлюється найтісніший зв’язок: відносини власності. Вважається, що держава здійснює над своєю територією речове право подібне тому, яким наділений власник тієї чи іншої речі. Дана теорія виходить з епохи абсолютної монархії, коли домінувала „майнова” концепція держави. Насправді, теорія території-об’єкта побудована на помилковій ідеї влади держави – влади, що здійснюється безпосередньо щодо людей чи їхньої діяльності, а не щодо речей. Відповідно до теорії, що представляється Мишу і Дюгі, територію пропонується розглядати як кордони влади держави. Поняття території-кордонів представляються більш реалістичним, ніж попередні теорії, і відбивають тісний зв’язок між територією та апаратом управління. Його недолік полягає в тому, що в ньому не повно відображається правове значення території для самого існування держави.В дійсності територія являє собою щось більше, ніж кордони. Вона є головною правовою підставою компетенції держави. Сформульована ще в 1905 р. Радницьким, теорія-території як підстави компетенції є нині найбільш визнаною в доктрині (Кельзен, Фердросс, Бадеван, Селль, Буркен) і прекрасно узгоджується з усіма аспектами територіальної влади держави.Погодитися з даною теорією не значить виключити, а, навпаки − використовувати її паралельно з теорією території-кордонів. Тому що якщо територія є для держави підставою в її діях, то необхідно обмежити її владні повноваження її власною територією.

33.Правовий статус території та види правого режиму території. Тер-рія-це просто-ри земної кулі,що включають її сухопутну і водну поверхні,надра,повітр. простір,а також космічний простір і небесні тіла.Поділ тери-торії у МП:територія під юрисдикцісю держ. (частина поверхні,що правомірно належить певній держ.,у межах якої вона здійснює своє територіал.верховенство-сухопутна тер-рія, повітряний простір,водна тер-рія,надра); тери-торія з міжн.-правовим регулюванням – це території,які не перебувають під суверенітет. будь-якої держ. є спільним надбанням усього людства:Антарктика(Договір про Антарктику 1959р.),відкрите море (Конвенц. про відкрите море),міжнародні протоки і канали (конвенція про режим чорноморських проток 1958р. договір між Чилі і Аргентиною щодо Магеланової протоки 1941р.)морське дно за межами континентал. шельфу(конвенція ООН з морського права 1982р.конвенція про режим чорноморських проток 1936р.),космічний простір Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання косміч-ного простору,включаюч місяць1944р.),міжн. ріки,повітряний простір над відкритим морем (Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944р. та ін.), багатонаціональні ріки (угода між Аргентиною і Уругваєм щодо ріки Уругвай 1946р.);територія зі змішаним режи-мом регулювання-прилегла зона,виключна економ. зона,континен. шельф,міжн. протоки і канали;територія,що перебуває під юрисдик-цією міжнар.морського права(Конвенція ООН про морське право 1982 року).

37.Державна територія з міжнародним режимом використання (Шпіцберг). Своєрідним різновидом територій є території з особливим міжнародним режимом — це демілітаризовані і нейтралізовані зони і зони миру (у разі їхнього встановлення). Виділення таких територій носить суто функціональний характер із метою визначення ступеня їхньої мілітаризації. До складу цих територій можуть входити державні території або державні, міжнародні території і території зі змішаним режимом одночасно: наприклад, архіпелаг Шпіцберген, Аландські острови, Панамський і Суецький канали, Місяць та інші небесні тіла та ін.Договір про Шпіцберген 1920 року встановлює статус цього, розташованого в Арктиці архіпелагу. Відповідно до договору Шпіцберген (Свальбард) є демілітаризованою і нейтралізованною територією, що знаходиться під суверенітетом Норвегії. Договором також передбачається вільний доступ на острови і води архіпелагу громадян усіх держав-учасниць договору для проведення господарської, наукової або іншої діяльності.

