113.Види тлумачення міжнародних договорів. Розрізняють: внутрішньодержавне- здійснює-ться органами країн,що уклали договір.це односторонній акт, який не обов’язкковий для ін.учасників договору,а чинне лише для даної держ.;антентичне –це тлумачення договорів за згодою їхніх учасників.Таке тлумачення є обов’язковим для держав-учасиниць договору. або воно основанене попередній згоді держ. на таке тлумачення.Воно може вносити і зміни до договору;міжнародне-це тлума-чення договору міжн.органами, передбачени-ми держ. в самому міжн. договорі;неофіційне-це тлумачення юристами,журналістами, істориками права,а також те,що додається у наукових працях з МП(доктринальне); словесне або граматичне-пояснює значення деяких слів у їх синтаксичному зв’язку,а тим самим і значення окремих пропозицій статей договору; логічне-це тлумачення однієї статті договор. на основі ін.статтей,що являє собою єдине логічне і внутрішньо погоджене ціле,у якому немає зайвих слів і суперечностей; історичне-являє собою з`ясуван.змісту між. договору шляхом вивчення обставин його укладання і взаємовідносин сторін під час його укладення; звичайне-встановлення змісту норми договору на підставі аналізу дій контрагентів.що виходить із практики застосування договору; систематичне-тлумачення на підставі зіставлення його з ін.пов’язаними з ним договорами.
114.Поняття та джерела права міжнародних договорів. Право міжн.договорів-це галузь МП,що являє собою сукупність міжнар.-правов.принципів і норм,що визначають порядок укладення,умови дійсності,дії і припинення міжн.договорів. Перші договори укадалися ще в давні часи кілька тисяч років до н.е.Основними джерелами міжн. договорів є Віденс. конвенція про право міжн.договор. від 23.05.1969р.та Віденс.конвен. про право договор.між держ. і міжн. організ. або між міжн.організ. від 21.05.1986р.Також ряд норм права міжн.договор.закріплено у Статуті ООН та нормах національного права.Появу першого міжнародного договору історики відносять до третього тисячоліття до нашої ери. В міру подальшого розвитку подібних відносин і процедури укладання міжнародних договорів(угод) розширювався, удосконалювався і набував усе більшого і більшого значення в загальній сфері розвитку міжнародного права.До нинішнього часу "право міжнародних договорів" як поняття являє собою сукупність міжнародно-правових норм договірного і звичайного характеру, що регулюють відносини держав та інших суб'єктів міжнародного права у питаннях укладання, дії і припинення дії міжнародних договорів. Міжнародний договір - це угода між двома й більше державами або іншими суб'єктами міжнародного права, що встановлює, змінює або припиняє їхні взаємні права й обов'язки.
Міжнародний договір - основне й головне джерело міжнародного права.Ратифіковані міжнародні договори України - складова частина національного законодавства України (ст. 9 Конституції України). Міжнародний договір - родове поняття,що охоплює всі міжнародні угоди, які можуть мати різні найменування:договір,угода,конвенція,пакт,декларація,протокол і т.п.,але мають однакову юридичну чинність.Основні види міжнародних договорів: 1.За формою: -письмові (як правило); -усні (т.зв. джентльменські угоди);2.По кількості учасників: -двосторонні; -багатобічні (регіональні й універсальні);3.По характері можливості брати участь у договорі: -відкриті (потенційно можуть брати участь всі держави); -закриті (за певними критеріями обмежується можливість участі);4.По юридичній чинності (її наявності, відсутності): -правомірні; -неправомірні (недійсні).
