II. Програма навчальної дисципліни. 5 страница

Обсяг письмової підготовки може бути і буває різним в залежності від характеру й складності справи, аудиторії, кваліфікації прокурора адвоката, інших обставин. В одних випадках, особливо на перших порах, складається повний текст промови, в інших — обмежуються розгорнутим планом, розширеними тезами, детально проробленими начерками промови, окремими її фрагментами. Але в усіх випадках таку заготовку необхідно розглядати лише як попередній варіант, який потім буде доповнюватися, мінятися, уточнюватися, шліфуватися у ході судового розгляду справи. Після закінчення судового слідства наступає завершальний етап у підготовці промови. Тут прокурор ще раз до дрібниць продумує зміст і структуру промови, чітко визначає всі доводи й судження, які він має намір висловити суду, відшліфовує окремі думки, які виникли в ході судового процесу, образи, порівняння Якщо така робота вимагає додаткового часу, прокурор може попрохати суд оголосити перерву для завершення підготовки до виступу із звинувачувальною промовою.

Адвокат, беручи участь у судовому засіданні, складає план захисту. В ньому має бути передбачено:

- які клопотання необхідно заявити суду з метою забезпечення прав і законних інтересів підсудного;

- які докази подати суду для обгрунтування невинуватості або мен шого ступеня відповідальності підзахисного;

- в якій послідовності і як провести допит підсудного, які за­питання поставити йому;

- які обставини з'ясувати при допиті свідків, потерпілих, експертів і дослідженні інших доказів у справі.

Систематизація матеріалів. Приступати до цього етапу найкраще тоді, коли необхідний матеріал у справі зібраний. Різні факти, які підтверджують одну й ту саму ідею, дозволяють обгрунтувати загаль­ний висновок. Судовий ритор фіксує висновок, а поряд розміщує до­кази, які цей висновок підкріплюють. Так виникає група міркувань, з'єднана загальним висновком. Інші фактичні дані й міркування та­кож розподіляються на групи, кожна з яких має своє завдання, висвіт­лює певне питання. Міркування і висновки розташовуються так, щоб вони були між собою пов'язані. Попередня група готує появу наступ­ної, наступна — додатково підкріплює попередню.

Закінчивши систематизацію матеріалів і їх послідовне розміщення, ритор переходить до безпосередньої письмової підготовки судової про­мови.

Найкраща форма підготовки судової промови — це складання детальних тез промови.

Тези промови. Як і закінчена судова промова, тези повинні містити головні положення, найважливіші докази, хід міркувань, необхідні фактичні, юридичні, суспільно-політичні висновки. На відміну від промови, в тезах все повинно бути викладено фрагментами без плав­них переходів, без надмірного літературного тексту, який у промові неминучий, а тут зайвий.

Тези дають можливість молодому ритору в творчій атмосфері про­голосити промову, виробити необхідні професійні якості, а готовий текст промови не лише не дає цієї можливості, але, більше того, пере­творює живу мову в заздалегідь написаний твір на задану тему, ство­рює інколи непереборну спокусу цю промову прочитати «з папірця».

Молодий правник-ритор повинен учитися думати і працювати в складних умовах судового процесу. Проголошуючи судову промову за тезами і формулюючи думки під час промови, він виробляє майстер­ність говорити публічно, без чого неможливо уявити собі належне виконання обов'язку судового ритора. Промова, яка читається за го­товим текстом, не створює необхідного контакту між ритором і судом, ритором і його слухачами. Судовий ритор, який завжди і в усіх випад­ках буде писати повний текст промови, опиниться у важкому стано­вищі, якщо в процесі виникне необхідність обмінятися репліками. Репліка, як правило, буває негайною, особливо це стосується адвоката. Закінчив прокурор говорити і потрібно негайно відповідати. Як ж бути адвокату, якщо він звик думати і працювати повільно, в спокійній домашній обстановці. Більшість справ, які слухаються в районних судах, тривають не більше одного дня. Якраз у таких справах на перших порах виступаюті молоді прокурори і адвокати. Тут просто немає можливості написати промову від початку і до кінця. Тези промови доводиться писати, коли закінчується судове слідство, або ж, у кращому разі, під час обідньо перерви, або під час вельми короткої перерви після обіду.

