Будь-який нерівноправний міжнародний договір насамперед порушує суверенітет держави і як такий порушує Статут ООН, оскільки ООН заснована на принципі суверенної рівності усіх її членів, що, у свою чергу, прийняли на себе зобов'язання розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів.
94.Поняття та юридична природа міжнародного договору. Міжнародний договір - утода двох або більше держав щодо встановлення,зміни або припинення прав і обов'язків у політичних, економічн., соціальшіх,культурн. або ін.відносинах. Як основне джерело МП міжнародний договір може мати різні форми і назви: договір,утода,пакт,декларація,трактат, конвенція,протокол, заключний акт,тощо,які мають однакову юр. силу.Як правило міжнародний договір укладається у письмовій формі.В усній формі договір(джентльменська утода)в сучасному МП зустрічається рідко.За кількістю сторін, що його укладають,розрізняють двосторонні, обмежені,багатосторонні,універсальні договори. Договори,в яких можуть брати участь ін. сторони,називають відкритими, договори,де є обмеження для участі в ньому,називають закритими.За структурою міжн. договір переважно складається з преамбули,основних статей і заключних положень.Порядок укладення і розірвання договорів,систему їх дії на міжнародній арені та у внутрішньому правопорядку встановлено у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. та Віденська конвенція про право договорів між держ. і міжн.організаціями або між міжн. організаціями від 21.05.1986р. Юридична природа З визначення права міжнародних договорів видно, що воно регламентує процес укладання, дії та припинення дії міжнародних договорів. При розгляді цього процесу найбільш чітко виявляється юридична природа міжнародного договору.Особливо це характерне для першої стадії - укладання міжнародного договору, де відбувається начебто закладення юридичного фундаменту під міжнародний договір.У стадію укладання міжнародного договору включаються всі дії суб'єктів міжнародного права, зацікавлених в укладанні договору, починаючи від виникнення договірної ініціативи і закінчуючи вступом договору в силу. У зв'язку з цим весь процес укладання договору припускає проходження певних процедур. До таких процедур варто віднести:- договірну ініціативу;- підготовку проекту договору;- експертну оцінку запропонованого сторонами проекту;- переговори, обговорення, визначення позицій, пошук компромісів:- узгодження воль у результаті досягнення компромісних рішень; -голосування за прийняття погоджених положень;-відпрацювання автентичності різномовних текстів досягнутого договору; -парафування тексту договору (ad referendum), що засвідчить його дійсність і достовірність;- підписання договору уповноваженими на те особами - обмін документами;- ратифікацію договору національними законодавчими органами і обмін ратифікаційними грамотами між сторонами договору;- реєстрацію договору в секретаріаті ООН;- опублікування тексту договору в офіційних органах преси;- вступ договору в силу.Найважливішими з цих процедур, які підкреслюють юридичну природу міжнародного договору із міжнародно-правового погляду, є узгодження воль і голосування.
97.Встановлення автентичості тексту договору. Процедура, за допомогою якої прийнятий текст договору оглошується остаточним,називається встановленням автентичності (від грец-справжній,дій-сний,правильний,який відповідає оригіна-лові,який грунтується на першоджерелі) тексту.Встановленю автентичності тексту присвячена ст.10 Віденської конвенції.У ній записано,що текст договору стає антентичним і остаточним:у результаті застосування такої процедури,яка може бути передбачена в цьому тексті або погоджена між держ.,що беруть участь у його скла-данні;за відсутності такої процедури-шляхом підписання, підпи-сання ad refen-dum;або парафування представниками цих держ.тексту договору та подальша його ратифікація–затвердження договору одним із вищих органів влади держ. відповідно до процедури,передбаченої націонал. законо-давством.
108.Pacta sunt servanta і особливості його прояву в сучасному МП. Це основний принцип МП,який закріплений у Віденських конвенціях 1969 і 1986рр. про право міжн. договорів.Згідно з ним кожний чинний договір обов’язковий для його учасників,і вони повинні його виконувати.Без цього принципу, що є одним з найдавніших принципів МП, неможливо ні існування самого МП,ні міжн. співробітн.Він тривалий час залишався звичаєво-правовим і лише в 1871р.був сфор-мульований на Лондон. Конференції.Він сто-сується лише чинних міжн. договорів,тобто тих,які вже набрали сили і є чинними.
