II. Програма навчальної дисципліни. 8 страница

Аналізуючи показання потерпілого, підсудного, свідків, захисник повинен зіставити:

• показання однієї і тієї ж особи на попередньому слідстві і в суді;

• показання різних свідків;

• показання учасників процесу і документи;

• показання підсудного, потерпілого і незаперечні факти;

• вільну розповідь на перших і наступних допитах на попередньому слідстві і в суді...

Не слід залишати поза увагою і висновки експертів. Звичайно, це вимагає від адвоката серйозної підготовки, як загальної, так і щодо конкретної справи. Аналіз висновку експерта вимагає спеціальних знань, умілого зіставлення фактів. Знанням необхідно протиставляти знання, а не заклинання. Критика невігласа-адвоката нерідко буває голосною, але ніколи — переконливою.

Дослідження й оцінка речових доказів, протоколів слідчих дій, інших документів в залежності від обставин справи може посісти певне і навіть значне місце в захисній промові.

Аналізуючи докази, захисник не повинен замовчувати те, що невигідно для його підзахисного, оскільки це може лише зашкодити. За належного аналізу, пояснення

воно може виявитися несуттєвим або навіть байдужим для справи. Закінчивши аналіз доказів, давши оцінку кожному з них і всім доказам у сукупності, захисник повинен зробити мотивовані висновки, які відповідають доказам.

4. Обґрунтування кваліфікації злочину

Кваліфікувати — це значить віднести те чи інше явище за його якісними ознаками до певного розряду, виду чи категорії. В праві це означає: підібрати ту правову норму, яка передбачає дане діяння; підвести це діяння під правову норму; дати цьому діянню юридичну оцінку; вказати конкретну статтю Особливої частини Кримінального кодексу України.

Правильна кваліфікація злочину є однією з гарантій здійснення правосуддя, оскільки кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, яка винна у вчиненні передбаченого кримінальним законом суспільне небезпечного діяння. Помилка у кваліфікації може потягнути безпідставне засудження особи, діяння якої не є протиправним; конфіскацію майна; застосування амністії, судимість тощо.

Тому судовому ритору слід серйозно поставитися до цієї частини промови. Від захисника вимагається:

• абсолютна точність і чіткість юридичних формулювань і посилань на закон;

• ретельна підготовка до обгрунтування кваліфікації злочину (переглянути постанови Пленуму Верховного Суду України, теоретичні статті, судову практику; порадитися з колегами).

Питання про кваліфікацію злочину ставиться захисником, коли обвинувачення повністю або частково визнається, а кваліфікація злочину, запропонована слідчим, заперечується. Правові міркування адвоката мають бути аргументовані, а висновки — обгрунтовані перевіреними доказами.

Які ситуації найпоширеніші у судовій практиці?

• захисник не заперечує фактичної сторони діяння, але стверджує, що воно передбачено не тим кримінальним законом, яким його кваліфікує обвинувачення;

• захисник заперечує окремі елементи діяння, наприклад розмір викраденого, мотив убивства і на підставі цього пропонує іншу кваліфікацію.

Якщо захисник стверджує, що запропонована обвинуваченням кваліфікація неправильна, що діяння не відповідає складу злочину, то він повинен дати фактичну і юридичну характеристику діяння підсудного, а також розкрити зміст закону, застосування якого заперечується. Захисник повинен довести, що якраз запропонована кваліфікація ні відповідає тій злочинній події, яка визнається доказаною. На вирішення цієї задачі і повинен бути спрямований аналіз елементів складу злочину. Аналізувати, в залежності від конкретних обставин справи, слід:

• об'єкт злочину і його об'єктивну сторону (дія чи бездіяльність, їх наслідки, причинний зв'язок між суспільно-небезпечним діянням і суспільно-небезпечним наслідком, спосіб здійснення злочину, обстановка, при якій здійснено злочин тощо);

• суб'єкт злочину і його суб'єктивну сторону (умисел, необережність, мотив, ціль або мету злочину).

Досвідчені адвокати ведуть картотеки судової практики, які допомагають їм у питаннях кваліфікації щодо конкретних кримінальних справ.