Молоді правники-ритори повинні виховувати в собі професійне уміння виконувати два паралельні процеси, брати участь у закінченн судового слідства і фіксувати тези своєї промови.

Зачитування наперед написаної промови не дає можливості належним чином реагувати на промови інших учасників судових дебатів, позбавляє виступ полемічності. Звичайно, до промови можна включити її останній момент, уже в суді, нові вставки, розділи, але це може зашкодити її логічності й гармонійності.

Хвилювання промовців у суді. Вони властиві всім риторам не­залежно від віку і стажу роботи. У молодих виникає почуття боязкості, нерішучості, несміливості і полохливості. Вони хворобливо реагують на погляди, які їм видаються суворими або несхвальними чи осудли­вими. Може вивести із рівноваги чиясь іронічна посмішка. Поступо­во, з набуттям досвіду, це почуття слабшає і майже зникає.

Промова може бути написана повністю, декілька разів прочитана ритором для себе або для вузького кола «своїх» слухачів, перероблена, переписана. Ця підготовча праця може бути корисною, навіть дуже корисною, коли вона підготовча. За текстом закінченої промови ритор вже сміливо може складати тези, які йому необхідно проголосити. Тези промови, а за ними і сама промова, не повинні бути переказом всього того, що проходило в судовому засіданні, оскільки це все бачили і чули судді. В тезах головне місце повинні займати доказові тверджен­ня. До них підводяться і їх підкріплюють установлені факти й обста­вини, які допомагають доказуванню, сприяють утвердженню висновку. Правильна побудова тез судової промови вимагає від ритора чіткого розуміння, що є головним, а що другорядним і допоміжним. Це необхідно ритору для того, щоб відповідно розподілити зусилля і час: головному — максимум зусиль і більше часу, другорядному — мінімум того й іншого.

Неможливо заздалегідь і на всі випадки життя визначити, з чого необхідно починати раніше: з головної думки чи з другорядної, з тим, щоб потім перейти до головного. Все буде залежати від конкретних обставин справи. Будь-яке вирішення питання є допустимим, якщо судовий ритор приймає його обдумано. Якщо адвокат доказує алібі свого підзахисного, звичайно, немає ніякого сенсу відтягувати доказу­вання головної думки на кінець промови. Довівши алібі, захисник може звернутися до критики показань потерпілого або свідків, даючи цим показанням відповідні пояснення. Після доказування головного, пояснення із суміжних питань стає переконливішим і достовірнішим.

Текст промови чи тез необхідно писати так, щоб він легко читався, щоб судовому ритору не потрібно було в процесі виступу розгадувати власний почерк. Часу для цього не буде, судова обстановка аж ніяк не сприятиме цьому. Прізвища, найменування, цифри, найбільш важливі документи необхідно записувати чітко, бажано крупнішими літерами чи іншим кольором чорнила або виділити якимось іншим чином.

Не лінуйтесь перечитувати свої тези. Це допоможе віднайти і вип­равити допущену помилку, вилучити те, що після промови попередніх риторів втратило свою актуальність, або перенести акцент з того, що стало менш важливим, на те, що в результаті уже проголошених про­мов набуло більшого значення.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ТА САМОКОНТРОЛЮ

1. Які чотири питання повинен з'ясувати судовий ритор, готуючись до виступу?

2. Що є головним положенням (висновком) судової промови?

3. Що є головним висновком звинувачення в теорії і на практиці?

4. Що є головним висновком захисту в теорії і на практиці?

5. З яких етапів складається підготовка судової промови?

6. Як збираються матеріали в процесі вивчення кримінальної справи?

7. Як проходить збирання матеріалів під час судового слідства?

8. Як рекомендується групувати різні джерела доказів?

9. Що таке наглядове провадження?

10. Що таке адвокатське досьє?

11. Як перевіряються докази та їх джерела?

12. Які правила оцінки доказів та їх джерел?

13. Що означає належність і допустимість доказів та їх джерел?

14. Що значить не задовольнятися готовими поясненнями фактів?

15. Навіщо перевіряти факти з точки зору протилежної сторони?

16. Навіщо звертати увагу на негативні факти при аналізі доказів?