123.Поняття та джерела права міжнародних організацій. Міжнародна організація—це об'єднання держав відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для здійснення співробітництва в політичній,економічній,культурній,науково-технічній, правовій та інших галузях, що має необхідну для цього систему органів, права й обов'язки, похідні від прав і обов'язків держав, і автономну волю,обсяг якої визначається волею держав-членів.Ознаки будь-якої міжнародної організації:—членство трьох і більше держав.При наявності меншої кількості держав виникає їх спілка, але не міжнародна організація, що створюється з метою колективного вирішення певних задач;—повага суверенітету держав-членів організації іневтручання у внутрішні справи.Ця ознака є основною функціональною ознакою міжнародної організації, тому що в процесі її діяльності всі держави, що є членами організації, мають рівні права і несуть рівні обов'язки в якості суб'єктів міжнародного права незалежно від розміру своєї території, кількості населення, рівня економічного розвитку й інших ознак, що характеризують державу. Джерелами є установчі документи міжнародних організацій. Сюди ж входять Віденська конвенція про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 року, Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року, угоди про привілеї й імунітети міжнародних організацій та ін.
115.Кодифікація права міжнародних договорів. Першим кодифікованим актом в галузі права міжнародних договорів була Гаванська конвенція 1928 року про договори, що носила регіональний характер і діяла у Латинській Америці. З появою ООН і створенням Комісії міжнародного права ООН з кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права кодифікація права міжнародних договорів стала однією з її головних задач. Процесам кодифікації міжнародного договірного права сприяли і процеси, що відбувалися в 60-і і 70-і роки XX сторіччя в рамках міжнародного співтовариства, коли під впливом держав, що розвиваються, і за підтримки соціалістичних країн були укладені численні багатосторонні договори, що мають основною метою кодифікувати, а також змінити існуючі звичаєві норми в різноманітних галузях міжнародного права в більш вигідному для цих держав напрямку.Комісія з міжнародного права ООН розробила проект статей про право міжнародних договорів, і на скликаній під Егідою ООН конференції, що відбулася у 1968-1969 роках, була прийнята Віденська конвенція про право міжнародних договорів, що вступила в силу 27 січня 1980 року (СРСР ратифікував конвенцію 4 квітня 1986 року, і конвенція вступила для нього в силу з 29 квітня 1986 року.Україна є учасницею конвенції в складі СРСР: вона підписала конвенцію 29 квітня 1986 року; ратифікувала її 14 травня 1986 року; конвенція вступила для України в дію з 13 червня 1986 року).У 1978 і 1986 роках у Відні на основі проектів статей, підготовлених Комісією міжнародного права, були прийняті Конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів і Конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями, у яких СРСР не брав участь, і вони дотепер не набрали сили. Але багато положень цих конвенцій у даний час діють у якості звичаєвих норм. Названі конвенції кодифікували не всі чинні звичаєві норми в галузі права міжнародних договорів. Зокрема, не піддалися кодифікації звичаєві норми, що стосуються впливу війни на міжнародні договори. Тому нарівні з договірними нормами продовжують діяти і звичаєві норми. Водночас слід зазначити, що право договорів — одна із самих кодифікованих галузей міжнародного права.
116.Національне законодавство і право міжнародних договорів. У національне законодавство України про міжнародні договори входять такі нормативно-правові акти:Конституція України від 28 червня 1996 року;З У від 22 грудня 1993р«Про міжнародні договори»;ЗУ від 10 грудня 1991р«Про дію міжнародних договорів на території України»;Постанова Каб Мін від 17 червня 1994р. №422«Про затвердження Положення про порядок укладання, виконання і денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру» та ін.Прийняття Конституції України 1996 року стало важливою соціально-політичною подією, що мала не тільки внутрішньодержавний, але і міжнародний аспект.Одним з суттєвих аргументів, що підтверджують такий міжнародний аспект, стала конституційна регламентація міжнародних договорів України, що визначає її правове поводження на міжнародній арені.У статті 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.Тут же міститься положення про те, що укладання міжнародних договорів, що суперечать Конституції України, можливо тільки після внесення відповідних змін у Конституцію України.Слід зазначити, що, виходячи з конституційних положень, міжнародні договори однозначно є частиною національного законодавства України. Це витікає і з ЗУ від 10 грудня 1991 року «Про дію міжнародних договорів на території України», відповідно до якого укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.