Із вдалим обгрунтуванням кваліфікації злочину можна ознайомитися в промовах: адвоката І. Любимової у справі Негіної; адвоката В. Шингарєва у справі Кисельової; адвоката В. Поганина у справі Хил-кова; адвоката А. Полякова у справі Цапліна; адвоката В. Ермана у справі Михайлова.

5. Характеристика особи підсудного

Тут відкривається широке поле діяльності для захисника. Неможливо уявити собі кримінальну справу, у якій адвокату в захисній промові не довелося б говорити про особу підсудного. Важливість цієї частини захисної промови визначається ст. 324, 334 КПК України, де говориться, що при призначенні покарання необхідно, крім інших факторів, врахувати особу винного.

Завдання захисника - розкрити внутрішній світогляд і світосприймання, зрозуміти його психологію переживання і пояснити їх суддям. І коли захисник зможе це зробити, його промова стане яскравою, переконливою, а отже, вплине на всіх учасників судового розгляду.

Захисник зобов'язаний: зібрати і доповісти суду все, що говорить на користь підзахисного, що здатне полегшити його участь і що дозволить виявити обставини, сприятливі для підсудного.

«Закон вимагає, щоб поблажливість базувалася на обставинах справи. Але з усіх обставин справи, звичайно, найголовніша — сам підсудний. Тому, якщо в його житті, в його особі, навіть в слабкостях його характеру, які випливають із його темпераменту і його фізичної природи, ви знайдете підстави для поблажливості чи милості, — ви можете до судового голосу засудження приєднати голос милосердя». Ці слова, сказані видатним прокурором, суддею і судовим ритором Анатолієм Коні більш як сто років тому, не втратили своєї свіжості й сьогодні.

Якщо захисник не заперечує кваліфікацію злочину, а звертається до суду з проханням, то він може говорити:

• про відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину. Підсудний після вчинення злочину, бажаючи уникнути тих наслідків, які цей злочин може спричинити, вчинює певні дії щодо їх недопущення, і це призводить до того, що такі наслідки не наступають. Наприклад, заволодівши майном у результаті розбою, винний зразу ж повергає це майно потерпілому або, спричинивши тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, надає потерпілим допомогу, і тим самим відвертає смерть останнього;

• про вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин. Це поєднання істотних для підсудного факторів фізичною, матеріального чи морального характеру, що негативно впливають на його особисте або сімейне життя. Наприклад, значні матеріальні труднощі, тяжка хвороба підсудного або членів його сім'ї, несприятливі побутові чи житлові умови, жорстоке поводження батьків з дітьми, чоловіка з дружиною;

• про вчинення злочину під впливом погрози чи примусу або через матеріальну чи іншу залежність. Погроза пов'язувалась із заподіянням фізичної, матеріальної чи моральної шкоди шляхом вчинення незаконних дій як щодо самого підсудного, так і щодо близьких йому осіб; у діях підсудного відсутні ознаки крайньої необхідності;

• винний вчинив злочин, прагнучи відвернути несприятливі для себе чи для своїх близьких наслідки, з якими пов'язувалась погроза. Під примусом слід розуміти всі інші, крім погрози, форми примушування винного вчинити злочин (фізичне насильство, позбавлення волі, їжі, води). Матеріальна залежність підсудного означає повне або часткове перебування винного на утриманні, залежність боржника від кредитора, спадкоємця від спадкодавця тощо;

• про вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого. Вчинення підсудним злочину у стані фізіологічного афекту, коли винний усвідомлює характер і значення своїх дій. Захиснику слід довести, що:

стан великого душевного хвилювання у підсудного мав місце під час вчинення ним злочину; такий стан був викликаний неправомірними діями іншої особи чи осіб; злочин вчинено щодо саме тієї особи, неправомірні дії якої викликали у підсудного стан великого душевного хвилювання;

про вчинення злочину при захисті від суспільне небезпечного посягання, хоч і з перевищенням меж необхідної оборони. Для наявності цієї обставини необхідно встановити, що особа перебувала в стані необхідної оборони, але при цьому перевищила її межі. Вбивство і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони є привілейованими видами злочинів, відповідальність за які передбачена в КК України. Для кожного конкретного випадку існують свої межі необхідної оборони, які випливають з конкретних обставин справи, і завдання захисника довести їх до суддів;