17. Що являє собою безпосередня підготовка судової промови?

18. Коли займається судовою підготовкою промови судовий ритої у невеликих справах?

19. Від чого залежить обсяг письмової підготовки промови судовим ритором?

20. В чому полягає досудова підготовка прокурора в судових дебатах?

21. Коли настає завершальний етап у підготовці судової промови?

22. Що повинно бути передбачено в плані захисту адвоката?

23. Коли слід приступати до систематизації матеріалів судової промови?

24. Як належить фіксувати висновки і докази у справі?

25. Як повинні бути розташовані міркування і висновки промови?
26. Що мають містити тези судової промови?

27. Яка різниця між розгорнутими тезами і закінченою судовок мовою?

28. Які переваги дають тези судової промови ритору?

29. Як перебороти ритору хвилювання у суді?

30. Що посідає головне місце в тезах судової промови?

31. Як будувати тези судової промови при доказуванні алібі підсудного?

32. Які технічні рекомендації щодо складання тез судової промови

 

 

ТЕМА 5. Промова державного обвинувача

1. Зміст і побудова обвинувальної промови

2. Вступна частина промови

3. Виклад фактичних обставин злочину (фабула справи)

4. Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів

5. Обґрунтування кваліфікації злочину

6. Характеристика особи підсудного

7. Обґрунтування пропозицій про міру покарання, цивільний позов

8. Аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину

9. Заключна частина промови

10. Репліка прокурора

11. Промова прокурора при відмові від обвинувачення

 

1. Зміст і побудова обвинувальної промови

Беручи участь у судових дебатах, проголошуючи обвинувальну про­мову, прокурор висловлює ті остаточні і кінцеві висновки, до яких він дійшов у результаті судового розгляду кримінальної справи, підбиває підсумки обвинувальної діяльності. Виступ прокурора з обвинуваль­ною промовою є одним з найбільш відповідальних етапів підтриман­ня обвинувачення у суді.

Відповідно до ст. 264 КПК України прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення. Він це робить від імені держави, від імені су­спільства.

Промова прокурора в судових дебатах, в якій підтримується дер­жавне обвинувачення, містить аналіз доказів, висловлюються мірку­вання про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, які мають значення для винесення законного і обгрунтованого вироку, називається обвинувальною промовою прокурора.

Закон не визначає змісту обвинувальної промови. Але оскільки доказування обвинувачення в суді КПК України поклав на прокурора, то в своїй промові він повинен висвітлити питання, передбачені ст. 324 КПК:

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсуд­ний;

2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримі­нального закону він передбачений;

3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

5) чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують відповідальність підсудного і які саме;

6) чи слід у випадках, передбачених Кримінальним кодексом Ук­раїни, визнати підсудного особливо небезпечним рецидивістом;

7) яка міра покарання повинна бути призначена підсудному і чі повинен він її відбувати;

8) в якому виді виправно-трудової чи виховно-трудової колонії або тюрмі повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі

9) чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чи користі, та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;

10) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільною позову, і можливою його конфіскацією;

11) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінносями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;

12) на кого мають бути покладені судові витрати і в якому розмірі

13) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

14) чи слід у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, застосовувати до підсудного примусове лікування чи встановити над ним опіку.

Такі питання вирішуються судом при постановлені вироку.

До цих питань прокурор повинен дати також суспільно-політичну оцінку обставин справи, що розглядається; характеристику особи підсудного; аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Зміст і структура обвинувальної промови визначаються передусім обставинами справи, місцем її розгляду (справа розглядається в суді чи виїзному засіданні), складом аудиторії, індивідуальними якостямя прокурора і зайнятою ним позицією у справі.

Йдучи в суд, прокурор повинен знати, що він буде говорити, мати тези чи принаймні план. Ось план промови одного з київських прокурорів:

1. Суть висунененого обвинувачення.

2. Що пояснює підсудний.

3. Неправдивість його показань підтверджується:

протоколом огляду від 10.03.200... р. (а. с. 16);

протоколом обшуку (а. с. 19);

показанням свідка — дружини підсудного (а. с. 28);

висновком криміналістичної експертизи (а. с. 41).