В поточному законодавстві України укладений інший механізм імплементації. Наприклад, у Законі України «Про внесення змін і доповнень у Закон України «Про плату за землю» від 19 вересня 1996 року, і інших закріплене положення про те, що якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що визначені дійсним Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.У профільному Законі України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори України» одночасно містяться обидва механізми імплементації. У його статті закріплено, що:—укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для національного законодавства;—якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулося у формі закону, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
118.Класифікація міжнародних організацій. Вважають деякі вчені, що найбільш вдалою є класифікація за такими ознаками:-юридична природа організацій;-масштаб діяльності організацій;-предмет діяльності організацій.За юридичною природою всі міжнародні організації поділяються на міждержавні (міжурядові)організації, міждержавні організації, що володіють елементами наднаціональною, і міжнародні неурядові організації.Розгляд специфіки діяльності цих організацій показує, що юридична чинність рішень, які приймаються, не однакова.У міждержавних організаціях, заснованих на базі багатостороннього міжнародного договору, прийняті рішення є обов'язковими для вирішення питань, що носять внутрішньо-організаційний характер і є рекомендаційними з питань міжнародної діяльності. Рішення приймаються на основі суверенної рівності держав за формулою: "одна держава - один голос". В цілому, юридична природа міжнародних організацій, за винятком міжнародних неурядових організацій, виявляється в тому, що:вони утворюються на основі міжнародних договорів;прийняті ними рішення носять характер обов'язкових норм;процедура прийняття їхніх рішень припускає узгодження воль на добровільній основі і голосування;вони є суб'єктами міжнародного права і внаслідок цього мають певну міжнародну правосуб'єктність;обсяг міжнародноїправосубєктності міжнародних організацій визначається в такому загальновизнаному міжнародно-правовому акті, яким є Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями (1986 p.).
119.Порядок створення міжнародних організацій: прийняття статутних документів, створення матеріальної структури, початок функціонування органів. Сучасні міжнародні відносини характеризуються постійним розширенням сфер взаємодії держав, тому всі нові відносини стають предметом міжнародно-правового регулювання. Однією з таких порівняно нових організаційно-правових форм міждержавного співробітництва є міжнародні організації.Міжнародні організації є основною інституціональною формою співробітництва держав, вони виступають у якості основного організатора міждержавного спілкування.Починаючи зі створення в 1815 році Центральної комісії навігації по Рейну, міжнародні організації наділяються власною компетенцією і повноваженнями. Створені в 1865 році Всесвітній телеграфний союз і в 1874 році Всесвітній поштовий союз стали першими універсальними міжнародними організаціями, що мають постійну структуру. Такими ж рисами володіла створена в 1919 році Міжнародна організація праці.Першою міжнародною організацією, що мала яскраво виражену політичну спрямованість, була Ліга Націй, створена в 1919 році відповідно до положень Версальської договірної системи і яка проіснувала формально до 1946 року.Статут Ліги Націй був вироблений спеціальною комісією, створеною на Паризькій мирній конференції 1919-1920 років, і включений у Версальський мирний договір 1919 року й інші мирні договори, що завершили Першу світову війну 1914-1918 років. Спочатку статут організації був підписаний 44 державами.Основною метою Ліги Націй відповідно до її статуту був «розвиток співробітництва між народами та гарантія їхнього миру і безпеки». У разі, якщо якийсь член Ліги вдавався до війни всупереч прийнятим на себе зобов'язанням, то інші члени організації зобов'язувалися негайно порвати з ним усякі торгові і фінансові відносини, а Рада повинна була запропонувати різним заінтересованим урядам виставити той або інший контингент військ, призначених для підтримки поваги до зобов'язань Ліги Націй. Хоча Ліга Націй не змогла справитися зі своїм основним статутним завданням, пов'язаним насамперед із запобіганням Другій світовій війні і з мирним врегулюванням міжнародних конфліктів, вона зіграла свою історичну роль, котра полягає в тому, що ця організація стала прообразом міжнародної універсальної організації світового співтовариства—ООН, тому що в рамках Ліги Націй був накопичений, нехай і не завжди ефективний, але досвід колективного вирішення найважливіших міжнародних проблем.