• про вчинення злочину неповнолітнім. Під неповнолітнім розуміється особа, якій на момент вчинення злочину не виповнилося вісімнадцять років. Закон у даному випадку враховує наступне:

формування неповнолітнього як особистості ще не скінчилося;

емоційно-вольова сфера його психіки ще не набула стійкості;

підсудний не має належного життєвого досвіду, сталих орієнтирів, і вчинення злочину, як правило, тією чи іншою мірою зумовлено даними факторами;

• про вчинення злочину жінкою в стані вагітності. Захиснику в своїй промові слід вказати, що стан вагітності супроводжується рядом психічних та фізіологічних особливостей, які значною мірою знижують здатність жінки повністю контролювати свою поведінку. Термін вагітності на момент вчинення злочину, а також обізнаність про такий стан самої жінки в даному разі значення не мають;

• про щире розкаяння, або явку з повинною, або сприяння розкриттю злочину. Захисник указує, що це конкретні прояви усвідомлення його підзахисним своєї вини у вчиненні злочину. Щире розкаяння має місце в тих випадках, коли особа повністю визнає свою вину у вчиненні злочину, дає своїй поведінці належну оцінку і готова нести передбачену законом відповідальність. Явка з повинною передбачає, що особа добровільно приходить до правоохоронних органів, зізнається у вчиненому нею злочині і висловлює готовність нести за нього передбачену законом відповідальність. Сприяння розкриттю злочину означає, що винний у будь-якій формі надає допомогу органам правосуддя в з'ясуванні тих обставин вчинення злочину, які мають істотне значення для повного його розкриття. Йдеться про викриття інших співучасників злочину, передачу речових доказів, предметів, здобутих злочинним шляхом, та ін.

Передбачений у кримінальному законодавстві перелік обставин, що пом'якшують відповідальність підсудного, не є.вичерпним. Захисник може вказувати в своїй промові й інші обставини:

- вчинення його підзахисним злочину вперше;

- вчинення злочину внаслідок збігу обставин;

- вчинення злочину внаслідок протиправної поведінки потерпілого;

- часткове усунення підзахисним заподіяної шкоди тощо.

Чудовий аналіз характеристик особи підсудного є в роботах відомих адвокатів Петра Пороховщикова, Наталїї Михайловської і Віктора Одинцова.

Працюючи над підготовкою і особливо проголошуючи цю частину промови в залі судового засідання, не варто забувати про почуття міри. К. Арсеньєв писав, що читаючи Мішеля Лало, починаєш переконуватися, що кращих людей Франції необхідно шукати на лаві підсудних, і що його клієнти, у більшості випадків, справжні ангели доброти і невинності. В одній справі захисник так захопився пошуком пом'якшуючих обставин для підсудного, який здійснив злочин у нетверезому стані, що висловив думку, нібито всі присутні в залі теж вживають алкоголь і що втому немає нічого шкідливого. Суд прореагував на такий виступ адвоката окремою ухвалою на адресу юридичної консультації. В іншій справі адвокат заявив у промові, що його підзахисний був того дня в нетверезому стані і здійснив злочин під впливом тяжких сімейних обставин: розлучення з дружиною, смерть матері. На те прокурор у репліці переконливо відповів, що підсудний до здійснення злочину двічі лікувався від алкоголізму, вдома влаштовував постійні скандали й до розлучення з дружиною і смерті матері. Такий аналіз особи аж ніяк не сприяє захисту.

Для молодих правників буде цікавою та аргументація, якою користувався видатний судовий ритор С. Андрієвський:

«Візьміть хоча б два оповідання Чехова: «Зловмисник» і «Біда». Герой першого, селянин Григор'єв, відкручував гайки, якими рейки прикріплювалися до шпал. Іншими словами, навмисно пошкоджував залізничну колію з явною небезпекою для пасажирів, тобто здійснив злочин, передбачений 1081 ст. Уложення. В іншому —купець Авдєєв, член ревізійної комісії збанкрутілого банку, підписував фальшиві звіти, тобто судився за злочин, передбачений 1154 ст. Уложення. Чехов не юрист. Але хто ж — навіть найкращий з нас — щодо цих двох звинувачуваних міг проголосити в суді таку яскраву і просту, таку обеззброюючу промову, яка позбавляє всіляку можливість переслідування цих двох злочинців (Григор'єва і Авдеева), як написав про це Чехов у двох коротеньких оповіданнях?!

