Матеріал до Лекції №2
Масова свідомість – один з видів суспільної свідомості, найбільш реальна форма її практичного існування й втілення. Це особливий, специфічний вид суспільної свідомості, властивий значним неструктурованим великим кількостям людей («масам»).
Масова свідомість визначається як збіг у якийсь момент (сполучення або перетинання) основних і найбільш значимих компонентів свідомості великого числа досить різноманітних «класичних» груп суспільства (великих і малих), однак воно не зводиться до них. Це нова якість, що виникає зі збігу окремих фрагментів психології деструктурованих з якихось причин «класичних» груп. У силу недостатньої специфічності джерел своєї появи й невизначеності самого свого носія масова свідомість в основному носить повсякденний характер.
Зі змістовної точки зору, у масовій свідомості відбиті знання, уявлення, норми, цінності й зразки поведінки, що розділяються якою-небудь, виникаючою за тих або інших обставин, сукупністю індивідів – масою. Вони виробляються в процесі спілкування людей між собою й спільним сприйняттям ними соціально-політичної інформації (скажемо, у ході політичного мітингу).
Масова свідомість являє собою надіндивідуальну й надгрупову по змісту, але індивідуальну за формою функціонування свідомість. Хоча масова свідомість і реалізується в масі індивідуальних свідомостей, проте вона не збігається, з точки зору змісту, з кожним з них окремо, з індивідуальною свідомістю як такою. Для зародження й функціонування масової свідомості зовсім не обов'язкова спільна діяльність членів спільності («маси»), що традиційно прийнято вважати обов'язковим для появи групової свідомості.
Зміст масової свідомості може бути визначений практично як нескінченний, якщо спробувати передбачити всі можливі варіанти виникнення тих або інших значних мас людей у рамках як окремого суспільства, так і людської історії в цілому.
За структурою, масова свідомість включає основний (первинний), емоційно-діючий, і вторинний, раціональний рівні. В основі масової свідомості звичайно лежить яскраве емоційне переживання якоїсь соціальної проблеми, що викликає загальну заклопотаність. Це може бути війна, революція, масштабна економічна криза тощо.
Крайній ступінь переживання проблеми виступає як системоутворюючий фактор масової свідомості. Таке переживання, проявляючись в сильних емоціях або почуттях, затіняє собою всі інші, звичні правила життя – групові норми, цінності і зразки поведінки. Воно породжує потребу в негайних діях - тому й визначається як емоційно-чуттєва основа (іноді – як «ядро») масової свідомості. Коли оголошується війна, наприклад, у частини людей (які саме й формують дану масу) виникає стан своєрідної аномії, руйнування у свідомості звичних норм поведінки.
На основі «ядерного», базисного емоційно-діючого рівня поступово утворюється більш раціональний рівень. Він включає різні когнітивні компоненти – насамперед, загальнодоступні знання, масово обговорювану й засвоєну інформацію.
За своїм психологічним складом раціональний рівень масової свідомості містить у собі більш статичні (типу оцінок й очікувань, цінностей і «загальних орієнтації») і більш динамічні (типу масових думок і настроїв) компоненти.
У середині раціонального рівня розрізняються три основних блоки. По-перше, це блок соціальних очікувань людей й оцінок ними своїх можливостей впливати на суспільну систему з метою реалізації наявних очікувань. По-друге, розрізняється блок швидко мінливих думок й, особливо, настроїв людей – насамперед, пов'язаних з оцінками ними поточного положення, уряду, лідерів, конкретних соціально-політичних акцій і тощо. По-третє, виділяється блок соціально-політичних цінностей, що лежать уже в основі досить усвідомленого політико-ідеологічного вибору (наприклад, цінності справедливості, демократії, рівності, стабільності, порядку й тощо., або протилежні їм). Ці цінності визначають підсумкове відношення масової свідомості до того, що відбувається.
Раціональний рівень масової свідомості, як правило, являє собою відбиття розповсюджуваних через чутки або офіційні засоби масової інформації «масово необхідних» відомостей.
Діючим проявом масової свідомості є масова поведінка, однак не будь-яка, а в основному стихійна — неорганізована, але однакова й відносно незвичайна позагрупова поведінка більших мас людей, ситуативна й тимчасова, пов'язана з особливими обставинами. Прикладами стихійної масової поведінки є стихійна масова агресія в періоди війн і політичних потрясінь або, навпаки, стихійна масова паніка, пов'язана з поразками у війнах і повстаннях.
У першу чергу масова поведінка залежить від того, який із двох основних рівнів (емоційнодіючий або раціональний) візьме гору в масовій свідомості. Залежно від цього вона буде більш-менш стихійною або керованою.
У другу чергу вона залежить від ефективності (обсягу і якості) самого зовнішнього впливу, що здійснюється на масову свідомість. До певних моментів масова свідомість (і, відповідно, поведінка маси) звичайно піддатливо стосовно зовнішніх впливів.