4. Матеріальні цінності розтратив підсудний, що побічно підтверджується:

показаннями працівників магазину і сусідів про те, що підсуд­ний часто пиячив;

показаннями шинкарки, що за випивку завжди розплачувався підсудний;

показаннями дружини підсудного, що зарплату чоловік повністю їй віддавав.

5. Обгрунтування юридичної кваліфікації.

6. Пропозиції про міру покарання і долю цивільного позову. Можна виступати і без плану, як «виступив» один із прокурорів у справі про хуліганство:

«Товариші судді! Нам все достатньо ясно. Підсудний Карган зірвав з клумби квітку. І нецензурно лаявся на жінку з дітьми, а потім влашту­вав бійку з мужчиною. У справі є дані про те, що бійка була, шум і крики також були. Прошу визнати підсудного винним і дати йому три роки».

Прокурорська практика виробила таку структуру обвинувальної промови:

вступна частина;

фабула справи (виклад фактичних обставин злочину);

аналіз і оцінка зібраних у справі доказів (аналіз доказів);

обгрунтування кваліфікації злочину;

характеристика особи підсудного;

обгрунтування пропозицій про міру покарання, цивільному по­зову;

аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, і пропо­зицій щодо їх усунення;

заключна частина промови.

Не завжди обвинувальна промова вміщує всі перераховані елементи в такій послідовності. Але на практиці саме така послідовність закріпи­лася і виправдала себе.

Зміст і структура обвинувальної промови, її побудова не можуть бути однаковими і незмінними для будь-якої справи. Як не існує кримі­нальних справ абсолютно схожих одна на одну, так і не повинно бути промов, які збігаються між собою. Тому прокурор повинен уміти віднайти правильні пропорції різних частин промови, розподілити матеріал логічно й послідовно.

Експозиція, розподіл матеріалу — досить важливий момент у ритор­ському мистецтві. «Уміла готувати, та не вміла подавати» — влучна ха­рактеристика експозиції і про це слід пам'ятати.

 

 

2. Вступна частина промови

Публічний виступ повинен мати певний початок. Уміла побудова початку відіграє особливо важливу роль у масових аудиторіях, якими є зали судових засідань. Це добре розуміли ритори всіх часів. Вдалий початок судової промови допомагає установити необхідний психологчіний контакт зі слухачами, створює сприятливу атмосферу безпосередності.

Вступ повинен зацікавити слухачів, привернути їхню увагу і підтотувати до правильного сприйняття і розуміння сказаного. Чим менше шаблонності, тим більше уваги до такої промови. Закласти основу добрих стосунків із учасниками процесу, публікою в залі судового засідання — таке завдання має поставити перед собою судовий ритор уже зі вступної частини промови.

Спостереження показують, що перші слова ритора, як правило, не мають мети. Коли вони проголошувалися, слухачі лише «готували» свою увагу. Емоційне збудження, викликане різними подразниками до початку промови, ще не вляглося. Це необхідно враховувати при виступах у масових аудиторіях. Лише до деякої міри це стосується судової аудиторії. Обстановка в суді перед виступом прокурора особлива і своєрідна. Коли слово надається державному обвинувачу, в залі настає тиша. Загальна увага звернена до прокурора, всі чекають, що він скаже. І тут головне для прокурора — закріпити увагу слухачів. Пов'язати виступ із структурою судової промови. Не допускати загальних виразів і думок, навіть красиво і правильно викладених.

У судових засіданнях частенько доводиться чути такий початок про­мови: «Вельмишановні судді! Я не затримаю довго вашої уваги». Або: «Шавний головуючий! Шановні судді і учасники процесу! Я не буду бага­тослівним.» Така декларація зовсім недоречна. Якщо промова дійсно буде короткою, то таке попередження лише продовжить її. А, якщо ж— це буває часто — вона буде довгою, то ритор виявиться просто самонадіяним, а може, навіть смішним у очах слухачів.

Засоби і прийоми побудови вступної частини обвинувальної промови бувають різноманітними. Вони залежать від характеру справи, яка розглядається, навичок обвинувача, складу судової аудиторії, інших обставин. Найбільш вживані прийоми:

- оцінка суспільно-політичного значення справи, яка розглядається

- вказівка на характерні особливості кримінальної справи;

- виклад програми виступу та ін.

