роходження держ. кордонів по міжн.(прикордонним)рікам. 2 страница

62.Поняття і загальна характеристика міжнародн. повітряного права. Міжнародне повітряне право можна визначити як галузь МП,що регулює відносини між суб'єктами МП у зв'язку з використанням повітряного простору з метою міжнародних повітряних польотів.Предметом регулювання міжнародного повітряного права є насамперед правопо-рядок,взаємовигідне використання повітряного простору з метою міжнародних повітряних польотів. Багато міжнародно-правових норм,що визначають режим повітряного простору,як правило,мають кінцевим адресатом не тільки самі держави,але й численних інших власників авіаційної техніки.Це накладає на держави обов'язок забезпечити однакове дотри-мання норм повітряного права своїми фіз. та юр.особами.Міжнародне повітряне право грунтується на тих самих принци-пах, що і загальне міжнародне право,але має свої галузеві принципи: поваги повного та виняткового суверенітету держав у межах їхнього повітряного простору;свободи відкритого повітряного простору;забезпечення безпеки міжнарод. цивільної авіації.Найважливішими інститутами міжнародного повітряного права є інститут міжнародних польотів, інститут безпеки цивільної авіації.Міжнародний повітряний простір охоплює простори, розташовані над водною поверхнею за межами територіальних вод прибережних держав, а також простір над сухопутною та водною територією Антарктиди. Міжнародна практика виходить із того, що верхня межа повітряного простору не повинна перевищувати 100-110 км над рівнем океану,що можна вважати звичаєво-правовою нормою.Повітряні польоти,за змістом сучасного МП,можуть робити повітряні судна,тобто літальні апарати,що тримаються в атмосфері за рахунок взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні.Отже,міжнародне повітряне право не регулює польоти ракет, об'єктів на повітряній подушці, а також об'єктів, що перемішуються по інерції, які не належать за визначенням до літальних апаратів.У міжнародному повітряному просторі діє принцип свободи польотів.Він включав право будь-якої держави здійснювати в міжыародному, тобто у відкритому, повітряному просторі вільні та безперешкодні польоти будь-яких повітряних суден, чому не повинні чинитися жоднї перешкоди. За загальним правилом здійснення польотів у міжнародному повітряному просторі може відбуватися як по встановлених повітряних трасах, так і поза ними. Надання права на транзитний проліт над материковою або острівною державною територією відноситься до виключної компетенції кожної держави.У повітряному просторі над відкритим морем повітряне судно підпорядковується тількі юрисдикції державної реєстрації.

64.Види і міжнародно-правовий режим частин повітряного простору. Міжнародне повітряне право — це галузь сучасного міжнародного права, що регулює міжнародні польоти повітряних апаратів (суден) тієї або іншої національної (державної) приналежності. Юридичний статус державного повітряного простору полягає в тому, що він знаходиться під суверенітетом держави, тобто в його межах діє виняткова юрисдикція певної держави. Держава самостійно і вільно встановлює його правовий режим з урахуванням своїх міжнародних зобов'язань, що випливають із підписаних нею міжнародних договорів або інших джерел міжнародних зобов'язань.Юридичний же статус міжнародного повітряного простору полягає в його непідпорядкованості суверенітету певної держави, тобто у відсутності в його просторових межах виняткової юрисдикції будь-якої держави. Цей простір вільний для досліджень і використовується в мирних цілях усіма громадянами, будь-якими фізичними і юридичними особами, але з урахуванням міжнародних зобов'язань держав.Основне джерело сучасного повітряного права — Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року (Чиказька конвенція). Види: -повітряні простори, що простягаються над сухопутною і водною територією держав, і завдяки цьому підпадають під дію національного права без будь-яких винятків;-повітряні простори, що перебувають поза національною юрисдикцією і на які поширюється дія норм міжнародного права;-інші повітряні простори, що не входять ні в першу, ні в другу правову категорію, але в яких може мати місце дія національної юрисдикції в обмеженому обсязі, і які. завдяки цій обмеженій національній юрисдикції, можуть іменуватися як спеціальні зони повітряного простору.

