Поняття рекреаційного районування.

Тема: Рекреаційне районування території України.

План

1. Поняття рекреаційного районування.

2. Таксономічні одиниці рекреаційного районування.

3. Рекреаційне районування території України.

 

Список додаткової літератури:

1.Бейдик О.О Рекреаційно-туристичні ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування. – К.: Київський університет, 2002;

2. Стафійчук В. Рекреологія. Навчальний посібник – К, 2006;

 

Поняття рекреаційного районування.

Концентрація рекреаційної діяльності обумовлює формування рекреаційних територій. Рекреаційна територія являє собою частину земельного фонду, задіяну для організації туризму, лікування та відпочинку. Загальна площа рекреаційних територій усіх функціональних типів становить в Україні близько 3% її території. Питома вага потенційно рекреаційних територій у структурі земель в цілому по Україні складає 20%: максимальна — в Закарпатській і Рівненській областях (понад 50% території), мінімальна — в південних і східних областях, крім Херсонської (менше 20%).

Виходячи із світового досвіду, можна відзначити дві тенденції у формуванні рекреаційних територій:

а) розвиток урбанізованих рекреаційних територій на базі курортних населених пунктів або цілих курортних агломерацій (курорти і курортні місцевості, приморські рекреаційні райони тощо);

б) розвиток рекреації на міжпоселенських територіях шляхом створення рекреаційних парків. В Україні базою для їх створення можуть бути природні національні та ландшафтні парки.

Існують різні підходи до класифікації рекреаційних територій. Найбільш поширеним є такий їх поділ:

урбанізовані, міжпоселенські, проміжні (в сільській місцевості);

для короткочасної і тривалої рекреації;

постійні, сезонні, тимчасові;

природно-рекреаційні, аграрно-рекреаційні, індустріально-рекреаційні, змішані тощо.

Однак не кожна рекреаційна територія є рекреаційною системою. Даного статусу вона набуває лише тоді, коли починає задовольняти всі вимоги до базової моделі рекреаційної системи. В більшості теоретичних досліджень рекреаційних систем за основу взята базова модель рекреаційної системи В. Преображенського. За концепцією В. Преображенського, рекреаційна система включає такі підсистеми:

-природні та культурні комплекси, включає рекреаційні ресурси і умови і виступає як субстрат розвитку системи;

- технічні системи для забезпечення нормальної життєдіяльності відпочиваючих та обслуговуючого персоналу. Характер і рівень розвитку інфраструктури рекреаційних територій має велику амплітуду: від міст-курортів і курортополісів до місць відпочинку з мало зміненою природою;

- обслуговуючий персонал, завданням якого є професійне і якісне обслуговування рекреантів;

- орган управління, який здійснює контроль за оптимальним співвідношенням усіх підсистем;

- рекреанти (група відпочиваючих) — основний елемент системи, який визначає вимоги до всіх інших, виходячи з соціальної, вікової, національної, професійної, релігійної належності певних груп людей, а також: умов і ресурсів рекреації. Рекреанти є не лише суб'єктом, а й об'єктом рекреаційної діяльності, що вимагає індивідуального підходу в наданні послуг (бажання відпочивати з друзями, сім'єю, одинаком). Група відпочиваючих характеризується особливостями поведінки, що вступають в цикли рекреаційної діяльності.

Кожна підсистема може розглядатись як самостійна система, що включає кілька елементів, а окремі з них — навіть здатні до саморегуляції.

Отже, рекреаційна система має складну внутрішню структуру і широкі зовнішні зв'язки. Внутрішня структура рекреаційної системи обумовлюється рівнем розвитку матеріально-технічної бази галузей рекреаційної спеціалізації, виробничої і соціальної інфраструктури, станом навколишнього середовища, наявністю трудових ресурсів, характером розселення населення в рекреаційних районах.

Територіальна рекреаційна система характеризується єдиною територією, що має значний рекреаційний потенціал, сукупністю рекреаційних установ, які функціонують на основі тісних виробничих контактів, єдністю організаційних форм управління, які забезпечують ефективне використання природних рекреаційних ресурсів і соціально-економічних умов, що склалися на даній території.

ТРС сформувалися внаслідок рекреаційного природокористування, в якому провідною системоутворюючою галуззю виступає невиробнича сфера. Головне завдання ТРС — відновлення психофізіологічних сил населення і духовне збагачення людини на базі місцевих рекреаційних умов і ресурсів.

Зміст поняття «ТРС» є ширшим порівняно з рекреаційною системою, оскільки містить територіальну прив'язку. Хоча частина рекреаційних систем не входить до ТРС, що звужує обсяг останньої. ТРС є не дуже поширеною формою організації рекреаційної діяльності, але незаперечна її роль в інтенсивному освоєнні певної території. Хоча освоєння території з рекреаційною метою, як правило, не досягає налагодженого рівня.