А в чому ж таємниця? Тільки в тому, що Чехов правдиво і художньо змалював перед читачем побутові умови і внутрішнє життя цих двох, висловлюючись по-нашому, своїх «клієнтів».

І рішуче те ж саме ми повинні робити у кожному кримінальному захисті».

Як же змальовують образ своїх клієнтів деякі наші адвокати? На жаль, нерідко скупо і примітивно. Ось витяги з адвокатських промов: «Бачите, товариші судді, можна плакати на суді, бити себе в груди, що я розкаююсь, в душу не можна проникнути». А він і не намагався це зробити. Навіть у виробничу характеристику, яка була в матеріалах справи, і непогана, і в ту, «не проник». Або: «Дозвольте, товариші судді, сказати кілька слів про особу підсудного». Не давши характеристики особи свого підзахисного, не розкривши мотивів поведінки, адвокат зачитав кілька абзаців із стандартної виробничої характеристики. І далі продовжує: «Але ж ви, товариші судді, не повинні вирішувати справу так, особистість також потрібно враховувати». Після цього захисник зачитав кілька фраз виробничої характеристики, і на цьому скінчилася ця частина судової промови.

Як тут не згадати Петра Пороховщикова: «Стислість характеристики зовсім не є перевагою в судовій промові, коли з особистістю пов'язане пояснення справи». Наші кращі ритори нерідко обмежувались одним натяком на саму подію злочину, натомість віддавали всю свою увагу характеристиці і психології. Такі промови Спасовича у справі Олександри Авдєєвої, Андрієвського у справі Тарновського

(Справа розглядалася в 1905 році в Гомелі. Тарновський звинувачувався у убивстві коханця своєї дружини Боржевського. Після захисної промови С. Андрієвського присяжні виправдали підсудного). Такі майстри не могли говорити зайвого, а приклади ці свідчать, що вони зовсім не турбувалися про стислість.

Отож, якщо ритор визнав, що характеристика відомої особи необхідна для справи, він повинен відпрацювати її якнайретельніше. Важливо, щоб у присяжних склалося і закріпилося якраз таке уявлення пре людину, яке необхідне ритору. Його супротивник, звичайно, подасть ту ж людину в іншому вигляді. Але це не значить, що друге зображень закриває перше, чи навпаки. В цьому якраз і сприятливі умови для обох риторів. Вони можуть бути правими обидва, якщо тільки будуть обидва правдивими і обережними. Зрозуміло, що за детальним розбором характеру дійових осіб необхідно знайти для кожного образний або сильний вираз, який об'єднував би сказане. Так, Громницький називає Олександра Тальма «скаженим», Спасович Авдєєву — «істотою, ледь подібною на нерозвинену людину»; про Ольгу Палем Карабчевський говорить: «безалаберний жмуток нервів».

6. Міркування про цивільний позов, міру покарання

Визначення збитків, завданих злочином, — це тема, яку не може обійти захисник у своїй судовій промові, якщо фактичні обставини справи вимагають постановки таких питань, які стосуються цивільного позову. Саме захисник повинен поставити ці питання в своїй промові і вирішити їх відповідно до матеріалів справи і вимог закону.

Нерідко від правильного вирішення питання про шкоду залежить кваліфікація злочину. У справах розкрадання державного чи іншого майна розмір крадіжки (дрібний, великий, дуже великий) визначає кваліфікацію вчиненого. Розмір збитків визначає кваліфікацію злочину в ряді інших випадків. У групових справах, у яких ідеться про шкоду, завдану спільними злочинними діями двох і більше осіб, правильне вирішення питання про збитки з дотриманням принципу індивідуалізації вини і відповідальності набуває особливого значення.