65.Принципи міжн.повітряного права та „свободи повітря”. Чиказька Конвенція про цивільну авіацію 1944р.визначила основні принципи:1.право на вільний переліт в міжнародному повітряному просторі;2.на технічне приземлення;3.на перевезення паса-жирів,пошти і товару;4.кожна держ. має виключне право верховенства над своїм повітр.простом;5.держ літаки однієї держ. можуть перелітати над теренами ін. за спеціал.дозволом,оскільки договір стосується виключно цивільної авіації;6.кожна держ. на територ. якої приземляться літак має право обшукати та вимагати документів від капітана та ін. Принципи „свободи повітря”:1.право на транзитний проліт без посадки на територ. держ.,що надає це право; 2. право транзитного прольоту з посадкою,але не в комерційних цілях(в основному для заправки пальним); 3.право провозити в інозем.держ. пасажирів, вантаж і пошту з держ.реєстрації повітряного корабля;4.право висаджувати на території іноземної держави пасажирів, вивантажувати вантаж і пошту,а також брати їх на борт на територ.такої держ. для перевезення з будь-яких третіх країн чи в будь-які треті країни.

66.Підстави та умови міжнародних польотів. У цих цілях у 1944 році в Чикаго була укладена Конвенція про міжнародну цивільну авіацію і створена універсальна міжнародна міжурядова організація — Міжнародної цивільної авіації (ІКАО).Мета і завдання цієї організації — регламентація міжнародних польотів цивільних повітряних суден у міжнародному і національному повітряному просторах із метою забезпечення їхньої ефективності і безпеки. Чиказька конвенція поклала початок формуванню нової галузі міжнародного права — міжнародного повітряного права — сукупності і системи норм, що регулюють діяльність міжнародної цивільної авіації. Але міжнародне повітряне право — це і система міжнародно-правових норм, що регулюють, зокрема, правове положення національних фізичних і юридичних осіб, що займаються повітряними польотами, крім того, воно містить у собі визначені положення, що передбачають цивільно-правову відповідальність цих осіб.Кожна Договірна держава зобов'я-зується вживати заходів для забезпечення того,щоб кожне повітряне судно, яке здійснює політ або маневрує в межах її території,а також кожне повітряне судно, яке має її національний знак,де б таке судно не знаходилося, дотримувалося чинних у даному місці правил і регламенту, що стосуються польотів і маневрування повітряних суден. Кожна Договірна держ. зобов'язується підтримувати максимально можливу однаковість своїх власних правил у цій галузі і правил, які встановлюються час від часу на підставі цієї Конвенції.Над відкритим морем чинними є правила, встановлені згідно з цією Конвенцією.Кожна Договірна держава зобов'язується забезпечити притягнення до відповідальності всіх осіб,які порушують чинні регламенти.

95.Класифікація міжнародних договорів. Залежно від суб’єктів:міждержавні, міжурядові, міжвідомчі,договори суб’єктів федерацій і конфедерацій;За об’єктом регулювання:політ. економічні.із спеціальних питань; Залежно від кількості учасників: двосторонні та багато сто-ронні;загальні і універсальні;відкриті(має право брати участь будь-яка держ.), закриті (беруть участь лише держ.,що їх уклали і напів-закриті(приєднання лише за згодою держ.,що його уклали);регіональні договори.