34.Види правового режиму території. Поняття"територія" у самому широкому розумінні означає усю планету Земля з її сухопутною та водною поверхнею, надрами та повітряним простором, середовище матеріального існування людської цивілізації, а також прилеглий до Землі космічний простір, Місяць та інші небесні тіла.Єдиного загальноприйнятого підходу до класифікації територій на види у науці міжнародного права та практиці міжнародних відносин не існує. Найбільш популярним є такий поділ територій на види залежно від їх правового режиму:1) державна територія. Правовий режим цієї території визначається її належністю до певної держави, яка здійснює стосовно неї та у її межах територіальне верховенство;2) міжнародні території (території з міжнародним режимом) являють собою ділянки простору, на які не поширюється суверенітет жодної держави (напр., відкрите море та повітряний простір над ним,космічний простір з Місяцем та іншими небесними тілами).Особливістю правового режиму міжнародних територій є те,що вони, по-перше,не належать жодній державі,а по-друге,вони відкриті для дослідження та використання згідно з нормами міжнародного права усіма державами на основі принципу їх рівності;3) території зі змішаним правовим режимом завжди розташовані поза межами державної території,проте окремі права на використання цих територій належать виключно державі,до території якої вони прилягають(прилегла зона, виключна економічна зона та континентальний шельф);4) державна територія міжнародного користування. Особливістю правового режиму цих територій є те, що вони, з одного боку, не виключаються зі складу території відповідної держави, а з іншого - використовуються цією державою чи третіми країнами у особливому порядку. До державних територій міжнародного користування слід відносити міжнародні канали, міжнародні протоки, міжнародні судноплавні ріки, які територіально належать одній або декільком державам, але в силу міжнародних договорів можуть використовуватися і іншими державами;5) території з особливим правовим режимом можуть включатися до складу території відповідної держави, але використовуються нею в особливому, як правило, обмеженому порядку(нейтральні та демілітаризовані зони).Нейтральні зони, як правило, географічно розташовуються між двома чи більше державами і не належать жодній з цих держав.

39.Поняття види і способи встановлення державних кордонів. Специфіка визначення кордонів в надрах, повітряному просторі та космічному просторі. Специфіка виз-начення кордонів в надрах, повітряно-му просторі.Державн. кордони- лінії,що визначають межі держ. території, встанов-люються за угодою між відповідними держ. за допомог.делімітації та демаркації.Делімітація кордонів–договірне встанов-лення лінії (межі) держ. кордону,яке здійснюється за картами з детальним зобра-женням на них рельєфу,гідрографії,насе-лених пунктів та ін. фізико-географічн. об'єктів,при делімітації кордонів договірні сторони проведену на карті лінію кордону супроводжують докладним описом.Карту з нанесеною на ній лінією держ. кордону підписують або парафують,скріплюють гербовими печатками.Договори про делі-мітацію кордону містять зобов'язан.сторін про демаркацію кордону.Демаркація кордонів-визначення і позначення лінії держ.кордону)на місцевості за допомогою встановлення прикордонних знаків на основі договорів про делімітацію кордонів і доданих до них карт.Роботи з демаркації кордонів виконують змішані комісії, створені договірними сторонами.Іноді такі ф-ції виконує міжн.орган,який утво-рюють на основі взаємної домовленості. Після завершення робіт з демаркації кордонів комісія складає спеціальний протокол-опис кордону, що демаркується, а також протокол на кожен прикордонний знак зі схемами.Види:сухопутні,водні кор-дони,кордони надр,повітряні кордони. Сухопутні кордони і кордони по рікам та ін.водоймам встановлюються згідно з договорами сусідніх держав.Морські кордони,які відділяють територ.води держ. від відкритого моря, встановлюють-ся законодав.прибережної держ. відповід-но до загалноприйнятих принципів МП. територіальні води держ. розмежовуються за угодою між ними. Надрами, за МП є простори розташовані під поверхнею сухопутної і водної державн. територ. в межах кордонів держ. Вважається,що ці простори геометрично звужуються до центра Землі.Повітряний простір стано-вить простір над сухопутною і водною терит. держ., заповнений повітрям. Висот-на межа повітрян. територ. практично не встановлюється,хоч прийнято вважати,що розмежування повітряного і космічного простору проходить на висоті 100-110 км.

121.Членство в міжнародних організаціях. Питання членства у міжн. організаціях на перших стадіях розвитку було заплутаним.Оскільки в л-рі наводи-лися різні позиції щодо складу і класифі-кації членів міжнародних організацій. проте згодом були знайдені певні форми членства:загальновизнано,що всі члени міжн. організації рівні і повноправні,а з ін.–держави,що беруть участь у заснуван-ні міжн. організації називаються”члени-фундатори”,а дрежави,що приєдналися згодом „члени-організації”Поряд з такою класифікацією у міжнародній практиці існує кілька типів(видів)держав,які не є членами організацій,але беруть участь в їхній роботі.Це асоційовані члени, спостерегачі і неурядові організації, яким надається консультативний статус.