127.Міжнародні неурядові організації, їх поняття та роль у міжнародному праві. Це громадське об’єднання індивідів або груп, яке бере участь також у політичній діяльності. Міжнародні неурядові організації поширюють свою діяльність за межі державних кордонів. Найвідоміші:Міжнародна амністія,Нагляд за правами людини.Міжн неурядові орг не є суб'єктами міжнародного права і не володіють міжнародною правосуб'єктністю. Їхні рішення не носять обов'язкового характеру і,загалом,виконують рекомендаційні,консультативні, дорадчі функції.
99.Реєстрація та публікація міжнародних договорів. Єдина система реєстрації і ведення міжнародних договорів України знаходиться у віданні Міністерства іноземних справ України.Реєстрація міжнародн. договорів України в Секретаріаті ООН і у відповідних органах інших міжнародних організ. здійснюється Міністерством закордонних справ. Міжнародні договори,які вимагають ратифікації, і міжнародні договори,які не вимагають ратифікації,приєднання до яких або прийняття яких проводиться від імені України,публікуються у "ВВР України",у газеті 'Голос України",в "Зібранні чинних міжнародних договорів України".Міжнародні договори, які не вимагають ратифікації,приєднання до яких проводиться від імені уряду України, публікуються в "Офіційному віснику України",в газеті "Урядовий кур'єр". Договори,укладені від імені міністерств або ін.центральних орган.виконавчої влади України,публікуються в "Зібранні чинних міжн.договорів України".Поняття «договір» у Віденських конвенціях вживається як родове поняття, що охоплює усі види міжнародних договорів. Міжнародні договори класифікуються на різних підставах: І. За кількістю учасників:1) односторонній міжнародний юридичний акт. До таких односторонніх юридичних актів належать:Нотифікація—повідомлення в установленій формі факту,із якого можуть випливати юридичні наслідки;Визнання—може мати форму як нотифікації, так і будь-яку іншу. Тут важливий сам факт закріплення державної волі,що перетворює фактичне становище в юридичне(наприклад, визнання de jure);Протест—є дією зворотною визнанню.Його сутність складається в невизнанні законності чого-небудь.Протест повинен завжди походити від компетентного органу протестуючої держави, як правило, її спеціалізованого органу зовнішніх зносин;Відмова—це акт, що викликає наслідки тільки з волі того,хто відмовляється.2) двосторонні договори, у яких беруть участь два суб'єкти. Проте в такому договорі можливі і варіації: з ОДНОГО боку, участь однієї держави, а з іншого боку—декількох;3) багатосторонні договори, у яких беруть участь три і більше суб'єкти;II. За сферою і силою дії:1)універсальні договори—у них беруть участь практично всі держави-члени світового співтоварис тва (наприклад, Статут 00Н);2)регіональні договори—у них беруть участь держави певного географічного регіону, на який поширюється дія цього договору;3) субрегіональні договори—у них беруть участь держави всередині певного географічного регіону (наприклад, договори про створення Єврорегіонів);III. За ступенем відкритості:1)відкриті договори—у них бере участь і до них управі приєднатися будь-яка заінтересована держава. 2) закриті договори—у них коло учасників заздалегідь визначене. IV.У залежності від суб'єкта, що укладає договір:— міждержавні договори (укладаються від імені держави);— міжурядові договори (укладаються від імені уряду);— міжвідомчі договори (від імені органів виконавчої влади держави — його міністерств і відомств).V. У залежності від форми договору:договір у писемній формі — більшість міжнародних договорів у даний час укладається в такій формі;договір в усній формі — так звана «джентльменська угода», зустрічається досить рідко. її прикладом може служити джентльменська угода про правила процедури III Конференції ООН з морського права, затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 16 листопада 1973 року. VI. У залежності від об'єкта міжнародно-правовогорегулювання:— договори політичні;— угоди з правових питань;— угоди з прикордонних питань;— угоди з економічних питань;— угоди з питань транспорту і зв'язку;— угоди з питань охорони здоров'я;— угоди з питань війни.