68.Поняття населення в МП,його складові елементи та правовий статус. Найпершою, найважливішою складовою будь-якої держави є люди, які населяють країну, тобто населення.Населення держави-сукупність індивідів,які проживають на території конкретної держави.До цієї сукупності входять громадяни,у тому числі ті,які перебувають за кордоном,а також іноземці та особи без громадянства,що постійно проживають на цій території.Під населення у МП розуміють сукупність індивідів,які проживають у певний час на території конкретної держави перебувають під її юрисдикцією.Населення держави складають:громадяни держави,апатриди(особи без громадянства),біпатриди(особи з подвійним громадянством),іноземці.Способи утворення населення:за народженням,відповідно до принципів "права креві"(національний принцип)і права грунту (територіальний принципи)-у результаті натуралізації (за клопотанням індивіда у разі взяття шлюбу або усиновлення). Визначення правового положення кожної з указаних категорій населення у відповідності з принципом суверенітету належить до внутрішньої компетенції держав. Та досить часто в національних законодавствах виникають колізії з питань про громадянство (багаточисельні невідповідності між законами різних держав призвести до появи безгромадянства і множинного громадянства), про правовий статус іноземців та захист прав індивідів. Крім того держави здійснюють міжнародне співробітництво для боротьби зі злочинністю та тероризмом. Результатом цього співробітництва є велика кількість двосторонніх багатосторонніх конвенцій,договорів та інших міжнародних актів, які регулюють відповідні відносини між державами.Звідси випливає потреба врегулювання положеннянаселення міжнародним публічним правом.

69.Міжнародно-правові питання громадянства. Громадянство-це стійкий правовий зв'язок фізичної особи з певною державою,який виражається в наявності певних прав і обов'язків по відношенню до цієї держави і в підпорядкуванні його суверенній владі.Питання набуття,зміни,втрати грома-дянства регулюються внутрішнім законодав.- конституціями,законами про громадянство та ін.Громадянство може бути отримане по народженню(за походженням),шляхом натуралізації(при дотриманні певних умов прожи-вання на протязі певного строку,наявність засобів до існування та ін., Основний спосіб отримання громадянства-в силу народження(за походженням).Регламентуючи набуття громадянства в силу народження,законодавство різних держ. виходить із двох принципів-територіальн.(право грунту) і націонал.(право крові).Відповідно до територіального принципу,громадянином даної держави визнається кожна особа,яка народилася на його території,незалежно від громадянства батьків,відповідно до націонал. принципу громадянство надасться в залежності від громадянства батьків і незалежно від місця народження.Більшість країн поєднує обидва принципи.Зміна громадянства може мати місце у результаті переходу частини території від однієї держави до ін.Має місце 2 варіанти:1)добровільний вибір одного з двох громадянств(оптація);2)автоматична зміна громадянства в результаті територіальн. змін(трансферт).Громадянство припиняється внаслідок смерті,виходу,виключення із громадянства.У деяких державах законодавство передбачає втрату громадянства або позбавлення громадянства у випадках набуття іноземного,вступу до шлюбу з іноземцем, усиновлення дитини, та ін. Право держав самостійно регулювати власне громадянство не може,звичайно, забезпечити повну узгодженість законів про громадянство різнихдержав одне з одним. У ряді випадків між ними неминуче виникають колізії.Результатом цих колізій є подвійне громадянство (біпатризм) та безгромадянство (апатризм). Джерелами подвійного громадянства можуть бути колізії законів про набуття громадянства в силу народження, натуралізації і т.д. Джерелами безгромадянства є колізії законів про набуття та втрату громадянства. Необхідно зазначити, що колізії законів про громадянство є лише потенційним джерелом біпатризму та апатризму. Проблема практично виникає лише в процесі застосування вказаних законів до конкретних осіб.

70.Праовве регулювання питань громадянства за законом України «Про громадянство» 2001 р. Громадянство в Ураїні регулюється КУ,ЗУ „Про громадянство”від 18.01.2001р.і прийняв-тими відповідно до них законод.актами Укр.. Набуття громадянства Укр.:1.за народженням; 2.територ.походженням;3.внаслідок прийняття до громадянства;4.поновлення у громадянстві; 5.внаслідок усиновлення;6.встановлення батьківства;7та ін.підстави.Припинення грома-дянства:1)вихід з громад. Укр..2)втрата; 3)підстави передбачені міжн.договорами Укр. згода на обов’язковість яких дана ВРУ.Вихід здійснюється за клопотанням особи,яка виїхала на постійне ПМЖ за кордон Втрата має місце:1.набуття громадян.ін.держ.; 2.вступу на військову службу чи ін.органи іноз.держ.без згоди на це держ.органів Укр..; 3.набуття громадянства внаслідок подання неправдих відомостей чи фальшивих документів.

