Рекреаційне районування території України.

На території України І. Родічкіним виділено 9 ТРС:

Київсько-Дніпровська;

Волинська;

Сіверсько-Донецька;

Придніпровська;

Приазовська;

Одесько-Чорноморська;

Дністровсько-Бузька;

Карпатська;

Кримська.

 

Територіально-рекреаційний комплекс є особливою формою територіальної організації господарства, яка формується в процесі взаємопов'язаного розвитку рекреаційної та інших видів господарської діяльності на. компактній території, що має специфічні соціально-економічні та природні характеристики. Головним завданням ТРК є отримання максимального рекреаційного ефекту. Серед найважливіших підкомплексів ТРК Л. Корецький та І. Смаль називають туристський, санаторно-курортний, оздоровчо-рекреаційний, культурно-рекреаційний. Кожний із них забезпечує можливість здійснення певних видів рекреаційної діяльності, різноманітність яких залежить від поєднання природних та культурно-історичних ресурсів. Формування ТРК відбувається на базі економічного потенціалу території.

Близьким до цього є розуміння рекреаційної системи як територіально-виробничого комплексу, що склалося в рамках рекреаекономіки. Так, зокрема, П. Ґудзь характеризує курортно-рекреаційну систему як територіальне зосередження діяльності підприємств-рекреаторів, організацій та установ різних форм власності і господарювання, що використовують лікувально-оздоровчі, пізнавальні та інші ресурси з метою надання рекреаційних послуг і отримання прибутку. Головним завданням курортно-рекреаційної системи (КРС) є реалізація конкурентних переваг шляхом побудови кластерної моделі, яка представляє собою сконцентровану за географічною ознакою групу взаємопов'язаних компаній-продуцентів рекреаційних послуг, спеціалізованих фірм у суміжних галузях господарства і пов'язаних з їх діяльністю неприбуткових організацій, що провадять спільну діяльність. Курортно-рекреаційна система включає:

- конкретне місце розташування рекреації, тобто територіального та рекреаційного простору, представлених об'єктами природно-ресурсного потенціалу;

- матеріальні та нематеріальні фактори виробництва;

- підприємства-продуценти рекреаційних послуг;

- ринкових посередників, що забезпечують комплексність послуг та ефективність функціонування системи;

- споживачів курортно-рекреаційних послуг;

- фактори і сили зовнішнього середовища, що впливають на систему.

Найбільш суттєві обставини територіальної організації рекреаційного господарства слід вважати факторами, інші — умовами. При цьому провідним фактором виступають рекреаційні потреби в контексті соціально-економічного розвитку країни. Російський вчений І. Зорькін виділяє такі фактори:

- фактори, що генерують потребу у_-створенні рекреаційної системи. Вони пов'язані з суспільними процесами і визначають необхідність і спрямованість формування ТРС;

- фактори, що забезпечують реалізацію рекреаційних потреб. Вони пов'язані як із природними та культурно-історичними ресурсами, так із комплексом соціально-економічних можливостей.

Обидві групи можуть сприяти територіальній локалізації рекреаційної діяльності, або, навпаки, перешкоджати їй. Кожна із них може впливати на стан рекреаційної системи або на окремі її підсистеми. Крім того, зміна в одній із підсистем може призвести до часткової або тотальної зміни властивостей інших підсистем і навіть системи в цілому.

Фактори, що сприяють реалізації та локалізації потреб:

- територіальна різноманітність природних та культурно-історичних ресурсів;

- територіальні відмінності в рівні розвитку інфраструктури;

- територіальні відмінності в мірі комфортності природних комплексів;

- ємність природних, культурних та інфраструктурних комплексів;

- зв'язок рекреаційної галузі з одноранговими галузевими системами, зокрема, інфраструктурою, аграрно-промисловим комплексом, сферою послуг тощо;

- номенклатура і якість послуг;

- конкурентноздатність регіонального ринку;

- територіально-професійна структура трудових ресурсів.
Головні фактори, що лімітують розвиток рекреації: транспортна доступність. У контексті ущільнення геопростору, зберігається важлива економічна і психологічна роль транспорту; низька якість і ємність ресурсів; нерозвиненість сфери обслуговування; екологічна ситуація в регіоні; соціально-психологічний клімат; геополітична ситуація.

Спеціалізація — це діяльність рекреаційних підприємств, спрямована на задоволення конкретних рекреаційних потреб, створення оптимальних умов для окремих рекреаційних занять (грязелікування, спелеотерапії, енотерапії, гірськолижного спорту, дайвінгу та ін.). На макрорівні спеціалізації серед рекреаційних підприємств України виділяють три основні групи: лікувальні (санаторії-профілакторії, санаторії-пансіонати, курортні поліклініки, грязе- та водолікарні); оздоровчі (будинки відпочинку, пансіонати, бази відпочинку, дитячі оздоровчі табори, спортивно-оздоровчі табори); туристичні (пізнавальні) (готелі, туристичні бази, мотелі, кемпінги, бюро подорожей та екскурсій, туристичні поїзди, теплоходи тощо). Формування спеціалізації тісно пов'язане з наявними ресурсами і мірою рекреаційного освоєння території, яке безпосередньо впливає на ієрархічність.