Особистість керівника як предмет наукового дослідження. Розкрити суперечності акмеологічного знання: з одного боку, не заданість, не завершеність, а проективність вищого

розкрити суперечності акмеологічного знання: з одного боку, не заданість, не завершеність, а проективність вищого, «верхньо­го», бажаного стану особистості, неможливість його визначення як порога, а з іншого боку — визначеність і жорсткість цілого ряду критеріїв, факторів, умов, необхідних для досягнення цього опти­мального стану. Ця невідповідність знімається методологічним змістом поняття «оптимальність». Вищий рівень, якість виводять­ся не абстрактно, а за критерієм оптимальності, що визначається щодо конкретного суб'єкта, особливостей його діяльності та наяв­них резервів особистості, певної сукупності умов.

7.2 Визначення поняття «керівник»

Керівник — суб'єкт управління. Він є центральною і клю­човою фігурою в системі організаційних відносин. Саме керів­ник вносить порядок і логіку в діяльність розрізнених індивідів, об'єднуючи їх у групу чи організацію для досягнення спільних цілей, вирішення поставлених завдань. Керівник визначає спрямо­ваність і характер діяльності своєї організації.

Індивід стає керівником або внаслідок прояву особливостей його характеру, або ж під тиском обставин. У першому випадку індивід буде постійно демонструвати якості керівника, змагатися з іншими за право бути ним без застережень і незалежно від ситуації. У другому — індивід готовий узяти на себе функції керівника лише за певних умов. Є індивіди, які за жодних обставин не бажають бути керівниками. Незважаючи на всю соціальну привабливість становища керівника, вони віддають перевагу ролі «ведених» і по­мічають не так переваги, як недоліки ролі та становища керівника.

Керівники є помітними фігурами в усіх сферах соціальних відносин: усім відомі політичні керівники, глави сімей, «зако­нодавці» моди на що-небудь, «заводії» у дружньому колі й т. ін. Серед усієї різноманітності керівників керівники-управлінці по­сідають особливе місце в життєдіяльності суспільства внаслідок соціальної значимості їх ролі.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Тому в цьому розділі розглянемо роль керівника, особливості його особистості та професійної компетентності, що благотворно впливають на ефективність діяльності організації, на її здатність змінювати середовище на краще.

У сучасній літературі існує багато підходів щодо визначення цього поняття. Кожний з них розглядає феномен керівника з різ­них точок зору.

По-перше, керівник — це особистість, яка перебуває в цен­трі групової активності. Даний підхід наголошує на поляризації і концентруванні членів групи навколо керівника. Становище дає керівникові можливість одержувати максимум інформації і справляти більший вплив на розвиток подій (на відміну від інших членів групи). Як правило, керівник перебуває в центрі уваги гру­пи. Однак далеко не всі індивіди, що потрапляють у центр уваги, є насправді керівниками (лідерами).

По-друге, керівник — це особистість, здатна привести групу до поставленої мети. Цей підхід, привертає увагу до такого складного завдання керівника, як визначення спільної мети й роз'яснення її для всіх членів групи. Аналізуючи групову діяльність, керівник діє в напрямі зменшення розриву між груповими зусиллями й очі­куваним кінцевим результатом.

Цей підхід до визначення ролі керівника має опонентів, які стверджують, що деякі керівники неспроможні привести групу до мети: наприклад, Сталін, Гітлер, Мао (список політичних керівни-ків-лідерів, які зазнали, зрештою, фіаско, можна продовжувати до нескінченності).

По-третє, керівник — це особистість, яку керівником (ліде­ром) визнала сама група. Цей підхід, що спирається на соціоме-трію, привертає увагу до важливості групового й індивідуального сприйняття членами групи один одного.

По-четверте, керівник — це особистість, яка впливає на гру­пові характеристики, змінюючи їх. «Синтейліті» — це психоло­гічний термін, що визначає характеристику групи тією ж мірою, якою поняття «особистість» визначає особливості індивіда. Автор

терміна — Кеттелл (Сайеіі, 1951). Синтейліті групи (і її діяльнос­ті) можна виміряти й оцінити. Керівник у даному контексті — це той, хто цілеспрямовано змінює рівень групової діяльності і її про­дуктивність. Цей підхід зосереджує увагу на важливому аспекті міжособистісної взаємодії, з'ясовуючи, хто і як на кого впливає. Той член групи, чий вплив домінує, змінює спрямованість свідо­мості та моделі поведінки інших членів групи.

По-п'яте, керівник — це особистість, яка має формальний статус керівника та управляє груповою діяльністю. Цей підхід дає змогу зосередити увагу на прагматичному виконанні визначених функцій усередині групи, залишаючи осторонь психологічні ас­пекти управління.

По-шосте, керівника сприймають також як особистість, що засвоїла характерні управлінські моделі поведінки. Цей підхід зу­мовлений самосприйняттям особистості та звичними прийомами вирішення ситуаційних проблем.

По-сьоме, керівник — це особистість, котра має підтримку з боку членів групи й здатна впливати на їхню поведінку, не вдаю­чись до застосування зовнішньої сили й влади. Це визначення фо­кусує увагу на психологічних характеристиках групових взаємин, за яких виникають довірливі стосунки й формується бажання до­слухатися до думки конкретного члена групи.

Цей короткий огляд дефініцій поняття «керівник» не вичер­пує всіх існуючих підходів, а лише дозволяє продемонструвати широту поглядів і багатоаспектність особистості керівника, що відрізняє його від інших членів групи.

Сучасний керівник — індивід, який гармонійно поєднує в собі якості керівника й менеджера. Як менеджер, керівник реалізує свої законні повноваження й статусну владу для ефек­тивного вирішення організаційних завдань; а як керівник, він використовує силу особистісного впливу на підлеглих. Отже, керівник має більше можливостей для ефективного управління організацією, ніж просто менеджер або неформальний керівник, що не має статусної влади.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