Захисник повинен потурбуватися про те, щоб майнова відповідальність його підзахисного не виходила за межі шкоди, завданої його діями. Інколи в групових справах підсудним ставляться у вину окремі самостійні злочини і вирішується питання про часткову або солідарну відповідальність. Щоб солідарна відповідальність необгрунтовано не застосовувалась, — за це має подбати адвокат.

При підготовці цієї частини промови особливу увагу слід звернути увагу на постанови Пленуму Верховного Суду України, практику судів України у кримінальних справах і використати її у своїй захисній промові. Захисник не має права недооцінювати питання шкоди і її відшкодування, питання цивільного позову.

Обставиною, пом'якшуючою відповідальність підсудного, є добровільне відшкодування завданої втрати, усунення заподіяної шкоди і навіть часткове усунення винним заподіяної шкоди.

На це слід звернути увагу суддів у своїй захисній промові. Пасивність захисника може привести до задоволення позову, не обгрунтованого матеріалами кримінальної справи.

Висновки захисника в судовій промові повинні бути послідовними, обгрунтованими, принциповими, чітко сформульованими. Всі доводи, які наводить адвокат, повинні підвести його до прохання про міру покарання, до формулювання остаточних висновків у справі. Якщо в результаті належного аналізу доказів захисник приходить до висновку, що подія злочину відсутня, в діянні підзахисного немає складу злочину або недоведена участь підсудного у вчиненні злочину, він просить суд постановити виправдувальний вирок. Що стосується цивільного позову, заявленого у справі, то захисник просить відмовити в цивільному позові, якщо він ставить питання про винесення виправдувального вироку за відсутністю складу злочину або за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину; або про залишення цивільного позову без розгляду, якщо йдеться про виправдання за відсутністю в діях підсудного складу злочину, оскільки в цьому випадку у потерпілого залишається право звернутися з позовом знову в порядку цивільного судочинства.

Коли захисник не заперечує факту здійснення злочину, він зобов'язаний висловити свої міркування про міру покарання. Не рекомендується вказувати конкретну міру покарання. Найчастіше ж у залі судового засідання звучать ось такі фрази: «Прошу визначити мінімальну міру покарання, вказану у статті... Кримінального кодексу України»; «прошу призначити покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, і застосувати ст.... КК України»; «прошу призначити м'якішу міру покарання, ніж просив товариш прокурор» тощо.

7. Заключна частина захисної промови

Вона не є обов'язковою в кожній судовій промові. Але у великих захиисних промовах буває корисним підсумувати висновки захисту. Якщо прокурор відмовився підтримувати обвинувачення і просить суд виправдати підсудного, це не звільняє захисника від обов'язку мотивувати в своїй захисній промові необхідність виправдання, а в заключній частині промови подати суду своє прохання. Захиснику необхідно так переконливо сформулювати висновки, щоб суду стало очевидним, що виправдання в цьому випадку — єдино правильний шлях правосуддя.

Йдеться пр оте, щоб переконати не лише суддів, але й всіх присутніх у залі засідання.

Адвокат М. Карабчевський так закінчив свою захисну промову в справі братів Скитських:

«Я відчуваю, що пора закінчувати, панове судді! Але я боюся кінчати. Коли я закінчу, — черга вашому вироку. Може настати жахливе, те жахливе, яке ми вже переживали. Невже це насправді можливе? Суд і засудження близькі. Але закон не хоче, не вимагає від вас неможливого. У подібних випадках він, навпаки, сам приходить вам на допомогу, сам береже вас. Чи вам, юристам-суддям, нагадувати мені про це? Самонадіяність завжди сліпа. Сумніви ж — супутники розуму. Сказати, що в цій оправі все для вас зрозумте і немає сумнівів, ви не можете... Я прошу для Скитських виправдувального вироку».

Із промови адвоката С. Андрієвського у справі про крадіжку смарагдової брошки:

«Отже, ви виправдаєте М-ву. Але нехай же ваше виправдання послужить й іншу службу. Нехай відділення розшуку хоча б на мить відійде від своєї прямолінійності, від поспіху, бо хоч з боку і гарно дивитися, як баский кінь стрілою мчить від Анічкіна мосту до Адміралтейства, але при цьому часто буває, що він калічить ні в чому не повинних перехожих. Так само у цій справі відділення розшуку придушило і М-ву.