Створення ООН. Першим кроком до створення ООН стала союзницька декларація, підписана в Лондоні 12 червня 1941 року, у якій союзники зобов'язалися «працювати разом, з іншими вільними народами, як у війні, так і в мирі».14 серпня 1941 року президентом США Рузвельтом і прем'єр-міністром Черчіллем був підписаний документ, у якому вони запропонували звід принципів міжнародного співробітництва в підтримці миру і безпеки.ООН - міжнародна організація, створена для підтримки і зміцнення міжнародного світу і безпеки, розвитку співпраці між державами.Основи її діяльності і структура розроблялися в роки Другої світової війни провідними учасниками антигітлерівської коаліції. Назва "Об'єднані Нації" була уперше використана в Декларації Об'єднаних Націй, підписаній 1 січня 1942 року.Статут ООН був затверджений на Сан-Францисской конференції, що проходила з квітня по червень 1945 року, і підписаний 26 червня 1945 року представниками 51 держав. Дата набуття чинності Статуту відзначається як День Організації Об'єднаних Націй.
120.Правосубєктність---міжнародних--організацій. Міжнародна правосубєктн.МО. є невідємною властивістю,закріпленою в Віденс. конвен. про право договор.за участю міжн організацій(1986р.)У загальноюр.плані ця правосубєкн. є сукупністю таких компонентів як правозд.,дієзадтн., деліктоздатн.і правотворча здатніс. рвосубєктн. МО залежить від обставин їх створення. Так згідно СтатутуООН„ця організ. має таку правоздатн.на територ. своїх членів,яка необхідна для виконання її ф-цій та досягнення її цілей.Це означає,що ООН має правосубєктн.згідно з внутріш.правом всіх своїх членів.В цілому міжн.правосубєктн.МО є поняттям відносним.Одна організація може мати певні права,яких не має інша організація.Слід зазначити,що міжн. організації прямо не творять МП,за винятком випадків,зазначених у Статуті ООН,наприклад Рада Безпеки може приймати резолюції,що є обов`язков. для держ. Окрім окрім того.через судові органи міжн. організаціями створюються прецеденти. Як зазначалося при розгляді теми про суб'єкти міжнародного права, міжнародні міжурядові організації належать до категорії похідних (вторинних) суб'єктів міжнародного права. Вони володіють похідною та функціональною правосуб'єктністю і мають такі невід'ємні ознаки:1.Міжнародна міжурядова організація (ММУО) створюється державами (первинними суб'єктами міжнародного права), які фіксують свій намір в установчому акті — статуті, що є спеціальним різновидом міжнародного договору.2.ММУО існує і діє в межах прийнятого установчого акта, який визначає її статус і повноваження, що надають її правоздатності, правам та обов'язкам функціонального характеру.3.ММУО є постійно діючим об'єднанням з такими невід'ємними рисами, як стабільність структури, наявність системи постійних органів тощо.4.ММУО створюється виходячи з принципу суверенної рівності держав — членів організації. Членство в ММУО підкоряється певним внутрішнім правилам організації, що характеризують участь держав-членів у діяльності її органів, и також представництво держав при організації.5.У результаті практичної діяльності ММУО держави — члени організації зобов'язані неухильно виконувати резолюції її органів. Це відбувається відповідно у межах компетенції цих органів і з урахуванням установленої юридичної чинності таких резолюцій.6.ММУО як юридична особа має сукупність прав, що фіксуються в її установчому акті або спеціальній конвенції. Реалізація цих прав відбувається на основі національного законодавства держави, на території якої ММУО виконує свої функції (наприклад, вступає в цивільно-правові угоди, купує, володіє і розпоряджається майном, порушує справи в суді та арбітражі, виступає стороною в судовому процесі тощо). 7.ММУО має привілеї та імунітети, що забезпечують її ефективну повсякденну діяльність, а також визнаються як у місцезнаходженні штаб-квартири організації, так і в будь-якій іншій державі при виконанні статутних завдань організації. Правосуб’єктність міжнародних організацій: укладати договори з державами й іншими міжнародними організаціями; нести міжнародно-правову відповідальність за свої дії; звертатися до держав та інших міжнародних організацій із вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної міжнародним правопорушенням; обмінюватися офіційними представництвами з державами й іншими міжнародними організаціями; наділяти своїх посадових осіб привілеями й імунітетами тощо.