71.Принципи шанування прав людини у сучасному міжнародному праві. Права людини - комплекс прав і свобод людини, визначених на рівні МП та впроваджених національним законод. МП домінує принцип поваги прав і основних свобод людини 10 грудня 1948р. у Парижі на засіданні Генеральної Асамблеї ООН було прийнято Загальну декларацію прав людини.У розробці декларації брали участь українські вчені В.Корецький і П.Недбайо.Нині прийнято понад 350 міжнар.документів,також понад 200-і в Європі.До прав людини належать: рівноправність,заборона дискримінації, право брати участь у веденні державних справ, заборона жорстокого,принизливого поход-ження будь з ким,заборона рабства, работор-гівлі і примусової праці,право на свободу і особисту недоторканність, свобода думки, совісті і релігії, право на мирні збори тощо. 16 грудня 1966р. було відкрито для підписання Міжнародн. пакт про громадянські і полі-тичні права.Україна несе відповідальніс-ть за дотримання прав людини, уряд подає звіт про дотримання прав людини раз на 4р. відповідно до Конвенції про права дитини Україна подає через два роки,а наступні - через чотири. Згідно з Європейськ. конвенцією про захист прав і основних свобод людини у разі пору-шення держ. визначених цією конвенцією прав і основних свобод людини може бути порушена справа потерпілої особи в Європ. суді з прав людини проти держави. Держава може бути відповідачем також в ООН у тому разі,якщо проти держ.,де порушено права людини, буде подано клопотання відповідно до процедури 1503 (зм. У 1967р. на 1235).

73.Европейський суд з прав людини. Захист прав людини в рамках здійснюстьея Комітетом Міністрів, а також створеними Європейс. конвенцією з цісю мстою спеці. органами:Європейс. Комісією з прав людини та Європейським судом з прав людини. Європейський суд з прав людини - організація створена для контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина закріплених в Європейській конвенції з прав людини, яка була ратифікована в 1953 році. Європе Суд з прав людини утворюється з такого числа суддів,яке дорівнює числу держав-членів Ради Європи.Судді обираються Парлам Асамблеєю із списку осіб, висунених державами-членами РЄ,строком на 9р.Для розгляду кожної справи Суд утворює камеру з 9 суддів,імена яких визначають-ся жеребкуванням.Членом камери неодмінно призначаються судді-громадянин держ,яка є стороною у справі.До компетенції Європ.суду з прав людини входить розв’язання спорів.які належать до тлумачення та застосування Європейс.конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р.Комітет Міністрів здійснює нагляд за виконанням рішень Суду. Конвенція передбачає створення в межах Суду трьох різних типів органів: комісій, палат і Великої палати. Комісія, до складу якої входить три судді, може визнати неприйнятною або вилучити з реєстру справ індивідуальну заяву, якщо така ухвала може бути винесена без додаткового вивчення. Кожна така ухвала є остаточною і особа, що звернулась із заявою, не може вимагати її перегляду. В палатах, на другому рівні організаційної структури Суду, здійснюється більша частина його роботи. До складу палат входять сім суддів, включаючи й члена палати за посадою — суддю,якого було обрано від заінтересованої держави-учасниці, або особу, яка призначається для участі в засіданнях в разі відсутності такого судді. Велика палата - третій рівень, на якому здійснюється робота Суду. До складу Великої палати входять сімнадцять суддів. Справа до Європ Суду з прав людини передасться тільки:європейс. комісією:державою громадянин якої вважається жертвою порушення прав людини;державою,яка передавала справу на розгляд Комісії;державою проти якої подано скаргу.Окремі особи,групи осіб, неурядові організації дістали таке право з 1996р.,але для цього необхідно, щоб відповідна держава підписала окремий Протокол до Європейської конвенції з прав людини.

