роходження держ. кордонів по міжн.(прикордонним)рікам. 3 страница

80.Матеріальна відповідальність за шкідливі дії не заборонені міжнародним правом. Право міжнародної відповідальності – від-ть за протиправні діяння і від-ть за шкідливі наслідки дій, що є результатом дія-ті, не забороненої МП. По своїй юр природі види від-ті різні, вони рег різними комплексами норм, різними також є зміст і форми, котрими вони можуть характеризуватися.Питання запобігання збитків має велике значення та актуальність. Запобігання має бути ключовим аспектом, тому що навіть від-ння завданих збитків та шкоди не завжди повністю відновлює ситуацію. Адже ці дії можуть призвести до смерті людей та невідворотних змін у екосистемі.Держави мають чітко усвідомлювати до яких наслідків можуть призвести джерела підвищеної небезпеки.Саме Комісія з ООН розпочала роботу над темою «Міжнародні від-ть держави за шкідливі наслідки дій, не передбачених МП. Є види від-ті: репарація,реституція. Під репараціями(від лат. reparatio— відновлення)— розуміють відшкодування державою-порушницею заподіяної нею шкоди. Реституція це форма матеріального відшкодування збитку в результаті неправомірного міжнародного акту шляхом відновлення стану, що існував до його здійснення. Може здійснюватися різними способами. Різновидом реституції виступає субституція —заміна неправомірно знищеного або ушкодженого майна однорідним майном.

81.Принципи мирного вирішення спорів в міжнародному праві. Посідає одне з центральних місць у системі принципів МП.Цей принцип розвивався паралельно з принципом незастосування сили чи погрози силою.Вперше в міжн.- правов.поле після Газьких конференцій миру 1899 і 1907рр.Однак лише після створення ООН,прийняття Статуту ООН принцип мирного врегулювання спорів був нормативно закріплений у МП,став загальновизнаним і загальнообов’язковим.Це передбачено здійснювати„шляхом переговорів,обстеження,посередництва,примирення,судового розгляду,звернення до регіональних органів чи угод або ін.мирними засобами на свій вибір”. Принцип мирного вирішення спорів, будучи покликаний забезпечити мирне співіснування держав, відноситься до числа норм, що лежать в основі існування і стабільного функціонування міжнародного співтовариства. Відповідно до Статуту ООН усі члени Організації Об'єднаних Націй вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку, і справедливість. Принцип ставить за обов'язок кожній державі вирішувати будь-які міжнародні спори мирними засобами.Сторони в суперечці не вправі відмовитися від мирного врегулювання і не можуть виключити з-під дії принципу будь-які спори.Принцип не поширюється на спори, котрі стосуються справ, що входять, по суті, у внутрішню компетенцію будь-якої держави (принцип невтручання). Попередження і вирішення спорів здійснюються на базі принципів суверенної рівності і сумлінного виконання зобов'язань з міжнародного права.Відзначається і самостійне значення принципу сумлінності. Держави повинні діяти в дусі сумлінності, із тим щоб уникати виникнення спорів, повинні прагнути до якнайшвидшого і справедливого вирішення своїх спорів.Виявляється зв'язок із принципом співробітництва.Духом співробітництва і сумлінності слід керуватися в пошуках раннього і справедливого вирішення спорів.Відзначається і зв'язок із принципом невтручання—мирне врегулювання не повинно супроводжуватися втручанням у внутрішні справи.Особливо підкреслюється зв'язок із принципом незастосування сили.

