В основі названих соціальних феноменів лежить спонтанна елементарна поведінка людей. Механізми її виникнення і розповсюдження суттєво відрізняються від колективної поведінки людей, яка пояснюється їх спільними сподіваннями, розумінням соціальних правил, соціальними детермінантами (звичаї, традиції, соціальні ігри).
Такі механізми регуляції поведінки, як звичаї, ритуали, культи, норми, завжди виконують дві необхідні для виживання функції. По-перше, вони формують відмінність "нас" від "них", а "ми" – це завжди поле довіри, де максимально усунута недовіра і діє сугестія. По-друге, звичаї, традиції та інші механізми – засоби знищення чи хоча б зменшення негативізму поведінки, який руйнує спільне почуття "ми". Саме тому ще з давніх часів з’являються засоби активізації відчуття контакту з "ми" (свята, банкети, спільні обіди, вживання алкоголю, наркотиків, тютюну тощо). Постійне дотримування звичаїв, традицій, виконання ритуалів підсилює єдність "ми".
Одночасно з’являються і засоби відлучення від психічного "ми", відкидання людини в коло чогось чужого, "не нашого" – ізоляція від контактів, бойкот, знущання, глузування тощо.
Спонтанна елементарна колективна поведінка не знаходиться під впливом будь-яких правил, традицій і сподівань. (паніка, військова, політична, релігійна істерія, соціальна напруга).
Причиною спонтанної елементарної колективної поведінки є кругова реакція, яка відноситься до такого типу взаємодії, в рамках якого реакція одного індивіда породжує збудження іншого. Вона виникає в умовах нестійкості або порушення звичних форм існування чи встановленого розпорядку життя.
Коли у людей є спонукання, бажання або схильності, які не можуть бути задоволеними наявними формами існування, вони опиняються в стані занепокоєння, тривоги. Вони відчувають спонукання до дії і одночасно перешкоди, що заважають її виконанню. Це веде до відчуття дискомфорту, фрустрації, невпевненості і, як правило, відчуження чи почуття самотності.
Ця внутрішня напруга, відсутність способів її зняття зазвичай виражається у безладній, некоординованій діяльності та є ознаками тривожності, занепокоєння.
Коли почуття занепокоєння включається в кругову реакцію або стає інфекційним, то ми маємо справу з соціальним занепокоєнням.
Соціальна тривожність, занепокоєння присутнє там, де люди володіють підвищеною увагою один до одного, де вони разом переносять руйнацію свого встановленого життєвого укладу, де з бажанням вступають в контакт.
Виникнення соціального занепокоєння означає початковий етап підготовки до нових форм колективної поведінки, яка може протікати у різних формах соціального протесту.
Розглянемо механізми спонтанної елементарної колективної поведінки.
1. Початковим елементарним механізмом, що приводить до виникнення спонтанної колективної поведінки, є штовханина (тісний фізичний контакт у групі чи натовпі людей).
Мета штовханини - зробити індивідів більш сприйнятливими і чутливими один до одного, щоб вони ставали більше зайнятими один одним і все менше відкликалися на звичайні об’єкти збудження (слова, символи, обставини тощо).
Зосередившись один на одному, вони схильні відкликатися на емоції один одного швидко, безпосередньо і безсвідомо. Штовханина привносить у це зосередження готовність до швидкого відгуку, вона сприяє колективній поведінці.
Штовханина – це засіб (найстаріший, елементарний, природній, спонтанний, безсвідомий) підготовки до спільних дій.
2. Колективне збудження як інтенсивна форма штовханини є окремим механізмом спонтанної колективної поведінки.
Для формування певних властивостей (сили, спрямованості, інтенсивності) спонтанної елементарної колективної поведінки натовпу демонструється збуджена поведінка агента впливу (політика, ватажка, релігійного діяча, опозиціонера), яка з великою силою захоплює і приковує увагу спостерігачів. У цьому випадку збуджену поведінку важко проігнорувати. Природна реакція осіб, що перебувають на стадії штовханини, – приділити увагу збудженій поведінці. Збуджена поведінка ватажка натовпу захоплює натовп і перешкоджає процесу формування у свідомості людей образів, які можна протиставити збудженому об’єкту. Внаслідок колективного збудження індивіди стають емоційно вразливими, схильними підпорядковуватися первинним архаїчним спонукам і почуттям, стають менш раціональними і більш безвідповідальними. Виникає безладний, неорганізований характер поведінки. Відчувається сильна спонука до дії без зрозумілих і усвідомлених цілей. Збуджені почуття проявляються зазвичай у формі неясних передчуттів, тривоги, страхів, невпевненості і сприяють розповсюдженню чуток. Формується підвищена подразливість і навіюваність людей.
Особистий характер індивідів ламається, створюються умови для реорганізації і утворення нових форм поведінки.
Штовханина, колективний збуджений стан, неможливість контролювати увагу і уяву в натовпі підготовлює підґрунтя для інфекційної поведінки.
3. Третім механізмом є соціальна інфекція – порівняно швидке, безсвідоме і нераціональне розповсюдження будь-яких настроїв, ідей, поривів чи форм поведінки. Це добре помітно на прикладах виникнення маній, захоплень, збожеволінь.
Соціальна інфекція може розглядатися як інтенсивна форма штовханини і колективного збудження: в ній яскраво виражене поглиблення контакту і шаленого відклику індивідів один до одного.
За допомогою цього механізму розвитку спонтанної колективної поведінки розповсюджуються необхідні інформаційні матеріали, що змушують людей переходити до нових форм протестної соціальної поведінки, збурюють суспільство, спрямовують невдоволення людей у потрібному напрямку.
Механізми соціальної інфекції працюють не тільки у групі людей, яка поступово готується до нової спонтанної колективної поведінки, перебуваючи у постійному фізичному контакті (натовп), але і у масі, що складається з уособлених і відчужених індивідів.
Індивіди маси постійно відчувають інтерес до суспільних подій, об’єктів, які цікаві, але збивають з пантелику через те, що їх важко зрозуміти і упорядкувати. Перед подібними об’єктами члени маси, як правило, відчувають збентеження і невпевненість у своїх діях, що приводить до соціального занепокоєння, яке дещо меншою мірою передається механізмами соціальної інфекції. В подальшому, не маючи достатніх можливостей спілкуватися, члени маси діють уособлено, як індивіди.
Поведінка маси спонтанна, але (на противагу натовпу) індивід у масі, замість того, щоб втрачати самосвідомість, навпаки, повинен сильно загострити її. Замість того, щоб діяти, відкликаючись на навіювання і збудження з боку тих, з ким він контактує (безпосередньо чи за допомогою ЗМІ), він діє, відзиваючись на той об’єкт, який заволодів його увагою, і на основі збуджених ним поривів.
Форма масової поведінки вибудовується із індивідуальних ліній діяльності, а не із погоджених дій. Збіг індивідуальних виборів та ліній поведінки робить масу великою силою, і ця сила застосовується для підготовки та здійснення спрямованих соціальних змін.