77.Підстави-звільнення-від-відповідальності. Обмеження відповідальності-встановлений у міжнародному праві порядок повного або часткового звільнення від відповідальності суб'екта міжнародного права, який порушив норму або завдав збитків іншому суб'єкту. Цілковитезвільненім від відповідальності можливе, якщо обставини порушення норми або завдання збитків, були визнані як непереборна сила (форс-мажорі або непідконтрольні зовнішнім подіям і вважалися крайньою необхідністю, або ж події були спричинені діями постраждало! сторони Обмеженаваповідадьиісіь поширюються наприклад, на експлуатацію нового виду техніки. яка с джерелом підвищеної небезпеки, але розвиток цієї техніки доцільний в інтересах науково-технічною прогресу.

74.Визначення поняття міжнародно правової відповідальності. Відповідальність узагалі-це, в персональному плані, здатність суб'єкта суспільних відносин відповідати за свої дії. У суспільному плані - це захід впливу на суб'єкта суспільних відносин у зв'язку з його якимись діяннями. Це оцінка поведінки в суспільстві. Залежно від сфери діяння суб'єкта суспільних відносин, відповідальність може носити різний характер - суспільний, особистий, юридичний. У свою чергу, юридична відповідальність може бути адміністративною, цивільною, карною або іншою, в тому числі й міжнародною. Проте це вже буде відповідальність суб'єкта права.Поняття міжнародно-правової відповідальності можна визначити як юридичний обов'язок суб'єкта міжнародного права, який допустив правопорушення, ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому суб'єкту. Поняття відповідальності в юриспруденції невіддільне від поняття обов'язку або зобов'язання. Тому можна вважати, що в загальному плані міжнародно-правова відповідальність - це юридичні наслідки, що настали в результаті порушення суб'єктом міжнародного права його міжнародного правового зобов'язання.Міжнародно-правова відповідальність - це необхідна юридична властивість міжнародної правосуб'єктності суб'єкта міжнародного права, і вона відображає його деліктоздатність. Міжнародно-правова відповідальність –юридичний обов'язок суб'єкта-правопорушника лікві-дувати наслідки шкоди,завданої ін. S МП в результаті вчиненого правопору-шення, або юр. наслідки,що настають для суб'єкта МП в результаті порушення ним міжн.-правов.зобов'язання.Метою міжн.- правової відповідальності є передбачення відповідного результату.а саме: виклю-чення можливості вчинення держ. нових правопорушень;вплив на ін. держ. спону-кання їх до добровільного додержаня міжн.зобов’язань. Функції МПВ-це та чи ін. спрямованість заходів, що їх здійснюють у межах міжн. правовідносин.