88.Міжнародний кримінальний суд. Міжнародна кримінальна юстиція формувалась поступово, впродовж більшої половини ХХ століття. Проте, за весь цей період вона існувала лише ad hoc – тобто, для певного випадку. Відсутність постійно діючого кримінального суду та недосконалість юстиції ad hoc не могли вплинути на численні військові конфлікти. Людство стикалося з фактом `міжнародних злочинів лише тоді, коли такі злочини вже було скоєно. Міжнародна кримінальна юстиція вступала в дію лише за певних обставин, а не існувала незалежно від них. Такими обставинами, як правило, були війни, які призводили до серйозних порушень міжнародного права і несли в собі велику суспільну небезпеку. На сьогодні існує Міжнар кримінальний суд,який знаходиться в місті Гаага.У лютому 2003 року було формально обрано на 9-річний строк перші 18 суддів МКС. Обрані судді є незамінними впродовж найближчих 9 років, окрім як за власним бажанням або за станом здоров’я. Судді збираються на пленарні засідання якнайменше 1 раз на рік для виконання своїх функцій відповідно до Статуту, Правил процедури доведення та Регламенту Суду. Отже, згідно зі статтею 34 Статуту Суд складається з наступних органів: Президія; Апеляційна палата, Судова палата і Палата попереднього провадження; Канцелярія прокурора; Секретаріат. Міжнародний кримінальний суд є органом, де зосереджені майже всі стадії кримінального процесу, тобто органи попереднього розслідування та досудової підготовки, власне суд, що розглядає справу по суті, апеляційна інстанція, а також координуючі та допоміжні органи. МКС наділений міжнародною правосуб’єктністю. Він має весь комплекс прав та обов’язків, що передбачені для суб’єктів міжнародного права.Більш того, правоздатність МКС є універсальною бо, як визначає ст. 4 Стат“Суд має таку правоздатн, яка може бути необхідною для виконання ним своїх функцій”

82.Поняття і види засобів мирного вирішення спорів. Сучасне МП забороняє звертатися до війни і вимагає вирішення всіх спорів мирним шляхом. Ст.33 Статуту ООН конкретизує питання про засоби вирішення спорів.Вона вказує на те,що сторони,які беруть участь в спорі,продовження якого могло б загрожувати підтриманню міжнар. миру і безпеці,зобов'язані намагатися вирішити його шляхом(способами):перегово-рів,добрих послут,обстеження (міжнародна слідча процедура),посередництва, примирен-ня,арбітражу,судового розгляду, звернення до регіональних органів або утод чи ін.мирними засобами на свій розсуд. Рада Безпеки ООН при необхідності може вимагати від сторін вирішення їх спору зазначеними засобами. ООН також забезпечує,щоб держави-не члени ООН діяли у відповідності з даним принципом,оскільки це необхідно для підтримання міжнар. миру і безпеки.Міжнародний суд ООН - головний судовий орган ООН.Крім судових функцій суд здійснює консультативні функції (дає висновки по юридичним питанням за проханням Генеральної Асамблеї і Ради безпеки).Найпошир. універсальним засобом встановлення і врегулюв. міждерж. відносин є безносе-редні переговори між держ.Міжнар переговори–це спосіб виріш. різних питань міжн. життя,розробки міжна-правов.норм мирного розв`яз.спорів, оснований на безпосередньому письмовому або усному контакті належним способом уповноваж на те осіб, відповідних заінтересов. S МП. Певну специфіку мають консультації,як особлива форма врег.міждерж. відносин.В міжнар практиці є 2 різновиди консультацій:факультативні і обов’язкові (договірні)консульт.–це такі,до яких сторони в спорі звертаються за взаємною згодою.Обов`язк.консульт. застос. за умов,передбач. у між догов. на вимогу будь-якої сторони спору.Різновидом мир-них засобів розв”яз міжнар. спорів є також добрі послуги і посереднецтво, що передбач. сприяння,як правило 3-ої сторо-ни у розв`яз. проблеми між суб”єктами спору.Добрі послуги–це різного роду дії, спрям. на організацію переговорів між держ,які перебувають у спорі. Посеред-ництво–це пряме ведення 3-ою держ. дипломатичн. переговорів із сторонами, що сперечаються на основі пропозицій, зробл. цією 3-ою держ В міжнар. практиці виникла погоджувальна процедура,тобто, спосіб розв`яз. спорів шляхом передачі їх у комісію,яка розслідує факти і складає доповідь,що містить пропозиції, стосовно врегулювання спору.