105.Поняття недійсності міжнародних договорів. На думку багатьох юристів, у цій частині конвенції найбільш помітні елементи прогресивного розвитку міжнародного права. У той же час, визнаючи цей факт, деякі відомі юристи-міжнародники піддають критиці положення ч. V Віденської конвенції про недійсність міжнародних договорів як ніби - то такі, що підривають принцип суворого дотримання умов міжнародних зобов'язань. Так, І. Сінклер усіляко намагався довести неоднозначний характер відповідних положень Віденської конвенції, які начебто створюють умови для "потенційної загрози стабільності міжнародних договірних відносин". На його думку, передусім незрозумілим є сам вираз "недійсні договори", оскільки це стосується як випадків абсолютної недійсності, тобто, нікчемності договору з самого початку, так і випадків відносної недійсності, тобто, можливості оспорювати міжнародні договори. Труднощі виникають також через те, що Конвенція не проводить чіткої різниці в цих випадках між двосторонніми і багатосторонніми договорами. Хоча Конвенція встановлює, що дійсність міжнародних договорів може заперечуватися тільки на основі застосування цієї Конвенції, своїм негативним підходом у заголовку ч. V — "Недійсність договорів" - вона створює враження, що "немає жодної реальної презумпції на користь дійсності договорів".
101.Дія(застосування) міжнародних договорів. Відповідно до ст. 2 Віденської конвенції 1969 p., міжнародний договір - це міжнародна угода, яка укладена державами у письмовій формі і регулюється міжнародним правом.Відповідно до міжнародного порядку, держави можуть укладати договори і в усній формі ("джентльменські угоди").З визначення права міжнародних договорів видно, що воно регламентує процес укладання, дії та припинення дії міжнародних договорів. При розгляді цього процесу найбільш чітко виявляється юридична природа міжнародного договору. У договірній практиці розрізняють питання"всуп в силу"і "надання чиності". Кожна з держав,що є сторонами конвенції на день вступу в силу,в шестимісячний термін вживе необхідні заходи для надання чиності Конвенції.При цьому під "наданням чиності" мається на увазі початок застосування договору.Хоч вступ в силу договору збігається,як правило,за часом із початку його застосування, зазначені моменти можуть і не збігатися. Дія міжнародного договору грунтується на загальновизнаному принципі сучасного міжнародного права "pacta sunt servanda" ("договір повинен виконуватися"). В силу цього принципу міжнародний договір, що офіційно набув чинності, стає юридично обов'язковим для кожного з його учасників і породжує для них певні права, обов'язки і відповідальність.Дія договору, застосування його положень на практиці зазвичай супроводжуються з'ясуванням його значення та змісту стосовно конкретних життєвих умов. Таке з'ясування здійснюється у процесі юридичного тлумачення положень договору. Процес тлумачення положень міжнародного договору повинен відповідати вимогам двох загальновизнаних принципів - кваліфікованості і сумлінності. Кваліфікованість тлумачення припускає участь у ньому процесі авторитетних юристів-міжнародників і може здійснюватись у двох формах -автентичній і міжнародній.