75.Підстави винекнення відповідальності. Підстави відповідальності–це сукупність юрид.обов`язкових приписів, міжн.-правов.актів,на підставі яких певний варіант поведінки держ. каліфікується як міжн. правопорушення.Підставою виникнення міжн.-правової відповідальності суб'єкта МП є вчинення ним міжнародного правопорушення.Міжнародне правопорушення-це дія або бездільність суб'єкта МП,яка порушує норми МП і свої міжнародні зобов'язання,і наноси-ть шкоду ін.суб'єкт. або групі суб'єктів МП матеріаіьного або нематеріального характеру.При цьому відповідальність настає при наяв-ності причинного зв'язку між протиправною поведінкою суб'єкту МП і спричиненою шкодою.Таким чином складовими елементами міжнарод. правопорушення,яке тягне міжнар.-правову відповідальність є:1)дія або бездіяль-ність суб'єкту МП,яка порушує норми МП; 2)вменяємість правопорушення суб'єкту МП; 3)спричинення суб'єкту або групі суб'єктів МП шкоди.У МП міжнар. правопорушення поділяють на 1)міжн.злочини(особливо небезпечні міжнар.правопорушення,які пося-гають на життєво важливі інтереси держ, держав,які грубо порушують принципи МП-агресія,геноцид,апартеїд,військов.злочини; 2)кримінальні злочини міжнар. характеру(діяння,що становлять небезпеку, посягають на інтереси декількох або всіх держ.:-рабство, работоргівля,незаконний оборот наркотиків, піратство та ін, 3)ін.міжн.право-порушення (міжн. делікти)-протиправні дії, які наносять шкоду окремій держ. або обмеженому колу S наприклад,порушення торгівельн. зобов'язань.Юридична кваліфікація міжнародного правопорушення передбачає встановлення ряду конкретних юридичних фактів:-існування (наявність) конкретної норми міжнародного права (або звичаю), положення якого порушене;- існування (наявність) поведінки (дії або бездіяльності), яку можна поставити за вину конкретному суб'єкту міжнародного права;- настання (наявність) шкідливого результату- безпосередній зв'язок між поведінкою конкретного суб'єкта міжнародного права і протиправними наслідками, що настали (тобто встановлення вини суб'єкта).

До міжнародних злочинів належать:- акти агресії;- акти насильницької колонізації;- геноцид (дії щодо знищення нації, етнічної групи, народності. У 1948 р. під егідою ООН ухвалена Конвенція про попередження геноциду);- апартеїд - примусове насильницьке роздільне проживання (мало місце в ПАР);- застосування засобів масового знищення людей та ін.

91.Мирне вирішення спорів в рамках ООН. Статут ООН робить упор на інтереси підтримки міжнародного миру і безпеки при вирішенні спорів. Одна з головних цілей ООН полягає в розв'язанні не всяких спорів, а тих, що можуть створити загрозу миру або призвести до порушення миру (п.1 стаття 1 Статуту ООН).Центральне місце в процедурі мирного вирішення спорів займає Рада Безпеки ООН, що вправі за власною ініціативою розглянути будь-який спір для визначення того, чи не може продовження цього спору загрожу-вати підтримці міжнародного миру і безпеки (стаття 34 Статуту ООН).

76.Види відповідальності в МП. У МП виокремлюють два види відповідальності-нематеріальну(ще нази-вають політичною,моральною,морально-полі-тичною) і матеріальну. Форма відповідальнос - конкретний спосіб застосування до держ.-порушника несприятливих дія неї наслідків за невиконанням міжнар.зобов'язання.Форми політичн.виду відповідальнос: С атисфакція -це задоволення держ.-правопорушницею явно виражених або таких,щоприпускаються нематеріальних вимог,висунутих потерпілою держ..які виходять за межі простого відновлення(ресторації. Санкці ї-індивідуальні, колективні правомірні примусові заходи,що вживаються до суб'єкта-правопорушника з метою припинення неправомірної поведінки або покарання за таку поведінку. Репресалії -правомірні примусові дії держави з метою відновити свої права,порушені ін. держ.: заморожування або арешт грошей банківських авуарів;затримання або арешт риболовецьких суден тощо. Реторсії -правомірні примусові дії держави у відповідь на недружній акт держави з метою відновити принципи взаємності у відносинах між сторонами. Форми матеріального виду відповідальності: Репарація - відшкодування постраждалій від агресії держ. матеріальної шкоди грошима, натурою(товарами),послугами або покладає-ться певне обмеження на розпорядження своїми ресурсами. Реституція -повернення в натурі майна,цінностей неправомірно вилученого і вивезеного воюючою стороною з території противника .Субституція - різновид реституції,якою передбачено повернення май-на аналогічного роду і приблизно рівного тому,що було неправомірно вилучено і виве-зено воюючою стороною з території против-ника,тобто заміна неправомірно знищеного або пошкодженого майна,будівель,творів мис-тецтва тощо подібним і рівноцінними предме-тами. Обмеження відповідальності -встановлений у МП порядок повного або часткового звільнення від відповідальності суб'екта МП, який порушив норму або завдав збитків ін. суб'єкту.Цілковите звільнення від відповідаль-ності можливе,якщо обставини порушення норми або завдання збитків,були визнані як непереборна сила(форс-мажорі або непідконтрольні зовнішнім подіям і вважалися крайньою необхідністю,або ж події були спричинені діями постраждалої сторони.Обмежена відпоідальність поширюються, наприклад,на експлуатацію нового виду тех.-ніки.яка є джерелом підвищеної небезпеки, але розвиток цієї техніки доцільний в інтересах науково-технічною прогресу.