83.Переговори та кансультації, ії місце в системі мирного вирішення спорів. Міжнародні переговори-це спосіб вирішення різних питань міжн. життя, розробки міжнар.-правових норм, мирно-го розв’язання спорів.оснований на без-посередньому письмовому або усному контакті належним способом уповноваже-них на те осіб відповідних заінтересова-них S МП.Найважливішими ф-ями пере-говорів є:повсякденне розв’язання питань, що виникають у процесі взаємодії S МП, створення міжн.-правов.норм та здійс-нення приписів міжн.-правов. норм; запо-бігання міжн.спорам.які можуть спричи-нити збройні конфлікти і протистояння держ;розвязаня міжн.спорів.Міжн.практи-ка свідчить,що переговори передують зас-тосуванню будь-яких ін. засоьів мирного розвязаня міжн. спорів.Консультації особлива форма врегулювання міжждерж. відносин.У сучасній системіміжнвідносин консульт. стали самостійним засобом мир-ного розв’язання спорів.У ряді теоретич-них досліджень выдзначаэться,що консу-льтаційна процедура у практиці міждерж. відносин спочатку використовувалася у двосторонніх міжн. договорах і лише з 2 пол.20ст. застосовується при підготовці багатосторонніх договорів.

87.Міжнародний суд ООН. Міжнародний Суд — головний судовий орган ООН, до юрис­дикції якого входять усі питання, що передаються йому державами, і всі питання, передбачені Статутом ООН і чинними договора­ми і конвенціями. Цей орган складається з 15 суддів, яких окремо обирають Генеральна Асамблея і Рада Безпеки на дев'ять років. Судді обираються за рівнем кваліфікації, а не за національною ознакою.Міжнародний суд ООН-головний судовий орган ООН. Його Статут 1945р. є складовою частиою Статуту ООН,Регламент прийнято в 1946 р. Суд складається із 15 суддів,які вибираються незалежно від громадянства,але при цьому у складі суду не може бути 2 громадян однієї держави.Судді вибираються на 9р. кожні 3р. склад суду обновляється на 1/3. Судді при виконанні судових функцій користуються дипломатичними привілеями і іменітетом. Постійне місцеперебування Суду- Гаага.Суд засідає у повному складі (кворум - 9 суддів). Сторонами у справах,які розгляддаються Судом можуть бути тільки держави. Юрис-дикція Суду є для держав не обов'язковою,а факультативний-тобто Суд може розглядати справу тільки за згодою держ. Але держави учасники Статуту можуть робити заяви про визнання для себе компетенції Міжнародного Суду обов'язковою по ряду справ:спори про тлумачення договорів,спори відносно наявно-сті факту порушення міжн.зобовязань,спори про характер і розмір відшкодування.Крім судових функцій суд здійснює консультат-ивні функції (дає висновки по юр. питанням та проханням Генерал. Асамблеї і Ради Безпеки).

84.Міжнародний арбітраж:поняття,види,правова основа. Міжнародний арбітраж—це третейський суд для розв'язання спорів між державами, створений на основі угоди сторін, рішення якого мають для них обов'язкову силу.Склад арбітражу (один суддя-арбітр або декілька), порядок його діяльності, а також підлягаючі застосуванню норми права визначаються угодою сторін у спорі, що іменується компромісом.Арбітраж завжди формується з непарного числа членів, один із яких є суперарбітром або головою.Іноді арбітраж складається з одного арбітра.Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1949 року встановив, що якщо сторони не погодяться про інше, то арбітраж буде складатися з п'яти членів. Сторони можуть призначити по одному члену зі своїх громадян, два другі третейських судді і суперарбітр обираються ними за згодою з числа громадян третіх держав.У Гаазі знаходиться і діє Постійна палата третейського суду, її адміністративна рада, що складається з міністра закордонних справ Нідерландів і дипломатичних представників країн-учасниць. У Палаті є список міжнародних арбітрів, із котрого держави вибирають собі арбітра для розгляду і вирішення справ. Національна група арбітрів складається з 4 чоловік. Ці арбітри вправі висувати кандидатів для обрання в члени Міжнародного Суду.Міжнародному праву відомі наступні види міжнародного арбітражу (третейського розгляду):—ізольований арбітраж (арбітраж ad hoc), що створюється в силу особливої угоди сторін, що сперечаються, для розв'язання конкретного спору, не прибігаючи до допомоги міжнародних інституцій;

-інституціональний (постійний) арбітраж, який здійснюється постійно діючим арбітражним органом. Такий арбітраж припускає наявність між державами особливої угоди, за якою вони заздалегідь зобов'язуються передавати здатні виникнути між ними спори на вирішення третьої (незацікавленої) сторони.