35.Територіальний суверенітет,територіальне верховенство,територіальні права. Територія в МП у широкому розумінні це простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряним простором,а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому.Територіальний суверенітет-держава на власній території здійснює свою верховну владу,свій суверенітет.Це співвідношення основних ознак державної території: наявність державі; її верховенство на даній території.Під територіальним верховенством розуміють повну і виключну владу держави в межах своєї території.На підставі цього держава може встановити відповідний правопорядок, що дає змогу використовувати у своїх інтересах як саму територію так і її матеріальні компоненти.Територіальне верховенство держави прямо зв'язане з державним суверенітетом і виступає в якості одного з його складових елементів.Недарма стаття 2 Конституції України проголошує, що суверенітет України поширюється на всю її територію.У міжнародному праві, відповідно до визначення Міжнародного суду,територіальне верховенство розуміється як територіальний суверенітет.Територіальний суверенітет можна визначити як право держави здійснювати виняткову юрисдикцію стосовно всіх осіб і предметів на своїй території.Отже, правовий режим усіх суб'єктів і об'єктів, що знаходяться на території держави, визначається і регулюється винятково її законами, і держава вправі не допускати на своїй території діяльності будь-якої іншої держави або організації.Територіальний суверенітет це дуже складне і комплексне поняття, що має системостворюючі характеристики. При практичній реалізації він виявляється у виді територіального верховенства народу і держави. Таке верховенство передбачає:— право народу на самовизначення, тобто право кожного народу вільно установлювати свій політичний статус, вільно вибирати і забезпечувати свій політичний, економічний і культурний розвиток без будь-якого втручання ззовні;— визнання того,що будь-які територіальні зміни статусу державної території або її частини як у бік збільшення,так і у бік зменшення,будь-яка зміна державних кордонів повинні провадитися винятково у відповідносте з прямим волевиявленням народу, згодою держави і міжнародного права без будь-якого втручання ззовні, погрози силою або її застосування,з обов'язковим наступним завердженням будь-яких територіальних змін вищим законодавчим органом держави.Будь-які територіальні спори повинні вирішуватися винятково мирними способами шляхом переговорів у відповідності зі статтею 33 Статуту ООН і чинними міжнародними угодами;— право держави на прийняття законів і правил,що регулюють режим державної території й окремих її складових частин,питання громадянства,місця проживання, переміщення,в'їзду і виїзду з країни й інших прав і свобод людини;— виняткову й абсолютну владу держави в межах державної території, що виключає владу будь-якої іншої держави, якщо інше не встановлено спеціальною міжнародною угодою.Це означає,що на території держави виключається будь-яка діяльність публічної влади іншої держави і що вища влада держави здійснюється системою державних органів у законодавчій, виконавчій, адміністративній і судовій сферах;— невтручання у внутрішні справи держави з боку інших держав, міжнародних організацій, іноземних фізичних і юридичних осіб;— визнання недоторканності державної території, що виключає будь-які дії інших держав проти територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої держави, застосування сили або погрози силою,а також будь-яку воєнну окупацію в порушення міжнародного права;— наявність невід'ємного права держави всіма наявними законними способами захищати недоторканність своєї території і державних кордонів, політичну незалежність і цілісність своєї держави,а також життя,майно,честь і гідність громадян,майнові та інші немайнові права фізичних і юридичних осіб;— право держави на застосування всіх законних способів владного примусу для дотримання законів і правил як до власних фізичних і юридичних осіб,так і до іноземців,що знаходяться на її території,якщо інше не встановлено чинними міжнародними угодами.Отже,влада даної держави є вищою владою стосовно всіх фізичних і юридичних осіб,що знаходяться в межах її території.Отже,ніхто не вправі насильно позбавляти державу в належній їй території відповідних природних ресурсів і змінювати державні кордони.Земля і державні надра не можуть використовуватися іншими державами або їхніми представниками в промислових цілях без згоди територіального суверена.Правда,у ряді випадків держави вправі здійснювати свою юрисдикцію стосовно осіб і дій, вчинених за межами своєї території.Є загальновизнаним,що юрисдикція держави може поширюватися за межами її кордонів тільки на свої військові кораблі у відкритому морі, повітряні судна поза своєю територією і на космічні об'єкти та їхні екіпажі.Крім того,в ординарних умовах за межами державних кордонів держави можуть здійснювати лише визначені права на живі і мінеральні ресурси окремих морських районів та іншу точно обмежену цілеспрямовану юрисдикцію,що допускається міжнародними угодами і міжнародними порядками (наприклад, у межах зони, що прилягає,та виняткової економічної зони, в Антарктиці і т.д.).