78.Форми політичної відповідальності: сатисфакція, репресалії, санкції, реторсії. Сатисфакція -це задоволення держ.-правопорушницею явно виражених або таких,щоприпускаються нематеріальних вимог,висунутих потерпілою держ..які виходять за межі простого відновлення. Сатисфакція(задоволення)як форма політичної відповідальності припускає обов'язок держави-правопорушниці надати задоволення не матеріального характеру, відшкодувати моральну шкоду, заподіяну честі і гідності іншої держави.Сатисфакція може виявитися в таких діях держави-деліквента(винного суб'єкта, що зобов'язаний відшкодувати шкоду,заподіяну правопорушенням):—офіційне вираження жалю або співчуття;—приношення вибачень;—приношення запевнень у тому, що подібні акції не повторяться в майбутньому;—карне покарання винних осіб;— видання нормативного акту з визнанням своєї провини з тим, щоб подібні дії не повторювалися в майбутньому;—посилання спеціальної делегації в ображену державу;—вшанування постраждалої держави шляхом підняття прапора постраждалої держави в столиці держави-деліквента, або віддання їй честі військовим формуванням з артилерійським салютом або виконанням її державного гімну,або сполученням того й іншого і т.п. Санкції -індивідуальні, колективні правомірні примусові заходи,що вживаються до суб'єкта-правопорушника з метою припинення неправомірної поведінки або покарання за таку поведінку. Репресалії -правомірні примусові дії держави з метою відновити свої права,порушені ін. держ.: заморожування або арешт грошей банківських авуарів;затримання або арешт риболовецьких суден тощо. Реторсії -правомірні примусові дії держави у відповідь на недружній акт держави з метою відновити принципи взаємності у відносинах між сторонами. Форми матеріального виду відповідальності: Репарація - відшкодування постраждалій від агресії держ. матеріальної шкоди грошима, натурою(товарами),послугами або покладає-ться певне обмеження на розпорядження своїми ресурсами. Реституція -повернення в натурі майна,цінностей неправомірно вилуче-ного і вивезеного воюючою стороною з тери-торії противника.

72.Механізми міжнародного контролю за дотриманням прав людини. Реальне міжнар. співробітництво у сфері сприяння заг.повазі і додерженню прав людини, пов’язаних із створенням ООН.У преамбулі, стт.1 і 55 Статуту ООН закріплений принцип загальної поваги прав людини і основних свобод. Становлення і розвиток принципів поважання прав людини і основних свобод,крім статуту ООН, відбувались шляхом прийняття таких важливих міжн.докум,як Загальна декларація прав людини 1948р.,Міжнар. конвентція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1963р.,Міжнар. пакти про права людини 1966р. тощо.Загальновизнаним стає механізм імплементації міжнар.-прав.норм, відповідно до якого міжнар.норми і стандарти у сфері прав людини створює. шляхом угод між держ,але вони не створюють безпо-середньо прав і свобод для людини,а встановлюють норми і зобов’язання для держав і між держ.Здійснення,впровад-ження в життя цих норм і стандартів є обов’язком і відповідальністю певних держ.-учасниць міжнар.договор.про права людини.Тому якщо говорити про суть міжнар.захисту прав людини з урахуван-ням більш ніж піввікового досвіду діяль-ності ООН у данній сфері, слід виділити такі напрями:створення універсальних рекомендлацій для всіх держ. про права людини й основні свободи,які мають поваатися і яких потрібно додержуватись; розробка міжн. догов.(пактів,конвенцій тощо.)про права людини,що зобов’язують держави до створення механізму їх реалізації на націонал. рівні;перевірка виконання держ. своїх міжн.зобов.щодо забезпечення прав і свобод людини шляхом створення спец. міжн. механізму контролю.