125.ООН та організацйні системи ООН. (ООН)—міжнародна організація,заснована 26 червня 1945р. на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.Головні органи ООН:Генеральна Асамблея,Рада Безпеки,Міжнародний Суд,Секретаріат,також існувала Рада з опіки,але припинила свою дія-ть, оскільки не стало територій,якими слід було опікуватися.Члени-засновники-51 держава (в т. ч. Україна). На 2002 рік має 192 держави-члени. ООН- міжн.організація,основною метою діяльності якої є підтримання міжнарод миру і безпеки,відвернення війни.Ініціаторами її заснування стали держави-учасниці антигітлерівської коаліції:Англія,Британія,Китай, СРСР(у тому числі Укр.,що виступала як S на міжн. арені),Франція.Сьогодні ООН налічує 190 країн (з Югославією,поверненою у 2000р.).Об'єднуючи майже всі держави світу,ООН фактично стала всесвітньою організ.24.10.1945р. набрав чинності Статут ООН,і за рішенням Генеральної Асамблеї ООН 1947р.цю дату щорічно відзначають як День ООН. Керує роботою генеральн.секретар,функції якого носять координаційний характер.Генеральні цілі ООН за її Статутом: підтримання міжн.миру та безпеки:розвиток дружніх відн. між націями та народностями;міжн. співробітництво у розв'язанні проблем економіч, соціальн,культурн і гуманітарн. характеру; захист прав і основних свобод людини незалежно від раси,статі,мови і релігії.
126.Міжнародні регіональні організації (ОАД, Асоціація держав південно-східної Азії, СНД, Рада Європи, ОБСЄ). Організація Американських Держав(ОАД) -міжнародна організація на американському континенті. ОАД була заснована в 1890 р. для виконання переважно комерційних функцій.Метою діяльності було проголошено,зокрема,мир і процвітання країн Західної півкулі.До складу ОАД входять 35 держав. При ній акредитовані постійні спостерігачі від багатьох інших країн світу, в тому числі і з України.Найвищим органом є Генеральна Асамблея, що складається з представників держав-членів.Генеральна Асамблея ОАД скликається щорічно.Сесії відбуваються почергово у столицях держав-учасниць.Виконавчий орган—Постійна рада, розташована у Вашингтоні. Асоціація держав Південно-Східної Азії - регіональне об’єднання, сформоване у Бангкоці в 1967.Цілі -економічне,соціальне,культурне і політичне співробітництво.Членами Асоціації є:Індонезія,Малайзія,Філіппіни,Сінгапур,Таїланд. Штаб-квартира знаходиться в Джакарті.
Співдружність Незалежних Держав(СНД)— це об'єднання незалежних держ,яке має на меті зберегти історичну цінність народів і зв'язки,які між ними склалися шляхом координації політики, рівно-правного і взаємовигідного співробітництва.СНД створено трьома держ.Білорусією,Росією,Україною Пізніше до них приєдналось 9.СНД здйснює діяльність через спільні координаційні органи:Раду глав держ, Раду глав урядів,Раду міністрів іноз. справ, Координаційно-консультативний комітет,Головне командування об'єднаних ЗбройнихСил, Рада командуючих прикордонними військами. Відносини між державами у СНД будуються на основі норм і принципів МП,оскільки це не державне утворення.Правову основу СНД складає ряд угод та ін.документів. Рада Європи —міжнародна організація 46 держав-членів в європейському просторі. Членство відкрите для всіх європейських держав, які визнають принцип верховенства закону і гарантують основні правалюдини і свободи для своїх громадян. Один з найбільших успіхів Ради це Європейська Конвенція Прав Людини 1950 року, яка слугує основою для Європейського суду з прав людини. Штаб-квартира Ради Європи знаходиться у Страсбурзі. Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), раніше називалася Нарадою з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Її було започатковано як політичний консультативний орган, до якого ввійшли країни Європи, Центральної Азії та Північної Америки. В січні 1995 року вона набула статусу міжнародної організації.Внаслідок розпочатого у 1972 році процесу НБСЄ, у 1975 році було ухвалено Гельсінський Заключний акт. Цей документ охоплює широке коло стандартів міжнародної поведінки та зобов'язань, що регулюють відносини між державами-учасницями, заходів зміцнення довіри між ними, особливо в політично-військовій сфері, поваги до прав людини і основних свобод, а також співпраці в економічній, культурній, технічній та науковій галузях.