Основні характеристики (властивості) масової свідомості вже описані в літературі. Вона емоційна, заразлива, мозаїчна, рухлива й мінлива. Вона завжди конкретна. Як правило, вона неоднорідна, аморфна, суперечлива, лабільна й розмита.
Коли одиничний суб'єкт, на думку X. Ортега-і-Гассета, стає частиною маси, він незмінно підпадає під владу певних, а саме інстинктивних, ірраціональних пристрастей, "темних" імпульсних реакцій. Інтелекту, розуму, логічній аргументації зовсім немає місця в масовій психології. 3. Фрейд стверджував: «Маса імпульсивна, мінлива й збудлива. Нею майже винятково керує несвідоме» (Фрейд, 1969).
Ці властивості пов'язані із властивостями самого суб'єкта масової свідомості. Реальна діалектика взаємозв'язку «маси» і її свідомості така, що виникаючі звичайно основи масової свідомості самі формують свою масу, що, у свою чергу, надалі формує свою свідомість. Як правильно писав Б. А. Грушин, «немає нестатку в емпіричних доказах того щоденного й повсюдно спостережуваного факту, що масова свідомість виявляє безумовну здатність до «самопородження», до спонтанного виникнення й зміни в процесі й результаті безпосередньо-практичного освоєння масами їх «найближчого» суспільного буття» (Грушин, 1987).
Проблема формування й функціонування масової свідомості донедавна розглядалася в рамках твердої дихотомії «або»». Масова свідомість або трактувалася як та що підкоряється власним законам виникнення й розвитку, або представлялася як керована ззовні, насамперед ідеологічними засобами. Подібна абсолютизація була явно непродуктивною на відміну від більш діалектичного підходу. Останній припускає, що масова свідомість виникає не просто в силу подібності умов, у яких живуть і діють численні «масові індивіди», не в силу однієї лише «однаковості» їхнього індивідуального досвіду. Відповідно до цього підходу, вона виникає в силу того, що люди завжди, тим або іншим способом, безпосередньо або опосередковано, навіть під час відсутності безпосередньо спільної діяльності, все-таки взаємодіють один з одним у просторі й часі. У ході такої взаємодії вони спільно виробляють загальні уявлення, почуття, думки, фантазії і т.д. – компоненти загальної для них масової свідомості. З цієї точки зору, процес утворення, виникнення масової свідомості точніше всього передається термінами «породження», «виробництво», «продукування», що охоплюють обидві сторони взаємозв'язку – і зовнішні умови, і закономірності саморозвитку масової свідомості. У даному трактуванні масова свідомість розглядається як результат спроби мас осмислити реалії власного життя й тих умов, у яких це життя протікає.
Розвиток масової свідомості залежить від масштабу охоплення людей загальними психічними станами. Дозріваючи спочатку в рамках традиційно виокремлених груп, окремі компоненти масової свідомості можуть поширюватися, захоплюючи представників інших груп і прошарків суспільства й збільшуючи тим самим масу, а можуть, навпаки, і скорочуватися, звужуючи розміри суб'єкта масової свідомості і поведінки.
Така розмитість меж суб'єкта досить ускладнює створення типології масової свідомості. Як підстави для її диференціації на якісь самостійно існуючі типи у свій час пропонувалися наступні властивості:
1) «загальний й актуальний розумовий потенціал» (обсяг усіляких позитивних знань, якими в принципі володіють ті або інші маси і які вони практично використають у своїй життєдіяльності);
2) «просторова поширеність» (формат захоплюваної ним маси);
3) темпоральність (стійкість або нестійкість у часі);
4) ступінь з вязності (суперечливості або несуперечності);
5) керованість («питома вага» і пропорції, співвідношення вхідних у масову свідомість стихійних та інституціоналізованих форм);
6) рівень розвитку (високий – низький, розвинутий – нерозвинутий і т.д.);
7) характер виразності (сильний, середній, слабкий);
8) особливості використовуваних мовних засобів (більш-менш експресивних, що включають виключно літературні або, також, і нелітературні компоненти).
В якості можливих критеріїв для більш практичної типології масової свідомості дослідниками пропонувалися не тільки змістовно-аналітичні, але й оціночно-політичні критерії. Наприклад, як ми вже відзначали, російськими політиками на початку XX століття виділялися такі різновиди масової політичної свідомості, як свідомість «освічена» й «темна», «прогресивна» й «реакційна», «задоволена» й «незадоволена». Пізніше вченими й політиками підрозділялися варіанти, що перебувають у різних відносинах до офіційних позицій, структурам влади й символам пропаганди (скажемо, «критична» або, навпроти, «конформістська» масова свідомість).