Оцінка суспільно-політичного значення фактів, які є предметом судового розгляду, — важливий засіб побудови вступної частини обвинувальної промови. Злочини за своєю природою є суспільне небез­печними діяннями, мають суспільно-політичне значення і не байдужі суспільству. Тому від прокурора вимагається в кожному випадку вияви­ти і наочно показати цю суть, звернути на неї увагу учасників судового розгляду, публіки.

Ось для прикладу вступна частина головного обвинувача від США Джексона на Нюрнберзькому процесі.

«Панове судді! Честь відкривати перший в історії процес із злочинів проти загального миру накладає важку відповідальність. Злочини, які ми намагаємося засудити і покарати, настільки зловмисні, злісні і мають настільки руйнівні наслідки, що цивілізація не може потерпіти, щоб їх ігнорували, бо вона загине, якщо вони повторяться.

Той факт, що чотири великі держави, які захоплені перемогою і які страждають від нанесеної їм шкоди, утримали руку розплати і передали своїх полонених ворогів на Суд справедливості, є одним із найвидатніишх прикладів тієї данини, яку влада платить розуму.

Цей Трибунал, хоча він і є нововведенням і експериментом, не є результатом абстрактних міркувань і не був створений задля того, щоб виправдати правові теорії. Цей судовий розгляд віддзеркалює практичне намагання чотирьох великих держав використати міжнародне право для того, аби протидіяти найбільшій загрозі нашого часу — агресивній війні. Здоровий глузд людства вимагає, щоб закон не обмежувався покаранням рядових людей за здійснені ними незначні злочини. Закон також повинен карати людей, які набувають величезну владу і використовують ії на­вмисно і водночас для того, щоб привести до дії зло, яке не дає порятунку жодному вогнищу в світі.

Такого роду грандіозних масштабів справа і передана нам на розгляд, панове судді.

На лаві підсудних сидить 20 морально зламаних людей. Відчуваючи докори тих, ким вони керували, майже до такої ж міри, як і горем тих, на кого вони напали, ці люди назавжди тепер позбавлені можливості осо­бисто творити зло.

Зараз важко угледіти в цих жалюгідних полонених ознаки тієї влади, за допомогою якої вони як нацистські лідери колись панували над значною частиною земної кулі і наганяли жах на більшість її населення, їх особиста доля не має великого значення для людства.

Цей судовий розгляд набуває такої важливості тому, що ці в 'язні представлють у своїй особі зловісні сили, які будуть таїтися в світі ще довго пісмля того, як тіла цих людей перетворяться на попіл. Ці люди— живі символи расової ненависті, терору й насилля, пихатості і жорстокості, народжених владою. Це символи жорстокого націоналізму і мілітаризму, інтриг і провокацій, які протягом одного покоління неодноразово втягували Європу в безодню війни, знищуючи її чоловіче населення, руйнуючи її будинки, сіючи злидні. Вони до такої міри приєднали себе до створеної ними філософіїі до керованих ними сил, що прояв до них милосердя буде означати перемогу і заохочення того зла, яке пов 'язане з їхніми іменами. Цивілізація не може дозволити собі будь-який компроміс із соціальними силами, які здобувають нову могутність, якщо ми поведемося двозначна або нерішуче з людьми, в особі яких ці сили продовжують своє існування».

Дуже правильні й мудрі слова, які не втратили своєї свіжості й актуальності в наші дні.

Деякі прокурори схильні перебільшувати суспільно-політичну оцінку обставин справи. Штучно нагнітають атмосферу. Дрібне хуліганство вони перетворюють у тяжкий злочин, а підсудних — у особливо небезпечних злочинців. Найменша неточність і необ'єктивність відразу ж негайно відгукується в аудиторії. В. Вересаев описав одну таку «гучну» промову прокурора, текст якої буде досліджуватися на практичних заняттях.

Одним із можливих прийомів побудови вступної частини промови, наголошує Є. Матвієнко, є вказівка на різні особливості справи: фак­тичною, юридичного, суспільно-політичного, морально-етичного чи іншого характеру. Такий прийом дозволяє акцентувати увагу на певних обставинах, виділити їх, підкреслити їхнє значення, допомогти слухачам правильно оцінити ці обставини.

