Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності розроблення системи управління цим боргом. Боргові зобов’язання держави та органів місцевого самоврядування врегульовані Бюджетним кодексом України. У ст. 2 подано визначення державного боргу.
Державний борг – загальна сума боргових зобов’язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.
Гарантований державою борг – загальна сума боргових зобов’язань суб’єктів господарювання – резидентів України щодо повернення отриманих та непогашених станом на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями.
Залежно від ступеня охоплення державних боргових зобов’язань державний борг поділяється на:
1) капітальний державний борг – це вся сума випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи нараховані проценти, що повинні бути виплачені за цими зобов’язаннями;
2) поточний державний борг – це сума витрат поточного періоду з виплати відсотків кредиторам за всіма борговими зобов’язаннями держави і за погашенням зобов’язань, строк сплати яких настав.
Залежно від позиції уряду держави щодо накопичення державного боргу борг може бути:
1) активний – виникає внаслідок дискретних заходів уряду щодо залучення додаткових ресурсів;
2) пасивний – створюється при виникненні пасивного бюджетного дефіциту.
Залежно від отримувача кредитних ресур сів державний борг може бути;
1) прямий – це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, що надійшли у розпорядження уряду країни;
2) умовний (гарантований) – це зобов’язання держави як гаранта повернення ресурсів кредитору у разі неплатоспроможності позичальника.
У ст. 12 Бюджетного кодексу України передбачена класифікація боргу. Ця класифікація систематизує інформацію про всі боргові зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування.
Державний борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов’язання.
За типом кредитора:
1) ВНУТРІШНІЙ БОРГ:
1. Заборгованість перед юридичними особами
2. Заборгованість перед банківськими установами:
а) перед НБУ, у тому числі:
– за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року (минулих років);
– за компенсаційними виплатами населенню в Ощадбанку;
– сільськогосподарських підприємств за позиками, віднесеними на державний борг;
– інша заборгованість перед НБУ;
б) заборгованість перед іншими банками.
3. Заборгованість перед іншими органами управління
4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій
2) ЗОВНІШНІЙ БОРГ:
1. Заборгованість за позиками міжнародних організацій
2. Заборгованість за позиками, наданими іноземними державами, у тому числі за позиками, наданими під гарантії уряду
3. Заборгованість за позиками, наданими комерційними банками
4. Заборгованість за позиками, наданими постачальниками
5. Зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій
За типом боргового зобов’язання:
1) ВНУТРІШНІЙ БОРГ:
1. Довгостроковий борг
2. Середньостроковий борг
3. Короткостроковий борг
4. Заборгованість за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету
5. Заборгованість за відсотками, нарахованими за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету
6. Заборгованість за іншими зобов’язаннями
2) ЗОВНІШНІЙ БОРГ:
1. Довгостроковий борг
2. Середньостроковий борг
3. Короткостроковий борг
4. Заборгованість за іншими зобов’язаннями
Економічна суть державного боргу виявляється через такі дві його функції:
1) фіскальну – залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;
2) регулюючу – коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним банком країни.
У Бюджетному кодексі України визначено граничні обсяги державного (місцевого) боргу та державних (місцевих) гарантій (стаття 18).
Граничний обсяг державного (місцевого) боргу, граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій визначаються на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).
Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60 відсотків річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення цієї граничної величини Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргів у відповідність із положеннями Бюджетного кодексу.
Загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста боргу (без урахування гарантійних зобов’язань, що виникають за кредитами (позиками) від міжнародних фінансових організацій) станом на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 200 відсотків (для міста Києва – 400 відсотків) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих запозичень та капітальних трансфертів (субвенцій) з інших бюджетів), визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди. У разі перевищення цієї граничної величини Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада зобов’язані вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргу у відповідність із положеннями Бюджетного кодексу.
З метою забезпечення дотримання граничних обсягів державного (місцевого) боргу та державних (місцевих) гарантій центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, веде Реєстр державного боргу і гарантованого державою боргу, Реєстр державних гарантій, а також Реєстр місцевих запозичень та місцевих гарантій.
Реєстр державного боргу і гарантованого державою боргу є інформаційною системою боргових і гарантійних зобов’язань держави, що включає умови кредитних договорів і випуску державних цінних паперів та умови надання державних гарантій, відомості про стан обслуговування і погашення державного боргу.
Реєстр державних гарантій є інформаційною системою, що містить відомості про надані протягом бюджетного періоду державні гарантії.
Реєстр місцевих запозичень та місцевих гарантій є інформаційною системою, що містить відомості про здійснені місцеві запозичення та надані місцеві гарантії.
Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.
Держава не несе відповідальності за зобов’язаннями за запозиченнями до місцевих бюджетів.
Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.
Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів на його обслуговування, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом п’яти наступних років.
Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів установлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначених Бюджетним кодексом.