Говорячи про арбітраж. Необхідно виходити з того.що над суверенними держ.немає вищестоящої влади,яка могла б поширити свою юрисдикцію на дану суверенну держ без її згоди.Необхідно щоб сторони,які бажають добровільно розв’язати спір уклали між собою договір про арбітражний розгляд.По суті арбітраж у ланцюжку засобів врегулювання конфліктів посідає проміжне місце між судовим рішеньнням і погоджувальною процедурою. Арбітраж частіше використовується для розв’язання так званих політичних спорів. Існує постійний арбітраж,який у вигляді постійно діючої компетентної юрисдикційної установи покликаний вирішувати спори,що виникають між S МП.Та так званий ad hoс- разовий арбітраж,яий скликається за домовленістю S спору,в кількості не менше 3 арбітрів, двоє представляють сторони,а 3 обирається за спільною згодою.Рішення арбітра для учасників суперечки є обов'язковим.

85.

98.Застереження до міжнародних договорів. Застереження, заперечення й прийняття застережень повинні оформлятися в письмовому виді й доводити до відомості учасників договору; згода ж на застереження може бути й мовчазним. Учасник договору, що зробив застереження, у будь-який час може відмовитися від її. При цьому згоди учасників, що прийняли застереження, не потрібно. Держава, що заперечує проти застереження, також може зняти свої заперечення в будь-який момент. І зняття застереження, і відмова від її повинні здійснюватися в письмовій формі.Поняття застереження означає: односторонню заяву в будь-якому формулюванні і під будь-яким найменуванням, зроблену державою під час підписання, ратифікації, прийняття або затвердження договору чи приєднання до нього, за допомогою якої вона бажає виключити чи змінити юридичну дію певних положень договору в їх застосуванні до цієї держави.Віденська Конвенція про право міжнародних договорів закладає дві основні умови прийнятності застережень:а) застереження має бути прямим наслідком національного закону, який не відповідає положенню Конвенції (відповідно, закон має бути чинним на час реєстрації застереження); b) застереження має бути зроблене стосовно конкретного положення Конвенції. До цього часу Комісія і Суд не встановлювали різниці між термінами «застереження» і «заява про тлумаченння»; останній термін стосується конкретної заяви держави про те, що прийняття нею конкретного положення Конвенції залежить від певного тлумачення цього положення. Як застереження, так і заяви про тлумачення обмежують застосування і дію конкретного договірного положення в даній країні.

102.Способи виразу згоди суб’єктів міжнародного права на обов’язковість міжнародного договору. Способам (формам)вираження згоди суб’єкта МП на обов’язковість для нього договору присвячена досить велика група статтей Віденських конвен. Згода держ. на обов’язковість для неї договору, як зазначено в ст.11,може бути виражена:підписанням догов.;обміном доку-ментами,що утвоюють договір; ратифікацією; прийняттям; затвердженням; приєднанням, будь-яким ін. Способом про який домовилися.