Відштовхуючись від особливостей справи, враховуючи їх, прокурор належним чином розподіляє матеріал, знаходить необхідні пропорції для його висловлення, надає промові необхідну тональність і забарвлення. Приклад із практики українських прокурорів. Учениці однієї із середніх шкіл міста Львова Світлана Б. і Лариса Б., потрапивши під вплив грабіжників-рецидивістів Цівіна і Опришка, разом з останніми здійснили ряд квартирних крадіжок і розбійних нападів на громадян міста. У вступній частині обвинувальної промови у цій справі проку­рор сказав:

«Вельмишановні судді! Справа, яка Вами розглядається протягом кількох днів, має велике громадське значення. Суть її не лише в тому, що група грабіжників, серед яких є злодії-рецидивісти, здійснила про­тягом короткого часу ряд зухвалих нападів на громадян, але і в тому, що серед учасників цих розбійних нападів опинилися дівчатка — уче­ниці 8-го класу середньої школи, діти батьків, які займаються педаго­гічною, виховною роботою.

Наш суд, покликаний вести боротьбу зі всякими кримінальними елементами, що порушують правопорядок, не може розглядати дану справу лише в межах чисто юридичного аналізу, не дослідивши тих причин, які привели на лаву підсудних поряд із грабіжниками-рецидивістами шістнадцятирічних дівчаток — учениць середньої школи».

 

Виклад програми виступу. Прокурор починає свою обвинувальну промову зі вказівки, на яких питаннях він має намір зупинитися, які тези обгрунтувати, які обставини доказати, які твердження підсудного спростувати. Такий виступ надає промові цілеспрямованості і конк­ретності, допомагає слухачам краще зрозуміти й оцінити доводи судо­вого ритора. Ось витяг:

«Завданням обвинувачення є доказування того, що 15 лютого цьо­го року Петров із ревнощів убив свою коханку, громадянку Красильникову. Ми докажемо також, що вбивство це було здійснено навмис­но, за наперед обдуманим планом; що знаряддя злочину були завчас­но принесені убивцею на місце злочину і що, здійснивши убивство, Петров вжив потім ряд заходів до приховання слідів злочину, діючи і тут обачливо й обмірковано.

Приступаючи до виконання цієї частини, я повинен коротко від­новити в пам'яті суду обставини цієї справи».

У виступах наших прокурорів трапляються і такі вступні частини промови:

«Товариші судді! Справа, яку ми з вами детально досліджуємо в су­довому засіданні, за своїм змістом і матеріальною шкодою є незначною, одначе вона має суспільно-політичне значення тому, що на лаві підсуд­них знаходиться Віктор Птіцин».

Що може викликати такий вступ у слухачів, крім нерозуміння і подиву? Навіщо він прокурору? Повна професійна безпорадність.

Серйозною вадою багатьох обвинувальних промов є трафаретність вступної частини. За зразок прокурор бере одну із «шапок», опублікованих у збірнику судових промов і починає кожну промову приблизно зі словами:

В той час, коли трудящі нашої країни самовіддано віддають свою працю на благо і процвітання батьківщини, група злочинців...» У суддів, інших постійних учасників судового розгляду (секретарів судових засідань, адвокатів, охоронців підсудного...) на вустах посмішка, як тільки вони почули про «працю заради батьківщини». Подібне ж відразу ж гасить увагу слухачів.

Наш мудрий філософ Григорій Сковорода писав: «Краще нічого не сказати, ніж сказати нічого».

 

 

3. Виклад фактичних обставин злочину (фабула справи)

Виступаючи в суді, прокурор зобов'язаний найперше встановити перед судом, чи є злочин в тому, що було здійснено, і який саме. Завдання державного обвинувача — відновити в пам'яті присутніх загальну картину злочину, чіткіше окреслити його основні риси, підготувати слухачів до сприйняття злочинів.

Існує кілька способів викладу фактичних обставин справи: хронологічний (так, як установив слідчий), систематичний (так, як це мало в дійсності), змішаний (перший і другий разом).