Однак всі такі спроби створення типології зачіпали лише приватні аспекти тих або інших проявів конкретних варіантів масової свідомості, тоді як у дійсності воно являє собою не площинне, а об'ємне, багатомірне утворення. У зв'язку із цим воно може бути описано лише в просторовій системі координат, тобто шляхом одночасної побудови декількох взаємодоповнюючих типологій і використання не одного, а декількох корелятивних параметрів, що дозволяють у сукупності висвітити моделюючу масову свідомість під різними кутами й побудувати, за рахунок цього, його найбільш адекватну, зокрема, сферичну модель.
Прикладом створення такої типології є досвід дослідження масової політичної свідомості в США 70-х рр. XX ст., у якому було виділено 12 «матричних» параметрів. З їхньою допомогою одночасно враховувалися різні ознаки змісту, будови й функціонування масової свідомості. Відповідно до цих параметрів були виділені ліберал-технократичний, ліберал-реформістський, лібертаристський, традиціоналістський, неоконсеровативний, радикал-лібертаристський, радикал-ескапістський, правопопулістський, радикал-демократичний, радикал-бунтарський, радикал-романтичний і радикал-соціалістичний типи масової політичної свідомості.
Оцінка й диференціація змісту масової свідомості, в узагальненому вигляді, можлива на основі сукупності трьох основних характеристик. По-перше, наявний (середній) рівень розвитку свідомості мас у суспільстві. Він включає не тільки когнітивні елементи (обсяг знань і суджень, здатності судження мас про ті або інші соціально-політичні явища й процеси), але й спрямованість почуттів і фантазій, здатності емоційно реагувати на навколишню дійсність. По-друге, діапазон і спрямованість потреб, інтересів, а також запитів, що відрізняють умови життя мас у суспільстві. Нарешті, по-третє, діапазон інформації, у масовому масштабі циркулюючої в суспільстві, у тому числі направленої спеціально на масову свідомість через численні канали виховних й освітніх інститутів і засобу масової інформації.
Головні труднощі аналізу генезису й процесів функціонування масової свідомості полягають у тому, що описати ці явища можна тільки на досить конкретному рівні, постійно маючи на увазі конкретні особливості суб'єкта масової свідомості, її зміст, умови виникнення, випробовувані впливи і т.д. Одночасно опис повинен бути заснований на досить фундаментальному аналітичному рівні. Рішення даного завдання зв'язується з розглядом різних макроформ, у яких існує, функціонує і розвивається масова свідомість – типу масових настроїв і, частково, суспільної думки. Такі макроформи служать своєрідними «ядрами» тих або інших «полів» масової свідомості. «Поля» складаються із широких сукупностей різноманітних образів, знань, думок, вольових імпульсів, почуттів, вірувань і т.п. Такі «ядра» зв'язують різні компоненти масової свідомості в якесь єдине, відносно самостійне ціле й тим самим забезпечують його соціально-політичне функціонування.
Як макроформи масової свідомості в певні періоди розвитку виступають суспільна думка й масові настрої. Суспільна думка – стан масової свідомості, що містить у собі приховане або явне відношення тієї або іншої спільності, або сукупності спільностей, до подій, що відбуваються, і існуючим явищам. Суспільна думка виступає в експресивній, контрольній, консультативній і директивній функціях. Тобто вона займає певну позицію, дає пораду або виносить рішення по тих або інших проблемах. Залежно від змісту висловлень суспільна думка виражається в оцінних, аналітичних, конструктивних або часом деструктивних судженнях. Звичайно суспільна думка регулює поведінку людей, соціальних груп і політичних інститутів у суспільстві, виробляючи або асимілюючи (запозичаючи зі сфери науки, ідеології, релігії і тощо.) і насаджуючи певні норми суспільних відносин.
Залежно від знака висловлень суспільна думка виступає у вигляді позитивних або негативних суджень.
Суспільна думка діє практично у всіх сферах життя суспільства. Разом з тим межі її суджень досить певні. Як об'єкт висловлень виступають лише ті факти й події дійсності, які викликають суспільний інтерес, відрізняються значимістю і актуальністю. Якщо в стабільні періоди розвитку суб'єкт суспільної думки звичайно чітко обмежений рамками приналежності до тих або інших груп, то кризовий політичний розвиток руйнує ці рамки.
Тоді суспільна думка здатна узагальнити ті або інші індивідуальні і групові думки, нівелювати характерні для них специфічні розходження і утворити тим самим масу людей, що дотримуються єдиного, тепер уже в широкому розумінні, суспільної думки. Така масова суспільна думка й стає макроформою масової свідомості. У якості більш-менш стихійної поведінки вона проявляється в більш легітимних (вибори органів влади, референдуми, засоби масової інформації, соціологічні опитування й т.д.) або менш легітимних (мітинги, маніфестації, акції протесту, повстання й т.д.) формах.