36.Державна територія поняття: поняття природа та складові частини. Державна територія - це частина поверхні землі,то правомірно належи-ть певній держ.у межах якої вони здійснює своє територ.верховенство.Територія,що перебуває під суверенітетом держави:І.Сухопутна територія-материк,острови,анклави, квазідер-жавна територія (повітряні і морські судна у відкритому морі і повітрян. просторі, простір над ними,підводні трубопроводи,кабелі, над-водні споруди у відкрит. морі,космічні об'єкти та ін.),арктичні сектори окремих держ. 2.повітрян.простір–повітр.простір заввишки 100-110 км розташований над сухопутноюі водною поверхнею;3.водна територія-територ. море,внутрішні води;морські води,у тому числі води держав-архіпелагів;води портів; води заток,"історичних заток", води рік, озер, каналів,та ін. водойм,внутрішні моря;4..надра держ.терито.поверхня дна і надра континент.. шельфу.Правов.режим держ. території полягає у територіальн. верховенстві держави: влада певної держ. є вищою щодо всіх фіз. і юрид.осіб,які перебувають на її територ.; на території держ.виключається діяльність публічн.влади будь-якої держ.;вища влада здійснюється системою державн.органів у законод.,виконавч.,судов. сферах;у межах своєї території держ. може застосовувати до своїх громадян,іноземців та осіб без громадянства засоби владного примусу, що відповідає закону,якщо ін.не перед-бачено договором;юрисдикція держ. по-ширюється на осіб, споруди і транспортні засоби,що перебувають за межами терито-ріал. моря, тобто за її територією,а також на космічні об'єкти та їх екіпажі;ніхто не має право насильно позбавити державу території,що їй належить,і відповідно природних ресурсів,а також змінити держ. кордони;держ.територія, не можуть бути використані ін.держ,їх юрид. або фіз. особами у промислових цілях без згоди територіального суверена.

38.

41.Правові підстави і способи зміни державної території. Територія зі змішаним правовим режимом охоплює континентальний шельф та виключну економічну зону.Міжнародно-правова особливість цього виду територ.поля-гає в тому,що вона не перебуває під сувере-нітетом держ.і не входить до складу держав. Території.Водночас прибережні держ.наділені виключними правами на розвідку і розробку ресурсів цих територій.Відповідно ж до міжн.норм за ін.держ. зберігаються певні пра-ва на вільне судноплавство,прокладання кабе-лю і трубопроводів.наукове дослідження і т.п.

42.Територія із змішаним правовим режимом. Територія зі змішаним правовим режимом охоплює континентальний шельф та виключну економічну зону.Міжнародно-правова особливість цього виду територ.поля-гає в тому,що вона не перебуває під суверенітетом держ.і не входить до складу держав. Території.Водночас прибережні держ.наділені виключними правами на розвідку і розробку ресурсів цих територій.Відповідно ж до міжн.норм за ін.держ. зберігаються певні пра-ва на вільне судноплавство,прокладання кабе-лю і трубопроводів.наукове дослідження і т.п. Територія зі змішаним режимом -це територія, на якій діють одночасно як норми міжнародного права, так і норми національного законодавства прибережних держав.Території зі змішаним режимом умовно можна розділити на дві групи:1)ті, що прилягають, і виняткові економічні зони і континентальний шельф прибережних держав, що не входять до складу державної території прибережних держав;2)міжнародні ріки, міжнародні протоки, що перекриваються територіальними водами прибережних держав, і міжнародні канали, що входять до складу територій прибережних держав.Міжнародно правова особливістьцього виду території полягає в тому,що вона неперебуває перед сувернітетом держав і не входить до складу державної території.Водночас прибережні держави наділені виключними правами на розвідку і розробку ресурсів цих держав.Відповідно ж до міжнародних норм за іншими державами зберігаються певні права на вільне судноправство,прокладення кабелю і трубопроводів,наукове дослідження і т п. Обсяг таких прав закріплено у Конвенції про континентальний шельф від 29 квітня 1958р.,а також у Конвенції з морського права,У межах цих прав кожна держава приймала свої закони і правила,що регулюють такі види діяльності.

49.Правовий статус космічних об’єктів. У МП поки що не має загального договірного поняття”космічний об’єкт”.У резолюції Генер Асамблеї ООН від 20.12.1961р.уперше вживається поняття „запуск апаратів на орбіту або далі”.Після прийняття цієї резолюції склалася звичаєва практика добровільного подання держ.в ООН інформації для реєстрації апаратів,що запускаються ними в космічний простір.Відповідно до розробленого механізму контродлю кожна держ.після національної реєстрації надає Генерал.секретареві ООН всю інформації про космічний об’єкт.Реєстрація-це не просто формальний акт.З нею пов’язані певні юридичні наслідки як ддя самого об’єкта.так і для його екіпажу.