Прокурори віддають перевагу хронологічному способу викладу фабули справи, ніби відновлюючи обставини в тій послідовності, в якій були встановлені у стадії попереднього розслідування і в ході судового слідства.

У справі про випуск недоброякісної продукції прокурор виклав обставини таким чином:

«Попереднім і судовим слідством установлено, що директор Тасинсьского заводу Варушкін, головний інженер заводу Жемков і начальник відділу технічного контролю Крупеннікова відвантажили минулого року московській парфумерній фабриці «Новая заря» десять партій скляних флаконів (загальною кількістю 984 тисячі штук). Ця продукція у зв 'язку з виявленням при її прийомні непомірна великого браку, була повернена заводу- виготувачу, де в результаті пересортування визнані повністю непридатникми для використання як склотара 77 тисяч флаконів, тобто в середньому забраковано 7,8% виробів. Випуск недоброякісної продукції спричинив склозаводу матеріальні збитки на 3958 крб. 31 коп.»

За систематичного викладу обставини справи подаються у такій послідовності, в якій вони мали місце в дійсності. Прикладом є виступ того ж прокурора у справі про вбивство.

«Події, які стали предметом судового розгляду, розгорталися таким чином.

Надвечір 31 жовтня п 'яний Анатолій Виноградов,- знаходячись у будинку культури імені Дегтярьова, в тому самому Будинку культури, де сьогодні йде судовий процес у його справі, повів себе зухвало, брутально, ображаючи своїми вчинками і словами оточуючих.

Запросивши на танок Галину Бушуєву, він допустив вільності в поводженні з дівчиною, а на прохання «танцювати як слід» нецензурно вилаяв її. Природно, Галина Бушуєва відмовилася танцювати з Виноградовим. Її прикладу наслідувала і Ніна Кузнецова, яку він майже силою вихо пив на танок із групи дівчат.

Виноградов, невдоволений відмовою двох дівчат танцювати з ним, вийшов із Будинку культури і попрямував до свого гуртожитку. На вулиці Куйбишева біля будинку № 15 Виноградов зупинив Ларису Тезіну, яка поспішала додому, і перегородив їй вхід на ганок. Ухопивши за рукав пальто, не давав можливості піднятися вгору східцями. Тезіна просила залишити її у спокої. Виноградов опустив руку, піднявся вище, загородив вхід у двері і почав сипати прокльони на адресу ковровців: «Дуже не сподобалося, в Коврові люди темні...»

Потім він запропонував Тезіній прогулятися з ним. Відмова Лариси від його пропозиції викликала нову хвилю злості. Виноградов несподівано кілька разів ударив Тезіну в обличчя, в живіт, в спину. Тезіна закричала. Розлючений хуліган затиснув рот дівчини долонею і намагався відірвати її руки від перил, стягнувши з ганку і примусити силою піти з ним. Тезіній удалося вирватися з «обійм» Виноградова і вскочити в будинок.

Залишившись один, Виноградов пішов до свого гуртожитку і зупинився біля нього. Було близько 24 годин. На той час із клубу поверталися додому Тетяна Ісаєва і Галина Бушуєва. Дівчата дійшли до автобусної зупинки, зустрілися з Парфеновим і Вазоновим і разом пішли по вулиці Піонерській. І Зупинилися біля школи. Галина запропонувала йти далі, але Тетяна, ще не закінчивши розмови з Вазоновим, затрималася. Галина залишила подругу і пішла одна. У неї не було підстав підозрювати щось недобре. Через кілька хвилин Тетяна розпрощалася з Базановим і пішла слідом за Галиною.

Потапов і Сомов, які стояли на вулиці проти гуртожитку, в якому Виноградов, підтвердили, що через 5—10 хвилин після того, як мимо пройшла Галина Бушуєва, вони побачили Тетяну Ісаєву, яка наближалася, і порадили їй догнати подругу. Тим часам до Сомова і Потапова наблизився Виноградов і, не зупиняючись, пішов за Ісаєвою. Цей факт установлений на попередньому слідстві і в суді з граничною ясністю. Він визнаний підсудним, зафіксований на очній ставці між Виноградовим і Потаповим. На цьому нитка прямих показань свідків обривається.