103.Ратифікація----міжнародного---договору. Ратифікація -форма надання згоди України на
обов'язковість для неї міжнародного договору. Ратифіка́ція —це затвердження договору одним із вищих органів держави відповідно до процедури передбаченої національним законодавством.Наприклад,міжнародні договори України ратифікує Верховної Ради України шляхом прийняття спеціального закону про ратифікацію,що його підписує Голова Верховної Ради України.Ця норма закріплена в ст7 "Закону про міжнародні договори У."Там же міститься перелік міжнродних договорів У,Що підлягають ратифікації: політичні договори,,договори,що стосуються прав і свобод людини,про громодянство і низка ін..Ратифікація втілюється в двох різних актах:а)Міжнародному-тобто ратифікація грамоті(документні,що підтвержує ратифікація між. договору правочинним органом держави.)Звичайно її підписує глава держави (уряд)і скріплює підписом міністрзакордоних справ.Вона може здаватися на збереження(депонуватися)депозитарій багатостороннього договору.При укладані двостороннього договору може відбуватися обмін ратифікаційними грамотами між його учасниками. Ратифікація не є обовязковою стадією укладання міжнар. дог. На це вказується в ст 14 Віденської конвенції 1969р.:"Згода держави на обовязковість для неї договору вважається ратифікація,якщо:а)договір передбачає,що така згода виражається ратифікацією.б)іншим способом утановлено,що держави,які беруть участь у переговорахдомовилися про необхідність ратифікації.г)представник держави підписав договір з умовою ратифікації.д)намір держави підписати з умовою ратифікації випливає з повноважень її представника чи був виражений під час договору".
106.Підстави недійсності міжнародного договору:помилка,обман,підкуп представника,примус представника,примус держави шляхом застосування сили або погрози застосування сили. Питанням недійсності,припинення і призупинення дії договорів присвячена частина 5 Віденск. конв. 1969р.(ст42-72).Підстави,на яких догов. може бути визнаний недійсним, передбач.ст.46-53.Віден.конв.Причому,ст.51-52 (примуш.представника держ. і примуш. держ. за доп. погроз сили або її застосування) і ст.53(договор.,що суперечать імперативній нормі загального МП jus cogens) х-ризують так звану абсолютну недійсність міжн.догов. Вона виникає якщо укладення догов.стало ре-зультатом погорози силою або її застосування на порушення.принципів МП;у момент уклад. договор.він суперечить імперативній нормі загального МП,що приймаєт. і визнається між нар.співтовариством держав уцілому як нор-ма,відхилення від якої не припустиме.Так звана відносна недійсність робить міжнар договір заперечним.Підставами відносної недійсності догово.можуть бути:поруше.того чи ін положен.внутр.права держ,які стосуют. компетенції укладати догов(ст. 46);помилка, яка стосується факту або ситуації,що за про-озицією цієї держ.існували при укладанні до-говору і являли собою істотну основу для її згоди на обов’язковість для неї данного дого-вору(ст. 48);обманні дії ін.держ.,яка брала участь у переговорах (ст 49);прямий або неп-рямий підкуп представника держ. ін держ, яка брала участь у переговорах (ст.50).
104.Депозитарій та його функції. Депозитарій (від фр. і лат.-зберігач,охоронець) у МП-держ.(чи декілька держ)упоноважена учасниками міжн. багатостор.договору на зберігання його оригіналу та всіх документів щодо нього(заяв окремих держ., застережень до нього,ратифікаційних грамот,документів щодо його денонсації тощо) Роль і значення депозитарію досить вагомі у функціонуванні договору.Це випливає із переліку основних ф-цій держ.-депозитарія:крім уже зазначених,до них належать зберігання повноважень щодо підписання договору; підготовка і засвідчення копій з оригіналу чи будь-яких ін..текстів договору у перекладі ін. мовами,якщо це передбачено договором; повідомлень про договору.Важлива ф-ція депозитарію.-обов`язкова реєстрація та оприлюднення будь-якого договору в Секратеріаті ООН, що здійснюється згідно з ст.102 Статуту ООН. Його функціями є також зберігання самого договору, додатків до нього, ратифікаційних грамот, повідомлення учасників про кількість зданих ратифікаційних грамот і про набрання договором чинності, коли ця кількість досягне встановленого числа. Депозитарій видає заінтересованим сторонам необхідні їм копії самого договору і додатків до нього, повідомляє про приєднання тощо.У тих випадках, коли учасник міжнародного договору не згодний з будь-якою частиною договору, яка, однак, не виключає його участі у договорі, він має право виявити цю незгоду шляхом заяви застереження (суверенне право кожної держави). Застереження можна заявити в будь-якій стадії укладання міжнародного договору. Заява застереження недопустима в двосторонньому договорі, а також якщо застереження заборонено самим договором або якщо договором передбачено право робити лише певні застереження, до яких дане не належить, або коли застереження недопустиме з точки зору об'єкта і мети договору (ст. 19 Віденської конвенції 1969 р.).Для заяви застереження згода інших учасників договору не вимагається. Але Віденська конвенція встановила, що застереження вважається прийнятим іншими учасниками, якщо протягом 12 місяців з дня його заявлення вони не висловили проти нього заперечень. Держава, яка заявила застереження, визнає договір не у цілісності, а лише в тій частині, якої застереження не стосується. Для всіх же інших держав договір діє у повному обсязі.Держава, яка не погоджується із застереженням, має право заявити заперечення проти нього, і заперечення є також суверенним правом, як і право на застереження. Віденська конвенція не виключає можливості дії договору між державою, що заявила застереження, і тією, котра заявила проти нього заперечення, "якщо держава, яка заперечує, визначено не заявить про протилежний намір". Отже, за наявності такого наміру договір між цими двома учасниками не буде діяти; між державою, котра заявила застереження, і тими учасниками, які не протестували проти нього, договір є чинним, за винятком тих положень, що викликали застереження, а між всіма іншими пін діє у повному обсязі.Учасник договору, який заявив застереження, може його зняти, що також є його суверенним правом.