оняття та джерела права зовнішніх зносин.Право зовнішніх зносин являє собою галузь загального міжнародного права, що складається із системи юридичних норм, які виражають узгоджені волі суб'єктів міжнародного права щодо прав і обов'язків їхніх офіційних органів, що виступають у міжнародному спілкуванні, і регламентуючих їхній стан і діяльність зі здійснення зовнішніх зносин відповідно до загальновизнаних принципів і норм сучасного міжнародного права. Право зовнішніх зносин є галуззюМП, що складається із системи юр.норм,які регулюють становище і діяльність S МП у здійсненні їхніх зовні.зносин відповідно до основних принципів МП.Дипломатичним і консульським правом регулюється офіційна діяльність S МП в області зовнішніх відносин,зокрема форми представництва держ.за кордоном,форми ведення переговорів,підготовки і створення дипломатичних актів, їх кодифікація та ін.Нормами права зовн. відносин є міжн.-правові норми,які містяться у міжн.звичаях,договорах, регламентах і постановах міжн.конференцій і організацій.У 1961р.була прийнята Конвенція про диплом.відносини,в 1963р.-Конвенція про консульські відносини,у правоввму регулюванні консульської діяльності велику роль відіграють внутрішні закони держави,наприклад,консульські установи держ.,які визначають організацію консульської служби даної держ.,права і обо-в'язки її посадових осіб. Право зовнішніх зносин охоплює чотири основні сфери дії органів зовнішніх зносин:1) дипломатичну — на рівні традиційних каналів (міністерство закордонних справ — посольства і місії за кордоном);2) консульську сферу;3) дипломатичну діяльність на рівні спеціальних місій;4) здійснення зовнішніх зносин у ході діяльності з представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями.
129.Державні органи зовнішніх зносин. В сучасному розумінні орг.зовн.зносин–це діючі на терит.держ. та за її межами спец. органи,що представляють держ. в її офіційних відносинах з ін. S МП та забезпеч. виконання їх зовнішньоекон.цілей мирними,передбаченими нормами МП,засобами, з метою захисту прав та інтересів даної держ.,а також її установ і громад,що перебувають за кордоном.Право зовнішніх зносин охоплює чотири основні сфери дії органів зовнішніх зносин:1)дипломатичну—на рівні традиційних каналів(міністерство закордонних справ —посольства і місії за кордоном);2)консульську сферу;3)дипломатичну діяльність на рівні спеціальних місій;4)здійснення зовнішніх зносин у ході діяльності з представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями.Будь-яка держава,створюючи свій орган зовнішніх зносин,повинна повідомити іншим державам та іншим суб'єктам міжнародного права про це,зі вказівкою, що саме їй доручена реалізація визначеної сфери зовнішніх зносин держави.Органи зовнішніх зносин поділяться на:—внутрішньодержавні органи,що постійно знаходяться на території даної держави;—закордонні органи зовнішніх зносин, що перебувають за межами даної держави.У свою чергу, внутрішньодержавні органи діляться на дві групи органів:1)загальної компетенції і 2)спеціальної компетенції.