43.Міжнародні ріки. Міжнародні річки-це ріки,що протікають,перетинають або розділяють територію двох або кількох держ. і відкриті для торговельного судноплавства всіх країн за згодою між цими державами.Правила судноплавства міжнародними ріками встановлюються міжнародними договорами.Частина ріки,що розташована в межах держави (від одного до іншого кордону),перебуває під суверенітетом держави,але її використання та екологічний стан узгоджені з іншими сторонами.Тільки прибережні дер-жави мають право на прохід своїх судів через річні води,що входять в територію ін. держави,при чому на підставі угоди між при-бережними державам.В інтересах свободи торгівлі прибережні держави мають право встановлювати свободу судноплавства для ін. торгівельних суден всіх країн.Судна неприбережних держав не мають права проходу по міжнарод рікам,якщо інше не встановлено у між нар. договорі.

Міжнародні ріки в міжнародному праві це ріки, щопротікають по територіях чи розділяють території двох (або більше)держав і використовуються для різних потреб за згодою між цимидержавами.Географічні і господарські чинники міжнародних рік визначаютьїх міжнародноправовий режим. Відповідно до нього жодна держава неможе змінювати природних умов своєї території, якщо наслідкамитаких змін буде заподіяння шкоди території іншої держави. Напідставі цього права і законні інтереси прибережних державвзаємозалежні.Отже,виникає потреба міжнародноправовогорегулювання міждержавних відносин щодо використання таких рік.Повертаючись до історичних прикладів міжнародноправовогорегулювання взаємовідносин держав щодо використання міжнароднихрік,слід назвати Віденський конгрес 1815 p.Відомо, що на ньомубуло визнано свободу судноплавства на основних європейських ріках,а також право прибережних держав узгоджено встановлювати правилатакого судноплавства на Рейні, Некарі, Майні, Мозелі, Маасі іШельді.Регулюванню судноплавства на іншій європейській ріці, наДунаї, приділено належну увагу в Паризькому мирному договорі 1856p. Специфікою договору було те,що його нормами передбачавсяконтроль судноплавства переважно неприбережними державами(Великобританією та ін.).Сучасний режим Дунаю визначаєтьсяБелградською конвенцією про режим судноплавства на Дунаї 1948p.,а також Бухарестською декларацією 1985 p.У Белградській конвенціїзакріплений принцип свободи судноплавства, що дає відповідні праватретім державам, які не є сторонами міжнародного договору.Певною новелою в питанні сучасного судноплавства на Дунаїстало відкриття у ФРН 25 вересня 1991 p. каналу РейнМайнДунай.Цей водний шлях уряд ФРН вважає внутрішнім водним шляхом держави,що не підлягає міжнародноправовому регулюваннюМіжнародними договорами, зокрема Белградською конвенцією 1948p.,передбачається створення спеціальних органів міжнароднихрічкових комісій(за Белградською конвенцією Дунайськоїкомісії).До компетенції Дунайської комісії входить спостереженняза виконанням конвенційних положень, складання спільного плануосновних робіт в інтересах судноплавства, уніфікація правилp3wjnbncn нагляду, видання довідників, лоцій, навігаційних карт іт. д. З урахуванням цих особливостей,а також беручи до уваги виникнення нових постсоціалістичних держав у басейні Дунаю, правовийрежим судноплавства на Дунаї має бути приведений у відповідністьдо вимог сьогодення.

44.Правовий режим Дунаю. Міжнародне судноплавство по Дунаю регулюється Белградською конвенцією про режим судноплавствва по Дунаю від 18.08.1948р. учасниками якої є Болгарія,Угорщина, Румунія,Чехословаччина,Австрія,колишня Югославія,а також Бухарестською декларацією 1985р.У Белградськый конвенції закріплений принцип свободи судноплавства, що дає відповідні права третім держ.,які не є сторонами міжн. договору.Навігація по Дунаю оголошена вільною для громадян, торгіве-льних суден і товарів всіх держав на основі рівності портових і навігаційних зборів. Плавання по Дунаю військових кораблів непридунайських країн заборонено.Плавання військових, поліцейських, митних суден придунайських держав може здійснюватися тільки в межах країни,прапор якої носить судно,а на ін. ділянках - тільки за згоди відповідних придунайських держав.Дунайська комісія організована із представників придунайських держав здійснює нагляд за дотри-манням Конвенції,складає спільний план основних робіт в інтересах суднопла-вства,уніфікує правила річкового наг-ляду,видає довідники.лоції,навігаційні карти.