7. 5 Підходи до визначення професійно важливих якостей керівника
Неодностайна позиція психологів лише підкреслює актуальність проблеми визначення необхідних управлінських якостей, завдяки яким досягається максимальна ефективність спільної діяльності. Численні психологічні дослідження дали можливість встановити, що в управлінській діяльності керівників різних рангів є ряд схожих рис, що дозволяє змоделювати основні якості керівника. У різних авторів найчастіше зустрічаються такі:
• інтелект. Він повинен бути хоч і не на рівні геніальності, але
вищим за середній. Істотною є здатність вирішувати складні й
абстрактні проблеми;
• ініціативність та ділова активність. Передбачає мотивованість
діяльності, самостійність та енергійність;
впевненість у собі, що пов'язано з високою самооцінкою компетентності та високим рівнем домагань;
• так званий «фактор гелікоптера», або здатність підніматися
над дрібницями й сприймати ситуацію в більш широкому
контексті.
Деякі емпіричні дослідження підводять до трохи іншого набору якостей. Учені Ч. Магерісон (Австралія) і Е. Какабадзе (Великобританія) опитали більш як 700 керівників компаній у різних галузях діяльності, щоб виявити ключові якості перспективних керівників. Серед перших шести якостей на той час були такі:
уміння працювати з людьми й делегувати своїм підлеглим деякі свої повноваження;
• готовність ризикувати, беручи при цьому відповідальність
на себе;
активність (життєва й управлінська);
набуття ґрунтовного управлінського досвіду до 35 років;
• уміння за необхідності легко змінювати стиль управління;
• сімейна підтримка.
Але найважливішими якостями було визнано дві перші.
Визнаючи право на існування різних науково-практичних підходів до вирішення цієї проблеми, зупинимося на двох вітчизняних моделях професіограм керівника (під професіограмою ми розуміємо систему вимог, які висуває до людини певна діяльність, у даному випадку управлінська).
У професіограмі керівника, запропонованій В. М. Шепелем, чітко окреслено три блоки якостей керівника. До загальних якостей віднесено:
• неабиякий інтелект;
• фундаментальні знання;
• достатній досвід.
Другий блок включає такі конкретні якості:
• ідейно-моральні, котрі виражають світогляд, культуру, мо
ральну мотивацію дій особистості, її громадянські якості;
• науково-професійні якості включають знання та досвід, що
характеризують техніко-економічну й управлінську компе
тентність, теоретичний і практичний рівень компетентності;
• організаційні якості включають усе, що пов'язано з умінням
підбирати й розставляти кадри, планувати їхню роботу, забезпечу
вати чіткий контроль і т. ін.;
• психофізичні якості включають соматичні та психічні дані, які
є необхідними для працівника управлінської професії (міцне
здоров'я, схильність до системного мислення, розвиненість
уяви, тренована пам'ять, вольова підготовка).
До третього блоку віднесено специфічні індивідуально-ділові якості, подані насамперед як психолого-педагогічні. Адже не секрет, що є керівники, які в колективі загальновизнані як професійно компетентні організатори, однак вони не популярні, до них не відчувають глибоких особистих симпатій.
Не всі керівники вміють швидко «вписатися» у колектив, схиляти людей до відвертості, брати до уваги їх точку зору. Деякі з них безапеляційні у своїх міркуваннях. Усе це ясно свідчить, що цим керівникам не вистачає психолого-педагогічних якостей.
ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ
В. М. Шепель виділяє серед психолого-педагогічних якостей такі: комунікабельність — уміння швидко встановлювати контакт із людьми;
емпатичність — уміння співчувати, уловлювати настрій людей, виявляти їхні потреби й сподівання;
здатність до психоаналізу, тобто самоконтроль, самокритичність, самооцінка своїх вчинків;
стресостійкість, тобто фізична тренованість, самосугестив-ність, уміння переключатися й керувати своїми емоціями;
• красномовство — досконале володіння словом, тобто уміння
впливати й переконувати словом;
• візуальність — зовнішня привабливість особистості.
Наявність специфічних індивідуально-ділових якостей і ство
рює неповторний імідж керівника, ефект його особистої чарівності.
7.6 Теорії особистісних рис керівника
У контексті дослідження особисто значущих якостей керівника необхідно розглянути теорії особистісних рис керівника.
Одним з найбільш ранніх підходів до пояснення феномена управління став підхід, спрямований на виявлення особистісних рис, що відрізняють керівників від інших людей. До середини XX ст. домінувало переконання, що керівниками народжуються, а не стають. Воно засноване на тому, що кожна людина народжується з певним набором особистісних характеристик, через які її закономірно можна зарахувати або до керівників («ведучих»), або до послідовників («ведених»). На формування цього переконання вплинула ідеологія індивідуалізму, властива західній цивілізації. У філософії тієї епохи існувало судження про те, що людина може стати тим, ким хоче, лише в тій мірі, у якій вона має конкретні задатки та наполегливість. Тому керівники стають керівниками винятково завдяки своїм якостям і зусиллям.