107.Загальні підстави припинення міжнародного договору. Договір може припинятися внаслідок визнання його недійсним (абсолютно і відносно). Найпоширеніші способи припинення договорів -це його виконання і закінчення строку дії.У міжнародному праві розрізняють денонсацію -спосіб припинення дії міжнародної угоди в порядку та строки, обумовлені в ній; анулювання - це припинення договору за підставами, які не передбачені у договорі. Ці підстави наступні: порушення договору іншими учасниками, неможливість виконання (зникнення об'єкту договору), корінні зміни обставин, творення нової імперативної норми. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. містить загальні правила денонсації та порядок врахування цих вимог у міжнародному договорі. Способи:1. Припинення договору або вихід з нього відповідно до положень договору або за згодою учасників після консультації з іншими договірними державами.2. Договір, який не містить положень про його припинення і який не передбачає денонсації або виходу з нього, не підлягає денонсації і вихід з нього не допускається, якщо тільки: а) не встановлено, що учасники мали намір допустити можливість денонсації або виходу;або б) характер договору не мас на увазі права денонсації або виходу. 3. Припинення договору або зупинення його дії, які випливають з укладення наступного договору: а) з наступного договору випливає або в інший спосіб установлено намір учасників, щоб дане питання регулювалося цим договором; або б) положення наступного договору с настільки несумісними з положеннями попереднього договору, що обидва договори неможливо застосувати одночасно. Дія попереднього договору вважається лише зупиненою, якщо з наступного договору випливає або в інший спосіб установлено, що таким був намір учасників. 4.Припинення договору або зупинення його дії внаслідок його порушення. 5.Виникнення нової імперативної норми загального міжнародного права. Якщо виникає нова імперативна норма загального міжнародного права, то будь-який існуючий договір, який виявляється в суперечності з цією нормою, стає недійсним і припиняється.