130.Склад та функції дипломатичного представництва. Дипломатичне представництво—це орган зовнішніх зносин держави, що знаходиться за її межами на території іншої держави, для здійснення дипломатичних зносин із нею.Структура дипломатичн. персоналу:голова дипломатичного представництва і персонал дипломатичного представництва,який поділяється на дипломатичний,адмністр-технічний і обслуговуючий. Голови представництв діляться на три класи: послів і нунціїв;посланців і інтернунціїв; повірени.За існуючою практикою дипломат. представництво очолюване послом або тимчасово повіреним у справах, називається посольством,а очолюване посланником або повіреним у справах місією. Правовий статус дипломат. представництв визначається Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961р, двосторонніми угодами. Функції: представницька функція, що полягає в представництві держави, яка акредитує, у державі перебування; — захист у державі перебування інтересів держави, що акредитує, і її громадян у межах,що допускаються міжнародним правом;—ведення переговорів з урядом держави перебування;—інформаційна ф-ція—з'ясовування всіма законними способами умов і подій у державі перебування і повідомлення про них уряду держави, що акредитує;—ф-ція заохочення дружніх відносин між державою, що акредитує, і державою перебування та розвиток їхніх взаємовідносин в галузі економіки, культури і науки.
132.Імунітети та привілеї дипломатичного представництва та його персоналу. Дипломат. привілеї та імунітети-це сукупність особливих пільг,прав і переваг наданих іноз..дипломат. представникам,їх персоналу та ін. особам, що користуют. за МП захистом на території держ.перебування.У міжнародній доктрині існує декілька принципових підходів до обґрунтування надання дипломатичних привілеїв та імунітетів:
—принцип взаємності— у його основі лежить розуміння того, що надання дипломатичних привілеїв та імунітету здійснюється на взаємній основі; —принцип альтернативності —у його основі лежить твердження про те, що надання привілеїв та імунітетів є правом, а не обов'язком держави; —принцип функціональної необхідності —у його основі лежить визнання того, що в державі перебування дипломатичному представництву іноземної держави повинні бути створені належні умови для ефективної діяльності.До привілеїв та імунітетів дипломатичних представництв належать такі:-недоторканність помешкань представництва—вона означає, що власті держави перебування не можуть ступати в це помешкання без згоди глави представництва. - Фіскальний імунітет означає звільнення дипломатичних представництв від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, крім зборів за конкретні види обслуговування. - Недоторканність архівів і документів представництва—ці об'єкти недоторканні у будь-який час і незалежно від їхнього місцезнаходження, тобто де б вони теоретично не знаходилися. - Свобода зносин представництва—означає, що дипломатичне представництво має свободу зносин із своїм урядом, іншими представниками і консульствами акредитованої держави, де б вони не знаходилися та ін.
137.Крнсульський округ. Як зазначено в ст.4 конвенції про консульські зносини консульська установа може бути відкрита на території держ.перебування тільки за згодою цієї держ.Але консульства фнкціонують не в масштабах усієї держ..а в межах так званого консульського округу. За визначенням конвенції консульський округ-це район,відведен.консульськ. уста-нові для виконання консульських фу-цій. За процедурою.місцеперебування консу-льської установи.її клас ікосульський округ визнааютьяся спочатку держ.,яка представляє,а потім підлягає схваленню держ. пербування.Подальші зміни місце-перебування територ.консульського округу можливі тільки за згодою держ. перебування.
131.Початок і припинення дипломатичної місії. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року зв'язує момент початку дипломатичної місії в державі перебування, тобто початок виконання главою дипломатичного представництва своїх функцій із практикою, що існує в конкретній державі,котра повинна застосовуватися одноголосно або:а)із моменту вручення своїх вірчих грамот;б)із моменту повідомлення про своє прибуття й представлення засвідчених копій вірчих грамот міністерству закордонних справ держави перебування або іншого міністерства, у відношенні якого є домовленість. Більшість держав, включаючи Україну, дотримуються практики, що глава дипломатичного представництва приступає до виконання своїх функцій із моменту вручення своїх вірчих грамот главі держави,що приймає,або особі,яка його заміняє.