79.Форми—матеріальної--відповідальності:реституція,субституція,контрибуція, репарація. Реституція являє собою відшкодування правопорушником матеріального збитку в натурі (повернення неправомірно захопленого майна: того ж самого—конкретні твори мистецтва, транспортні засоби, устаткування заводів та ін.).Різновидом реституції виступає субституція —заміна неправомірно знищеного або ушкодженого майна однорідним майном. Субституція - різновид реституції,якою передбачено повернення май-на аналогічного роду і приблизно рівного тому,що було неправомірно вилучено і виве-зено воюючою стороною з території против-ника,тобто заміна неправомірно знищеного або пошкодженого майна,будівель,творів мис-тецтва тощо подібним і рівноцінними предме-тами.Обмеження відповідальності-встанов-лений у МП порядок повного або часткового звільнення від відповідальності суб'екта МП, який порушив норму або завдав збитків ін. суб'єкту.Цілковите звільнення від відповідаль-ності можливе,якщо обставини порушення норми або завдання збитків,були визнані як непереборна сила(форс-мажорі або непід-контрольні зовнішнім подіям і вважалися крайньою необхідністю,або ж події були спричинені діями постраждалої сторони.Обмежена відпоідальність поширюються, наприклад,на експлуатацію нового виду тех.-ніки.яка є джерелом підвищеної небезпеки, але розвиток цієї техніки доцільний в інтере-сах науково-технічною прогресу. Контрибуція - 1)примусові післявоєнні платежі, які сплачує держава, яка зазнала поразки у війні, державам-переможницям; 2)примусові грошові чи натуральні стягнення з населення, які проводять війська однієї з воюючих країн на захопленій території противника. Сучасним міжнародним правом заборонена. Під репараціями (від лат. reparatio— відновлення)—розуміють відшкодування державою-порушницею заподіяної нею шкоди. Історично свій початок репарації беруть від інституту контрибуцій, що успішно існували в міжнародному граві з глибокої давнини і до кінця XIX сторіччя і носили характер данини. У їхню основу було покладене «право переможця», тому контрибуції як грошові суми,що виплачувалися переможцю переможеною державою,не були пов'язані з заподіяним збитком.Вже в той період контрибуції вважалися формою відвертого грабежу населення переможеної держави. З метою обмеження таких негативних явищ були розроблені статті 47-51 Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року,що обмежували стягнення контрибуцій. Проте і під час Першої і Другої світових війн ці статті грубо порушувалися.При розробці Версальского мирного договору 1919 року країни Антанти були змушені формально відмовитися від контрибуцій,замінивши їх репараціями. Контрибуції заборонені сучасним міжнародним правом. Фактично, на зміну контрибуцій прийшли усі форми матеріальної відповідальності держав, застосовувані в даний час.Якщо при сплаті контрибуцій, що носили неправомірний характер, нанесений збиток ніяким чином з ними не зв'язувався, такого збитку взагалі могло не бути, то при сплаті репарацій, що завжди мають правомірний характер,потрібно, щоб збиток, заподіяний потерпілій державі, був доведений. При репарації відшкодування матеріального збитку відбувається як у грошовій формі, так і в натуральній: товарами, послугами та ін.