109.Імплементація міжнародних договорів. Одним із елементів механізму національної імплементації міжнародних договорів про права людини є імплементаційна правотворчість держави. Така діяльність має місце, коли потрібно визначити характер дії норм міжнародного права і належним чином її забезпечити.Проте вона може "задіюватися" і з приводу встановлення та забезпечення відповідності національного законодавства держави вимогам міжнародних договорів про права людини, зокрема Конвенції про захист прав і основних свобод людини.Конвенції встановлює, що будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Європейського Суду з прав людини будь-яке, на її думку, порушення положень Конвенції та протоколів до неї іншою Високою Договірною Стороною. І, як свідчать підготовчі матеріали, таке порушення виникає з простого факту існування закону, який уводить, приписує чи дозволяє заходи, несумісні із гарантованими Конвенцією правами та свободами. Щоб запобігти порушенню Конвенції, необхідно національне законодавство привести у відповідність з вимогами Конвенції.Етапи, стадії, методи та способи встановлення відповідності:1)суперечність національного права і Конвенції. 2)несуперечність національного права положенням Конвенції простежується:а)коли є прогалина в національному праві, тобто законодавчо не врегульовано ті суспільні відносини, які потрапляють у сферу дії Конвенції. б) коли конвенційна норма виражена оціночним поняттям, а норма національного права – конкретним. Наприклад, положення ч. 3 ст. 5 Конвенції (“Кожна заарештована або затримана особа... має право на судовий розгляд впродовж розумного строку”.) містить оціночне поняття – “розумний строк”, тоді як кримінально-процесуальне законодавство України передбачає конкретні строки тримання під вартою під час розслідування злочинів у кримінальних справах перед розглядом їх у суді – не більше ніж 2 місяці за загальним правилом. Цей строк може бути продовжено районним або прирівняним до нього прокурором до 3 місяців. В особливо складних справах цей строк може бути продовжено до 6 місяців з дня взяття під варту прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Заступник Генерального прокурора може продовжити цей строк до 12, а Генеральний прокурор – до 18 місяців. Подальше продовження строку не допускається. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується.
110.Міжнародний та національний механізм імплементації. У міжнародно-правовій літературі термін «імплементація» вживається у канві співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права. Однак у правових доктринах країн СНД даний термін має ширше тлумачення. Так, під «імплементацією» розуміють цілеспрямовану організаційно-правову діяльність держав, яка здійснюється індивідуально, колективно або в рамках міжнародних організацій з метою своєчасної, всебічної і повної реалізації прийнятих ними, відповідно до міжнародного права, зобов'язань. Згідно з вказаним визначенням, імплементація є підготовчою і необхідною стадією для забезпечення своєчасної і всебічної реалізації норм. Інші вчені стверджують,що термін «імплементація» має право на існування як синонім поняття «реалізація»—втілення норм міжнародного права у практичну діяльність держав та інших суб'єктів. Цей термін може бути використаний для позначення впливу норм міжнародного права на внутрішньодержавні відносини через внутрішньодержавне право без його розширювального тлумачення. У західно-правовій доктрині зустрічається також термін «національно-правова імплементація норм міжнародного права», що не синонімічний ширшому поняттю «імплементація». Крім того, «юридичне» прийняття норм національного права, необхідних для виконання норм міжнародного права, ще не означає «фактичного» виконання міжнародно-правових зобов'язань.Таким чином, під міжнародним механізмом імплементації розуміється система правових і організаційних засобів як створюваних спільними зусиллями держав, так і використовуваних індивідуально з метою всебічної, своєчасної й повної реалізації прийнятих відповідно до міжнародного права зобов'язань.
117.Поняття та ознаки міжнародних міжурядових організацій. ММУО-це обєднання держ. створене на основі міжн.договору для виконання певних цілей,що мають систе-му постійно діючих органів,які володіють міжн.правосуб’єктністю й заснована від-повідно до МП.Ознаки:1.створюєт.держ; 2.існує в межах прийнятого установчого акта;3.є постійно діючим об`єднанням; 4.створюється виходячи з принципу суверенної рівності держ.;5.як юр.особа має сукупність прав,що фіксуються в її установчому акті або спеціал. конвенції; 6.має привілеї і імунітети.
111.Розрив дипломатичних та консульських відносин відносин та їх вплив на дію міжнародного договору. Розрив дипломатичних відносин здійснюється за ініціативою якоїсь держави, яка офіційно оголошує про припинення дипломатичних відносин з іншою державою. Зазвичай розрив дипломатичних відносин супроводжується відзивом дипломатичних представників. Факт відзиву дипломатичних представників не означає розриву дипломатичних відносин, якщо про це прямо не вказано в заяві відкликаючої держави.Розрив дипломатичних відносин відбувається у випадках виникнення між державами збройного конфлікту, втрати однією з держав-контрагентів міжнародної правосуб'єктності (наприклад, при злитті з іншою державою), соціальної революції, що супроводжується кардинальною зміною системи державності, а також у разі зміни уряду неконституційним шляхом. Причиною розриву дипломатичних відносин може бути ворожа політика однієї держави відносно іншого, здійснення якихось дій, що виключають нормальну роботу дипломатичних представництв тощо.Статутом ООН передбачається можливість розриву дипломатичних відносин відповідно до рішення Ради Безпеки як засіб впливу (санкції) на державу, винну в створенні загрози міжнародному миру.