86.Міжнародні судові органи та міжнародні судові процедури. Міжнародний суд (англ. International Court of Justice, фр. Cour internationale de Justice) — головний судовий орган ООН, до юрисдикції якого входять усі питання, що передаються йому державами, і всі питання, передбачені Статутом ООН і чинними договорами і конвенціями. Цей орган складається з 15 суддів, яких окремо обирають Генеральна Асамблея і Рада Безпеки на дев'ять років. Судді обираються за рівнем кваліфікації, а не за національною ознакою. Проте не може бути обрано двоє суддів з однієї країни. Суд міститься у місті Гаага (Нідерланди). Країни-члени можуть передавати на розгляд Міжнародного Суду справи про прикордонні суперечки, право на рибну ловлю, право на корисні копалини та інші спірні питання. Генеральна Асамблея або Рада Безпеки можуть консультуватися з Міжнародним Судом з будь-якого питання. Міжнародна судова процедура Судова процедура є одним із видів розв'язання міжнародних спорів. Міжнародний Суд — це утворюваний на основі міжнародного договору постійний орган, покликаний вирішувати міжнародні спори шляхом судової процедури. На відміну від арбітражу, склад, процедура, юридичні джерела рішень Міжнародного Суду визначаються не спеціальною угодою сторін, що сперечаються, у кожнім" окремому випадку, а постійним Статутом Міжнародного Суду ООН, що складає невід'ємну частину Статуту ООН. Всі члени ООН є тим самим і учасниками Статуту.Держави — не члени ООН можуть стати учасниками Статуту на умовах, визначуваних Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки (стаття 93 Статуту ООН).Міжнародний Суд ООН знаходиться в Гаазі, склад головного суду — 15 судів, що обираються Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки ООН на 9 років, із числа фахівців в галузі міжнародного права. Міжнародний Суд правочинний виносити не тільки обов'язкові рішення у спорах, переданих на його розгляд за згодою сторін, але і вправі давати будь-які консультативні висновки у відношенні будь-яких питань міжнародного права. З моменту створення Міжнародного Суду в 1946 році на його розгляд було передано більше 60 спорів між державами і викликано більше 20 консультацій міжнародними організаціями. Конвенція про мирне розв’язання спорів (1907р.), що замінила у відносинах між держ.,які домовились,Конвенцію про мирне розв’язання міжн.сутичок(1899р.),приділила значну увагу третейському розгляду як засобу вирішення спорів між держ.Розвиваючи позитивну ідею третейського розглядду,Статут ООН серед шляхів розв’язання спорів поряд з ін. вказує на арбітраж і судовий розгляд (ст.33). Арбітраж частіше використовується для розв’язання так званих політичних спо-рів.Існує постійний арбітраж,який у вигляді постійно діючої компетентної юрисдик-ційної установи покликаний вирішувати спори,що виникають між S МП.Та так званий ad hoс-разовий арбітраж,яий скликається за домовле-ністю S спору,в кількості не менше 3 арбітрів, двоє представляють сторони,а 3 обирається за спільною згодою.Рішення арбітра для учас-ників суперечки є обов'язковим.Головним судовим органом ООН є Міжнародний суд. Кожний член ООН зобов’язується виконувати рішення Міжн.суду в тій справі,у якій він є стороною.Також міжн. спори вирішуються Судом ЄС та Європейс. судом з прав людини.

96.Підготовка та прийняття тексту міжнародного договору. З метою підготовки тексту договору держ. вступають в переговори,шляхом делегування своїх повноважень повноважним представни-кам безпосередньо чи з використанням дипломатичних засобів для цього їм видаються спеціал. документи - повноваження.Для складання текстів багатосторонніх договірів держ.та міжн. організ. використовують міжн. конференції та міжн. організації. Прийняття тексту міжн. договору вира-жається в особливій процедурі голосування за згоду з формулюванням тексту договору.Така процедура прямо залежить від регламенту переговорів та кількості їх учасниів.Після того як текст договору погоджений і прийнятий, відбувається фіксування його як остаточно і такого,що не підлягає подальшим змінам,підписання- поряд з формою згоди на обов’язковість є і формою прийняття тексту та парафування -скріплення ініціаллами уповноважених осіб кожної сторінки тексту договору на знак згоди з текстом. Парафований договір підлягає остаточному прийняттю.

100.Чинність міжнародних договорів. Термін чинності міжн.договорів визначається у само-му міжн.договорі.При цьому умовно міжн. договори можна поділити на 4 групи:1.із визначеним терміном чинності (безумовно-визначеним,умовно-визначен.); 2.із невизначе-ннм терміном (коли він не містить певних дат,термінів);3.безстрокові (немає вказівок на денонсацію або припинення); 4.особливі (термін чинності яких тимчасово не встанов-лений.але в майбут це передбачено)Чинність договору до закінчення його терміну може бути пподовжена сторонами за їх згодою.Це називається пролонгацією.Розрізняють автоматичну і пролонгацію за згодою сторін.