Коли вина підсудного чітко доказана, тоді ми готові віддати його в караючі руки; але коли звинувачення базується на одних здогадках і причому дуже хитких, — наші кращі захисники, тобто судді завжди скажуть тому, хто зазіхне на волю М-вої: руки геть! Ця жінка недоторканна! Такий вирок ви постановите спокійно і достойно, для підтримання віри в чистоту звичаїв, оскільки основне правило, на якому має триматися кримінальне правосуддя, завжди залишається незмінним: довіра вище підозри».

8. Репліка адвоката

Ця частина виступу теж не завжди звучить наприкінці судових дебатів. Після проголошення промов учасники дебатів мають право обмінятися репліками (ст. 318 КПК України). Як видно із змісту цієї статті, обмін репліками — це право, а не обов'язок прокурора й адвоката.

Зміст реплік суттєво відрізняється від змісту основних судових промов. Репліка — це заперечення проти промови або її частини. Походить від латинського replico — повертаю назад, відбиваю. Якщо репліку проголошує прокурор, він висловлює в ній заперечення проти положень захисної промови. Захисник у своїй репліці заперечує проти певних тверджень прокурора.

Захисник реплікою не повинен заперечувати проти основної промови прокурора, оскільки це мало місце в захисній промові, крім тих виняткових випадків, коли заперечення необхідно для обгрунтування певних положень репліки. Прогалини, які допустив захисник у промові, не можуть слугувати підставою для репліки. Головуючий у цьому випадку має право відмовити захиснику в наданні додаткового слова під виглядом репліки.

Чи може захисник відмовитись від проголошення репліки, якщо прокурор скористався своїм правом?

«Ні, — відповідає В. Гольдінер, — якщо прокурор у своїй репліці навів дані, які явно спростовують висновки, висловлені адвокатом у захисній промові, то в цьому випадку необхідно визнати його правоту і внести відповідні зміни в свою систему захисту».

Якщо прокурор не навів таких доводів, то в репліці слід звернути увагу суду на відсутність у прокурора можливості серйозно обгрунтувати свою позицію. Якщо прокурор відмовився від репліки або якщо він не бере участі в процесі, адвокати мають право обмінятися репліками. Така необхідність виникає в групових процесах, де інтереси підсудних суперечливі.

Репліку не слід зводити до обговорення другорядних, дрібних і приватних запитань. У ній повинні бути чітко виділені і сформульовані:

• суть розходжень, суперечностей між учасниками судових дебатів;

• висновки, які спростовують заперечення суперника, і факти, які підкріплюють ці висновки;

• кінцеві висновки, які випливають із усієї системи аргументації захисника.

У репліці захисник, як правило, не повинен торкатися інших питань, не порушених у репліці прокурора; захисник може зупинитися не на всіх пунктах заперечень державному обвинувачу, а лише на основних найважливіших моментах; в окремих випадках, коли репліка прокурора дає привід для додаткової аргументації, це повинно бути зроблено коротко, щоб репліка не перетворювалася у другу захисну промову.

Репліка, на відміну від промови, побудована на полеміці із супротивником. Стислість репліки обумовлює велику напруженість, пристрасність, заповзятливість і запальність.

У зв'язку з цим виникає питання про допустимі межі полеміки. Нерідко доводиться спостерігати в суді досить непривабливу картину, коли репліка перетворюється в лайку. Прокурор і адвокат ведуть себе так, як при зустрічі, скажімо, перекупники на базарі.

Віталій Леоненко наводить приклад із судової практики одного із районних судів м. Києва. Під час судового розгляду справи, в той момент, коли адвокат, виступаючи із захисною промовою, сказав: «Товариші судді, якщо по совісті говорити...»

У цей момент прокурор, піднявшись зі свого місця, кинув адвокату репліку: «А у вас є совість?»

Суд прийняв рішення занести репліку прокурора до протоколу судового засідання і довести до відома вищестоящого прокурора

Основні правила, яких повинні дотримуватись під час судових дебатів учасники процесу, — ввічливість, коректність, культура. У першу чергу це стосується адвоката. Його висока культура, вишукана поведінка, особливо перед виходом суддів до нарадчої кімнати для винесення вироку у справі, принесе користь і йому, і його підзахисному.