Розрив дип відносин здійснюється за допомогою офіційної заяви або видання спеціального нормативного акту від найвищих органів державної влади країни. З свого боку держава перебування згідно ст.44 Віденських конвенції про дипломатичні стосунки 1961р. незалежно від причини розриву повинні надавати необхідне сприяння для швидкого виїзду зі своєї території дипломатичного персоналу представництва і членів сімей дипломатів, а також інших осіб, що користуються привілеями і імунітетом, незалежно від їх громадянства.Конвенція, крім того, встановлює, що у разі розриву дипломатичних відносин між двома державами, країна перебування дипломатичного представництва повинна навіть у разі збройного конфлікту охороняти приміщення представництва разом з його майном і архівами.На додаток до цього Віденською конвенцією про консульські стосунки 1963 року спеціально обмовляється, що розрив дипломатичних відносин не спричиняє за собою автоматичного розриву консульських відносин.Розрив дипломатичних або консульських відносин між учасниками договору не впливає на правові відносини, встановлені між ними
договором, за винятком випадків, коли наявність дипломатичних або консульських відносин потрібна для виконання договору.
112.Поняття,цілі та принципи тлумачення міжнародних договорів. Дія договору, застосування його положень на практиці зазвичай супроводжуються з'ясуванням його значення та змісту стосовно конкретних життєвих умов. Таке з'ясування здійснюється у процесі юридичного тлумачення положень договору. Процес тлумачення положень міжнародного договору повинен відповідати вимогам двох загальновизнаних принципів - кваліфікованості і сумлінності. Кваліфікованість тлумачення припускає участь у ньому процесі авторитетних юристів-міжнародників і може здійснюватись у двох формах -автентичній і міжнародній. Автентичне тлумачення припускає тлумачення, прийняте і погоджене всіма учасниками міжнародного договору. Воно володіє вищою юридичною чинністю, здійснюється за допомогою складання протоколів та інших процедур. Під міжнародним тлумаченням розуміється тлумачення, що здійснюється якимись міжнародними органами. Такими органами найчастіше виступають Міжнародний суд ООН, Комісія міжнародного права ООН, Міжнародний арбітраж та ін. Принцип сумлінності тлумачення припускає участь у цьому процесі органів і осіб, застосування різноманітних прийомів тлумачення, в ролі яких зазвичай використовуються граматичне,логічне, історичне,систематичне та інші тлумачення.Тлумачення міжнародного договору-це з'ясування його реального сенсу і змісту з метою щонайповнішої і найточнішої реалізації умов договору.Тлумачення міжн. договору здійснюють:одна із сторін договор.,і в цьому разі тлумачення має силу лише для цієї сторони;сторони договору за угодою між ними, і в цьому разі воно обов'язкове для цих сторін;міжнародні органи,про які з цією ме-тою можуть згадати у самому договорі.У конвенції про право міжнародних договорів 1968р. передбачено,що тлумачення договору має бути однаковим незалежно від суб'єктів, які здійснюють тлумачення.У залежності від суб'єкта тлумачення міжн.договору розрізняють офіційне тлумачення,яке здійснюється міжнар. органами і міжнар. організаціями(виділяють автентичне-здійснюється всіма учасниками договору);і неофіційне-це тлумачення юристами журналістами,громадс. організаціями,для внутрішн. цілей(виділяють-доктринальне-здійснюєт. науков. закладами). Принципи тлумачення міжнародних договорів. Принципи тлумачення містяться в Віденс.конвенції 1969р це:сумлінність- випливає з міжн.-правов. принципу pacta sunt servanda;відповідно до звичайного значення, якого слід надавати термінам договору в їх контексті,а також принципу-у разі розбіжностей між спілкуванням і спеціальн. статтями, переважну силу мають спеціальні статті.