89.Регіональні міжнародні судові органи. Виникнення міжнародних організаційних механізмів захисту прав людини пов’язане з розширенням у цій сфері міжнародно-правового співробітництва після Другої світової війни. Це стало наслідком формування міжнародної єдності в розумінні цінності прав людини та їхнього захисту. Щойно таке розуміння було сформульоване у Статуті ООН, відразу ця організація стала центром міжнародно-правового співробітництва із прав людини. В її рамках були створені найбільш авторитетні міжнародні органи із захисту прав людини. З початку 50-х років почали виникати регіональні міжнародні організаційно-правові механізми захисту прав людини, перший з яких створено відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини.У сучасному світі існує розгалужена система з декількох десятків універсальних і регіональних міжнародних органів із прав людини з різним обсягом компетенції. Це дозволяє класифікувати ці органи, щоб легше розібратися в особливостях їхньої діяльності. Існуючі міжнародні органи із прав людини поділяють насамперед на універсальні та регіональні.Регіональні міжнародні механізми захисту прав людини створюються на підставі міжнародних договорів окремих груп держав, як правило в межах географічних регіонів. На цей час регіональні механізми захисту прав людини створено в Європі (у рамках Ради Європи — на підставі Конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р.; у рамках ЄС — на підставі установчих договорів ЕС; у рамках ОБСЄ — згідно з Гельсінським Актом 1975 р.); в Америці — згідно з американською Конвенцією про права людини 1978 р.; в Африці — згідно з африканською Хартією прав людини 1981 р. Після розпаду СРСР у рамках СНД також було зроблено спробу створити міжнародну систему захисту прав людини на підставі Конвенції Співдружності Незалежних Держав про права й основні свободи людини 1993 р.3. Регіональні органи з прав людини поширюють свою компетенцію на держав — учасниць відповідного регіонального міжнародного договору про права людини. Іменування таких органів «регіональними» до певної міри умовне, оскільки захист не лише відбувається в межах територій таких держав, а поширюється також на осіб, що знаходяться під їхньою юрисдикцією.Серед регіональних міжнародних органів із прав людини є судові органи (Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини), квазісудові органи (Комітет незалежних експертів, утворений згідно з Європейською соціальною хартією), конвенційні органі (Європейський комітет із питань запобігання тортурам і такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, утворений згідно з Європейською конвенцією про запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню).

90.Механізм мирного вирішення спорів Міжнародними організаціями. Сучасне МП забороняє звертатися до війни і вимагає вирішення всіх спорів мирним шляхом. Ст.33 Статуту ООН конкретизує питання про засоби вирішення спорів.Вона вказує на те,що сторони,які беруть участь в спорі,продовження якого могло б загрожувати підтриманню міжнар. миру і безпеці,зобов'язані намагатися вирішити його шляхом(способами): перегово-рів,добрих послут,обстеження (міжнародна слідча процедура),посередництва, примирен-ня,арбітражу,судового розгляду, звернення до регіональних органів або утод чи ін.мирними засобами на свій розсуд. Рада Безпеки ООН при необхідності може вимагати від сторін вирішення їх спору зазначеними засобами. ООН також забезпечує,щоб держави-не члени ООН діяли у відповідності з даним принципом,оскільки це необхідно для підтримання міжнар. миру і безпеки. Міжнародний суд ООН - головний судовий орган ООН.Крім судових функцій суд здійснює консультативні функції (дає висновки по юридичним питанням за проханням Генеральної Асамблеї і Ради безпеки).Найпошир. універсальним засобом встановлення і врегулюв. міждерж. відносин є безносередні переговори між держ. Міжнар переговори –це спосіб виріш. різних питань міжн. життя,розробки міжна-правов.норм мирного розв`яз.спорів, оснований на безпосередньому письмовому або усному контакті належним способом уповноваж на те осіб, відповідних заінтересов. S МП. Певну специфіку мають консультації,як особлива форма врег.міждерж. відносин. В міжнар практиці є 2 різновиди консультацій: факультативні і обов’язкові (договірні)консульт.–це такі,до яких сторони в спорі звертаються за взаємною згодою.Обов`язк.консульт. застос. за умов,передбач. у між догов. на вимогу будь-якої сторони спору.Різновидом мир-них засобів розв”яз міжнар. спорів є також добрі послуги і посереднецтво, що передбач. сприяння,як правило 3-ої сторо-ни у розв`яз. проблеми між суб”єктами спору. Добрі послуги –це різного роду дії, спрям. на організацію переговорів між держ,які перебувають у спорі. Посередництво –це пряме ведення 3-ою держ. дипломатичн. переговорів із сторонами, що сперечаються на основі пропозицій, зробл. цією 3-ою держ В міжнар. практиці виникла погоджувальна процедура,тобто, спосіб розв`яз. спорів шляхом передачі їх у комісію,яка розслідує факти і складає доповідь,що містить пропозиції, стосовно врегулювання спору.

