7.4 Основні теорії лідерства
Здавна люди намагалися знайти відповідь на питання, які конкретні якості повинен мати керівник, щоб ефективно керувати підлеглими. У давнину існувала притча про те, що спочатку Бог наділив людину трьома основними якостями: талантом, волею і порядністю. А потім з якихось невідомих нам причин передумав і залишив кожному представнику роду людського лише по дві якості. Кажуть, що з тих пір і ходять по Землі: порядні та вольові, але безталанні; талановиті та порядні, але безвольні; вольові й талановиті, але непорядні. Кожен же керівник з огляду на свою професійну діяльність повинен володіти і організаторським талантом, і розвинутою волею, і бездоганною порядністю. Як же домогтися гармонії в поєднанні цих «спочатку даних» якостей?
Багато вчених намагалися виділити необхідні риси чи характеристики, якими повинен володіти той чи інший керівник. Цій проблемі нині приділяється пильна увага, особливо в зарубіжній психології управління. Спочатку наукові пошуки знайшли своє втілення в так званій «теоріїрис» (іноді її називають «хариз-матичною» теорією, від слова «харизма» — щось таке, що зійшло на людину від Бога).
Відповідно до цієї теорії лідером, керівником не може бути будь-яка людина, але лише та, котра має певний перелік вроджених особистісних якостей, тобто сукупність певних психологічних рис. Управління — це не наука, а своєрідне мистецтво, стверджують прихильники цієї теорії. Керівник — це свого роду артист, діяльність якого ґрунтується на його вродженому таланті. «Ніхто не може навчитися керувати, і ми не віримо, щоб цьому можна було навчити, — стверджував американський психолог Д. Бойд. — Мистецтво керування не є чимось таким, чому можна навчитися ззовні; воно йде від вашого серця й власної сили». Аналогічну позицію займав Е. Шумахер, який зазначав, що керівна діяльність «належить скоріше до сфери поезії, ніж до точних наук».
ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ
Пізніше на основі наведених вище поглядів сформувалися теорії «еліти і юрби». Відповідно до них обов'язковою умовою життя всякого суспільства є його диференціація на дві верстви — на «еліту», привілейовану правлячу групу, члени якої покликані керувати, і на «юрбу», іншу масу людей, що сліпо йдуть за лідерами.
Погодитися з такою точкою зору — значить, визнати непотрібними спроби виявити закономірності ефективного управління та якості, які повинен мати керівник. Однак практика свідчить, що певні закономірності є, типові риси існують. От чому пізніше психологи-біхевіористи обґрунтовують положення про те, що лідерські риси не можна вважати повністю вродженими. Деякі з них можуть бути набутими в результаті навчання й нагромадження досвіду. У цьому напрямі проводяться численні дослідження, спрямовані на виявлення універсальних рис, які обов'язково повинен мати лідер.
Особливо ретельно перелік рис розроблявся в США, оскільки саме ці риси повинні були стати основою для побудови системи тестів для відбору осіб, «придатних» для керівництва. Однак незабаром з'ясувалося, що проблему цю важко розв'язати. Почавши з декількох фундаментальних якостей, ряд учених у процесі дослідження збільшили їх кількість до двох сотень і навіть більше. У 1940 р. американський психолог К. Берд склав список із 79 рис і якостей, які різні дослідники трактують як «лідерські».
Однак його спантеличила «розбіжність» цих рис у різних авторів: 65 % названих рис було взагалі згадано лише один раз, 16-20 % — двічі, 4-5 — тричі. І лише 5 % рис було названо чотири рази. Крім того, не можна було не рахуватися і з таким спостереженням з практики керівництва: було відомо чимало випадків, коли особи, що не володіли «найважливішими рисами», успішно справлялися з усіма функціями лідера. Навпаки, наявність цих рис не завжди перетворювала людину на ефективного лідера. Усе це зумовило появу інших точок зору.
Досить розповсюдженою в зарубіжній психології є ситуаційна теорія. У ній акцент перемістився з рис лідера на аналіз