9. Альтернатива в захисній промові

Чи допустима альтернатива в судовій промові? В обвинувальній промові прокурора — ні. В захисній промові вона теж не бажана, але допустима.

Із промови адвоката Миколи Холеви у справі Максименко:

«Говорити про винність чи невинність будь-кого в злочині можна тільки за умови, що подія цього злочину безсумнівна. Заперечувати звинувачення в отруєнні можна лише тоді, коли смерть уявної жертви від отрути є доказаною. Тому ви, панове присяжні засідателі, зрозумієте скрутність мого становища: мені доводиться заперечувати винність підсудної в злочині, який, на моє глибоке переконання, ніким і ніколи не був вчинений. Мені доводиться для цього здійснювати над собою деяке розумове насильство — допустити отруєння, яке мною заперечується — не як факт, а як логічну посилку, як необхідну умову для даного судового змагання.

Зробити таку тимчасову, умовну поступку обвинуваченню для захисту уявляється цілком безпечним. Звичайно, для захисту суттєво відхилити отруєння: досягнувши цього результату, він може вважати своє завдання виконаним. Немає смерті від отрути, немає злочину отруєння, не може бути і мови і про будь-чию винність...

Не відмовляючись від жодного слова, мною сказаного про причину смерті, переходжу до другого питання — про винність підсудної. Я повинен тимчасово допустити, що спірне отруєння доказане».

Коли так трапиться, що виникнуть підстави і для виправдання, і для перекваліфікації дії підсудного, найкраще вибрати позицію, найсприятливішу для підзахисного, — просити виправдувальний вирок.

Але в захисній промові слід розібрати і докази, які підтверджують і можливість перекваліфікації. В даному випадку можна застосувати такий риторський прийом, як запитально-відповідальна форма.

Задається питання:

— А чи мав місце склад злочину, передбачений статтею... КК України, за якою підсудного віддано до суду?

У відповіді доказується, що даного складу злочину немає. Потім знову запитання:

— А, можливо, має місце інший склад злочину — такий-то? Доказується, що і цього складу злочину немає, після чого захисник переходить до викладу остаточної позиції про виправдання. Це так звана прихована альтернатива, і вона допустима в промові адвоката.

ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ТА САМОКОНТРОЛЮ

1. Що таке захисна промова?

2. Чим визначається зміст захисної промови?

3. Яким повинен бути захист підсудного?

4. Яка структура захисної промови?

5. Які способи і прийоми вступної частини захисної промови ви можете назвати?

6. Які фактичні обставини справи повинен висвітлювати адвокат, виступаючи із захисною промовою?

7. У яких випадках виклад фактичних обставин справи особливо доречний?

8. Чому аналіз і оцінка зібраних у справі доказів складає, як правило, основну частину захисної промови?

9. У якій послідовності рекомендується робити аналіз доказів?

10. Яка тема захисної промови частіше звучить у залі судового засідання?

11. Назвіть обставини, передбачені Кримінальним кодексом України, що пом'якшують відповідальність підсудного?

12. Які помилки найчастіше допускають молоді адвокати при аналізі доказів?

13. Що вимагається від судового ритора при обгрунтуванні кваліфікації злочину?

14. Які ситуації найбільш поширені в судовій практиці при обґрунтуванні кваліфікації злочину?

15. Як складаються картки судової практики і як вони допомагають у питаннях про кваліфікацію злочину?

16. Яке завдання повинен ставити перед собою захисник, даючи рактеристику особи підсудного?

17. Про що може говорити захисник, який не заперечує кваліфікацію злочину, звертаючись до суду?

18. Які ви можете назвати пом'якшуючі відповідальність підсудного обставини?

19. Чому С. Андрієвський так високо цінував Антона Чехова за характеристику героїв створених ним оповідань?

20. Чому захисник не може обійти мовчанням питання заявленого вільного позову?

21. У яких випадках захисник просить відмовити в цивільному позові, а в яких — залишити цивільний позов без розгляду?