92.Система врегулювання спорів в рамках ОБСЄ. Спочатку розгляд проблеми мирного врегулювання спорів в рамках НБСЄ грунтувалося на проекті конвенції про європейській системі мирного врегулювання спорів, внесеному Швейцарією в 1973р. Проект передбачав використання обов'язкового арбітражу практично щодо всіх можливих категорій спорів. 21 листопада 1990 р. Нарада прийняла 8 лютого 1991 документ, що має назву «Принципи врегулювання спорів та положення процедури НБСЄ з мирного врегулювання суперечок». Документ передбачав створення спеціального «Механізму НБСЄ з врегулювання спорів», завдання якого полягала б у винесення рекомендацій державам щодо оптимальних процедур врегулювання суперечок. Особливість Механізму полягає в тому, що «Розгляд суперечки, проведене Механізмом, і будь-які зроблені ним зауваження або поради є конфіденційними, хоча факт створення Механізму може визнаватися відкрито». Нова процедура НБСЄ з врегулювання суперечок не застосовується, якщо одна із сторін вважає, що суперечка зачіпає питання, що стосуються територіальної цілісності або національної оборони, права на суверенітет над територією суші або одночасних домагань на юрисдикцію над др.і районами. Нарада експертів НБСЄ з мирного врегулювання (Женева, 1992 р.) виробило остаточні рекомендації щодо системи мирного врегулювання спорів в рамках НБСЄ, які і були офіційно прийняті Радою НБСЄ на Стокгольмської зустрічі 15 грудня 1992.Система складається з чотирьох елементів: - Механізму НБСЄ з врегулювання спорів; - Конвенції ло примирення і арбітражу в рамках НБСЄ (прийнята в Стокгольмі); - Комісії НБСЄ щодо примирення; - Положень про директивному примирення. Конвенція з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ передбачає загальну процедуру примирення і арбітражу на основі угод ad hoc або на основі попередніх взаємних заяв. Конвенція відкрита для підписання зацікавленими державами - учасницями НБСЄ. У ній передбачена двоступінчаста система врегулювання спорів у Примирних комісіях і Арбітражних, трибунали. Примирна комісія може створюватися за одностороннім заявою держави - учасника Конвенції. Головна мета примирної комісії - надавати допомогу сторонам у спорі в пошуках врегулювання відповідно до міжнародного права і їх зобов'язаннями в рамках НБСЄ.

93.Принцип сумлінного виконання прийнятих міжнародних зобов’язань в сучасному міжнародному праві. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань виник у формі міжнародно-правового звичаю pacta sunt servanda(лат. — угоди треба дотримуватися) на ранніх стадіях розвитку державності, а в даний час знаходить висвітлення в численних двосторонніх і багатосторонніх міжнародних угодах.В якості загальновизнаної норми поведінки суб'єктів зазначений принцип закріплений у Статуті ООН, преамбула якого підкреслює рішучість членів ООН створити умови, при яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань, що витікають із договорів та інших джерел міжнародного права. Розвиток міжнародного права підтверджує універсальний характер принципу, що розглядається. Відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1968 року кожен чинний договір обов'язковий для його учасників і повинний ними сумлінно виконуватися. Більш того, учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права в якості виправдання для невиконання ним договору.Сфера дії розглянутого принципу помітно розширилася в останні роки, що одержало відбиток у формулюваннях відповідних міжнародно-правових документів. Так, відповідно до Декларації про принципи міжнародного права 1970 року кожна держава зобов'язана сумлінно виконувати зобов'язання, прийняті нею відповідно до Статуту ООН, зобов'язання, що витікають із загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, а також зобов'язання, що витікають із міжнародних договорів, діючих відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.У Декларації підкреслюється необхідність сумлінного дотримання насамперед тих зобов'язань, що охоплюються поняттям «загальновизнані принципи і норми міжнародного права» або випливають із них. У різних правових і соціально-культурних системах існує своє розуміння сумлінності, що безпосереднім чином відбивається на дотриманні державами прийнятих зобов'язань. Концепція сумлінності одержала закріплення у великій кількості міжнародних договорів, резолюціях Генеральної асамблеї ООН, у деклараціях держав і т.д. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань поширюється тільки на дійсні угоди. Це значить, що розглянутий принцип застосовується тільки до міжнародних договорів, укладеним добровільно і на основі рівноправності.